Rebecca MacKinnon
815,355 views • 14:52

Я почну з реклами, натхненником якої був Джордж Орвелл, яку Apple запустили у 1984-му.

(Відео) Великий Брат: Ми - єдиний народ, з єдиною волею, єдиною рішучістю, єдиною метою. Наші вороги загрузнуть у нескінченних розмовах і ми їх здолаємо їхнім власним безладдям. Ми переможемо. Ведучий: 24-го січня компанія Apple Computers покаже Macintosh. І ви зрозумієте чому рік 1984 не буде просто "1984".

Ребекка МакКіннон: Прихована ідея цього відео залишається дуже значною і до цього часу. Технології, розроблені інноваційними корпораціями, подарують нам всім свободу. Трохи більше ніж через два десятиліття Apple починає продавати iPhone в Китаї і піддає цензурі Далай-ламу разом із деякими іншими політично важливими застосуваннями на вимогу китайського уряду у китайському AppStore. Американський політичний карикатурист Марк Фьйор також мав власне сатиричне застосування. Воно не пройшло цензуру в Сполучених Штатах через те, що хтось в Apple подумав, що це може бути образливим для певних груп людей. Його застосування не відновлювали допоки він не отримав Пулітцерівську премію. Німецький журнал Штерн, журнал новин також постраждав. Няні з Apple вирішили, що їх застосування занадто пікантне для їх користувачів незважаючи на той факт, що це видання є цілком законним у газетних кіосках Німеччини. І ще більш сумнівні дії — нещодавно Apple заборонили палестинське застосування-протест після того як уряд Ізраілю припустив, що воно може бути використано для організації терористичних актів.

То ж що ми маємо? Наразі виходить що приватні компанії встановлюють цензуру, що часто є досить свавільною і, в загальному, обмежує конституційні права і свободи властиві демократії. Вони задоволняють тим вимогам цензури авторитарних режимів, з якими не згодні пересічні громадяни. Або відповідають на запити та побажання урядів, що не мають влади над багатьма чи більшістю користувачів відповідного контенту.

Отже ситуація така. У "світі до інтернету" суверенітет наших фізичних свобод чи їх відсутність практично повністю контролювався національними державами. Проте зараз ми маємо новий шар приватного суверенітету — у кіберпросторі. Їх рішення у програмуванні, інженерії, дизайні, умовах надання послуг — усе це подібно закону, який визначає що ми можемо чи не можемо робити з нашим цифровим життям. Їх суверенна власність, що перетинає кордони і глобально взаємопов'язана, часто може не лише кидати виклик суверенітету національних держав у дуже цікавий спосіб, але іноді може сприяти та поглиблювати цензуру в той час, як контроль за тим що люди можуть чи не можуть робити з інформацією важливий як ніколи, для того, щоб мати владу у нашому фізичному світі. Якби там не було, навіть лідер вільного світу потребує трохи допомоги від султану Фейсбукістану, якщо він хоче, щоб його переобрали наступного року.

І ці платформи безсумнівно дуже допомогли активістам з Тунісу та Єгипту минулою весною та до того. Як сказав Ваель Гонім, вдень — один з директорів Google в Єгипті, а вночі — таємний Facebook-активіст, у своєму відомому інтерв'ю CNN після того як Мубарак пішов: "Якщо ви хочете звільнити суспільство, просто дайте їм Інтернет." Але повалити уряд — це одне, а от побудувати стабільну демократію — це вже трохи складніше. Зліва ви бачите фото, зроблене єгипетським активістом, який приймав участь у штурмі будівель держбезпеки Єгипту у березні. І багато хто з службовців порізали стільки документів скільки змогли так і залишивши їх лежати купами. Але частина файлів вціліла і деякі з активістів знайшли досьє на самих себе повні їх електронних листувань, історії SMS повідомлень, навіть записів розмов по Skype. І один з них навіть знайшов контракт із західною компанією на продаж технології спостереження службі держбезпеки Єгипту. І ці активісти стверджують, що такі технології спостереження все ще використовуються тимчасовою владою, що контролює місцеві мережі.

А в Тунісі цензура насправді повернулась у травні хоча й не настільки широко. як за часи президента Бен Алі. Але ось сторінка блокування, яка відображається коли намагаєшся дістатися певних сторінок Facebook та деяких інших сайтів, які тимчасовий уряд визнав провокуючими насильство. На знак протесту проти цього блоггер Слім Амамоу, який був заарештований за часи Бен Алі, а потім увійшов до складу тимчасового уряду після революції, склав свої повноваження і пішов у відставку. Але була купа суперечок в Тунісі про те, як вирішувати такі проблеми.

Насправді, в Twitter, деякі з тих, хто підтримували революцію висловлювали таку думку: "В принципі, ми хочемо демократію і свободу слова однак є висловлювання, що повинні лишитись поза законом як надто жорстокі — такі, що погрожують стабільності нашої демократії". Але проблема в тому, як обрати того, хто прийматиме такі рішення і як бути впевненим, що він не зловживає своєю владою? Ріад Гуерфалі, ветеран-активіст інтернет-опору з Тунісу, прокоментував так цей інцидент: "Раніше все було просто: ми мали добрих хлопців з одного боку і поганих з іншого. Сьогодні все набагато складніше." Ласкаво просимо у демократію, наші туніські і єгипетьські друзі.

Реальність така, що навіть у теперешніх демокрастичних суспільствах ми не можемо однозначно відповісти на питання як тримати баланс між потребою забезпечувати безпеку і охороняти закон з одного боку і захистом цивільних прав і свободи слова з іншого у нашому цифровому житті. Насправді, у Сполучених Штатах, щоб ви не думали про Джуліана Ассанджа, навіть люди, що не особливо ним пишаються дуже занепокоєні тим, як уряд Сполучених Штатів і кілька компаній подолали Wikileaks. Веб-хостинг Amazon розірвав угоду з Wikileaks як із замовником після отримання скарги від сенатора Сполучених Штатів Джо Лібермана, незважаючи на той факт, що Wikileaks не були звинуваченні, не кажучи вже про засудження у жодному злочині.

Отже, припустимо, що Інтернет — це технологія, що руйнує кордони. Це карта світових соціальних мереж, і вочевидь Facebook завоював більшість країн світу — що можна вважати як добрим, так і поганим — залежить від вашого ставлення до того як Facebook керує своїм сервісом. Але насправді кордони зберігаються в окремих частинах кіберпростору. У Бразилії та Японії це пояснюється унікальними культурними і лінгвістичними причинами. Але якщо ви подивитесь на Китай чи В'єтнам і низку країн колишнього радянського союзу, то ситуація там дійсно лякає. Наразі бачимо, що тісні зв'язки між урядом і місцевими соціальними мережами створюють таку ситуацію коли по суті величезний потенціал цих платформ залишається дуже обмеженим саме через ці відносини між корпораціями і урядом.

Зараз у Китаї створено добре відому "Велику інформаційну стіну", що блокує Facebook, Twitter, а тепер і Google+ разом із багатьма іншими іноземними сайтами. І це стало можливим, зокрема, завдяки західним технологіям. Але це лише половина історії. Інша сторона питання — це вимоги, які ставить китайський уряд для всіх компаній, що працюють на просторах китайського інтернету, відомі як система самодисципліни. Простими словами це означає цензуру і постійне спостереження за користувачами. А це церемонія, на якій я було особисто у 2009-му, на якій Інтернет суспільство Китаю відзначило нагородами 20 провідних китайських компаній, що показали себе найкращими у практиці самодисципліни — тобто, в цензурі. І Робін Лі, генеральний директор Baidu, домінуючої китайської пошукової системи, був одним із нагороджених.

В цілому у Росії не блокують інтернет і не піддають цензурі сайти. Але ось до вашої уваги сайт Роспіл, що є антикорупційним порталом. Раніше цього року стався прикрий інцидент, коли люди, що робили пожертви на користь Роспіл за допомогою системи електронних платежів Яндекс.Гроші раптово почали отримувати телефонні дзвінки з погрозами від членів націоналістичної партії, що отримали особисту інформацію про донорів Роспілу через співробітників спецслужб, які певним чином отримали цю інформацію від представників Яндекс.Гроші. Це суттєво обмежує можливості людей у використанні інтернет для контролю над урядом. Отже, як бачимо, в світі переважає ситуація, коли у все більшій кількості країн відносини між громадянами і урядом будуються через інтернет і в першу чергу мова йде про приватно контрольовані сервіси.

Тому важливим, як на мене, є питання не суперечок навколо того, чи буде Інтеренет більше допомагати добрим хлопцям, ніж поганим. Певна річ, що це розширює можливості будь-кого достатньо обізнаного у використанні технологій, того, хто розуміє Інтернет якщо порівнювати його із супротивниками. Найбільш важливим є питання того, як пересвідчитись, що Інтернет розвивається у напрямку, вигідному для пересічного громадянина. Бо я вважаю, що усі ви погодитесь із тим, що єдина легітимна мета уряду — це служіння своєму народу. І я б сказала, що єдина легітимна мета технології — це покращення нашого життя, а не маніпулювання нами, чи привласнення нас.

Отже, питання в тому, що ми знаємо як зберігати контроль над урядом. Ми не обов'язково завжди робимо це правильно, але у нас принаймні є відчуття того, як це має бути з точки зору політики та інституційно. Проте, як змусити володарів кіберпростору брати до уваги інтереси суспільства, в той час як більшість директорів вважають своєю першочерговою метою збільшення прибутку акціонерів?

Адже спроби врегулювати це з боку уряду зазвичай не дуже допомагають. Відомі ситуації, наприклад, у Франції, де президент Саркозі заявляє директорам Інтернет-компаній: "Ми — єдині легітимні представники інтересів суспільства." А згодом та ж сама людина проштовхує закони на зразок сумнозвісного Закону трьох помилок, який дозволить відключати людей від Інтернет за файлообмін. Це навіть засудив Спеціальний Доповідач ООН з питань свободи слова як свавільне порушення прав громадян на спілкування і поставив перед суспільно активними групами питання про те, чи не зацікавлені деякі політики більше у збереженні інтересів представників індустрії розваг, ніж у захисті прав своїх громадян. І навіть тут, у Великобританії, також існують суперечки щодо закону "Закон цифрової економіки", який надає більше можливостей приватним посередникам для слідкування за активністю громадян.

Тож необхідно зрозуміти, що якщо ми хочемо мати людино-орієнтований інтернет в майбутньому, потрібен більш поширений і стійкіший рух за свободу Інтернету. Зрештою, компанії не припинили забруднення грунтових вод як норму поведінки, чи наймати на роботу десятирічних дітей просто через те, що одного ранку хтось з директорів прокинувся і вирішив, що це неправильно. Це стало наслідком десятків і десятків років напруженої боротьби, між представниками акціонерів і захисниками прав споиживачів. Так само уряд не прийме інтелектуальні екологічне і трудове законодавства тільки через те, що так вирішить хтось з політиків, прокинувшись одного дня. Цього можна досягти лише шляхом довогої і напруженної політичної боротьби, результатом якої і стануть потрібні формальні правила та правильне відношення з боку корпорацій до цього питання. Ми маємо використати той самий підхід для мережі Інтернет.

Також нам потрібні політичні інновації. Приблизно 800 років тому, англійські барони вирішили, що божественне право королів більше їх не влаштовує і змусили Короля Джона підписати Велику Хартію Вольностей, в якій визнається, що навіть король, незважаючи на свої вийняткові права, все ж має підпорятковуватись певному набору правил. Це започаткувало рух, який називають політичною інновацією, що призвів в кінці-кінців до ідеї демократії, яка була вперше реалізована радикальним революційним урядом по той бік Атлантики, у Америці. Отже зараз необхідно знайти спосіб досягнути подібного у мережі.

То як це все виглядатиме? Наразі ми ще не знаємо. Але необхідні інновації, які потрібно буде сфокусувати не лише у політиці, у геополітиці, але й також необхідно буде зіткнутись із питаннями управління бізнесом, поведінки інвесторів, вибору споживачів і навіть програмної інженерії і дизайну. Кожен з нас повинен безпосередньо приймати участь у побудові такого світу, в якому уряд і технології служать суспільству, а не навпаки.

Дякую за увагу.

(Оплески)