Крістіна Ґрір
903,236 views • 4:33

У березні 1892 року троє темношкірих власників продовольчих магазинів в Мемфісі, штат Теннессі, були вбиті натовпом білих людей. Такі лінчування відбувалися всюди на півдні США, часто без будь-якого подальшого юридичного розслідування чи наслідків для вбивць. Але цього разу молода журналістка і подруга жертв мала намір викрити правду про ці вбивства. Її репортажі шокують націю та розпочнуть її кар'єру як журналістки-розслідувачки, громадянської лідерки та захисниці громадянських прав. Її звали Іда Б. Уеллс.

Іда Белл Уеллс народилася в рабстві в Холлі Спрінгз, штат Міссісіпі, 16 липня 1862 р., за кілька місяців до того, як Прокламація про звільнення рабів звільнила її та її сім'ю. Після втрати обох батьків і брата від жовтої гарячки у віці 16 років, вона підтримувала своїх п’ятьох братів і сестер, працюючи шкільною вчителькою в Мемфісі, штат Теннессі.

Саме тоді вона почала працювати журналісткою. Вона писала під псевдонімом Іола, і вже на початку 1890-х років отримала репутацію непримиренного борця з расовою дискримінацією і стала співвласницею та редакторкою газети «Memphis Free Speech and Headlight». У неї не бракувало матеріалів: десятиліттями після Громадянської війни білі південці намагалися повернути собі владу, вчиняючи злочини проти темношкірих, в тому числі забороняючи їм голосувати, руйнуючи їхній бізнес та навіть вбиваючи.

Після вбивства її друзів Уеллс почала розслідувати лінчування. Вона аналізувала конкретні випадки через газетні звіти та поліцейські записи та опитувала людей, які втратили друзів та родину через лінчування. Вона ризикувала життям, щоб отримати цю інформацію. Темношкіра жінка, яка розслідувала мотиви расових вбивств, - вона розлютила багатьох білих південців, які брали участь у лінчуваннях.

Її хоробрість окупилася. Більшість білих заявляли і згодом доносили, що лінчування – це відповідь на злочини темношкірих. Але це було не так. Через свої дослідження Уеллс показала, що ці вбивства насправді були навмисною, жорстокою тактикою контролю та покарання темношкірих, які змагалися з білими. Наприклад, її друзів лінчували, коли їхній продуктовий магазин став настільки популярним, що білі конкуренти стали втрачати клієнтів.

Уеллс опублікувала свої висновки в 1892 році. У відповідь натовп білих знищив її друкарню. Під час нападу вона була поза містом, але вони погрожували вбити її, якщо вона колись повернеться в Мемфіс. Тож вона поїхала до Нью-Йорка, де того ж року повторно опублікувала свої дослідження в памфлеті під назвою «Південні жахи: всі етапи закону Лінча». У 1895 році, оселившись у Чикаго, на основі «Південних жахів» вона створила довший твір під назвою «Червоний запис». Її ретельна документація про жахи лінчування та проникливі публічні виступи привернули міжнародну увагу.

Отримана слава дозволила Уеллс зміцнити свої ідейні позиції. Вона подорожувала Європою, де підняла хвилю обурення проти расового насильства на Півдні Америки, сподіваючись, що уряд США та громада послідують цьому прикладу. Повернувшись до США, вона без вагань протистояла потужним організаціям, боролась із сегрегаційною політикою ХАМЛ та вела делегацію до Білого дому, щоб протестувати проти дискримінації на роботі.

У боротьбі за всі ці права вона втратила свої власні. Жінки здобули право голосу, коли Уеллс було вже за 50. І навіть тоді голосувати могли, в основному, лише білі жінки. Уеллс була ключовим гравцем у боротьбі за отримання права голосу, заснувавши організацію темношкірих суфражисток у Чикаго. Але, незважаючи на глибоку відданість боротьбі за права жінок, вона конфліктувала з білими лідерами руху. Під час маршу за виборчі права жінок у Вашингтоні вона проігнорувала спробу організаторів заспокоїти фанатичних південців, поставивши темношкірих жінок в кінець, і пройшла вперед, ставши поруч з білими жінками.

У неї були суперечки і з іншими правозахисниками, які вважали її небезпечно радикальною. Вона хотіла показати в усіх подробицях звірства, що відбуваються на півдні, а інші вважали, що це негативно вплине на переговори з білими політиками. Не дивлячись на те, що вона брала участь у заснуванні NAACP, незабаром її виключили з цієї організації.

Небажання Уеллс йти на компроміс в будь-якому аспекті її бачення правосуддя підкреслило слабкі місця різних рухів за права і в підсумку зробило їх сильнішими – але також ускладнило їй пошук свого місця в них. Вона випередила свій час, ведучи невтомну боротьбу за рівність і справедливість за десятиліття до того, як інші лише зрозуміли, що це можливо.