Amos Winter
1,347,753 views • 11:14

Жити з фізичними вадами досить нелегко у будь-якій країні світу, але якщо ви проживаєте у такій країні, як Сполучені Штати, то маєте можливість отримати необхідні засоби, які полегшили б ваше життя. Наприклад, якщо ви знаходитесь у будівлі, ви можете скористатись ліфтом. Щоб безпечно перейти дорогу - ви маєте бічні контури. А якщо вам необхідно подолати якусь більшу відстань, ви можете покластись на власні сили, оскільки існують доступні засоби пересування, але якщо ви не можете собі це дозволити, то маєте можливість скористатись громадським транспортом.

Але в країнах, що розвиваються, стан речей досить відрізняється. Близько сорока мільйонів людей потребують інвалідного крісла, але не мають його, і більшість з них живуть у міській місцевості, де зв'язку із суспільством, роботою, освітою можна досягти лише долаючи довгі відстані на недостатньо облаштованих територіях, що не всім під силу. А пристрої, які зазвичай пропонують таким людям, не підходять для використання таким чином - швидко ламаються, а от полагодити їх досить важко.

Я почав цікавитись інвалідними кріслами у країнах, що розвиваються у 2005 році, коли провів літо в Танзанії, оцінюючи стан тамтешніх технологій, і мав можливість поспілкуватись з хворими, що користуються інвалідними кріслами, їх виробниками, групами людей з певними вадами, і найбільше я звернув увагу на те, що не існує пристою, який би був розроблений для міської місцевості, за допомогою котрого можна було б швидко пересуватись і безперешкодно долати різні типи дорожнього покриття. Тож, оскільки я був інженером-механіком, працюючи у Масачусетському Університеті Технологій і мав доступ до багатьох необхідних ресурсів, я подумав, що варто було б спробувати вирішити цю проблему.

Тепер, коли ви говорите про пересування на далекі відстані по нерівній дорозі, мені одразу спадає на думку гірський велосипед, бо ж немає нічого кращого. Оскільки гірські велосипеди мають рухому котушку передач, ви можете їхати на повільній передачі, підіймаючись вгору чи їдучи по багнюці і піску, отримуючи більшу кількість обертів при меншій швидкості. А якщо ви бажаєте рухатись швидше, скажімо по тротуару, ви можете перейти на вищу передачу і отримаєте менше обертів при більшій швидкості. Отже, логічною інновацією в даному випадку є сконструювати крісло на колесах з деталями від гірського велосипеда, що й зробили багато людей. Проте, попри доступність таких пристроїв у Штатах, досить важко було б розповсюдити їх по країнах, що розвиваються, бо вони є надто дорогими. Я ж говорю про альтернативу отримати такий пристрій за ціну, меншу, ніж 200 доларів. Цей ідеальний пристрій міг би долати близько п'яти кілометрів на день, щоб можна було дістатись до роботи, школи, проходити цей шлях на найрізноманітніших дорожніх покриттях. Але коли ви врешті добираєтесь до дому чи роботи і маєте пройти у вхідні двері, такий "вид транспорту" має бути досить компактним і здатним виконувати різні маневри, щоб потрапити всередину. Більш того, якщо ви хочете, щоб він вам довго служив у міській місцевості, потрібно, щоб його було легко полагодити у випадку поломки, використовуючи підручні інструменти, матеріали і відповідні знання. Отже, суть справи полягає в тому, щоб створити засіб простий у користуванні, який водночас міг би мати ряд переваг у транспортуванні. Як зробити гірський велосипед для рук, який би насправді коштував дешевше за гірський велосипед і не був таким складним?

Як часто трапляється у вирішенні важких ситуацій, відповідь лежить на поверхні, і в нашому випадку це є важелі управління. Ручки використовуються практично всюди, в інструментах, ручних клямках, велосипедних запчастинах. І миттю, що надихнула мене, тим ключовим моментом винаходу, була ситуація, коли я сидів перед своїм зошитом з кресленнями і почав думати про те, як хтось тягне важіль, і якщо він хапається за кінець ручки, то отримує достатньо довгий важіль і можна здійснювати велику кількість обертів, рухаючи ним вперед і назад, і залишатись на низькій передачі. А якщо він ковзає рукою вниз важеля, він може рухатись коротшими поштовхами, але проходити більший шлях при кожному повному ривку, що забезпечує вищу обертову швидкість і веде його на вищій передачі. Тож, захоплюючим у цій системі є те, що вона є механічно простою, і її можна створити з допомогою технології, яка існувала сотні років. Отже, на практиці, це Крісло з важелем Свободи, яке вдосконалювалось протягом кількох років і тепер виготовляється великими партіями. А ось постійний користувач інвалідного візка - він паралізований - живе у Гватемалі, і, як бачите, може пересуватись по досить нерівній дорозі. Знову ж , основною новинкою даної технології є те, що коли він хоче їхати швидко - він просто бере важіль біля осі і їде з великими обертами при кожному поштовху, а коли їхати стає важче - він просто ковзає рукою вверх важеля, роблячи більший оберт, і свого роду, утруднює свій шлях, незважаючи на погане покриття.

А тепер, про більш важливе питання, варто звернути увагу на те, що людина є комплексною машиною у цій системі. Саме людина ковзає вгору і вниз по важелю, задаючи ритм для руху, а механізм сам по собі є дуже простим і складається із запчастин велосипеда, які можна дістати будь-де. А через те, що ці запчастини можна дістати будь-де, вони є надзвичайно дешеві. Їх виготовляють у Китаї та Індії надзвичайно великими партіями і їх можна застосовувати практично всюди - зробити крісло будь-де, і, що є більш важливо, - зремонтувати його, навіть далеко в селі руками місцевого велосипедного майстра, який має лише доступні місцеві інструменти, знання і деталі. Тепер, якщо вам необхідно скористатись КВС у приміщенні, все, що ви маєте зробити - лише витягнути важелі із вузла трансмісії, скласти їх в каркас, і крісло знову перетвориться на звичайний інвалідний візок, який можна використовувати як і будь-який інший. Саме тому ми сконструювали його такого розміру, як і звичний візок, тож він достатньо вузький, щоб пройти у двері, і досить низький, щоб сісти в ньому за стіл, і в той самий час є достатньо маленьким і поворотким, щоб дістатись на ньому до ванної кімнати. Також, важливим є те, щоб користувач міг близько під'їхати до туалету і вибратись із крісла так само легко, як зі звичайного візка.

А тепер, я б хотів наголосити на трьох важливих моментах, які, як на мене, є справді дієвими у даному проекті. По-перше, цей пристрій працює добре, бо ми мали змогу дієво поєднати ретельну інженерну майстерність з аналізом, що брав за основу пристосування до користувача, концентрувався на соціумі, використанні та економічних факторах, важливих стосовно інвалідних візків та їх споживачів у країнах, що розвиваються. Тому, я, вчений Масачусетського Інституту Технологій і інженер-механік, можу робити такі речі, як, наприклад, поглянути на дорогу, по якій ви пересуваєтесь, і обчислити опір, який вона спричиняє, розглянути доступні нам деталі і з'єднати їх , щоб вирахувати, який тип передачі трансмісії нам потрібен, а потім взяти силу і потужність, яку ви можете прикласти верхньою частиною свого тіла і проаналізувати, як швидко ви можете рухатись за допомогою цього крісла, ковзаючи руками по важелях.

Отже, як наївні студенти, захоплені своїм винаходом, наша команда створила прототип, і привезла його до Танзанії, Кенії і В'єтнаму у 2008, але, як виявилось - це було жахливо, бо ми не отримали достатньо вхідних даних від споживачів. Тому, ми протестували наш винахід зі споживачами і з виробниками, отримали від них зворотний зв'язок, обговорюючи не лише їхні проблеми, але й рішення, і працювали разом, щоб повернутись до вихідної точки і зробити нові схеми, які ми привезли знову до Східної Африки у 2009. Після цього крісло почало працювати значно краще на дорозі, але все ще не було зручним для використання у приміщенні, оскільки було надто великим, важким, на ньому було нелегко пересуватись, і ми знову взялись переробляти наші креслення, і повернулись із кращою розробкою, на 20 фунтів легшим кріслом, вузьким, як звичайний візок, протестованим під час випробувань у Гватемалі, і, таким чином, ми вдосконалили цей пристрій до того рівня, на якому зараз він випускається.

Будучи також науковцями у сфері інженерії, ми мали можливість обрахувати кількість переваг Крісла з важелем Свободи, тож, тут ви побачите деякі кадри з нашого випробування у Гватемалі, де відбувалось тестування КВС у сільській місцевості, тут брались до уваги і біохімічні вихідні дані людей, їхнє споживання кисню, як швидко вони рухаються, скільки сили прикладають, використовучи як звичйний візок, так і КВС, і вияснили, що КВС є приблизно на 80 відсотків швидшим, долаючи шлях на такій місцевості, ніж простий інвалідний візок. Наш пристрій є також приблизно на 40 відсотків дієвіший, ніж звичайне крісло на колесах, а завдяки перевагам у механіці, які ви здобуваєте завдяки важелям, ви розвиваєте на 50 відсотків вищі обороти, і справді в змозі осилити свій шлях по дуже нерівній дорозі.

По-друге, стимулюючим фактором нашої інновації було зробити її доступною за дуже низькою ціною, бо від нас вимагалося зробити пристрій, яким можна було б подорожувати найрізноманітнішими типами доріг, і в той же час, використовувати у закритому приміщенні; потрібно було, щоб пристрій було легко полагодити і, зрештою, ми створили абсолютно інший продукт, який, власне, став інновацією у сфері, що не зазнавала змін протягом останніх ста років. І ці всі переваги є хорошими не лише у світі, що перебуває на стадії розвитку. Чому б не спробувати це і в Сполучених Штатах? Отже, ми об'єднались з Континуумом, місцевою фірмою, яка займається виготовленням цього продукту і знаходиться в Бостоні, щоб розробити новітню версію, версію для розвинутих країн, яку ми будемо спочатку продавати у Штатах і Європі, але людям з вищими доходами.

І останнє, на що я б хотів звернути увагу, це те, що, гадаю, ми досягли хорошого результату, працюючи над цим проектом, оскільки залучили в нього усі зацікавлені сторони, які купують, і чию думку слід враховувати, щоб розвивати технології приймаючи їх ідеї, через інновації, затвердження, комерціалізацію і розповсюдження , і це коло має відкриватись і замикатись саме споживачами. Це люди, які визначають запити технологій, і це ті , хто мають бути задоволені результатом і сказати, "Так, це дійсно працює. Це те, що нам потрібно." Тому, люди як я, в академічному просторі, ми можемо вводити новинки, аналізувати, тестувати, створювати дані і робити взірцеві прототипи, але ж як донести ці прототипи до вжитку? Нам потрібні наповнювачі, такі, як Континуум, що можуть працювати на комерціалізацію, і ми започаткували цілу неурядову організацію, яка виставила наше крісло на широкий ринок - Інноваційні Технології Глобального Дослідження - а згодом ми ще й об'єднались із крупним виробником в Індії - Пінекл Індастріс- який зараз є добре оснащеним, щоб виготовляти 500 крісел на місяць, і виготовить першу партію, що налічуватиме 200 крісел, вже наступного місяця. Вона буде доправлена до Індії. Ну, а щоб донести нашу новинку до широкого загалу людей, які потребують цього, ми вступили у співпрацю із найбільшою світовою організацією людей з вадами, Ногою Джайпуру.

Потужним у цій структурі є те, що коли ви скликаєте всіх партнерів, які представляють кожну частинку ланцюжка від прийняття ідеї аж до приведення її в дію, трапляється справжнє диво. Тут ви можете зустріти таких людей як я - вчених, але проаналізуйте, протестуйте і створіть нову технологію і спробуйте визначити кількісно, наскільки кращою вона є на практиці. Ви можете звернутись до виробників і поспілкуватись з ними один на один, і співставити їхній рівень знань у цій сфері з їхньою клієнтурою, і об'єднати ці знання з нашими інженерними вміннями з метою створити щось краще, ніж міг би зробити хтось з нас наодинці. До того ж, можна залучити кінцевого споживача до процесу розробки, і дізнатись не лише про його потреби, але й про його сподівання.

А ось цю фотографію було зроблено в Індії під час останнього тестування, де показник прийняття становив 90 відсотків, коли люди переходили до використання нашого Крісла Свободи з важелем, а ось конкретно на цій фотографії - Ашок, він пошкодив спину, падаючи з дерева, а до того працював кравцем, але після того, як отримав травму, не міг більше самостійно добиратись з дому до свого магазину на звичайному візку. Дорога була надто важкою. Але коли він отримав КВС і сів у нього, він легко долає кілометри, відкрив магазин і недовго опісля, уклав контракт на виготовлення шкільних форм і почав заробляти гроші, знову забезпечуючи свою родину. Ашок : Ви також заохотили мене працювати. На день я залишився вдома. Наступного дня я пішов до свого магазину. Тепер все знову повернулось до норми. Амос Вінтер : Спасибі за увагу.