Роберт Волдінґер
21,557,252 views • 12:46

Що робить нас здоровими і щасливими протягом усього нашого життя? Якби ви зараз інвестували у найкращу версію майбутнього себе, куди б ви спрямували свій час і енергію? В останньому дослідженні покоління ігрек, де його представників спитали про найважливіші життєві цілі, більше, ніж 80 відсотків відповіли, що найбільшою життєвою ціллю для них було розбагатіти. Ще 50 відсотків цих молодих людей відповіли, що ще однією головною життєвою ціллю було стати відомим.

(Сміх)

Нам постійно кажуть наполегливо працювати, старатися і досягати більшого. У нас складається враження, що саме цього і треба досягати, щоб жити щасливо. Картинки всього життя, рішень, які приймають люди, і які вони для них мають наслідки, ці картинки майже неможливо дістати. Більшість того, що ми знаємо про життя, ми знаємо з відповідей, коли просимо людей згадати минуле. А як ми знаємо, люди по шкоді мудрі. Ми забуваємо стільки подій з нашого життя, що наша пам'ять, буває, креативить на повну.

Але що, якби ми могли спостерігати, як ціле життя розгортається у часі? Що, якби ми могли вивчати людей з їхніх підліткових років аж до самої старості, щоб побачити, що ж робить людей здоровими і щасливими?

Ми так і зробили. Дослідження розвитку дорослих у Гарварді - чи не найдовше дослідження життя дорослих в історії науки. 75 років ми стежили за життями 734 чоловіків. Рік за роком ми питали їх про роботу, сім'ю, здоров'я, і всі ці роки ми робили це, не знаючи, чим обернуться їхні життєві історії.

Дослідження, такі як наше, надзвичайно рідкісні. Майже всі схожі проекти закриваються у перші десять років, бо забагато людей випадає з дослідження, або закінчується фінансування, або дослідники відволікаються чи помирають, і ніхто вже не продовжує цю справу. Але завдяки поєднанню удачі і наполегливості кількох поколінь дослідників наше дослідження вижило. Близько 60 з початкових 724 чоловіків досі живі і досі беруть участь у дослідженні. Більшості з них за 90 років. А тепер ми починаємо досліджувати більше, ніж 2000 дітей цих чоловіків. І я - четвертий керівник дослідження.

З 1938 року ми стежили за життями двох груп чоловіків. Перша група приєдналася до дослідження, коли вони вчилися на другому курсі в коледжі Гарварду. Всі вони випустилися під час Другої світової війни, і чимало з них пішли воювати. У другу ж групу входили хлопчики з найбіднішого району Бостона. Їх обрали для дослідження саме тому, що вони були з найбільш неблагополучних та найбідніших сімей Бостона у 1930-х роках. Більшість з них жила в орендованих квартирах без водопостачання.

На початку дослідження усі підлітки пройшли інтерв'ю. Було проведено медогляд. Ми ходили до них додому і говорили з батьками. А потім із цих підлітків виросли дорослі чоловіки, які знайшли себе в різних сферах життя. Вони працювали на фабриці, адвокатами, лікарями, клали цеглу. Один став президентом Сполучених Штатів. Деякі захворіли алкоголізмом. Інші ж - шизофренією. Деякі піднялися соціальними сходами з низу до самої вершини, інші ж пройшли той самий шлях у зворотньому напрямку.

Засновники цього дослідження навіть у своїх найбожевільніших мріях не могли уявити, що я розповідатиму через 75 років, що воно й надалі триває. Кожні два роки наша терпляча і віддана дослідницька команда зв'язується з цими чоловіками і питає, чи можна надіслати ще блок питань про їхнє життя.

Чимало з цих чикагців питають мене: "Чому вам цікаво мене вивчати? Моє життя не варте уваги". Чоловіки з Гарварду ніколи цього не питали.

(Сміх)

Щоб скласти найчіткішу картинку їхнього життя, ми не тільки надсилаємо їм анкети з запитаннями. Ми інтерв'юємо їх у них вдома. Збираємо медичні звіти у їхніх лікарів. Беремо кров, скануємо мозок, розмовляємо з їхніми дітьми. Ми знімаємо, як вони звіряють дружинам найглибші переживання. І коли через десять років ми нарешті спитали цих дружин, чи не хотіли б вони приєднатися до дослідження, більшість відповіла: "Невже нарешті додумалися?"

(Сміх)

Чого ж ми навчилися? Які уроки з десятків тисяч сторінок інформації, яку ми зібрали, про ці життя? Ну, уроки не про багатство, славу чи наполегливу роботу. Очевидне повідомлення, яке нам дало 75-річне дослідження, таке: Хороші стосунки роблять нас щасливішими і здоровішими. Крапка.

Про стосунки ми вивчили три великих уроки. Перший - соціальні зв'язки справді йдуть нам на користь. А самотність вбиває. З'ясувалося, що ті, хто більше спілкується з сім'єю, друзями, громадою, щасливіші, фізично здоровіші і живуть довше, ніж ті, хто цього спілкування не має. Самотність, як з'ясувалося, отруйна. Люди, які більше ізольовані, ніж би їм хотілося, визнають себе менш щасливими, їхнє здоров'я гіршає ще в середньому віці, мозок швидше починає гірше функціонувати, і вони живуть менше, ніж ті, хто не самотній. І найсумніше те, що незалежно від періоду більше, ніж 1 з 5 американців визнають себе самотніми.

Ми знаємо, що можливо бути самотнім у натовпі і бути самотнім у шлюбі, тому другий великий урок в тому, що річ не в кількості друзів і не тому, чи ви перебуваєте в серйозних стосунках. Важливою є якість ваших близьких стосунків. З'ясувалося, що жити в конфліктах погано для нашого здоров'я. Наприклад, шлюби, де переважають конфлікти, а не кохання, погано впливають на наше здоров'я - навіть гірше, ніж розлучення. А хороші і теплі стосунки нас оберігають.

Щойно ми простежили за нашими чоловіками аж до їхніх 80 років, нам захотілося знову поглянути на них у середньому віці, і зрозуміти, чи могли ми вгадати, хто з них стане щасливим і здоровим вісімдесятилітнім дідом, а хто - ні. І коли ми зібрали все, що про них знали у віці 50-ти років, то не рівень холестерину у тому віці визначив, як вони постарішають. А те, наскільки задоволеними вони були у своїх стосунках. Ті, хто був щасливіший у стосунках у віці 50-ти років, були здоровішими у 80 років. Схоже, близькі стосунки оберігають нас від неприємних наслідків старіння. Наші чоловіки й жінки, які щасливі зі своїми партнерами, розповіли у свої 80 років, що у дні, коли вони відчували найбільший фізичний біль, вони не почувалися менш щасливими. Але ті, хто перебував у нещасливих стосунках, у дні, коли вони страждали від більшого фізичного болю, він підсилювався ще й емоційним.

І третій урок про стосунки і здоров'я, який ми вивчили, у тому, що хороші стосунки захищають не тільки наші тіла, а й наш мозок. З'ясувалося, що довірливі стосунки з іншою людиною у 80 років мають захисну функцію, що люди у стосунках, в яких можна покластися на іншого у скрутну хвилину, довше мають чіткіші спогади. А ті, хто у стосунках не можуть покластися на іншого, раніше страждають від втрати пам'яті. Хороші ж стосунки не повинні постійно бути ідеальними. Деякі з наших 80-річних пар могли сваритися ледь не щодня, але поки вони відчували, що можуть покластися одне на одного у скрутні часи, ті сварки не закарбовувалися у їхній пам'яті.

Тож це послання, що близькі стосунки корисні для нашого здоров'я і благополуччя, старе як світ. Чому ж так важко це мати і легко ігнорувати? Ну, ми ж люди. Що ми любимо по-справжньому, то це швидкі рішення, те, що ми можемо легко отримати, і що назавжди зробить наше життя кращим. Стосунки бувають складними й заплутаними, а важка праця з догляду за сім'єю і друзями геть не сексуальна і не гламурна. Вона триває все життя. Постійно. Найщасливішими пенсіонерами з нашого 75-річного дослідження стали ті, хто завзято робив зі своїх колег вірних друзів. Так само, як покоління ігрек з останнього дослідження, чимало наших чоловіків ще в роки своєї молодості свято вірили, що слава, багатство і успіх були символами хорошого життя. Але вже вкотре протягом 75 років наше дослідження показало, що найуспішнішими були ті, хто інвестував у стосунки з родиною, друзями, громадою.

Як щодо вас? Скажімо, вам 25, 40 чи 60 років. Що, по-вашому, значить інвестувати у стосунки?

Ну, варіантів тут безкінечно. Найпростіше - це відірватися від екранів і проводити час із людьми. Або оживити стосунки, роблячи разом щось нове: довгі прогулянки або час без дітей. Або подзвонити родичу, з яким ви не спілкувалися багато років. Бо тривалі сімейні негаразди мають жахливий вплив на тих, хто тримає в собі злість.

Я б хотів закінчити цитатою Марка Твена. Більше, ніж сторіччя тому озираючись на своє життя, він написав ось що: "Нема часу, бо життя коротке, на сварки, вибачення, недоброзичливість і претензії. Для любові є лиш час. Але й для неї, так би мовити, є лиш коротка мить".

Щасливе життя будується на хороших стосунках.

Дякую.

(Оплески)