3,110,301 views • 17:52

[Його Святість Папа Франциск Знято у Ватикані Вперше показано на TED2017]

Доброго вечора, або ж доброго ранку - я не впевнений, котра у вас зараз година. Та хай там що на годиннику, я дуже радію, що долучився до вашої конференції. Мені дуже подобається її назва - "Майбутні ви" - бо, зазираючи в завтрашній день, вона запрошує до відкритого діалогу вже сьогодні: зазирнути в майбутнє через себе. "Майбутні ви": майбутнє складається з багатьох "я", воно складається з зустрічей, бо життя минає у світлі наших стосунків з іншими. За довгі роки свого життя я твердо переконався у тому, що існування кожного з нас міцно пов'язане з життям інших людей: життя - це не просто час, який минає, життя - це взаємини.

Коли я зустрічаюсь із недужими чи вислуховую їх або ж мігрантів, які стикаються з невимовними труднощами в пошуках кращого майбутнього, чи в'язнів, чиї серця знемагають від пекельного болю, або тих, що не можуть знайти собі працю - а серед них багато молоді - я часто задумуюсь: "Чому вони, а не я?" Я сам народився у сім'ї мігрантів; мій тато, мої бабуся з дідусем, як і багато інших італійців, перебралися до Аргентини і їх спіткала доля тих, хто залишився ні з чим. Я теж цілком міг би опинитися сьогодні серед тих "відкинутих" людей. І ось чому я завжди глибоко в серці запитую себе: "Чому вони, а не я?"

Насамперед скажу, що дуже хотів би, щоб ця зустріч нагадала нам, що ми всі потребуємо одне одного, що ніхто з нас не є островом - автономним і незалежним "я", відокремленим від інших, і що майбутнє можна збудувати лише разом, пліч-о-пліч з іншими. Ми нечасто про це задумуємось, але все на світі взаємопов'язано, і нам потрібно оздоровити свої зв'язки. Навіть суворий осуд, який криється у моєму серці проти мого брата чи сестри, відкрита рана, що так і не загоїлась, образа, яку я досі не пробачив, злість, що тільки шкодить мені, є прикладами внутрішньої боротьби, іскрою глибоко в моєму серці, яку потрібно загасити, перш ніж вона спалахне вогнем, залишивши по собі лиш попіл.

Сьогодні багато хто з нас вважає, що щасливе майбутнє - це щось нереальне. Такі погляди варто сприймати дуже серйозно, але їх можна спростувати. Якщо не зачиняти дверей перед зовнішнім світом. Щастя - це дар гармонії між цілим і окремими його складовими. Навіть наука - і ви про це знаєте краще за мене - трактує реальність як місце, де кожен елемент пов'язаний і взаємодіє з усім решта.

І це наштовхує мене на другий висновок. Як чудово було б, якби поступ наукових і технологічних інновацій водночас гарантував рівність і більшу соціальну залученість. Як чудово було б, щоб у час, коли ми відкриваємо далекі планети, ми б відкривали і потреби наших братів і сестер, що перебувають на наших орбітах. Як чудово було б, якби солідарність - це прекрасне й часами незручне слово - не просто передбачало соціальну роботу, а стало ключовим аргументом в ухваленні політичних, економічних і наукових рішень, а також у взаєминах між людьми, народами й країнами. Лише виховуючи дітей у дусі справжньої солідарності ми зможемо подолати "культуру марнотратства", що стосується не тільки їжі й товарів, а й - насамперед - людей, що їх виштовхують на узбіччя наші техно-економічні системи, які мимоволі ставлять на перше місце продукти, що їх виготовляє людина, а не саму людину.

Солідарність - той термін, що його багато хто хотів би викреслити зі словника. Однак солідарність - не автоматичний механізм. Її не можна запрограмувати чи управляти нею. Це добровільна реакція, що народжується у серці кожного з нас. Так, добровільна реакція! Коли хтось усвідомлює, що життя - попри численні суперечності - це дар, що джерелом і сенсом життя є любов, як він чи вона може стримати бажання чинити добро іншій людині?

Щоб чинити добро, треба мати пам'ять, хоробрість і творчість. Я знаю, що TED об'єднує багато творчих особистостей. Так, любов справді потребує творчості, практичності й винахідливості. Добрих намірів і усталених формул, що ними ми так часто заспокоюємо свою совість, замало. Допомагаймо одне одному, всі гуртом, щоб не забути - інші люди - не цифри у статистичних даних. Інші люди мають обличчя. "Ви" - це завжди реальна присутність, людина, про яку треба подбати.

Якось Ісус розповів одну притчу, щоб допомогти нам зрозуміти різницю між байдужими і тими, хто піклується про інших. Я впевнений, що ви вже її чули. Це притча про доброго самарянина. Коли Ісуса запитали: "Хто мій ближній?" - тобто "Про кого я маю подбати?" - він розповів історію про чоловіка, який став жертвою нападу: його пограбували, побили й покинули на дорозі. Його побачили священик і левит - двоє дуже впливових на той час людей - але пройшли повз, не зупинившись, щоб допомогти. Невдовзі тим шляхом проходив самарянин - його народ усі зневажали. Побачивши побитого чоловіка, який лежав на землі, він не проігнорував його так, наче там нікого не було. Йому стало його шкода, і співчуття спонукало його діяти. Він полив на рани безпомічного чоловіка оливу й вино, привіз до найближчої оселі і з власної кишені заплатив за те, щоб ним заопікувалися.

Притча про доброго самарянина - це притча про сучасне людство. Людське життя вкрите ранами, бо все крутиться довкола грошей і речей, а не людей. І люди, які називають себе "достойними", часто не дбають про інших, залишаючи тисячі людей, цілі народи на узбіччі. На щастя, є люди, які творять новий світ, опікуючись одне про одного, витрачаючи кошти з власної кишені. Мати Тереза сказала, що любити можна тільки власним коштом.

Нам так багато треба зробити, і ми повинні діяти разом. Але як нам це вдасться, коли ми щодня дихаємо злом? Дякувати Богу, жодна система не здатна знищити наше бажання відкритися добру, співчуттю і здатності реагувати на зло - все це проростає глибоко в наших серцях. Ви заперечите: "Ну так, чудові слова, але я не добрий самарянин і не Мати Тереза з Калькутти". Навпаки: ми - дорогоцінні, кожен-кожнісінький з нас. Кожен-кожнісінький з нас - незамінний в очах Бога. Серед мороку нинішніх конфліктів кожен із нас може стати яскравою свічкою, нагадуванням про те, що світло долає темряву, і що ніколи не буває навпаки.

Для християн майбутнє має ім'я, і звучить воно Надія. Мати надію не значить бути наївним оптимістом і не звертати уваги на трагедію, що спіткала людство. Надія - це чеснота серця, яка не замикається у темряві, не живе минулим, не старається жити тільки сьогоднішнім, а здатна побачити день завтрашній. Надія - це двері, які ведуть у майбутнє. Надія - це скромна, потаємна насінина життя, з якої поступово виростає розлоге дерево. Це наче невидимі дріжджі, на яких росте тісто, і які надають присмаку всім аспектам життя. І вона всесильна, бо досить крихітної іскорки, що плекає надію, щоб зруйнувати мури пітьми. Щоб надія існувала, досить і одної людини - і тією людиною можете бути "ви". А потім ще одні "ви" і ще, і врешті "ви" перетвориться на "ми". Отож, надія починається з "ми"? Ні. Надія починається з одного "ви". Коли є "ми", спалахує революція.

І третя думка, що нею я хочу поділитися з вами сьогодні, стосується - так! - революції: революції ніжності. Що ж таке ніжність? Це любов, яка наближається і стає реальною. Це рух, що починається з серця і сягає очей, вух і рук. Ніжність означає дивитися очима, щоб бачити іншого, і слухати вухами - щоб чути іншого, щоб слухати дітей, убогих, тих, хто боїться майбутнього. Слухати мовчазний плач нашої спільної домівки, нашої хворої, забрудненої Землі. Ніжність означає задіювати свої руки й серце, щоб заспокоїти іншого, подбати про тих, хто потребує опіки.

Ніжність - це мова малих дітей, тих, хто потребує іншого. Любов дитини до мами й тата зростає через їхній дотик і погляд, через їхній голос і ніжність. Я люблю слухати, як батьки розмовляють з дітьми, пристосовуючись до їхнього рівня спілкування. Ось що таке ніжність - перебування на одному рівні з іншим. Сам Бог зійшов до нас як Ісус, щоб бути на нашому рівні. Добрий самарянин став на ту ж стежку. Тією ж стежкою пішов і Ісус. Він спустився і прожив усе своє життя, розмовляючи справжньою мовою любові.

Так, ніжність - це шлях для найсильніших, найхоробріших чоловіків і жінок. Ніжність - це сила, а не слабкість. Це стежка солідарності, стежка смирення. Я хочу сказати це чітко й голосно: що більше влади у ваших руках, то сильніше ваші дії впливають на людей і то смиренніше ви маєте діяти. Інакше влада знищить вас, а ви знищите інших. В Аргентині кажуть: "Мати владу - це начебто пити джин на порожній шлунок". Вам паморочиться у голові, ви п'янієте, втрачаєте рівновагу і врешті завдаєте шкоди собі й людям довкола, якщо не поєднуєте своєї влади зі смиренням і ніжністю. Завдяки смиренню і практичній любові влада - навіть найвища й найсильніша - стає служінням добру.

Майбутнє людства - не тільки в руках політиків, визначних лідерів чи великих компаній. Так, вони справді несуть чималу відповідальність. Але майбутнє насамперед у руках тих людей, які бачать в іншій людині її "Я" і сприймають себе як частину "нас". Ми всі потребуємо одне одного. Отож, прошу вас - думайте і про мене з ніжністю, щоб я міг виконати завдання, яке мені дали заради добра інших, кожної людини і всіх вас, заради усіх нас. Дякую!