Марва Аль-Сабоні
945,007 views • 10:25

Доброго дня. Мене звати Марва, я архітекторка. Я народилась і виросла в Хомсі, в місті на заході Сирії, я прожила тут усе життя. Після шести років війни Хомс тепер напівзруйноване місто. Мені та моїй родині пощастило - наш будинок досі цілий. Хоча протягом двох років ми були ніби ув'язнені у власному домі. Ззовні відбувалися демонстрації, бої, бомбардування, працювали снайпери. Ми з чоловіком раніше володіли архітектурною студією на головній площі старого міста. Тепер вона знищена, як і все старе місто. Половина районів міста зруйновані. З часу припинення вогню в 2015 році в багатьох частинах Хомса було частково спокійно. Проте економіка повністю знищена, і люди досі боряться. Торговці, які мали кіоски на ринку старого міста, тепер торгують з наметів на вулицях. Під нашим житлом є багато кіосків: крамниці столяра, різника, кондитерська, друкарня, майстерня і багато іншого. Я почала викладати, і разом з чоловіком, який працює в декількох місцях, ми відкрили книгарню. Інші люди беруться за будь-яку роботу для того, щоб вижити.

Коли я дивлюсь на моє зруйноване місто, я запитую себе: Що призвело до цієї безглуздої війни? Сирія була толерантною країною, історично звиклою до різноманіття, поєднуючи різні вірування, походження, звичаї, товари, їжу. Як моя країна, де різні спільноти гармонійно проживають і обговорюють свої відмінності разом, дійшла до стану громадянської війни, насильства, витіснення і безпрецедентної ненависті? Цю війну спричинило багато факторів: соціальні, політичні та економічні. Вони всі зіграли свою роль. Але я вірю, що одна з головних причин була пропущена, цю причину важливо проаналізувати, тому що від цього залежить те, чи зможемо ми зробити так, щоб це більше не повторилось. Ця причина - архітектура.

Архітектура в моїй країні зіграла важливу роль в створенні, управлінні і посиленні конфлікту між ворожими угрупуваннями, і це, ймовірно, стосується й інших країн. Існує певний зв'язок між архітектурою і спільнотою, яка там проживає. Архітектура відіграє ключову роль як при руйнації суспільства, так і при його об'єднанні. У сирійському суспільстві довго співіснували різні традиції та соціальні походження. Сирійці відчули на собі переваги вільної торгівлі і сталих громад. Вони відчули, що таке по-справжньому належати місцю, що знаходить відображення в архітектурному середовищі, в мечетях та церквах, що побудовані пліч-о-пліч, в ринках та громадських місцях, пропорції та розміри базуються на принципах людяності та гармонії.

Змішання архітектурних стилів можна досі побачити і по руїнах. Старе ісламське місто в Сирії - це багатошарове минуле, пронизане єдиним духом. Так само і громади. Люди жили і працювали разом в місці, що дало їм відчуття належності і відчуття дому. Вони розділяли спільне існування.

Але за останнє століття цей крихкий баланс поступово руйнувався; спочатку містобудівниками колоніального періоду, коли французи вирішили змінити те, що вони вважали застарілими сирійськими містами. Вони підривали міські вулиці і переміщували пам'ятники. Вони називали це покращенням, це було початком довгої і повільної кульмінації. Традиційний урбанізм і архітектура наших міст забезпечували індивідуальність і відчуття належності не розділяючи, а об'єднуючи їх. З часом старий стиль перестали цінувати, а новий став бажанішим. Гармонія архітектурного і соціального середовища була знищена елементами сучасності - жахливими бетонними блоками, зневагою, естетичною розрухою, урбанізмом, що розділяє суспільство за класами, віруваннями чи достатком.

Те ж саме сталося і з суспільством. Як тільки змінилася форма архітектурного середовища, стиль життя і зв'язок між спільнотами також почали змінюватись. Із засобу єднання та приналежності архітектура стала способом розділення, і спільноти почали віддалятися від тих основ, які раніше об'єднували їх, і від душі того місця, яке раніше представляло їхнє спільне життя.

Хоча багато чинників призвели до сирійської війни, ми не повинні недооцінювати те, як міське зонування і безглузді будівлі зробили свій внесок у втрату індивідуальності та самоповаги, що зростили сектантський розкол та ненависть. З часом об'єднане місто трансформувалось у центр міста та гетто на периферії. Своєю чергою, єдині спільноти стали розділеними соціальними групами, відчуженими одна від одної і від свого місця. На мою думку, втрата почуття приналежності до місця і почуття, що ти ділиш це місце з ще кимось, посприяли руйнуванню.

Яскравий приклад - неформальна система житлового будівництва, яка до війни розміщувала більше 40% населення. Так, до війни близько половини населення Сирії жило в нетрях і в перефирійних районах без належної інфраструктури, нескінченні ряди блокових коробок були заселені людьми, які належали до однієї групи, чи то на основі релігії, чи то класу, походження або всього одразу.

Такі гетто стали відчутними попередниками війни. Конфлікт швидше виникає в розділених районах, де живуть "інші". Зв'язки, які об'єднують місто, соціальні, через спільні будівлі, економічні, через торгівлю на ринках, чи релігійні, через співіснування, ми втратили в процесі сліпої модернізації архітектурного середовища.

Дозвольте мені відійти від теми. Коли я читаю про різні види урбанізму в інших частинах світу, зокрема про етнічні сусідства в містах Великобританії чи в передмістях Парижу чи Брюсселю, я помічаю зародження нестабільності, свідками якого ми стали тут, у Сирії.

У нас дуже зруйновані міста, такі як Хомс, Алеппо, Дараа і багато інших, і майже половина населення країни покинула свої домівки.

Надіюсь, війна закінчиться, як у архітекторки, у мене є запитання: Як ми відбудуємо все? Яких принципів варто дотримуватись для того, щоб уникнути повторення подібних помилок? Я вважаю, що основним має бути створення місць, де люди почували б себе як удома. Архітектура і проектування мають повернутись до тих традиційних цінностей, які створюють умови для мирного співіснування, де краса створена не для показу, а, радше, для зручності та легкості,

а моральні цінності заохочують щедрість і прийняття, архітектура не лише для еліти, а й для всіх, як це було раніше в затінених алеях старого ісламського міста, змішані конструкції, що розвивають почуття спільності.

В Хомсі є район - Баба Амр, що був повністю зруйнований. Майже два роки тому я представила проект відновлення цього району на конкурсі "ООН-Хабітат". Ідея - забудівля міста, що схожа на дерево, що може рости і органічно росповсюджуватись, чимось нагадуючи звичайний міст, що височить над старими алеями, але включає в себе квартири, приватні дворики, крамниці, майстерні, місця для паркування, ігор та розваг, з деревами та затіненими ділянками. Звичайно, це все далеке від ідеалу. Я створила цей план протягом декількох годин, поки в нас було світло. Є багато способів виразити приналежність і єдність через архітектуру. Порівняйте це з розділеними і незв'язаними кварталами, що їх запропонував офіційний проект реконструкції Баба Амр.

Архітектура - це не вісь, навколо якої обертається життя, але вона в силі заохотити і спрямувати діяльність людини. В цьому розумінні поселення, індивідуальність і соціальна інтеграція є і творцем, і продуктом урбанізму водночас. Пов'язаний урбанізм старого ісламського міста і багатьох старих європейських міст, наприклад, сприяють об'єднанню, тоді як ряди бездушних будівель та багатоповерхівок, навіть якщо вони розкішні, навпаки сприяють ізоляції та вдчуженості. Навіть такі прості речі, як затінені ділянки чи плодові дерева, чи фонтанчики з питною водою змінюють ставлення людей до місця, від цього залежить, вважатимуть вони його щедрим місцем, таким, яке варто берегти і покращувати, чи таким місцем, що є чужим та відштовхує. Для того, щоб місце сприймалось щедрим, його архітектура має бути багатою.

Велике значення має штучне середовище. Структура наших міст відображається в наших душах. Не важливо: чи то бетонні нетрі, чи то розбите соціальне житло, чи старі міста, чи ліс хмарочосів, сучасні міські архетипи, що виникли по всьому Близькому Сходу, були однією з причин відчуження і розділення наших спільнот.

Ми можемо зробити з цього висновок. Ми можемо зрозуміти, як будувати по-іншому, як створити архітектуру, що не лише сприяє практичним і економічним аспектам життя людей, а також їхнім соціальним, духовним та психологічним потребам. До війни в сирійських містах ці потреби були повністю проігноровані. Необхідно знову створити такі міста, які б об'єднали спільноти, які їх населяють. Якщо ми так і зробимо, то люди не відчуватимуть потреби в тому, щоб шукати супротивників навколо, тому що всі будуть почувати себе як удома.

Дякую за увагу.