Шарміан Ґуч
1,626,405 views • 14:27

Коли ми говоримо про корупцію, на думку спадають типові персонажі,

такі як колишні радянські мегаломани. Сапармурат Ніязов був одним із них. До своєї смерті у 2006 році він був всемогутнім лідером Туркменістану, країни у Центральній Азії, багатої на запаси природного газу. Він справді обожнював видавати укази. Один із них щодо перейменування місяців року, у тому числі на свою честь та на честь своєї матері. Він витратив мільйони доларів на створення химерного культу особистості, а вершиною його слави стало зведення сорокафутової позолоченої статуї самого себе, яка гордо височить на центральній площі столиці та обертається за ходом сонця. Він був досить незвичайною людиною.

Ще одне кліше, африканський диктатор, міністр, або чиновник. Наприклад, Теодорін Обіянґ. Його батько є довічним президентом Екваторіальної Гвінеї, західноафриканської держави, яка експортує нафту на мільярди доларів з 1990 року і, незважаючи на це, має жахливу статистику порушень прав людини. Переважна більшість громадян цієї країни живуть за межею бідності всупереч тому, що дохід на душу населення такий самий як у Португалії. Тож Обіянґ молодший купує собі маєток в Малібу, Каліфорнія, за 30 мільйонів доларів. Я була біля його воріт. Можу сказати, що все зроблено з широким розмахом. Він придбав колекцію творів мистецтва за 18 мільйонів євро, яка колись належала модельєру Ів Сен Лорану, безліч розкішних спортивних машин, деякі з них досягають ціни в мільйон доларів, а також реактивний літак. А тепер ось що: донедавна його офіційна місячна зарплата становила менше 7 тисяч доларів.

Ще один типовий персонаж – Ден Етете. Він був міністром нафти Нігерії при президентові Абача, і, звичайно ж, затятим прихильником відмивання грошей. Ми витратили багато часу, розслідуючи мільярдну – саме так – мільярдну нафтову угоду, де він був замішаний, і те, що ми виявили, нас, м’яко кажучи, шокувало, але про це трохи згодом.

Звичайно ж, легше думати, що корупція існує десь там далеко, культивується купкою жадібних деспотів та лиходіїв у країнах, про які особисто ми знаємо дуже мало, з якими не відчуваємо ніякого зв’язку, та й те, що там відбувається, мало нас зачіпає. Але хіба вона існує тільки там?

У 22 роки мені дуже пощастило. Моя перша робота після закінчення університету полягала в розслідуванні нелегальної торгівлі слоновою кісткою в Африці. Саме так я почала займатися питаннями корупції. Року 1993, з двома друзями, які були також колегами по роботі, Саймоном Тейлором та Патріком Елі, ми заснували організацію Global Witness. Нашою першою справою було розслідування ролі нелегальної лісозаготівлі у фінансуванні війни в Камбоджі.

Минуло декілька років, зараз уже 1997, і я в Анголі під прикриттям розслідую справу кривавих діамантів. Мабуть ви бачили цей фільм, голлівудська стрічка “Кривавий діамант”, з Леонардо ДіКапріо. Що ж, деякі деталі у фільмі взяті з нашого розслідування. Луанда була переповнена жертвами мінних вибухів, які боролися за виживання на вулицях міста, та осиротілими внаслідок війни, які жили в стічних канавах під вулицями міста, а крихітна купка багатіїв, яка становила місцеву еліту, обговорювала поїздки за покупками до Бразилії та Португалії. Це було трохи схоже на божевілля.

Тож я сиджу в душній кімнаті готелю, цілковито збентежена. Але не через криваві діаманти. А через розмови з тутешніми людьми, які говорили про зовсім іншу проблему: проблему тотальної корупції глобального рівня та зникнення мільйонів доларів від продажу нафти. А для маленької організації, штат якої нараховує лише декілька осіб, навіть намагання вирішити, як діяти для подолання цієї проблеми, було неймовірним викликом. І за роки моєї роботи, за роки нашої боротьби та розслідувань, я помітила одну річ: те, що робить корупцію можливою у глобальному масштабі, це не просто жадібність, зловживання владою, чи те, що називають розпливчастим поняттям “неефективне управління”. Звичайно ж, і це все також, але, насамперед, корупція стає можливою завдяки впливовим посередникам.

Повернімося до тих, про кого я згадувала раніше. Ми досліджували діяльність цих людей, і те, що вони роблять, вони не змогли б здійснити самотужки. Візьмемо, хоча б, Обіянґа молодшого. Він не зміг би отримати усі свої витвори мистецтва та розкішні будинки без сторонньої допомоги. Він вів справи зі світовими банками. Компанії, які він контролював, мали рахунки в одному з паризьких банків; один із таких рахунків і був використаний для придбання витворів мистецтва. Щодо американських банків, то вони злили 73 мільйони доларів до США, частина з яких пішла на придбання маєтку в Каліфорнії. Він не зробив усе це особисто. Він використовував холдингові компанії. Він використав одну “пустушку”, щоб придбати нерухомість, а іншу, зареєстровану на чуже ім'я, щоб оплачувати величезні рахунки за її утримання.

Ще один типовий представник цього кола – Ден Етете. Будучи міністром палива та енергетики, він передав нафтовий блок, який зараз вартий більше мільярда доларів, компанії, якої він… Здогадалися? Так. Є прихованим власником. Трохи згодом блок був перепроданий, за люб’язного сприяння уряду Нігерії, – зараз я маю сказати це з обережністю – дочірнім компаніям, що належать Shell та Italian Eni, обидві входять до числа найбільших нафтових компаній.

Насправді рушійна сила корупції існує не в межах окремих країн, таких як Екваторіальна Гвінея, Нігерія чи Туркменістан. Поштовху цій силі надає міжнародна банківська система, анонімні холдингові компанії та конспірація при закупівлі нафти, газу і видобутку корисних копалин, та, понад усе, їй сприяють наші політики, неспроможні підкріпити свій популізм діями серйозними і систематичними, щоб навести лад у цьому безладі.

Спершу поговоримо про банки. Ніхто не здивується, коли я скажу, що банки приймають брудні гроші, але пріоритетність прибутків демонструється й іншими згубними діями. Наприклад, Саравак, в Малайзії. На даний момент у цьому регіоні залишилося лише 5 % недоторканих лісів. П’ять відсотків. Як так сталося? Еліта та її спільники заробляють мільйони доларів, сприяючи вирубці лісів у промислових масштабах протягом багатьох років. Тож наш агент під прикриттям таємно знімав зустрічі з членами керівної еліти, і відзнятий матеріал дуже розгнівав деяких людей, ви самі можете побачити на YouTube, але це лише підтверджує наші підозри, адже доводить, що прем’єр-міністр, незважаючи на усі його подальші спростування, зловживав своїми повноваженнями щодо надання прав на землю та ліс, щоб збагатити себе та свою родину. Також, ми чудово знаємо, що банк HSBC фінансував найбільші лісозаготівельні компанії у регіоні, які були відповідальними за знищення лісу в Сараваку та інших місцях. У процесі банк поклав край своєму курсу на стабільність, але натомість заробив близько 130 мільйонів доларів. Невдовзі після нашого викриття, раніше, цього ж року, вже незабаром банк оголошує про перегляд цієї справи. Чи це прогрес? Можливо, але ми будемо й надалі прискіпливо стежити за розвитком ситуації.

Звичайно, ще залишається проблема анонімних холдингових компаній. Я думаю, що всі знають, що це таке, і всі ми знаємо, що вони частенько використовуються компаніями та людьми, які намагаються уникнути сплати належних внесків суспільству, також відомих як податки. Дуже часто в тіні залишається те, як холдингові компанії використовуються для відмивання величезних сум грошей, які кочують з бідних країн. Практично у кожному випадку корупції, який ми розслідували, з'являлися такі компанії-маріонетки, тому інколи було майже неможливо визначити, хто за цим стоїть.

У нещодавньому дослідженні Світового банку розглядалося 200 випадків корупції. У результаті виявилося, що в понад 70 % випадків фігурували анонімні холдингові компанії, з ресурсами завбільшки 56 мільярдів доларів. Багато таких компаній розташовувалися в Америці або Об'єднаному Королівстві, його заморських та підвладних територіях, тож це не просто проблема офшорів, але й проблема корупційних урядів. Холдингові компанії відіграють центральну роль у секретних угодах, які збагачують передусім еліту, а не звичайних громадян.

Недавня, просто шокуюча справа, яку ми розслідували, стосується продажу урядом Демократичної Республіки Конго державних копалень компаніям-маріонеткам на Британських Вірджинських островах. Ми спілкувалися зі своїми джерелами в країні, ретельно вивчали документи компанії та іншу наявну інформацію, намагаючись скласти усі пазли докупи та отримати реальну картину. І ми були приголомшені, виявивши, що ці холдингові компанії швиденько перепродали більшість цих копалень за величезні гроші великим міжнародним ресурсно-видобувним компаніям, зареєстрованим у Лондоні. Africa Progress Panel, яку очолював Кофі Аннан, підрахувала, що втрати Конго від цих угод могли становити понад 1,3 мільярда доларів. Це майже вдвічі більше, ніж річні бюджети сфер охорони здоров'я та освіти країни разом узяті. Чи повернуть колись народові Конго його гроші? Що ж, відповіді на запитання, хто був в цьому замішаний і що трапилося насправді, мабуть назавжди залишаться замкненими у таємних архівах компанії на Британських Вірджинських островах, або деінде, допоки ми не почнемо діяти.

І як щодо газових, нафтових та ресурсно-видобувних компаній? Погоджуюся, обговорення їхньої причетності до махінацій – це вже кліше. Корупція у цьому секторі нікого вже не дивує. Корупція усюди, навіщо ж зосереджувати увагу саме на ньому? Тому що занадто багато поставлено на карту. У 2011 році експорт природних ресурсів перевищив потік гуманітарної допомоги майже 19 до 1 в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. 19 до 1. Це ж сила-силенна шкіл, університетів, лікарень та бізнес-проектів, які так і не були втілені в життя і вже ніколи не будуть, адже гроші просто-напросто вкрали.

Повернімося до нафтових та ресурсно-видобувних компаній, до Дена Етете та його мільярдної угоди. З вашого дозволу, далі я зачитаю, тому що це делікатне питання, і наші юристи скрупульозно його досліджували. Тож вони хочуть, щоб я сказала усе правильно.

На поверхні угода видається прозорою. Дочірні компанії Shell та Eni заплатили уряду Нігерії за нафтовий блок. Нігерійський уряд перерахував цю суму, з точністю до останнього долара, на цільовий рахунок холдингової компанії, фактичним власником якої був Етете. Цілком закономірно неславити засудженого за відмивання грошей. І ще одне. Після багатьох місяців вичитування та копання у сотнях сторінок судових документів ми знайшли свідчення того, що, насправді, керівництво Shell та Eni чудово знали, що гроші будуть перераховані цій холдинговій компанії і, щиро кажучи, дуже важко повірити в те, що вони не знали, з ким мали справу.

Тепер вже не так складно визначити, куди йдуть гроші, відмиті в таких угодах. Це ж власність держави. Вона має використовуватися на благо людей, які живуть у країні. Але в деяких країнах громадян та журналістів, які намагаються донести до відома громадськості такі речі, переслідують та арештовують, тому деякі навіть ризикують життям, викриваючи махінації.

І, нарешті, є й такі, які вірять, що корупція неминуча. Це просто невід'ємна частина того, як сьогодні робляться речі. Цей процес є занадто складним та заплутаним, аби щось змінювати. Що ж у результаті? Ми приймаємо все як воно є. Але, як учасник кампанії та дослідник, я маю інший погляд, бо знаю, що може статися, коли ідею починають втілювати. У нафтовому та видобувному секторах, наприклад, зараз розпочато впровадження світових стандартів прозорості, які можуть успішно боротися з частиною цих проблем. У 1999, коли Global Witness закликав нафтові компанії здійснювати прозорі платежі, деякі люди відверто сміялися над зухвалою наївністю такої маленької пропозиції. Але буквально сотні громадських організацій по цілому світу об'єдналися заради боротьби за прозорість проведення угод, що вже швидко стає нормою закону. Дві третіх усіх активів світових нафтових та видобувних компаній контролюються нормою прозорості. Дві третіх.

Зміни відбуваються. Це вже прогрес. Але ще далеко не кінець шляху. Адже справа не просто в корупції, що процвітає в окремих країнах, чи не так? Глобалізація перетворює корупцію у справді глобальний бізнес, тому потрібні глобальні рішення, яких будемо домагатися і підтримувати всі ми, громадяни світу, саме тут.

Дякую за увагу.

Оплески.