Астро Теллер
2,463,526 views • 15:32

У 1962 році в Університеті Райса Джон Фітцджеральд Кеннеді розповів країні про мрію, яку він мав, мрію - відправити людину на Місяць до кінця десятиліття. Справді надзвичайний проект.

Ніхто не знав, чи можливо це зробити, але він подбав про впровадження плану, якщо така можливість існувала. Ось які великі мрії. Великі мрії - це не лише бачення, вони є баченням, поєднаним зі стратегіями для їхнього здійснення.

Мені випала надзвичайна удача працювати на фабриці Moonshot. В компанії X, яка раніше називалась Google X, ви знайдете аерокосмічного інженера, який працює поруч з модельєром, а колишні військові командири оперативного відділу проводять мозковий штурм разом з експертами з лазерів. Ці винахідники, інженери і творці вигадують технології, які, ми надіємось, зроблять цей світ чудовим місцем.

Ми використовуємо слово 'moonshot', щоб нагадувати собі: бачення мають бути великі, щоб продовжувати мріяти. І ми використовуємо слово "фабрика", щоб нагадати собі, що ми хочемо мати конкретні бачення - конкретні плани, щоб їх здійснювати.

Ось наш план дій для Moonshot. По-перше, ми хочемо знайти велику світову проблему, яка впливає на мільйони людей у всьому світі. По-друге, ми хочемо знайти або запропонувати радикальний розв'язок цієї проблеми. І, по-третє, повинні бути якісь причини, щоб вірити, що технології для такого радикального рішення дійсно можливо винайти.

Але я маю для вас секрет. Фабрика Moonshot - брудне місце. Але замість того, щоб уникати плутанини, робити вигляд, що її там нема, ми намагаємось зробити це нашою перевагою. Ми проводимо більшість нашого часу, ламаючи речі і намагаючись довести, що ми не мали рації. От і все, це і є секрет. Пройдіться насамперед по всіх найважчих частинах проблеми. Захопіться і прокричіть: "Агов! Як ми сьогодні збираємось знищити наш проект?"

Ми маємо цей цікавий баланс, за якого ми дозволяємо нашому безконтрольному оптимізму живити наші бачення. А ще ми використовуємо наш захоплений скептицизм, щоб вдихнути життя, вдихнути реальність у ці бачення.

Я хочу показати вам деякі з цих проектів, що їх ми мали залишити поза увагою, а також декілька перлин, які досі не лише пережили цей процес, а й розвинулись з його допомогою.

Торік ми знищили проект автоматизованого вертикального землеробства. Ось трохи салату, який ми виростили. Кожна дев'ята людина у світі страждає від недоїдання. Тому цей проект повинен був розвинутись. Вертикальне землеробство використовує в 10 разів менше води і в 100 разів менше землі, ніж звичайне сільське господарство. І завдяки тому, що ви можете вирощувати їжу безпосередньо біля місця її споживання, ви не змушені транспортувати її на великі відстані. Ми зробили великий крок вперед у таких сферах, як автоматизований збір і ефективне освітлення. Але, на жаль, ми не змогли вирощувати основні злакові культури, такі як зерно і рис, цим способом. Тому ми знищили цей проект.

Ось іще одна масштабна проблема. Ми витрачаємо чимало ресурсів і завдаємо значної шкоди довкіллю, щоб транспортувати товари кораблями по всьому світу. Економічний розвиток країн, які не мають виходу до моря, обмежений через нестачу судноплавної інфраструктури. Радикальне рішення? Легший від повітря вантажний корабель змінної плавучості. Це має допомогти знизити, принаймні в загальному, вартість, час і вуглецевий слід від транспортування, без використання спеціальних шляхів. Ми придумали набір технічних інновацій, які разом уможливили б знизити вартість настільки, щоб ми могли зробити ці кораблі досить недорогими при замовленні великими партіями. Але хоч якими дешевими вони були б у великих партіях, виявилося, що потрібно майже 200 мільйонів доларів, щоб розробити і збудувати перший корабель.

Але 200 мільйонів доларів - це занадто дорого. Через те, що X має жорсткий ланцюг зворотнього зв'язку - помилок, навчання і нових дизайнів - ми просто не можемо витратити 200 мільйонів доларів, щоб отримати перші дані про те, чи ми на правильному шляху чи ні. Якщо в якомусь нашому проекті є Ахілесова п'ята , ми хочемо знати це одразу ж, на початку, а не в кінці нашого шляху. Тому ми знищили і цей проект також.

Виявлення основного недоліку в проекті не завжди означає завершення проекту. Іноді це насправді підштовхує нас на продуктивніший шлях.

Це наш прототип автомобіля з повністю самостійним керуванням, який ми побудували без керма чи гальмівної педалі. Але не зовсім це було нашою метою, коли ми починали.

Враховуючи, що 1,2 мільйони людей по всьому світу щорічно вмирають на дорогах, побудова автомобіля, який би керувався сам по собі, була справжнім проектом Moonshot. Три з половиною роки тому, коли ми протестували ці модернізовані безпілотні автомобілі марки Lexus, вони виявились настільки хорошими, що ми дали їх працівникам Google, щоб дізнатись їхню думку про наш винахід. Але ми зрозуміли, що наш план того, щоб дозволяти машині керувати майже весь час і віддавати керування водію лише у екстрених випадках, був справді жахливим планом. Він не був безпечним, тому що водії не могли виконувати свою роботу. Вони не були уважні в ті моменти, коли машині потрібно було передати керування водію.

Це була серйозна криза для команди. Вони мусили повернутися назад, до самого початку. І врешті вигадали чудове нове рішення. Метою була машина, де ви є дійсно пасажиром. Ви кажете їй, куди вам потрібно, натискаєте на кнопку, і вона сама відвозить вас з пункту А до пункту Б.

І ми насправді вдячні, що зрозуміли це на ранніх стадіях проекту, який ми робили. І це вплинуло на все, що ми відтоді зробили. Наразі наші автомобілі проїхали самі більше ніж 1,4 мільйони миль, і вони їздять кожного дня по вулицях Маунтін В'ю, що в Каліфорнії, і Остіну в Техасі.

Команда цього автомобіля змінила свою точку зору. І тепер це одна з мантр компанії X. Іноді зміна точки зору набагато потужніша за розум.

Візьмімо, до прикладу, енергію вітру. Це один із моїх улюблених прикладів зміни точки зору. Ми ніяк не можемо побудувати кращу стандартну вітрову турбіну, ніж експерти у цій галузі. Але ми знайшли спосіб підніматися вище в небо і таким чином отримувати доступ до швидших і стабільніших вітрів, і більшої кількості енергії, не використовуючи при цьому сотні тон сталі, щоб добратися туди.

Наш енергетичний повітряний змій Makani піднімається вгору від своєї основи, розкручуючи пропелери вздовж свого крила. І, піднімаючись, виштовхує трос проводячи через цей трос енергію. І коли трос уже нагорі, він переходить в кола бічного вітру в небі. Тепер ці пропелери, які підняли його, стали летючими турбінами. А це передає енергію назад до тросу.

Ми ще не знайшли способу знищити цей проект. І що довше він витримує цей тиск, то більше ми захоплюємось тим, що це може стати дешевшою і поширенішою формою вітрової енергії для світу.

Можливо, один із найбожевільніших проектів, які ми маємо, це проект Loon. Ми намагаємося зробити повітряну кулю з живленням через Інтернет. Мережа повітряних куль у стратосфері, що дає підключення до Інтернету у сільських і віддалених регіонах світу. Це може надати онлайн-доступ для більш ніж 4 мільярдів людей, які сьогодні майже не мають або взагалі не мають доступу до Інтернету.

Але ви не можете просто взяти стільникову мережу, приєднати її до кульки і залишити її в небі. Вітри надто сильні і просто здують її. А кульки будуть надто високо, щоб прив'язати їх до землі.

І тут приходить божевільна думка. Що коли ми натомість дозволимо кулькам дрейфувати і навчимо їх, як плисти за вітром, щоб добиратися туди, куди потрібно? Виявляється, у стратосфері є вітри, які рухаються на зовсім іншій швидкості і в іншому напрямку у тонких шарах. Тому ми сподіваємось, що використовуючи розумні алгоритми й інформацію про вітри по всьому світу, ми зможемо хоч трохи маневрувати кульками, змушуючи їх переміщуватись вгору і вниз по стратосфері, щоб перехоплювати ці вітри і рухатись у різних напрямках і з різними швидкостями. Суть в тому, щоб мати достатньо кульок, щоб якщо одна кулька виходить з вашого регіону, то інша вже готова прийти на її місце, перемикаючи підключення до Інтернету так само, як ваш телефон переключається між стільниковими вежами, коли ви їдете по автостраді.

Ми знаємо, наскільки божевільним здається це бачення, і назва проекту нам про це нагадує. Тож, з 2012 року команда проекту Loon надала пріоритет роботі, яка здавалась найскладнішою і яка, здавалося, може знищити проект.

Найперше вони спробували отримати з'єднання Wi-Fi від кульки у стратосфері до антени на землі. І це спрацювало. А я запевняю вас, що люди робили ставки на те, що нічого не вийде. І ми продовжили працювати.

Чи могли ми отримувати сигнал від кульки безпосередньо до телефонів, без того, щоб потребувати антену в якості проміжного приймача? Так.

Чи можемо ми отримати досить високу пропускну здатність повітряної кульки, щоб було реальне підключення до Інтернету? Щоб люди могли більше, ніж лише відправляти SMS? Перші тестування навіть не показували мегабіт в секунду, але тепер ми маємо до 15 мегабіт за секунду. Достатньо, щоб подивитись промову на TED.

Чи можемо ми використовувати повітряні кульки, щоб говорити одне з одним через небо, щоб отримати сигнал у сільській глибинці? Перевіряємо.

Чи можемо ми отримати повітряні кульки завбільшки з будинок, які б тримались довше 100 днів і коштували при цьому менше 5% від того, скільки б коштувало зробити традиційні довготривалі кульки? Так. Врешті-решт. Але я кажу вам - ми повинні були спробувати досягти цього. Ми робили круглі сріблясті кульки. Робили величезні кульки у формі подушок. Робили кульки завбільшки як синій кит. Ми тріснули багато кульок.

(Сміх)

Основна проблема, яка могла найімовірніше знищити проект Loon, полягала в тому, чи зможемо ми направляти кульки по небу, тому одним із головних експериментів було помістити кульку в кульку.

Таким чином, тут є два відділення, одне з повітрям, одне з гелієм. Кулька нагнітає повітря, щоб зробити себе важчою, або випускає повітря, щоб зробити себе легшою. Ці зміни у вазі дають їй змогу підніматись чи опускатись, і цей простий рух кульки є її головним керівним механізмом. Вона рухається вгору і вниз, сподіваючись захопити вітри, які ідуть на тій швидкості і в тому напрямку, який їй потрібен.

Але чи цього достатньо, щоб рухатись по всьому світу? Спочатку навряд чи, але з часом все краще.

Конкретно ця кулька, наша остання кулька, може переміщатися вертикально в небі на 2 милі і може сама переміщати себе в радіусі 500 метрів на відстань 20 000 кілометрів.

Ми повинні зробити ще багато роботи щодо налаштування системи і зниження витрат. Але торік кулька, яка обійшлася нам доволі дешево, обійшла довкола Землі 19 разів за 187 днів. І тому ми збираємось продовжувати.

(Оплески)

Наші кульки сьогодні роблять досить багато з того, що потрібно повноцінній системі. Ми зараз дискутуємо з телекомунікаційними компаніями по всьому світу і збираємось літати над такими місцями, як Індонезія, щоб реально відтестувати наш сервіс цьогоріч.

Можливо, для вас це все звучить надто добре, щоб бути правдою, і ви маєте рацію. Те, що ви зухвалі і працюєте з великими ризикованими речами, змушує людей почуватись незручно.

Ви не можете накричати на людей і змусити їх зазнати швидкої невдачі. Люди опираються. Вони хвилюються. "Що зі мною станеться, якщо я зазнаю невдачі? Наді мною будуть насміхатися? Мене звільнять?"

Я почав з нашого секрету. І наприкінці розповім вам, як ми зробили так, що усе спрацювало. Єдиний спосіб змусити людей працювати над великими ризикованими речами, зухвалими ідеями, і змушувати їх працювати насамперед над найважчими частинами проблеми - це зробити для них шлях найменшого опору.

Ми докладаємо всіх зусиль і робимо так, щоб X не боялася зазнати невдачі. Команди знищують свої ідеї, щойно вони побачать необхідні докази на своєму столі, тому що їх винагороджують за це. Вони отримують оплески від своїх ровесників. Обійми і схвалення від своїх менеджерів, від мене в тому числі. Їх підвищують за це. Ми даємо бонуси кожній людині в команді, яка знищила свій проект, і в командах, де є 2 людей, і в командах, де їх 30.

Ми віримо в мрії на фабриці Moonshot. Але захопливий скептицизм не є ворогом безмежного оптимізму. Це його ідеальний партнер. Він відкриває потенціал у кожній ідеї. Ми можемо створити майбутнє, яке існує в наших мріях.

Дякую вам.

(Оплески)