Ів Беар про дизайн речей, які розповідають історії

Ще дитиною, коли я ходив пішком під стіл, пам’ятаю ці турецькі килими, на яких були зображені батальні та любовні сцени. Ось, дивіться. Ця тварина намагається відбитись від солдатського списа. Моя мама сфотографувала всі наші килими, минулого тижня власне, а я досі їх пам’ятаю. Була ще одна річ, такий собі височенний сервант з різними істотами, химерами, наготою — досить страшними речами для малої дитини.

Що я сьогодні пам’ятаю, — що ці речі розповідають історії, тож це мало сильний вплив на мою роботу. Згодом був і інший вплив. Коли я був підлітком, років 15-16-ти, гадаю, як і решта підлітків, ми хотіли робити те, що любили і в що вірили. Тож, я поєднав дві речі, які любив найбільше: катання на лижах та віндсерфінґ. Це доволі приємні шляхи втечі від одноманітної погоди в Швейцарії.

Я створив наступне поєднання тих двох речей: взяв свої лижі та дошку і прилаштував туди мастфут, кріплення для ніг та металеві плавники, і ось він я, стрімко рухаюсь над замерзлими озерами. Це було небезпечно. Звісно, було неймовірно, прекрасно працювало, однак вкрай небезпечно. Тоді я й зрозумів, що мені слід йти в школу дизайну. (Сміх) Ні, ви тільки гляньте на цю графіку! (Сміх)

І я пішов у школу дизайну. А на початку 90-их, закінчивши навчання, я побачив, які незвичайні речі відбуваються в Силіконовій долині, тому мені захотілось бути там. Я побачив, що комп’ютери почали з’являтись в наших будинках, що їм доведеться змінюватись, щоб бути з нами вдома. Я отримав роботу і працював консультантом: ми приходили на зустрічі, а потім заходили менеджери і казали: «Те що ми збираємось робити дуже важливо, знаєте» Вони давали проектам кодові імена, переважно із Зоряних війн: С-3PO, Йода, Люк. Я, будучи молодим дизайнером в дальньому кутку кімнати, піднімав руку і задавав питання. Олядаючись в минуле, мабуть, безглузді питання, на зразок «Для чого ця кнопка «Кепс Лок» (Caps Lock)?» або «Для чого кнопка «Нам Лок» (Num Lock)?» Чи люди справді ними користуються? Чи потрібні вони? Чи хочуть люди бачити їх вдома? (Сміх)

Я зрозумів тоді, що вони не надто хотіли міняти успадковані деталі, не хотіли міняти нутрощі. Вони хотіли, щоб ми, дизайнери, створювали оболонку, щоб прикрашали коробку ззовні. А я не хотів бути прикрашальником. Це було не те, чого я прагнув. Я не хотів бути стилістом такого штибу. Та потім мені трапилась ця фраза: «Реклама — це ціна, яку компанії платять за відсутність оригінальності». (Сміх)

Отже, треба було починати все самостійно. Я переїхав до Сан-Франциско і заснував невеличку компанію, «Ф’юзпроджект» (Fuseproject). Я хотів працювати над важливими речами, не лише над оболонками, а над цілою взаємодією з людьми. Перші проекти були скромними, однак вони, ймовірно, перетворювали технології на речі, які люди використовували би по-новому, та, можливо, знаходили їм нове застовування.

Це годинник, який ми зробили для автокомпанії Міні Купер, одразу ж після його появи, і це був перший годинник з екраном, що перемикався з горизонтального положення у вертикальне. Це дозволяє мені перевіряти таймер в будь-якому положенні, не згинаючи ліктя. Та інші проекти були насправді про трансформацію, про відповідність людським потребам. Ось невеличка річ від італійського виробника меблів, яка поставляється цілковито в пласкій коробці, а потім складається в столик для кави чи стілець, або етажерку. І дещо більш експериментальне: це світловий прилад для «Сваровські», що здатен змінювати форму. Так, з круга та подібних форм він перетворюється на квадрат, «вісімку», і, просто малюючи на маленькому планшеті, вся світлова установка набуває бажаної форми.

І нарешті лампа-листок для Германа Міллера. Це був досить складний процес, який зайняв близько чотирьох з половиною років. Але я дійсно шукав нагоди створити щось унікальне зі світлом, щось нове. Тому нам треба було спроектувати і світильник, і саму лампочку. Я б сказав, що це унікальний шанс в дизайні. Нова можливість, яку я шукав, дозволяє людині міняти освітлення від теплого, жевріючого світла, далі до яскравого, робочого. Лампочка дійсно робить це. Вона дозволяє людині перемикати та поєднувати ці два відтінки світла. Це зроблено досить просто: варто лише торкнутись основи світильника і на одній стороні можна встановити яскравість, а на іншій — відтінок.

У всіх цих проектах є розуміння людської природи, і, я думаю, нам як дизайнерам дійсно завжди треба думати про те, як можна створити інший зв’язок між нашою роботою та світом, незалежно від того, чи це для бізнесу, чи, як я далі покажу, суспільні проекти. Тому що, думаю, всі погодяться з тим, що як дизайнери ми приносимо цінність для бізнесу, також для користувачів, але я думаю, що саме цінності вкладені в ці проекти, зрештою створюють ще більшу цінність. Цінності, які ми вносимо, можуть стосуватись природоохоронних питань, сталого розвитку, зниження енергоспоживання. Вони можуть стосуватись функцій та краси, або ж бізнес-стратегій. Однак дизайнери насправді — це клей, який поєднує всі ці речі.

І «Джобон» — проект з яким ви знайомі, — містить гуманістичні технології. Він відчуває вашу шкіру, лежить на вашій шкірі та знає, коли ви розмовляєте. І знаючи це, він усуває інші відомі йому шуми, навколишні шуми.

Ще причина, чому «Джобон» гуманістичний в тому що ми вирішили позбутись всіх технічних та складних деталей і спробували зробити його красивим, наскільки могли. Тобто, подумайте про це: турбота про вибір сонцезахисних окулярів чи коштовностей, або ж аксесуарів дійсно важлива, і якщо вони негарні, то їм не місце на вашому обличчі. Це мета, яку ми ставили собі тут.

Втім наш спосіб роботи над «Джобоном» дійсно унікальний. Я хочу вказати на дещо ось тут, зліва. Це плата, одна з речей, яка міститься всередині, щоб змусити працювати цю технологію. А це творчий процес: хтось міняє плату, додає до неї трасувальники, міняє розміщення інтегральних схем, в той час, як дизайнери з іншого боку роблять свою роботу. Так що це вже не натягування оболонки на технологію. Це справжній дизайн, зсередини. В іншій частині кімнати дизайнери вносять малі корективи, роблять зразки, малюють від руки, переносять це на комп’ютер, і це те, що я називаю «керуватись дизайном». Тут є свої заморочки, але дизайн дійсно допомагає визначити весь процес зсередини.

І, звичайно, дизайн ніколи не остаточний. Це інший новий спосіб унікальності того, як ми працюємо, так як він ніколи не остаточний, слід робити й інші речі. Упаковку і сайт, треба продовжувати взаємодіяти з користувачами багатьма шляхами. Але як втримати когось, якщо дизайн ніколи не остаточний? І Хосейн Рахман, генеральний директор «Аліф Джобон», дійсно розуміє, що необхідна інша структура. Інша структура полягає в тому що ми партнери, це партнерство. Ми можемо продовжувати працювати і присвячувати себе проекту, а потім всі разом ділити винагороду.

А це інший проект з партнерським підходом. Він називається «Вода Y». Цей хлопець з Лос-Анджелеса, Томас Арндт, австрієць за походженням, прийшов до нас, і йому було потрібно, щоб ми створили здоровий, натуральний напій для його дітей, аби замінити газовану воду з високим вмістом цукру, від якої він хотів їх позбавити. Тому ми створили цю пляшку, повністю симетричну в усіх вимірах. Це дозволяє створити з пляшки гру. Їх можна з’єднувати разом і створювати різноманітні фігури, форми. (Сміх) (Оплески) Дякую. (Оплески)

І поки ми робили це, обернена догори дриґом форма пляшки нагадала нам букву Y, і ми подумали, що ці слова: чому? чому ні? (гра слів, англ. Y = why — чому) мабуть найважливіші питання, які задають діти. Ось чому ми назвали її «Вода Y». І це ще одне місце, де все зійшлось докупи в одній кімнаті: тривимірний дизайн, ідеї, брендинг — все стало тісно пов’язаним. Ще одна деталь цього проекту в тому, що ми створюємо інтелектуальну власність, ми створюємо маркетинговий підхід, ми створюємо всі ці речі, але я думаю, що врешті-решт ми створюємо цінності, і ці цінності стають душею компаній, з якими ми працюємо. А ще дуже цінно, коли наша дизайнерська праця стає творчим носієм, який інші можуть використати для своєї творчості.

Ось інший проект, який, певен, наслідує це. Це ноутбук для кожної дитини, «ноутбук за 100 доларів». Це неймовірна світлина. Люди в Нігерії носять найцінніші речі на голові. Ця дівчинка йде до школи з ноутбуком на голові. Для мене це багато означає. І коли Ніколас Неґропонте, — а він багато говорив про цей проект, як засновник проекту «OLPC», — прийшов до нас близько двох з половиною років тому, він мав кілька ясних ідей. Він хотів покращити освіту та технології, — вони опори його життя, а також опори місії «ноутбук на дитину». А третьою опорою, про яку він говорив, був дизайн. В той час я не працював з комп’ютерами. І не надто хотів, через попередній досвід. Але він сказав визначну річ, що дизайн стане причиною чому діти полюблять цей виріб. Як зробити його дешевим, міцним, до того ж він пообіцяв позбутись Кепс Лока. (Сміх) І Нам Лока теж.

Так він переконав мене. Ми проектували його, щоб він став знаковим, щоб відрізнявся, щоб виглядав дитячим, але не як іграшка. А потім поєднали всі ці чудові технології, які вам відомі: антени бездротового зв’язку, що дозволило дітям користуватись інтернетом; екран, з якого можна читати на сонці; клавіатура, зроблена із гуми і захищена від пошкоджень.

Знаєте, всі ці чудові техології вдалось втілити через захоплення людей з «OLPC» та інженерів. Вони боролись з постачальниками, боролись з виробниками. Вони справді боролись як звірі, щоб все було таким як слід. І певним чином це те, що створює такі проекти, як цей, уможливлює процес без знищення початкової ідеї. І я думаю, це дуже важливо.

Отже, тепер у вас є ці світлини, ви встаєте ранком і бачите дітей в Нігерії і в Уругваї з їх комп’ютерами, і в Монголії. Ми відійшли від всюдисущого бежевого кольору, тож наші комп’ютери різнокольорові, так веселіше. Крім того, як ви бачите, логотипи трохи відрізняються один від одного. Це тому, що ми змогли в процесі виробництва використати 20 кольорів для букв Х та О, з яких складається назва комп’ютера. І, змішуючи їх на етапі виробництва, можна отримати 20 раз по 20, це 400 різних комбінацій. Наглядний приклад дітей, що використовують комп’ютери в країнах що розвиваються, неймовірний.

А цей мій племінник Ентоні в Швейцарії, йому дали ноутбук на пів дня і я мусів був його забрати. Це було непросто! (Сміх) Це був прототип. А через півтора місяця, коли я повернувся в Швейцарію, він грався зі своєю власною версією. (Сміх) З двох аркушів паперу та картону.

Я збираюсь завершити одним проектом наостанок, який скоріш для дорослої гри. (Сміх) Декотрі з вас могли чути про презервативи «Нью-Йорк». Вони власне тільки випущені, на день святого Валентина, 14-го лютого, близько десяти днів назад. Міністрество охорони здоров’я Нью-Йорка звернулось до нас, їм потрібен був спосіб розповсюдити 36 мільйонів безкоштовних презервативів серед мешканців Нью-Йорка. Це доволі масштабний намір, тож ми працювали над автоматами для видачі. Ось вони, приязної округлої форми. Все це трохи схоже на проектування гідранта: ним має бути легко скористатись, і ви маєте знати де він знаходиться і як працює. Ми також спроектували самі презервативи.

Я був в Нью-Йорку, щойно вони були випущені, і пішов оглянути місця, де вони встановлені: в магазині пуерториканської сім’ї, в барі на вулиці Крістофер, в залі для пула. Вони встановлені у всіх медпунктах для безпритульних. Звичайно, в клубах та на дискотеках теж. А це промоція цього проекту. (♫) (Сміх) Візьміть кілька для себе. (Оплески)

Це саме той випадок, коли дизайн здатен започаткувати спілкування. Я був на цих заходах; і люди дійсно хотіли взяти їх для себе. Вони були схвильовані. Крига скресла, сором був подоланий і, я думаю, це теж заслуга дизайну. Я збирався кинути кілька презервативів в аудиторії, але не певен чи це етично тут. (Сміх) Гаразд, гаразд. У мене лише кілька. (Сміх) (Оплески) Але в мене є ще, ви завжди можете попросити в мене згодом. (Сміх) І якщо хтось запитає, чому у вас із собою презерватив, просто скажіть, що вам сподобався дизайн. (Сміх)

Я завершу однією думкою: якщо всі ми будемо працювати над створенням цінностей і якщо ми дійсно будемо пам’ятати про важливість нашої праці, я думаю, ми зможемо змінити те, що робимо. Ми зможемо змінити цінності, компанії, з кими співпрацюємо, і нарешті, разом, можливо ми змінимо світ. Дякую вам. (Оплески)