Вільям Урі: Шлях від "ні" до "так"

Коли йдеться про складні переговори, я пригадую собі одну з улюблених історій з Близького Сходу про чоловіка, який залишив своїм трьом синам 17 верблюдів. Першому синові батько залишив половину верблюдів; середульшому - третину, а наймолодшому дісталася дев'ята частина. І тут брати почали ділити спадок. 17 не ділиться на два. 17 не ділиться на три. І на дев'ять теж не ділиться. Братні стосунки напружились. У розпачі вони звернулися до старої мудрої жінки за порадою. Вона довго думала, як їм допомогти, і врешті сказала: "Не знаю, чи зможу вам допомогти, але, якщо хочете, візьміть мого верблюда". Так в них стало 18 верблюдів. Перший син взяв свою половину - дев'ять верблюдів. Середульший узяв третю частину - шість. Наймолодший син забрав дев'яту частину - двійко верблюдів. Разом 17. Один верблюд залишився. Вони повернули його старій мудрій жінці.

(Сміх)

Задумавшись над цією історією, ви пригадаєте силу-силенну складних переговорів, у яких ми задіяні. Усе починається з 17 верблюдів - з безвихідної ситуації. Тоді нам слід вчинити як та мудра жінка - подивитися на ситуацію свіжим оком і привести вісімнадцятого верблюда. Пошук цього 18 верблюда у світових конфліктах є моїм життєвим покликом. Я сприймаю людство як цих трьох братів; ми всі одна сім'я. Наука довела - завдяки революції у сфері комунікацій всі племена на планеті, всі 15,000 племен, спілкуються одні з одними. Це збір великої родини. Але на родинних зустрічах нечасто панує мир і спокій. Виникає багато конфліктів. І постає питання: як справитися з нашими відмінностями? Як подолати найбільші відмінності, зважаючи на схильність людей до конфліктів і людську майстерність у винайденні зброї масового знищення? Ось у чому питання.

Останні тридцять років - майже сорок - я мандрував, маючи справу з конфліктами в Югославії та на Близькому Сході, в Чечні та Венесуелі - з найскладнішими конфліктами на планеті. Я завжди ставив собі це питання. І гадаю, що мені вдалося знайти секрет миру. Він дивовижно простий. Нелегкий, але простий. Нічого нового. Напевно, один із найдавніших засад людства. Секрет миру - це ми. Саме ми діємо як спільнота, яка знаходиться довкола будь-якого конфлікту і відіграє конструктивну роль.

Я розповім вам одну історію. Близько 20 років тому я був у Південній Африці, де працював зі сторонами конфлікту. Коли у мене випав один вільний місяць, я вирішив замешкати серед бушменського плем'я Сан. Мені було цікаво, як вони вирішують конфлікти. Зрештою, в пам'яті нинішнього покоління вони були мисливцями і збирачами, які ведуть такий самий спосіб життя як і їх предки протягом 99% історії людства. Чоловіки полюють з отруєними стрілами, які відразу викликають смерть. То ж як вони долають свої відмінності? Я дізнався, що коли в цих спільнотах зростає напруження, хтось іде і ховає отруєні стріли в кущах, а потім всі сідають колом, і говорять, і говорять, і говорять. Це триває два, три, а то й чотири дні без спочинку, аж поки вони не дійдуть рішення, а ще краще - примирення. Якщо стосунки і далі напружені, вони відсилають когось провідати родичів і охолонути.

Я гадаю, що ця система дозволила нам дожити до сьогоднішнього дня, зважаючи на людські схильності. Я називаю цю систему "третя сторона". Зазвичай, коли ми думаємо про конфлікт, то на думку спадають дві сторони. Араби проти ізраїльтян, підлеглі проти керівників, чоловіки проти дружин, республіканці проти демократів. Але ми нечасто бачимо незмінно присутню третю сторону. Третя сторона конфлікту - це ми. Це спільнота довкола. Друзі, союзники, члени сім'ї, сусіди. Ми можемо зіграти надзвичайно конструктивну роль. Найважливіше, що може вдіяти третя сторона - нагадати сторонам конфлікту, чим вони ризикують. Заради дітей, заради сім'ї, заради спільноти, заради майбутнього, припинімо на мить воювати і порозмовляймо. Проблема в тому, що коли ми конфліктуємо, наш кругозір може легко звузитись. Відреагувати - страшенно просто. Людські істоти - це реагуючі машини. Як-то кажуть, коли ви злі, то виголосите найкращу промову, про яку жалітимете до кінця життя. А "третя сторона" нагадує нам про це. Третя сторона веде нас на балкон - місце, де ми окинемо поглядом ситуацію, і зосередимося на кінцевій меті.

Я розповім коротеньку історію зі свого досвіду переговорів. Кілька років тому я був посередником у доволі жорстких переговорах між лідерами Росії та Чечні. Як відомо, велася війна. Ми зустрілися в Гаазі у Палаці миру, у тій самій кімнаті, де свого часу відбувся трибунал щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. Початок переговорів був різким. Віце-президент Чечні показав пальцем на росіян і сказав: "Сидіть на своїх місцях, бо вас судитимуть за воєнні злочини". А потім повернувся до мене і сказав: "Ви американець. Подивіться, що ви, американці, робите в Пуерто-Ріко". Я почав гарячково думати: "Пуерто-Ріко? Що я знаю про Пуерто-Ріко?" Я хотів відповісти, але згадав, що слід "вийти на балкон". Коли він замовк, усі звернули погляд на мене, очікуючи відповіді. Але оцінивши ситуацію з "балкону", я подякував йому за зауваження. І сказав: "Дякую за критику на адресу моєї країни. Я вважаю це знаком, що ми друзі і можемо спілкуватися відверто. Однак ми тут не для того, щоб обговорювати Пуерто-Ріко чи минуле. Ми зібралися, щоб вияснити, чи зможемо знайти спосіб зупинити страждання і кровопролиття в Чечні". Розмова повернулася в потрібне русло. Ось у чому роль третьої сторони - допомогти сторонам конфлікту вийти на балкон.

Перенесімося думками у немовбито найскладніший у світі конфлікт - або ж конфлікт, який неможливо залагодити - на Близький Схід. Питання у тому, де тут третя сторона? Як ми можемо вийти на балкон? Я не вдаю, що знаю як розв'язати конфлікт на Близькому Сході. Але мені здається, що я знаю, як зробити перший крок, буквально перший крок - який кожен із нас міг би зробити як представник третьої сторони. Дозвольте запитати вас: хто з вас останнім часом переймався ситуацією на Близькому Сході і міркував, що можна з цим вдіяти? Просто цікаво, хто з вас? Як бачимо - більшість. Водночас, цей регіон далеко звідси. Чому ж ми приділяємо стільки уваги цьому конфлікту? Через кількість загиблих? Але у конфлікті в Африці гине в сотні разів більше людей, ніж на Близькому Сході. Тут уся справа в історії. Ми почуваємося частиною цієї історії. Християни ми, мусульмани чи євреї, віримо в Бога чи ні, це зачіпає нас особисто.

Історії важливі. Запевняю вас як антрополог. Ми передаємо знання через історії. Вони сповнюють сенсом наше життя. На TED ми також розповідаємо історії. Історії - це ключ. Тому я кажу - спробуймо навести лад у політиці на Близькому Сході, звернувши увагу на історію. Спробуймо знайти корінь конфлікту. Спробуймо визначити третю сторону. Що це значить? Що це за історія?

Антропологи знають, що кожна культура має історію походження. Яке походження Близького Сходу? Коротко кажучи, 4 000 років тому один чоловік зі своєю сім'єю перейшов уесь Близький Схід, і з того часу світ змінився. Цим чоловіком, звичайно, був Авраам. Він виступав за єдність, за єднання родини. Він - батько всіх нас. Але він не тільки виступав за це. Це була його місія. Його основна місія - єдність. Взаємозв'язок і єдність усього. А найбільше він цінував повагу, доброту до незнайомців. Він прославився своєю гостинністю. З цієї точки зору, він є символічною третьою стороною на Близькому Сході. Він нагадує нам, що ми всі частина одного цілого. А зараз задумайтеся на хвильку над цим.

Нас скарав бич тероризму Що таке тероризм? Загалом, тероризм - це коли до невинного незнайомця ви ставитесь як до ворога, якого вбиваєте, щоб посіяти страх. Що є противагою тероризму? Це коли ви ставитеся до невинного незнайомця як до друга, якого запрошуєте в свій дім, щоб посіяти і плекати розуміння, повагу чи любов.

А якби ви тепер розглянули історію Авраама як історію третьої сторони? Якби історія Авраама, символу гостинності, стала ліками від тероризму? Якби ця історія стала вакциною проти релігійної нетерпимості? Як можна втілити цю історію? Слід не тільки розповісти історію. Вона переконлива, але люди мусять її пережити. Вони мусять мати змогу прожити цю історію. Як би ви це зробили? Я теж міркував над цим. Ось перший крок. Простий спосіб пережити історію - піти на прогулянку. Прогулятися слідами Авраама. Пройти його шлях. Адже прогулянка має справжню силу. Як антрополог, я знаю, що саме ходіння робить з нас людей. Коли ви гуляєте, то йдете пліч-о-пліч в одному напрямку. Якщо б я підійшов до вас дуже близько, обличчям до обличчя, ви би відчули загрозу. Але якщо ми будемо йти пліч-о-пліч, навіть торкаючись плечима, нічого страшного не станеться. Хіба хтось б'ється під час прогулянки? Тому якщо переговори стають напруженими, люди йдуть на прогулянку до лісу.

У мене виникла ідея - а як щодо стежки, шляху - на зразок шовкового шляху чи стежки апалачі - слідами Авраама? Мені казали: "Це божевілля. Ти не зможеш. Ти не зможеш пройти слідами Авраама. Це надто небезпечно. Тобі доведеться перетнути всі ці кордони. Він пролягає через 10 різних країн Близького Сходу і об'єднує їх". Ми обміркували цю ідею в Гарварді. Ми ретельно поставились до цього завдання. І ось кілька років тому наша група, яка складалася з 25 людей із 10 різних країн, вирішила уперше пройти шляхом Авраама, вирушивши з його рідного міста Урфи у Південній Туреччині, Північній Месопотамії. Ми сіли на автобус, далі йшли пішки, і прибули в Харран, звідки, згідно з Біблією, Авраам вирушив у подорож. Згодом ми перетнули кордон із Сирією і дійшли до Алеппо, міста, названого на честь Авраама. Прибули в Дамаск, історія якого тісно пов'язана з Авраамом. Потім ми прийшли у Північну Йорданію, в Єрусалим, де все пов'язане з Авраамом. Далі у Вифлеєм, і нарешті в Хеврон, де Авраам був похований. Отож, ми пройшли його шлях від народження до смерті. Ми довели, що це можливо. Це була чудова подорож.

Дозвольте запитати вас. Чи бувало так, що ви опинилися в чужій околиці або в чужій країні, і абсолютно незнайома людина підійшла до вас і зробила якийсь добрий вчинок - запросила до себе додому, дала вам води, пригостила кавою чи обідом? Хто з вас бував у такій ситуації? У цьому суть Авраамового шляху. Ви переконаєтесь у моїх словах, якщо потрапите у село на Близькому Сході, остерігаючись ворожнечі, а натомість відчуєте неймовірну гостинність. Усе це завдяки Аврааму. "В ім'я отця Авраама, дозвольте нагодувати вас". Ми зрозуміли, що для цих людей Авраам - це не просто герой книги, а жива, присутня серед нас людина.

Коротше кажучи, останнім часом тисячі людей здійснююють прогулянки стежками Авраама на Близькому Сході, насолоджуючись гостинністю тамтешніх мешканців. Вони мандрують Ізраїлем і Палестиною, Йорданією, Туреччиною і Сирією. Це дивовижний досвід. Чоловіки, жінки, молоді і старі. Цікаво, що частіше жінки, ніж чоловіки. Для тих, хто не може ходити пішки, або не може дістатись туди прямо зараз, організовують прогулянки у містах, у їх власних спільнотах. Так, у Цинциннаті організували похід від церкви до мечеті й синагоги. А потім всі гуртом обідали в ім'я Авраама. Це був день шляху Авраама. У Сан-Пауло в Бразилії це стало щорічною подією. Тисячі людей ідуть символічною стежкою Авраама, яка об'єднує різні спільноти. Це подобається засобам масової інформації, вони обожнюють такі події. І обдаровують їх увагою, адже це наочний приклад, який поширює ідею Авраамової гостинності і доброти до незнайомих людей. Кілька тижнів тому Національне радіо США розповіло про це. Минулого місяця газета "Манчестер Ґардіан" надрукувала статтю про цей проект на цілу шпальту. Вони цитували мешканця села: "Цей шлях з'єднує нас із цілим світом". Він порівняв прогулянку з променем світла, який вселяє надію. Ось яка мета всього цього.

Та справа не лише у психології, але й в економіці, адже під час походу люди витрачають гроші. Жінка на фото, Ум Ахмад, живе на узбіччі в Північній Йорданії. Вона страшенно бідує. Вона частково сліпа, а її чоловік не може працювати. У них семеро дітей. Вона може лише готувати їжу. То ж вона почала готувати їжу для мандрівників, які проходять через село і їдять у неї вдома. Вони сидять на підлозі. Вона не має навіть скатертини. Проте готує смачнющу їжу зі свіжих місцевих трав. Туристів стає дедалі більше. Тому вона почала отримувати прибуток і може прогодувати свою сім'ю. Ця жінка сказала нашій команді: "Завдяки вам, мене стали помічати в селі, де раніше соромились навіть дивитися на мене". Ось у чому сила Авраамового шляху. Сотні таких спільнот розкидані вздовж шляху на Близькому Сході. Ми можемо змінити правила гри. А для цього слід змінити формат - наш спосіб сприйняття речей. Змінити ворожість на гостинність, тероризм - на туризм. Шлях Авраама змінює правила гри.

Я покажу вам одну річ. У мене в руках маленький жолудь, який я підняв зі стежки цього року під час походу. Жолудь, звичайно, асоціюється з дубом, який виростає з нього. А дуб пов'язаний з Авраамом. Наш шлях схожий на жолудь; він ще на ранній стадії розвитку. Яким виросте дуб? Я згадую своє дитинство, яке провів переважно в Європі, хоча народився у Чикаго. Якби ви опинилися у руїнах, скажімо, Лондона у 1945 році чи Берліна, і якби ви сказали: "Через 60 років це буде найбільш мирне і заможне місце на Землі", вас вважали б божевільними. Але спільна ідентичність та економіка допомогли європейцям добитися свого. Тому я запитую, якщо це можливо у Європі, то чому не на Близькому Сході? Чому ні - спільна ідентичність, історія Авраама, і спільна економіка, заснована на туризмі?

Насамкінець, я хочу сказати, що за останні 35 років, попрацювавши з найбільш небезпечними, складними і заплутаними конфліктами по всьому світу, я ще не зустрів конфлікту, який не можна було б розв'язати. Звичайно, це нелегко, але можливо. Це вдалося в Південній Африці. Це вийшло у Північній Ірландії. Це може вийти будь-де. Усе залежить лише від нас. Від нашого бажання стати третьою стороною. Я просив би вас поміркувати над тим, щоб стати третьою стороною, навіть якщо це буде зовсім маленьким кроком. Ми на межі змін. Просто підійдіть до вихідця з іншої культури, з іншої країни, з іншої національності, просто "іншого" і заговоріть з ним; прислухайтесь до його. Так ви станете третьою стороною. Так ви підете шляхом Авраама. Після TED-промови чому б не піти на TED-прогулянку?

Я залишаю вам три ідеї. По-перше, секрет миру - це третя сторона. Третя сторона - це ми. Кожен із нас може зробити один крок, щоб наблизити наш світ до миру. Африканське прислів'я каже: "Якщо зв'язати павутини, можна зупинити самого лева". Якщо ми зв'яжемо павутини миру, сплетені третьою стороною, то зупинимо навіть лева війни.

Дуже дякую.

(Оплески)