Тоні Портер: Заклик чоловікам

Я виріс в Нью-Йорку. поміж Гарлемом і Бронксом. Поки я ріс, нас, хлопчиків, вчили, що чоловіки повинні бути стійкими, повинні бути сильними, сміливими, першими у всьому - ні болю, ні емоцій, за винятком гніву, і, звичайно ж, ніякого страху, адже чоловіки завжди виступають "за головних", що означає, що жінки такими бути не можуть ; що роль чоловіка - вести за собою, а ви, жінки, лише повинні йти слідом та робити те, що ми кажемо; що чоловіки завжди знаходяться на ступінь вище, а жінки поступаються їм у всьому; що чоловіки сильні, а жінки слабкі; що жінки менш цінні та виступають лише власністю чоловіків, а також об`єктами, особливо сексуальними об`єктами. Пізніше я дізнався, що все це обумовлюється спільним уявленням чоловіків, більш відомим під назвою "чоловік-мачо". Це уявлення включає в себе всі складові риси, володіння якими, як ми вважаємо, і обумовлює статус "справжнього чоловіка". Зараз я хочу сказати, що, безсумнівно існують чудові, чудові, абсолютно чудові сторони в тому, що ти чоловік. Але з іншого боку, є речі, які, прямо скажемо, підлягають осуду. І нам справді час починати боротися з цим, розглядати такі питання і дйсно розпочати процес розвінчування та переосмислення того, що ми звикли вважати мужністю.

Це двоє моїх дітей ,вдома, Кендал і Джей. Їм 11 та 12 років. Кендал на 15 місяців старший за Джей. В нашому житті був такий період, коли моя дружина Теммі і я були серйозно зайняті справою, а тут - Кендал і Джей. (Сміх) А коли їм було близько п`яти і шести, чи чотирьох і п`яти років, Джей могла підійти до мене, вся в сльозах. Було не важливим те, через що вона плакала, вона могла залізти до мене на коліна, вткнувшись сопливим носиком в мій рукав, і просто плакати, виплакувати своє горе. Татко з тобою. Це все, що має значення.

А ось що стосується Кендала - як я казав, він лише на 15 місяців старший за сестру - коли він підходив до мене, плачучи, як тільки я чув його плач, я ніби включав секундомір. Я давав хлопчикові близько 30 секунд, це означає, що поки він підходив до мене, я вже говорив щось на зразок "Чому ти плачеш? Вище носа. Подивись на мене. Поясни мені, що сталося. Скажи мені, що не так. Я не розумію тебе. Чому ти плачеш?" І від власного розчарування, що на мені лежить головна роль і відповідальність у формуванні з нього чоловіка, таким чином, щоб він вписався в рамки та структури, які є характерними для "чоловіка-мачо", я говорив щось на зразок " Зараз іди до своєї кімнати. Давай, давай, іди до своєї кімнати. Сядь, візьми себе в руки а потім повернешся і поговоримо, коли ти ти зможеш розмовляти зі мною як - Хто? (Аудиторія: Чоловік.) "як чоловік". А йому було лише п`ять років. І в міру мого власного дорослішання, я говорив сам собі: "Боже милостивий, що ж це зі мною? Що я роблю? Навіщо я це роблю?" І я починаю згадувати. І, повертаючись в минуле, я згадую свого батька.

В моєму житті був час, коли наша сім`я переживала дуже непростий період. Мій брат, Генрі, трагічно загинув, коли ми були підлітками. Як я вже казав, ми жили в Нью-Йорку. На той час ми жили в Бронксі. А ховали його в Лонг Айленді, на відстані близько двох годин від міста. Коли ми збиралися повертатися з поховання, автомобілі зупинилися біля вбиральні, щоб люди мали можливість привести себе до ладу перед довгою поїздкою назад до міста. Всі вийшли з лімузину. Моя мама, сестра, тітонька, всі вийшли, але я з батьком залишилися в лімузині. І як тільки жінки вийшли, він розплакався. Він не хотів плакати у мене на очах. Але він розумів, що не зможе зробити цього по дорозі до міста, і тому було краще, щоб це сталося при мені, ніж дозволити собі виразити ці почуття і емоції перед жінками. І це чоловік, який 10 хвилин тому, поховав свого сина-підлітка в землю - це було щось таке, що я навіть не можу собі уявити. Мене найбільше зачепило його вибачення переді мною за те, що я став свідком його сліз. І в той самий час він також підтримував мене, підбадьорюючи, щоб і я не розплакався.

Я дивлюсь на це як на страх, який ми переживаємо, будучи чоловіками, цей страх, який просто паралізував нас, тримаючи в заручниках цього стереотипу "чоловіка-мачо". Пам`ятаю, як, розмовляючи з 12-річним хлопчиком, футболістом, я його запитав: "Як би ти почувався, якби в присутності всіх гравців твій тренер сказав тобі, що ти граєш як дівчинка?" Тоді я чекав, що він скаже мені щось на зразок "Я б засмутився, оскаженів, розлютився", чи щось подібне. Ні, хлопчик так не відповів, хлопчик сказав мені: "Це знищило б мене". І я сказав сам собі: "Господи, якщо його знищило б порівняння з дівчинкою, то що ж такого він від нас, дорослих, дізнався про дівчаток?"

(Оплески)

Це мене повернуло в час, коли мені самому було 12 років. Я ріс в одному з багатоквартирних будинків в старій частині міста. В той час ми жили в Бронксі. А по сусідству зі мною жив хлопець на ім`я Джонні. Йому було близько 16 років, а нам всім було приблизно 12 - ми були молодшими. І він гуляв з нами, молодшими хлопчаками. І цей хлопець займався багатьма не дуже хорошими справами. Він був дитиною, батькам якої слід було б поцікавитися: "Що цей 16-річний хлопець робить в компанії 12-річних хлопчиків?" А він справді витрачав багато часу на недобрі справи. Він був проблемною дитиною. Його мати померла від передозування героїном. Його виховувала бабуся. Батька він не знав. Його бабуся працювала на двох роботах. Він проводив багато часу вдома сам. Але я вам хочу сказати, що ми, молодші хлопчаки, поважали цього хлопця. Він був крутим. Він був тим, що треба. Так говорили сестри: "Він - те, що треба". Він вже займався сексом. Ми всі хотіли бути таким, як він.

І ось, одного дня я був зайнятий чимось у дворі - просто грався чи щось робив - я точно не пам`ятаю. Він виглянув з вікна, попросив, щоб я піднявся до нього, сказавши "Агов, Ентоні". Коли я був дитиною мене називали Ентоні. "Агов, Ентоні, піднімайся сюди". Коли Джонні кличе, потрібно іти. І я помчав нагору. Відкриваючи двері, він запитав мене: "Хочеш?" Я тоді одразу зрозумів, що він мав на увазі. Тому що для мене, хлопчика, який ріс в той час, і у якого тільки формувалося поняття про "чоловіка-мачо", питання "Хочеш?" могло означати дві речі: секс або наркотики - а наркотиків ми не приймали. Отож, уявлення про мене як про справжнього чоловіка, було миттєво поставлено під загрозу. На це було дві причини: по-перше, я ніколи не займався сексом. Ми, чоловіки, не розмовляємо про це. Ти можеш розказати лише найдорожчому і найближчому другу, взявши клятву вічного мовчання, про свій перший у житті секс. У розмовах з іншими ми розмовляємо про це так, ніби займаємося сексом з двох років. Першого разу не існує. (Сміх) По-друге, я не міг сказати йому, що мені зовсім не хотілося. Це було ще гірше. Вважається, що ми завжди повинні бути готові до цього. Жінки - це об`єкти, і, в першу чергу, сексуальні об`єкти.

В будь-якому разі, я не міг йому нічого такого сказати. Тому, як сказала б моя мама, коротше кажучи, я просто сказав Джонні "Так". Він сказав мені іти до його кімнати. Я пішов до його кімнати. На ліжку лежала Шейла, дівчина з нашого району. Їй було близько 16 років. Вона була роздягнена. Як я зараз розумію, вона була розумово відсталою, часом міркувала краще, часом гірше. Ми мали багатий вибір прізвиськ для неї. Так чи інакше, у Джонні щойно був секс з нею. Ну, фактично, він її згвалтував, але сам сказав би, що займався з нею сексом. Тому що, хоча Шейла ніколи не відмовляла, вона й ніколи не говорила "так".

Таким чином, він пропонував мені зробити те ж саме. Отже, зайшовши до кімнати, я зачинив двері. Друзі, я просто заціпенів. Я стояв спиною до дверей, щоб Джонні не ввірвався до кімнати та не побачив, що я нічого не роблю. І я простояв там достатньо часу для того, щоб склалося враження, що я щось робив. Отже, я більше не намагався вигадати що мені робити далі, я міркував над тим,як мені вибратися з цієї кімнати. Отже, з розсудливістю 12-річного хлопчика, я стягнув штани і вийшов з кімнати. І тут я побачив, що в той час, як я був в кімнаті з Шейлою, Джонні був знову біля вікна та кликав інших хлопців. Отже, вся вітальня була сповнена натовпу. Вона нагадувала приймальню біля кабінету лікаря. І вони запитали мене як все пройшло. Я відповів: "Добре". Я защібнув перед ними штани і попрямував до дверей.

Зараз я це все говорю, відчуваючи докори сумління, і в той час я жахливо жалкував про все те, але мене переповнювали суперечливі почуття, тому що, коли я розкаювався, я був збуджений від того, що мене не впіймали, але з іншого боку, я почувався зле від всього того, що трапилося. Страх того, що я не вписуюсь в рамки "чоловіка-мачо" повністю мене поглинув. Для мене було набагато важливішим відповідати очікуванням справжнього чоловіка, ніж Шейла і все, що з нею відбувалося.

Розумієте, нас, чоловіків, навчають дивитися на жінок, як на щось менш цінне, розглядати їх як власність та об`єкти в руках чоловіків. Це як рівняння, складові якого дорівнюють насильству проти жінок. Ми, чоловіки, хороші чоловіки, більша половина чоловіків, чинимо на основі цього колективного уявлення. Ми ніби і вважаємо себе незалежними самостійними особистостями, але в більшій мірі ми знаходимся під владою цього стереотипу. Розумієте, нам слід усвідомити, що ідея меншовартості, власності і матеріалізації є основними складовими, які призводять до насильства. Тому в наших руках знаходиться вирішення цієї проблеми. Центр контролю за поширенням хвороб повідомляє, що насильство чоловіків над жінками досягло позначки епідемії та становить загрозу для жінок в нашій країні та за кордоном.

Насамкінець, я швиденько скажу: ось любов всього мого життя, моя дочка Джей. Яким я уявляю світ, в якому вона житиме, як би я хотів, щоб чоловіки поводилися по відношенню до неї? Мені потрібна ваша допомога. Мені потрібно, щоб ви були зі мною. Мені потрібні ви, а вам потрібен я, щоб спільними зусиллями працювати над питаннями, як ми повинні виховувати наших синів та вчити їх як бути чоловіками - що це нормально, коли чоловік не домінує, що нормально мати почуття та емоції, що нормально пропагувати рівність, що нормально мати друзів серед жінок, просто друзів і не більше, що нормально бути незайманим, що свобода чоловіка пов`язана зі свободою жінки.

Пам`ятаю як я запитував одного 9-річного хлопчика. Я запитав 9-річного хлопчика: "Яким би було твоє життя, якби тобі не потрібно було дотримуватися принципів поведінки "чоловіка-мачо"? Він мені сказав: "Я був би вільним".

Дякую, друзі.

(Аплодисменти)