Тім Харфорд: Спроба, помилка та комплекс Бога

Друга Світова Війна, німецький табір військовополонених, і цей чоловік, Арчі Кокрейн, військовополонений і лікар, і він має проблему. Проблема полягає в тому, що люди під його опікою страждають від болісного і виснажливого стану який Арчі майже не розуміє. Симптомами є ці жахливі пухирі з рідиною під шкірою. Але він не знає чи пов'язано це з інфекцією, чи з голодуванням. Він не знає як це лікувати. Й він працює у ворожому оточенні. Люди роблять жахливі речі на війні. Німецькі наглядачі, їм просто стало нудно. Вони почали просто стріляти в таборі навмання заради розваги. В одному конкретному випадку, один з охоронців кинув гранату в туалет для в'язнів в той час коли там було повно ув'язнених. Він сказав, що чув підозрілий сміх. Арчі Кокрейн, як табірний лікар, був одиним з найперших хто прийшов прибрати безлад. І ще одна річ: Арчі сам страждав на цю хворобу.

Тож ситуація видавалась доволі безвихідною. Але Арчі Кокрейн був винахідливою людиною. Він вже контрабандою перевіз вітамін С у табір, і тепер він зміг дістати запаси марміту на чорному ринку. Зараз дехто з вас зацікавиться, що ж таке марміт. Марміт це сніданок розповсюджений серед британців. На вигляд це як сира нафта. На смак ... пікантно. І головне, це багате джерело вітаміну B12. Таким чином Арчі розділяє людей під його опікою як уміє на дві рівні групи. Половині з них він дає вітамін С. Іншій половині - вітамін B12. Він дуже ретельно і скрупульозно занотовує свої результати в зошит. Та після лише кількох днів, стає ясно що б не викликало цю хворобу, - марміт це ліки.

Відтак Кокрейн йде до німців які керують тюремним табором. Тепер ви повинні уявити в цей момент -- забудьте це фото, уявіть цього хлопця з цією довгою імбирною бородою і цією копицею рудого волосся. Він не мав можливості голитися -- такий собі Біллі Конноллі. Кокрейн, він починає вичитувати цим німцям з цим шотландським акцентом -- чистою німецькою, між іншим, але з шотландським акцентом -- й пояснювати їм, як німецька культура була культурою, що дала світу Шиллера і Гете. І він не може зрозуміти як це варварство можна терпіти. І він виплескує своє розчарування. А потім повертається до своєї камери, ламається і плаче тому, що він переконаний, що ситуація безнадійна. Але молодий німецький лікар піднімає записи Арчі Кокрейна і каже своїм колегам, "Ці докази є неспростовними. Якщо ми не забезпечимо вітамінами полонених, це буде військовим злочином." Й наступного ранку, запаси вітаміну B12 доставляються у табір, і полонені починають одужувати.

Я розповідаю вам цю історію не тому, що я вважаю Арчі Кокрейна крутим, хоча він таки крутий. Я розповідаю вам історію навіть не тому, що вважаю, що ми повинні проводити більше ретельно контрольованих, хаотичні випробувань в усіх аспектах державної політики, хоча гадаю, що це також буде дуже чудово. Я розповідаю вам ці історію тому що Арчі Кокрейн, все своє життя, боровся проти тяжкої недуги. І він зрозумів, що вона була виснажливою для окремих людей, й була згубною для суспільства. І у нього була для цього назва. Він назвав її комплексом Бога. Зараз я можу описати симптоми комплексу Бога дуже, дуже легко. Отже симптоми комплексу є, не важливо наскільки проблема складна, ви маєте абсолютно непереборну віру в те, що ви безперечно праві в своєму рішенні.

Тепер Арчі був лікарем. Тому він проводив багато часу з іншими лікарями. А лікарі сильно страждають на комплекс Бога. Я економіст, я не лікар, але я бачу комплекс Бога навколо мене увесь час в моїх знайомих економістах. Я бачу його в наших бізнес-лідерах. Я бачу його в політиках за яких ми голосуємо -- - людях, які перед лицем неймовірно складного світу, незважаючи ні на що - абсолютно переконані, що вони розуміють те, в який спосіб світ насправді влаштовано. І ви знаєте, з майбутніми мільярдами про які ми багато чули, світ просто набагато складніший для розуміння, через це.

Дозвольте мені навести вам приклад. Уявіть собі на мить, що замість Тіма Харфорда навпроти вас, був би Ганс Рослінг презентуючий свої графіки. Ви ж знаєте Ганса: Міка Джаггера TED. (...Сміх...) І він буде показувати вам цю дивовижну статистику, вражаючі анімації. І вони блискучі, це чудова робота. Але типовий графік Ганса Рослінга: замисліться, на мить, не про те, що він демонструє, а про те, натомість, що лишилося поза ним. Він покаже вам ВВП на душу населення. населення, протяжність життя, і все. Маємо три уривки даних для кожної країни -- три уривки даних. Три уривки даних - це ніщо. Я маю на увазі, гляньте на цей графік.

Цей зроблений фізиком Сезаром Хідальго. Він з Массачусетського Технологічного Інституту. Тепер, ви не будете в змозі зрозуміти ані слова, але це те як він виглядає. Сезар переглянув базу даних яка складається з більш як 5000 різних продуктів і він використав техніку мережевого аналізу щоб опитати цю базу данних і зобразити графічно зв'язки між різними продуктами. І це чудова, чудова робота. Ви показуєте всі ці взаємозв'язки, всі ці співвідношення. І я вважаю, що це буде дійсно корисним для розуміння того, як так відбувається, що економіка зростає. Блискуча робота. Сезар і я намагалися написати статтю для New York Times, щоб пояснити, як це працює. Й що ми збагнули, то це що робота Сезара надто гарна, щоб пояснити її в журналі New York Times.

5000 продуктів -- це досі ніщо. 5000 продуктів -- уявіть підрахунок кожного продукту категорії в даних Сезара Хідальго. Уявіть, що ви мали одну секунду на кожну категорію продуктів. Приблизно за час рівний цій сесії, ви б перелічили всі 5000. Тепер уявіть, робити теж саме для кожного типу продукту на продаж у Walmart. Їх там 100,000. Це б зайняло у вас весь день. Тепер уявіть спробу підрахувати кожен специфічний продукт і сервіс в продажу у великій економіці такої як Токійська, Лондонська чи Нью Йоркська. Це навіть складніше в Едінбурзі тому що вам потрібно підрахувати все віскі й тартан. Якби ви захотіли врахувати кожен продукт і сервіс в продажу в Нью Йорку -- їх 10 мільярдів -- це б зайняло у вас 317 років. Ось якою складною є економіка, що ми створили. І я просто рахую тостери. Я не намагаюся вирішити проблеми Близького Сходу. Складність тут неймовірна. І просто частина контексту -- суспільство в якому розвивалися наші мізки мало близько 300 продуктів і сервісів. Ви могли б підрахувати їх за 5 хвилин.

Отже це складність світу, що нас оточує. Може саме тому ми вважаємо комплекс Бога таким привабливим. Ми намагаємося відступити і сказати: " Ми можемо намалювати картину, ми можемо створити якісь графіки, ми збагнули це, ми розуміємо як це працює." Але це не так. Ми так і не зрозуміли. Зараз я не намагаюся донести нігілістичне послання. Я не намагаюся сказати, що ми не можемо вирішувати складні проблеми в складному світі. - Звісно можемо. Але спосіб, в які ми їх вирішуємо це скромно відмовляючись від комплексу Бога і насправді використовуючи техніки для вирішення проблем, що працюють. І ми маємо таку техніку, яка працює. Тепер покажіть мені успішну складну систему, і я покажу вам систему що еволюціонувала шляхом спроб та помилок.

Ось вам приклад. Ця дитина була зроблена шляхом спроб та помилок. Я усвідомлюю, що це амбіційне твердження. Можливо я маю прояснити його. Дитина це людський організм: він еволюціонував. Що таке еволюція? Впродовж мільйонів років, видозміни й відбір, видозміни й відбір -- спроби та помилки, спроби та помилки. І це стосується не тільки біологічних систем які створюють дива через спроби і помилки. Ви можете використати це в промисловому контексті.

Так, скажімо ви хочете зробити мийний засіб. Припустімо ви - Unilever і ви бажаєте зробити мийний засіб на фабриці біля Ліверпуля. Як ви це зробите? Ну, у вас є цей великий бак наповнений рідким мийним засобом. Ви перекачуєте його під високим тиском через сопло. Ви створюєте розпил засобу. Потім він висихає. Він перетворюється на порошок. Він падає на підлогу. Ви його збираєте. Ви складаєте його в картонні коробки. Ви продаєте це в супермаркеті. Ви заробляєте багато грошей. Як ви конструюєте те сопло? Виявляється, що це дуже важливо. Тепер якщо зв'яжете це з комплексом Бога, те що ви робите це уявляєте себе маленьким Богом. Ви уявляєте себе математиком; ви уявляєте себе фізиком -- кимось, хто розуміє динаміку цієї рідини. І він чи вона вирахує оптимальний дизайн сопла. Unilever зробили це і воно не спрацювало -- занадто складно. Навіть ця проблема, надто складна.

Але професор генетики Стів Джонс описує те, як Unilever насправді вирішили цю проблему -- спроби і помилки, видозміна та відбір. Ви берете сопло і створюєте 10 випадкових варіантів його будови. Ви випробовуєте всі 10, залишаєте одну, ту, що найкраще працює. Ви створюєте 10 її різновидів. Ви випробовуєте всі 10. Залишаєте ту, що працює найкраще. Ви відпрацьовуєте 10 її видозмін. Ви бачите як це працює, так? І після 45 поколінь, ви маєте це неймовірне сопло. Воно трохи схоже на шахову фігуру-- працює абсолютно блискуче. Ми гадки не маємо чому воно працює, жодного уявлення взагалі. І в момент, коли ви відступаєтесь від комплексу Бога, кажучи - просто спробуймо купу речей; встановімо систематичний спосіб визначення що працює а що ні -- - ви можете вирішити вашу проблему.

Тепер цей процес спроб і помилок насправді набагато більш поширений в успішних установах, ніж ми бажаємо визнати. І ми багато чули про те, як функціонує економіка. Економіка США досі найбільша світова економіка. Як вона стала найбільшою економікою світу? Я міг би надати вам всі види фактів і цифр про економіку США, але я вважаю що найважливіша ця: 10 відсотків американських підприємств зникають щороку. Це величезний показник невдач. Це набагато більше ніж рівень краху, скажімо, американців. 10 відсотків американців не зникають щороку. Що приводить нас до висновку американські підприємства зникають швидше ніж американці, і тому американські підприємства еволюціонують швидше ніж американці. І врешті-решт, вони розвинуться до такого високого піку досконалості, що зроблять нас усіх своїми хатніми тваринами -- (...Сміх...) якщо, звісно, вони ще цього не зробили. - Інколи мене це цікавить. Але саме процес спроб і помилок, пояснює таку велику розбіжність, ці неймовірні показники західної економіки. Це не відбувається тому, що ви призначаєте когось невимовно розумного головувати. Це відбувається через спроби і помилки.

Тепер, коли я всім торочу про це останні кілька місяців, і люди іноді питають мене: "Ну Тім, це ніби очевидно. Очевидно спроби й помилки дуже важливі. Очевидно, що експерименти є дуже важливими. То... нащо ви просто бігаєте довкола, кажучи ці очевидні речі?"

І я кажу, окей, добре. Ви гадаєте, це очевидно? Я визнаю, що це очевидно коли школи почнуть навчати дітей що є певні проблеми, що не мають правильної відповіді. Припиніть давати їм перелік запитань кожне з яких має відповідь. І є авторитетна постать у кутку за столом вчителя, що знає всі відповіді. І якщо ви не можете знайти відповіді - ви мабуть ліниві чи дурні. Коли школи припинять робити це весь час, - я визнаю, що, так, це очевидно, що метод спроб і помилок є гарною річчю. Коли політик встане балотуючись на виборну посаду і скаже: "Я хочу поліпшити нашу систему охорони здоров'я. Я хочу виправити нашу систему освіти. Я не маю жодного уявлення як це зробити. Я маю пів дюжини ідей. Ми протестуємо їх. Скоріш за все вони всі зазнають невдачі. Тоді мі протестуємо декілька інших ідей. Ми знайдемо кілька, що працюють. Ми спиратимемося на них. Ми позбудемося тих, що не працюють" Коли політик балотуватиметься на таких засадах, й, набагато важливіше - коли виборці, як ви та я будуть готові голосувати за такого роду політика - тоді я визнаю, що очевидно, метод спроб і помилок працює -- спасибі.

(Оплески)

Доти, доти я буду продовжувати торочити про спроби й помилки і про те, чому ми повинні відступитись від комплексу Бога. Тому, що це так складно визнавати наші власні погрішності. Це так незручно. І Арчі Кокрейн розумів це краще за всіх. Існує одне випробування яке він провів за багато років після Другої Світової Війни. Він хотів протестувати питання, де те місце де пацієнти мають відновлюватися після серцевих нападів? Чи повинні вони відновитися в спеціалізованих кардіовідділеннях в лікарні, чи вони мають відновлюватися вдома? Всі кардіологи намагалися прикрити його дослідження. Вони мали комплекс Бога у піковій фазі. Вони знали, що їхні лікарні були правильним місцем для паціентів. І вони знали, що це було дуже неетично, проводити будь які види випробувань або експерементів.

Незважаючи на це, Арчі Кокрейн зміг отримати дозвіл на це. Він провів своє випробування. І після певного часу цього випробування, він зібрав разом всіх своїх колег навколо свого столу, і він сказав: "Ну, панове, у нас є певні попередні результати. Вони не є статистично значущими. Але ми маємо дещо. І виявляється, що ви праві, а я помилявся. Це небезпечно для паціентів відновлюватися після серцевих нападів вдома. Вони мусять бути у лікарні." І здійнявся цей галас і всі лікарі почали стукати по столу кажучи: "Ми завжди казали, що ти неетичний, Арчі. Ти вбиваєш людей своїми клінічними випробуваннями. Ти повинен їх згорнути негайно. Закрий їх просто зараз." І стоїть цей гучний гомін. Арчі дає йому стихнути. І потім він каже: "Ну, це дуже цікаво, джентльмени, бо коли я дав вам таблицю результатів, я поміняв дві колонки місцями. Виявляється, що ваші лікарні вбивають людей, і вони повинні бути вдома. Хотіли би ви закрити випробування тепер, чи нам слід зачекати, доки ми матимемо надійні результати?" Невдоволення прокотилося нарадчою кімнатою.

Але Кокрейн буде робити такі речі. І причина, з якої він робив такі речі в тому, що він зрозумів це відчувається набагато краще стояти там і казати: "Тут, в моєму власному маленькому світі, Я є Бог, і Я все розумію. Я не хочу, щоб моя точка зору опинялась під сумнівом, Я не хочу, щоб мої висновки перевірялись." Це видається набагато комфортніше, просто спиратися на постулати. Кокрейн розумів, що непевність, що схильність до помилок, що заперечення - є болісними. Й іноді потрібно вас вибити з цього. Тож я не збираюся прикидатися, що це легко. Це не легко. Це надзвичайно боляче.

І відколи я почав говорити з цієї теми, і досліджувати цю область, мене насправді переслідувало те, як японський математик висловися з цього питання. Так незабаром після війни, цей молодий чоловік, Ютака Таніяма, винайшов цю дивовижну гіпотезу під назвою гіпотеза Таніями-Шимура. Вона виявилася абсолютно корисною десятиліття потому, при доведенні Великої Теореми Ферма. Фактично гіпотеза виявилася еквівалентною доказу Великої Теореми Ферма. Доводите одне - доводите й інше. Але це завжди була лише гіпотеза. Таніяма намагався, намагався, намагався але не міг її довести. І незабаром після свого тридцятого дня народження в 1958 році Ятака Таніяма вчинив самогубство. Його друг, Горо Сімура -- що працював над розрахунками разом з ним -- багато десятиліть потому, озирнувся на життя Таніями. Він сказав, "Він не був дуже обережною людиною як математик. Він зробив багато помилок. Але він робив помилки в гарному напрямку. Я намагався наслідувати його, але зрозумів це дуже важко робити "гарні" помилки."

Дякую за увагу.

(Оплески)