Томас Твейтс: Як я сконструював тостер з нуля

Якщо ми озирнемось навколо, багато з того, що нас оточує, починало своє життя у вигляді різних гірських порід чи мулу, захованих під землею у різних місцях планети. Звичайно, зараз вони не виглядають як гірські породи чи мул. Вони мають вигляд телекамер, моніторів, набридливих радіомікрофонів. Саме цю магічну трансформацію я і намагався отримати у своїму проекті, який отримав назву - проект "Тостер". Мене також надихнула цитата із Адамса Дугласа, і ситуація з книги "Автостопом по галактиці". В описаній ситуації герой книги - це людина з 20 століття - потрапляє сам на невідому планету, населену народом примітивного технологічного розвитку. І він ніби припускає, що так, він стане - для цих селян - він стане їхнім імператором і змінить їхнє суспільство завдяки його блискучим знанням технології, науки, різних елементів. Та, звичайно, він розуміє, що без інших членів людського суспільства він ледве здатний зробити сендвіч, не кажучи вже про тостер. Але в нього не було Вікіпедії.

Тож я подумав, гаразд, я спробую зробити електричний тостер з нуля. Працюючи за принципом, що найдешевший електричний тостер буде і найпростішим для дослідження, я пішов і придбав найдешевший тостер, який тільки міг знайти. Я приніс його додому, та був досить збентежений, коли виявив, що всередині цього предмету, який я купив лише за 3.49 фунтів, було 400 різних деталей, зроблених більш як зі 100 різних матеріалів. У моєму розпорядженні не було цілого життя, щоб здійснити цей проект. Я мав, можливо, 9 місяців. Тому я подумав, гаразд, почну з 5 матеріалів. Це були: сталь, слюда, пластик, мідь та нікель.

Я розпочав зі сталі: як отримати сталь? Я пішов оббивати пороги до офісу Rio Tinto Chair з питань розширеного видобутку корисних копалин в Королівській гірничій школі, і спитав: "Як ви робите сталь?" Професор Сільєрс був дуже люб'язним і розповів мені про це. Зі своїх неясних спогадів із шкільної освіти, я пам'ятав, що сталь роблять з чорного металу. Тож я зателефонував у залізний рудник і сказав: "Привіт, я намагаюсь зробити тостер. Можна я прийду і візьму трохи заліза?" На жаль, коли я дістався туди - з'явився Рей. Він недочув і думав, що я прийду, тому що збираюся зробити постер, тож він не був готовий взяти мене у рудник. Я трохи понив, і все-таки вмовив його.

(Відео) Рей: Це був складчастий вапняк, створений морськими організмами 350 мільйонів років тому у гарній, теплій, сонячній атмосфері. Вивчаючи геологію, можна побачити що сталося в минулому, а відбулися приголомшливі зміни.

Томас Твейтс: Як ви бачите, в них висіли різдвяні прикраси. І, звичайно, ця шахта вже не була діючою, адже, хоча Рей і був там шахтарем, шахта була закрита, а потім знову відкрита як принада для туристів. Вона, звичайно, не може конкурувати у ряді процесів, які відбуваються у Південній Америці, Австралії, чи будь-де. Все-таки, я взяв свою валізу, наповнену залізною рудою, і приволочив її назад у Лондон на потязі, та тоді я зіткнувся з проблемою: Добре, але як же перетворити цю породу у деталі для тостера?

Тож я знову пішов до професора Сільєрса, і він сказав: "Сходіть у бібліотеку". Я сходив і погортав студентські підручники з металургії - та вони не мали ніякої користі для того, що я намагався зробити. Адже, звичайно, вони не розповідають як це зробити, якщо ви хочете зробити це самі, а у вас немає плавильного заводу. Врешті, я пішов у Бібліотеку історії науки і знайшов цю книгу. Це перший підручник з металургії, написаний на Заході, принаймні. А на цій гравюрі ви можете побачити те, що я врешті зробив. Але замість роздувальних міхів, у мене був садовий порохотяг. (Сміх) Під час проекту повторювалась одна цікава річ: чим менший розмір того, над чим ви збираєтесь працювати, тим далі вам треба повернутись назад у часі. А це після дня і половини ночі плавлення заліза. Я витягнув цю речовину, але це не було залізо. Та на щастя, в мережі я знайшов патент для індустріальних печей, які використовують мікрохвилі, тож після 30 хвилин на повній потужності мені вдалось завершити цей процес.

Отже, наступне - (Оплески) Наступне, що я намагався добути - мідь. Цей рудник також колись був найбільшим в світі по видобутку руди. Зараз все змінилось, та я знайшов професора геології, який вже на пенсії. Він спустив мене вниз та сказав: "Гаразд, я дозволю тобі взяти трохи води з рудника." Цю воду мені так потрібно було дістати, тому що вода, яка проходить через рудник, стає в певній мірі кислотною та починає збирати, розчиняючи, мінерали з рудника. Гарним прикладом цього є Ріо Тінто, що в Португалії. Ви можете побачити, що в ній розчинено дуже і дуже багато мінералів. Настільки багато, що це справжній дім для бактерій, які дуже люблять токсичні, кислотні умови. Тим не менше, вода, яку я привіз з острова Англсі, де знаходиться рудник, містила достатньо міді для штирів мого електричного штепселя.

Наступне, що я зробив - поїхав у Шотландію добути слюду. Слюда - це мінерал, який є добрим ізолятором і дуже добрим для електроізоляції. Це я видобуваю слюду. Останній матеріал, про який я розповім вам сьогодні - пластик. Адже, без сумніву, мій тостер мусив мати пластиковий корпус. Пластик - визначальна ознака дешевих електротоварів. Оскільки пластик виробляють з нафти, я зателефонував у "Брітіш петролеум" (велика британська нафтова компанія) і провів добрих півгодини, намагаючись переконати піар офіс "Брітіш петролеуму", що це буде фантастичною нагодою для них відправити мене на нафтову вишку і дозволити набрати глечик нафти. "Брітіш петролеум" мають трохи більше клопотів зараз. Та навіть тоді я не зміг їх переконати. Вони сказали: "Гаразд, ми вам зателефонуємо", але так і не зателефонували. Тож я задумався над іншими способами зробити пластик. Взагалі, пластик можна зробити і з рослинних олій, а також з крохмалю. Ось моя спроба зробити пластик з картопляного крохмалю. І деякий час все виглядало досить добре. Я вилив його у форму, яку ви зараз бачите, і яку я зробив зі стовбура дерева. Це виглядало непогано деякий час, але я залишив його надворі, тому що його слід було висушити. Та, на жаль, коли я повернувся - там були слимаки, які поїдали негідралізовані шматочки картоплі.

Я відчайдушно вирішив, що зможу придумати щось інше. Зараз геологи назвали - взагалі вони ще дискутують чи називати - вік, в якому ми живемо - вони сперечаються чи вважати це новою геологічною ерою під назвою Антропоцен - вік Людини. І все це тому, що геологи майбутнього ніби побачать різку зміну у нашаруваннях порід, які зараз відкладаються. І раптово вони ніби стануть радіоактивними через Чорнобиль та близько 2 000 ядерних бомб, підірваних з 1945 року. Відбудеться також процес вимирання - ніби раптово зникнуть скам'янілості. Тож, я подумав, що можна знайти синтетичні полімери, пластик - у гірській породі.

Отже, я шукав пластик і вирішив, що можна добути трохи цієї сучасної породи. Я відправився у Манчестер відвідати місце під назвою "Axion Recycling". Вони якраз знаходяться в самому центрі того, що називають WEEE, тобто європейської директиви по відходах електричних та електронних приладів. Вона була створена, щоб спробувати справитись з горою мотлоху, який з'являється, якийсь час живе в наших домах, а потім відправляється на звалище. Ось воно.

(Музика)

(Сміх)

Ось зображення мого тостера. (Оплески) Це він без корпусу. А ось він на прилавку. Дякую.

(Оплески)

Бруно Гіссані: Я радив вам ввімкнути його раз в мережу.

ТТ: Так, і я ввімкнув. Не знаю, чи ви змогли побачити, та я так і не зміг зробити ізоляцію для проводів. У садах Kew Gardens були переконані, що я не можу просто прийти і зрубати їхнє каучукове дерево. Тож проводи не були ізольовані. Таким чином, 240 вольт пройшли через ці саморобні мідні проводи та саморобний штепсель. Близько п'яти секунд тостер працював, але потім, на жаль, цей компонент ніби розплавився. Та, чесно кажучи, я вважаю це частковим успіхом.

БГ: Томас Твейтс. ТТ: Дякую.