Сьюзен Лім: Трансплантуємо клітини, а не органи

У мене був привілей вчитися трансплантації у двох великих новаторів хірургії: Томаса Старзла, який провів першу в світі успішну пересадку печінки в 1967 році, і сера Роя Кална, який на рік пізніше провів першу трансплантацію печінки у Великобританії. Я повернулася в Сингапур і в 1990 році провела першу в Азії успішну трансплантацію печінки, взятої у трупа, незважаючи на всі складнощі. Тепер, коли я згадую про це, розумію, що пересадка була найпростішою частиною. Дещо складніше було знайти гроші на операцію. Але, мабуть, найскладнішим було переконати регулятивні органи, – і це питання обговорювалося в парламенті, – що молодій жінці-хірургу може бути дозволено стати першою в її країні. 20 років потому моя пацієнтка Суріндер залишається найбільшим довгожителем з печінкою, пересадженою від трупа, в Азії. (Оплески) І, мабуть, що важливіше, я – горда хрещена мати її 14-річного сина.

(Оплески)

Але не всі пацієнти в списку очікування на пересадку такі щасливчики. Насправді у нас просто недостатньо донорських органів, щоб забезпечити їх. Попит на донорські органи продовжує зростати, здебільшого, за рахунок старіння населення, а їх наявність залишається відносно незмінною. Тільки в США у списку очікування на пересадку органів – 100 000 чоловіків, жінок і дітей, і більше десяти осіб помирає щодня через нестачу донорських органів. Спільнота трансплантологів проводить кампанії з пожертви органів, і дар життя тепер отримують не тільки від донорів із загиблим мозком, а й від живих родинних донорів – родичів, хто міг би пожертвувати орган або частину органу, наприклад, віддати частину печінки родичеві або коханому.

Але оскільки донорських органів все одно не вистачає, дар життя тепер отримують не тільки від живих родинних донорів, але й живих не родинних. А це вже призводить до безпрецедентної і несподіваної моральної проблеми. Як можна бути певним, що така пожертва є добровільною і альтруїстичною, а не отриманою шляхом примусу, наприклад, від смиренної дружини, свояка, слуги, раба, найманця? Де і як ми можемо провести межу? В азіатській частині світу безліч людей перебувають за межею бідності. У деяких районах комерційна передача органу в обмін на грошову винагороду призвела до процвітаючому бізнесу серед живих не родинних донорів.

Незабаром після того, як я вперше пересадила печінку, я отримала нове завдання: я ходила по тюрмах і збирала органи страчених злочинців. У цей час я була вагітна. Передбачається, що вагітність має бути радісним періодом в житті будь-якої жінки, але мій радісний період був затьмарений огидними думками – про те, що потрібно пройти через блок, де утримували смертників, бо це був єдиний шлях до моєї імпровізованої операційної. І кожного разу я відчувала на собі холодні погляди засуджених на смерть. І два роки я боролася з дилемою: чи вставати о пів на п'яту ранку в п'ятницю, їхати до в'язниці, переодягатися, митися, готуватися прийняти тіло страченого злочинця, виймати органи і транспортувати їх до лікарні реципієнта, і потім імплантувати цей дар життя реципієнтові того ж дня. Без сумніву, мені повідомляли, що згоду отримано.

Але ... в моєму житті майстерність хірурга, яку я отримала, стала викликати відчуття конфлікту, конфлікту між глибокою скорботою і сумнівами на світанку та святковою радістю під час імплантації дару життя на заході. Подібний досвід зіпсував життя кільком колегам в моїй команді. Мабуть, деякі з нас сублімували це, але ніхто не залишився таким самим. Я турбувалася, що вилучення органів страчених злочинців є настільки ж спірним з точки зору моралі, як і збір стовбурових клітин з людських зародків. І я зрозуміла, що як хірург-новатор, з точки зору впливу, який я маю, я повинна говорити за тих, у кого немає такого впливу. І я стала роздумувати, чи немає кращого способу, способу обдурити смерть і доставити дар життя, що могло б серйозно вплинути на мільйони пацієнтів у всьому світі.

Саме в цей час розвивалася хірургічна практика: від великого до малого, від широких розрізів до місцевих операцій з мінімальними розрізами. Концепція трансплантації також змінилася – від цілих органів до клітин. У 1988 році в Університеті Міннесоти я брала участь в невеликій серії пересадок цільних підшлункових залоз. Я бачила, що є технічні обмеження. І це надихнуло мене на те, щоб перейти від пересадки цілих органів до пересадки, можливо, лише клітин. Я подумала: чому б не взяти окремі клітини з підшлункової, – клітини, які виробляють інсулін і лікують діабет, – і пересадити ці клітини? Технічно операція куди простіша, ніж боротися зі складнощами пересадки цільного органу.

В той самий час стали розгортатися дослідження стовбурових клітин, після того як у 1990-х уперше в світі виділили стовбурові клітини ембріона людини. Той факт, що стовбурові клітини, як провідні, могли дати початок розмаїттю різних клітин, – клітин серця, печінки, клітин підшлункової, – привертав увагу ЗМІ і збуджував уяву громадськості. Я теж була зачарована цією новою і революційною клітинною технологією, і це призвело до зсуву в моїй свідомості від пересадки цілісних органів до пересадки клітин. Я зосередилася на дослідженні стовбурових клітин як можливого джерела для пересадки клітин.

Зараз ми розуміємо, що є багато видів стовбурових клітин. Стовбурові клітини ембріонів вийшли на передній план в основному через їх плюрипотентність, тобто їх здатність диференціюватися в безліч різних типів клітин. Однак моральні суперечки навколо ембріональних стовбурових клітин, а саме клітин, отриманих з людських ембріонів п'яти днів від зародження, сприяли дослідженням інших типів стовбурових клітин.

Незважаючи на глузування моїх колег, я надихнула свою лабораторію на дослідження того, що мені здається найменш сумнівним джерелом стовбурових клітин, а саме жирової тканини. Так, жиру! Жир сьогодні є доступним у величезних кількостях, я думаю, ми з вами були б раді позбутися його. Виведені з жиру стовбурові клітини – це клітини дорослих, а стовбурові клітини дорослих є в кожного з нас – в нашій крові, кістковому мозку, в нашому жирі, шкірі та інших органах. І виявляється, що жир – одне з найкращих джерел дорослих стовбурових клітин. Але дорослі клітини – це вам не ембріональні клітини, у них є обмеження: дорослі стовбурові клітини – зрілі, і, як зрілі людські істоти, ці клітини є більш обмежені у своїх намірах і більш обмежені у своїй поведінці. Вони не можуть дати початок широкому розмаїттю спеціалізованих клітин, як це роблять ембріональні клітини.

Але в 2007 році дві видатні постаті, Шинія Яманака з Японії і Джеймі Томпсон з США, зробили вражаюче відкриття. Вони виявили, що дорослі клітини, які є у нас з вами, можна перепрограмувати, щоб вони стали як ембріональні, і вони назвали їх IPS-клітинами, стовбуровими клітинами з індукованою плюрипотентністю. Тепер вгадайте, що зараз намагаються зробити вчені в лабораторіях всього світу? Вони намагаються перетворити старіючі дорослі клітини, які є у нас з вами, перепрограмувати ці клітини в більш корисні IPS-клітини. У нашій лабораторії ми займаємося тим, що беремо жир і перепрограмуємо гори жиру у фонтани молодих клітин, які потім можна використовувати для формування інших, більш спеціалізованих клітин, які одного дня можна буде використати для пересадки. Якщо ці дослідження будуть успішними, вони допоможуть знизити потребу в дослідженнях і в жертвах людських ембріонів.

Звичайно, навколо цього надто багато шуму, але є надія, що стовбурові клітини одного дня стануть засобом лікування всього діапазону патологій. Захворювання серця, інсульт, діабет, пошкодження спинного мозку, м'язова дистрофія, захворювання сітківки очей... Можливо, деякі з цих патологій мають відношення і до вас?

У травні 2006 року зі мною трапилася жахлива річ. Я збиралася проводити операцію із використанням робота, але виходячи з ліфта в яскраве світло операційної, я раптом відчула, що ліва частина мого поля зору починає тонути в темряві. На тому тижні я досить сильно вдарилася під час катання на лижах. Так, я впала так, що іскри посипалися з очей, і я спочатку списала це на те, що довго пробула на сонці і на великій висоті. Те, що трапилося зі мною, могло б мати катастрофічні наслідки, якби поруч не виявилося хорошої хірургії. Мій зір відновився, правда, тільки після тривалої реабілітації – я провела три місяці в положенні обличчям вниз. Цей випадок навчив мене більше співпереживати пацієнтам, особливо із захворюваннями сітківки ока.

У всьому світі 37 мільйонів сліпих людей, плюс ще 127 мільйонів з ослабленим зором. Зараз ведуться дослідження з виведення трансплантатів сітківки зі стовбурових клітин, і одного дня вони відновлять або частково відновлять зір мільйонів із захворюваннями сітківки у всьому світі. Ми дійсно живемо в багатообіцяючі і хвилюючі часи. Населення планети старіє, і вчені намагаються знайти нові способи, як збільшити здатність нашого тіла зціляти себе за допомогою стовбурових клітин.

Це науковий факт, що коли наші органи або тканини пошкоджуються, наш кістковий мозок випускає в кровотік стовбурові клітини. Ці стовбурові клітини циркулюють в крові, осідають на пошкодженнях і запускають фактори росту, щоб загоїти пошкоджену тканину. Стовбурові клітини можна використовувати як цеглинки, щоб підправити пошкоджені будівлі всередині нашого тіла або щоб створити нові клітини печінки і відновити пошкоджену печінку. У даний момент йде 117 клінічних випробувань в рамках досліджень з використання стовбурових клітин для лікування хвороб печінки.

Що на нас чекає? Захворювання серця – головна причина смертності в усьому світі. Щороку від серцевих нападів страждає 1,1 мільйона американців, а 4,8 мільйонів – від серцевої недостатності. Стовбурові клітини можна було б використовувати для запуску факторів росту, щоб відновити серцевий м'яз або для їх перетворення в клітини серцевого м'яза і відновлення роботи серця. Зараз вчені в ході 170 клінічних випробувань досліджують роль стовбурових клітин при захворюваннях серця. Ми все ще на етапі досліджень, але одного дня стовбурові клітини сповістять про якісний стрибок в області кардіології.

Стовбурові клітини дають надію новим починанням – поступово, невеликими кроками: клітинами, а не органами, шляхом відновлення, а не заміни. Терапія стовбуровими клітинами одного дня зможе знизити потребу в донорських органах. Нові потужні технології завжди здаються загадковими. В даний час отримано дозвіл USFDA, і вперше в світі проводяться випробування з лікування пошкодження спинного мозку ембріональними стовбуровими клітинами. А у Великобританії проводяться первинні випробування з лікування інсульту стовбуровими клітинами нервової тканини.

Сьогодні ми досягаємо успіхів у дослідженнях лише завдяки цікавості, відданості і внеску в науку окремо взятих учених і лікарів-новаторів. У кожного з них своя історія. Моя історія – про перехід від органів до клітин, історія, повна сумнівів, але інспірована надією, що, хоча ми з вами і старіємо, одного дня ми доб'ємося довголіття і підвищимо якість життя.

Дякую.