Стівен Джонсон: Звідки приходять хороші ідеї

Я зробив це фото декілька хвилин тому приблизно за 10 кварталів звідси. Це місцеве Гранд Кафе в Оксфорді. Я сфотографував його, тому що, як виявилось, це перша кав’ярня, яка була відкрита в Англії в 1650 році. Вона відома своєю старовиною. І мені захотілося показати її вам, не тому що я хочу провести щось подібне до Старбакс-туру історичними місцями Англії, а скоріш тому, що поява кав’ярень в Англії дала поштовх до розвитку та розповсюдження найвидатнішої пори інтелектуального розквіту за останні 500 років, яка називається епохою Просвітництва.

Кав’ярня відіграла настільки важливу роль в становленні епохи Просвітництва не в останню чергу через напої, які там вживали. Оскільки до розповсюдження кави та чаю в британській культурі головним напоєм як еліти, так і простого народу день у день, від світанку до заходу сонця був алкоголь. Алкоголь був улюбленим напоєм впродовж дня. Трохи пива на сніданок, трохи вина на обід, трохи джину -- особливо ближче до 1650 року -- і на додачу до цього трохи пива і вина в кінці дня. В той час це було здоровим вибором, тому що вживання води було небезпечним. Таким чином, до появи кав’ярень майже все населення весь день було п’яним. Уявіть, як би це виглядало у вашому житті -- мені відомо, що дехто так і живе -- якщо б ви пили весь день, а потім змінили депресант на стимулятор, то ваші ідеї стали б значно кращими. Ви б почали мислити більш гостро і живо. І тому не дивно, що з’явилось багато новаторських ідей з тих пір, коли Англія перейшла на чай та каву.

Але інший аспект, що робить кав’ярні важливими, це архітектура простору. Це був простір, де могли зібратися разом люди із різних соціальних груп, різних професій, та обмінюватися ідеями. Як висловився Метт Рідлі, це був простір, де ідеї могли займатися сексом. В деякому розумінні це було їхнє весільне ліжко. Тут ідеї могли зустрітися. І з цього часу разюча кількість інновацій так або інакше пов’язана з кав’ярнями.

Я провів багато часу за роздумами про кав’ярні продовж останніх п’яти років, тому що мене зацікавив пошук інформації, для дослідження питання про джерело гарних ідей. Яка обстановка і оточення є сприятливими для незвичайних рівнів інновацій, незвичайних рівнів творчості? Що це за оточення? Де цей простір для творчості? Ось що я зробив: я почав розглядати подібні до кав’ярень види навколишнього середовища. Я розглянув такі медіа-середовища, на кшталт Всесвітньої павутини, які стали на диво інноваційними. Я згадав історію перших міст. Я навіть дослідив біологічні середовища: коралові рифи та тропічні ліси, де надзвичайно розвинені біологічні інновації. Я шукав спільні риси, щось на кшталт характерних ознак, які проявляються знову і знову у всіх цих середовищах. Чи існуться повторювані ознаки, які ми можемо вивчити, які ми можемо застосувати і в нашому житті або в наших організаціях, або в нашому соціальному оточенні, щоб зробити його більш творчим і інноваційним? Мені здається, що я знайшов декілька ознак.

Але для того, щоб побачити в них зміст, щоб дійсно зрозуміти ці принципи, вам доведеться забути про те, як наші традиційні метафори та мова визначають деякі поняття, пов’язані із створенням ідей. Ми володіємо багатим словниковим запасом для опису моментів натхнення. Ми відчуваємо щось на кшталт спалаху просвітлення, ніби удар струмом, у нас трапляються моменти просвітлення, моменти "Еврики!" в мозку "вмикається лампочка", чи не так? Всі ці поняття, незважаючи на те, що вони дещо химерні, поділяють спільне припущення, що ідея це деяка миттєва річ, це дещо, що часто трапляється в один прекрасний момент просвітлення.

Насправді я хотів показати, і вам дійсно потрібно з цього почати, що ідея в тому, що ідея - це мережа на самому початковому рівні. Я маю на увазі, що це те, що відбувається у вас в мозку. Ідея, нова ідея - це нова мережа нейронів, які синхронно активуються всередині вашого мозку. Це нова конфігурація, якої раніше ніколи не було. І питання в тому, як створити для мозку таке середовище, де ці нові мережі будуть формуватися із більшою ймовірністю? І виявляться, що в дійсності моделі мереж навколишнього світу багато в чому імітують моделі мереж внутрішнього світу людського мозку.

Мені подобається така метафора. Для прикладу розглянемо історію видатної ідеї із недалекого минулого, набагато ближчу ніж 1650-ті. Чудових юнак на ім’я Тімоті Престеро, котрий працював в організації "Дизайн, що несе Зміст". Вони вирішили взятися за дійсно насущну проблему, ви знаєте про жахливу проблему рівня дитячої смертності в країнах, що розвиваються. Одна із основних складностей полягає в тому, що нам відомо, що розміщуючи сучасні неонатальні інкубатори в будь-якому середовщі, якщо ми покладемо недоношених дітей в тепло -- все просто -- ми можемо вдвічі зменшити рівень смертності в цих регіонах. Технологія існує. Вона стала стандартом в індустріальних країнах. Проблема полягає в тому, що якщо ви придбаєте інкубатор за 40 тисяч доларів і відправите його в селище середнього розміру в Африці, то він буде відмінно функціонувати рік або два, а потім щось станеться і він вийде з ладу і залишиться зламаним назавжди, тому що там немає повного набору запасних частин, і немає можливості провести експертизу на місці, щоб відремонтувати зламаний елемент обладнання за 40 тисяч доларів. І ми приходимо до проблеми: ми витричаємо всі ці кошти надаючи допомогу і доставляючи всю ці просунуту електроніку в ці країни, а через деякий час вона стає непридатною.

Що ж вирішили зробити Престеро та його команда -- подивитися навкруги і зрозуміти, якими ресурсами в значних кількостях володіють ці країни, що розвиваються? Вони помітили, що там немає великої кількості відеомагнітофонів, немає великої кількості мікрохвильових печей, але вони можуть успішно підтримувати свої автомобілі на ходу. Автомобіль Тойота Фораннер присутній на вулицях в усіх цих місцях. Напевно, вони мають достатньо навичок для підтримання їх в робочому стані. І вони замислились: "Чи можемо ми збудувати неонатальний інкубатор, який би цілком складався із автомобільних частин?" І ось до чого вони прийшли. Це прилад для виношування. Зовні він виглядає як звичайний прилад, який ви знайдете в сучасній західній лікарні. Всередині він цілком складається із автомобільних частин. В ньому присутні вентилятор, фари для зігріву, сигналізація для попереджень. Він працює від автомобільного акумулятора. І все, що вам потрібно, -- це запчастини від Тойоти і вміння встановлювати фари і ви будете взмозі полагодити цю штуку. Так, це відмінна ідея, але що я дійсно хотів цим сказати -- це чудова метафора для принципу, за яким виникають ідеї. Нам подобається думати про ідеї-прориви, знаєте, на кшталт нового інкубатора за 40 тисяч доларів, надсучасна технологія, але найчастіше вони збираються із деяких частин, які виявилися поруч.

Ми беремо ідеї від інших людей, від людей, у яких ми навчилися, від людей, яких ми зустріли у кав’ярні, і поєднуємо їх в нових формах, створюємо щось нове. Саме таким чином відбуваються інновації І це означає, що ми повинні переглянути деякі наші моделі того, яким чином виглядають інновації та глибокі роздуми. Я маю на увазі, що існує такий образ. Інший - це Ньютон і яблуко, коли Ньютон був у Кембріджі. Це пам’ятник в Оксофрді. Знаєте, ви сидите тут, обмірковуючи глибоку думку, і раптом яблуко падає з дерева, і у вас з’являється теорія гравітації. Насправді, простори, що історично приводили до інновацій, насправді виглядають наступним чином. Це відома картина Хогарта, яка зобразує званий обід в таверні, але так само виглядали кав’ярні в ті часи. Це різновид хаотичного середовища, де ідеї мають змогу зустрічатися, де ймовірно люди отримають нові, цікаві, непередбачувані зіткнення -- люди з різним досвідом. Отже, якщо ми хочемо будувати організації, які є більш інноваційними, то ми маємо створювати середовища, як не дивно, дещо схожі на це. Ось так має виглядати ваш офіс -- це частина мого послання.

І одна із проблем із цим полягає в тому, що люди -- коли ви починаєте досліджувати це питання -- люди не заслуговують довіри, коли вони самостійно розповідають про те, як з’явилися їх чудові ідеї, чи історію своїх кращих ідей. Кілька років тому, чудовий дослідник Кевін Данбар вирішив провести дослідження, використовуючи для цього методику Старшого Брата, аби дізнатися, звідки беруться гарні ідеї. Він пішов в різні наукові лабораторії по всьому світу і знімав всіх поки вони робили кожний маленький етап своєї роботи. Коли вони сиділи перед мікроскопом, коли вони спілкувалися із колегами біля кулера з водою, та в інших місцях. Коли він записав всі ці розмови і намагався дізнатися, звідки виникли найважливіші ідеї, де вони народилися. Коли ми уявляємо собі класичний образ науковця у лабораторії, ми маємо такий образ -- ви знаєте, вони длубаються над мікроскопом, і бачать щось в лабораторному зразку. І - "О, Еврика!" - у них народжується ідея.

І що ж насправді виявилось, коли Данбар почав передивлятися плівку, що, насправді, майже всі важливі проривні ідеї народилися не на самоті в лабораторії перед мікроскопом. Вони народилися за конференц-столом, на щотижневому обговоренні в лабораторії, коли всі зібралися разом і обговорювали свої останні дані і знахідки, найчастіше, коли люди говорили про допущені недоліки, помилках, шумі в сигналі, який вони виявили. І дещо про оточення -- я почав його називати "рідка мережа", коли ви маєте множину різних ідей, котрі поєднані різною кваліфікацією, різними інтересами, штовхаючи одна одну, стикаючись одна з одною, це оточення, фактично, таке оточення призводить до інновацій.

Інша проблема в тому, що люди ущільнюють свої історії інновацій до більш коротких часових проміжків. Вони хочуть розповісти історію моменту "Еврика!" Вони хочуть сказати, "Я був там, стояв ось тут, і раптом все миттєво прояснилося у мене в голові." Насправді ж, якщо ви поглянете и роздивитесь історичні записи, виявиться, що більшість важливих ідей мали довгостроковий інкубаційний період. Я називаю це "повільною здогадкою". Ми багато чули про здогадки та інстинкти і подібних до спалаху моменти ясності, але в дійсності більшість великих ідей існують іноді десятиріччями, на околицях людських розумів. Вони відчувають, що існує цікава проблема, але вони не мають достатньо іструментів, аби її розв’язати. Вони проводять весь цей чай працюючи над окремими проблемами, при цьому існує інша річ, яка їх цікавить, але яку вони поки що не можуть розв’язати.

Чудовим прикладом цього є Дарвін. Сам Дарвін в своїй автобіографії розповідає історію виникнення ідеї природного відбору як класичного моменту "Еврики!". Він сидить в своєму кабінеті, жовтень 1838 року, він читає книгу Мальтуса про населення. І невідомо звідки, основний алгоритм природнього відбору раптового виникає у нього в голові, і він каже: "Ага, нарешті я маю теорію, з якою буду працювати." Так описано в автобіографії. Років 10-20 назад чудовий спеціаліст Говард Грубер подивився нотатники Дарвіна того періоду. Дарвін мав багато блокнотів, де він занотовував кожну свою маленьку ідею, кожне припущення. Так ось, Грубер знайшов, що Дарвін вже мав повну теорію природного відбору місяці, і місяці, і місяці до просвітлення, про яке він говорив, читаючи Мальтуса в жовтні 1838-го. Існують витяги, де ви можете прочитати це, і ви думаєте, що читаєте зошити Дарвіна з періоду, який передував приходу просвітлення. Таким чином, ви розумієте, що Дарвін, в деякому розумінні, вже мав ідею, вже мав концепцію, але він не мав змоги її осмислити. Ось так насправді видатні ідеї найчастіше і приходять, поступового прояснюються протягом тривалого часу.

Зараз наша задача в наступному: як створити таке середовище, яке дозволить цим ідеям пройти період "напів-життя", чи не так? Складно піти до свого боса і сказати: Я маю чудову ідею для нашої організації. Вона стане в пригоді в 2020 році. Чи не могли б ви надати мені час на її здійснення? Зараз існує декілька компаній, наприклад, Гугл, в яких є час, присвячений інноваціям, 20 відсотків робочого часу, це в деякій мірі механізми організації, які культивують ідейні прориви. Але це є ключовим моментом. Інша річ в тому, аби дозволяти всім цим здогадам об’єднатися із здогадами інших людей, ось що часто відбувається. Ви маєте половину ідеї, хтось інший має іншу половину ідеї, і якщо ви знаходитесь в правильному середовищі, то вони перетворюються у щось більше, ніж сума їх частин. Виходить, що ми часто говоримо про цінність захисту інтелектуальної власності, ви знаєте, побудова барикад, таємні дослідні лабораторії, патентування всього, що тільки можна, таким чином ці ідеї будуть мати цінність, і люди будуть зацікавлені в тому, щоб створювати ще більше ідей, і культура буде більш інноваційною. Але я вважаю, що потрібно створити такі умови, аби ми могли витрачати якнайбільше часу, і навіть більше, створючи передумови для об’єднання ідей, а не тільки для їх захисту.

І завершу виступ я історією, яка, на мою думку, охоплює багато цих переваг, і є чудовим прикладом історіїї інновації, яка сталася неймовірним чином. Жовтень 1957-го, щойно запущений Супутник, і ми в місті Лорел штату Меріленд, в лабораторії прикладної фізики, яка відноситься до Університеу Джона Хопкінса. Ранок понеділка і новини вибухнули інформацією про цей супутник, який зараз летить орбітою планети. Рай для ботаніків, так? І всі ці схиблені фізики, які думають, "Боже мій! Це неймовірно. Не можу повірити, що це сталося." І двоє з них, двоє 20-з чимость-річних дослідників в лабораторії прикладної фізики сидять за столом в буфеті і в неформальній обстановці обоговорюють це із группою свої колег. І ці два хлопці, Гайєр і Вайффенбах. Вони починають говорити, і один з них каже: "Слухайте, а хтось намагався почути цю штуку? В космічному просторі з’явився створений людиною супутник, який очевидно передає деякий сигнал. Напевно ми могли б почути його, якби нам вдасться знайти хвилю." І вони запитали свої колег, котрі відповідали щось на кшталт: "Ні, я не думав про це. Але це цікава ідея."

І виявилось, що Вайффенбах був експертом з прийому мікрохвиль, і він мав маленьку антенну установку з підсилювачем в його кабінеті. Отже, Гайєр і Вайффенбах повернулися в кабінет, і почали мізкувати -- зараз би ми їх назвали хакерами. І через кілька годин вони почали ловити сигнал, тому що в Радянському Союзі створили супутник, який легко виявити. Він був точно на 20 МГц, отже спіймати сигнал було реально легко, тому що вони боялися, що люди сприймуть запуск супутника за містику. Тому вони зробили так, аби його можна було легко виявити.

Отже, ці два хлопця сидять і слухають сигнал, а люди починають заходити до них в кабінет і казати, "Вау, це дійсно круто. Можна мені послухати? Вау, це чудово." Потім вони подумали: "Господи, це ж історична подія. Можливо, ми перші люди в США, які почали його слухати. Ми повинні записати це." І вони принесли великий, громіздкий аналоголовий магнітофон, і почали записувати ці короткі звукові сигнали. І вони почали робити відмітки дати, відмітки часу, коли вони чули кожний звуковий сигнал. І вони почали думати: "Оце так, ми ж виявили невеликі коливання в частоті сигналу. Можливо, ми б змогли вирахувати швидкість, з якою рухається супутник, якщо ми виконаємо прості розрахунки, використовуючи ефект Доплера. І вони ще поміркували на цю тему, і поговорили з парою своїх колег, які мали іншу спеціалізацію. І вони сказали: "Господи, ви знаєте, ми могли б подивитися на крутизну ефекту Доплера і знайти точки, в яких супутник максимально наближений до нашої антени, і точки, де він найбільш віддалений І це чудово".

В результаті вони отримали дозвіл -- це невеликий сторонній проект, який не був офіційною частиною їх роботи. Їм дозволили використати новий комп’ютер UNIVAC, який займав цілу кімнату, щойно отриману для лабораторії. Вони провели ще декілька розрахунків, і через три-чотири тижні знайшли точну траєкторію руху цього супутника навколо Землі, просто слухаючи один короткий сигнал, який прийшов від однієї маленької здогадки, яка їх надихнула за обідом одного ранку.

Кілька тижнів потому їх бос, Френк МакКлур, запросив їх до себе в кабінет і сказав: "Гей, хлопці, я маю вас про дещо запитати про проект, над яким ви працюєте. Ви виявили невідоме розташування супутники, який рухався орбітою, із відомого положення на поверхні. Чи могли б ви зробити навпаки? Чи могли б ви виявити невідоме місце на поверхні, якби ви знали місце знаходження супутника?" Вони подумали і сказали: "Добре, здається ми могли б. Давайте виконаємо розрахунки." Отже, вони пішли і стали думати. Потім вони повернулися і сказали: "Насправді це ще легше." А він сказав: "Це чудово. Оскільки, розумієте, я маю нові атомні субмарини, котрі я будую. І дійсно складно розрахувати, як направити ракети так, щоб вони приземлились точно в центрі Москви, якщо ви не знаєте, де саме субмарина посеред Тихого океану. Я думаю, ми могли б запустили кілька супутників і використовувати їх для слідкування за нашими субмаринами і вираховувати їх положення в центрі океану. Чи могли б ви попрацювати над цією проблемою?"

Так була народженя система GPS. 30 років потому Рональд Рейган відкрив цю технологію і зробив її відкритою платформою, яку кожен міг доопрацьовувати, і кожен міг прийти і принести нову технологію, котра буде створювати інновації на основі цієї платформи, давайте відкриємо її для всіх, і нехай вони роблять що їм заманеться. І зараз, я гарантую як мінімум у половини цього залу, якщо не більше, є пристрій в кишені, який спілкується з одним із тих супутників в космосі. І я готовий закластися, що хоча б один із вас, якщо не більше, використовував цей самий пристрій і цю саму систему супутників, щоб знайти найближчу кав’ярню -- (Сміх) кілька днів тому чи минулого тижня, вірно?

(Оплески)

І що я думаю, це чудовий приклад, чудовий урок про силу витонченої, незапланованої, стихійної, непередбачуваної сили відкритих інноваційних систем. Коли ви вірно їх створюєте, вони приведуть вас до абсолютно нових напрямків, про які творці навіть не мріяли. Я маю на увазі, що ми мали двох хлопців, які спочатку просто переслідували свою здогадку, розвивали своє невелике захоплення, потім вони думали, що беруть участь в Холодній війні, а виявилось так, що вони просто допомагають комусь знайти соєве лате.

(Сміх)

Так відбуваються інновації. Удача посміхається поєднаним розумам.

Дуже дякую.

(Оплески)