Стівен Джонсон: Всесвітня мережа як місто

Я хочу перенести вас до свого рідного міста і до фото мого міста, що було зроблено того тижня, коли було видано "Емерджентність" (книга Стівена Джонсона - примітка пер.). І це фото ми бачили вже декілька разів. Насправді "Емерджентність" була видана 11-го вересня. Я жив прямо там, у Західному Селищі, і тому шлейф, на щастя, віднесло на захід, подалі від нас. У нас в будинку була дитина, якій було два з половиною дні, і вона була наша -- ми не забрали її у когось.

(Сміх)

І однією із моїх думок, що виникли у мене на підставі цих двох різних неочікуваних випадків -- книги та дитини, а також цієї події, що сталася так близько, було те, що моя перша думка, коли я був ніби в квартирі, дивлячись на це все, або йдучи по вулиці в дивлячись на це навпроти нашого будинку, була про те, що я зробив жахливий прорахунок у книжці, яку щойно написав. Оскільки більшість тієї книги було прославлянням сили і творчого потенціалу скупченості, великої міської скупченості, що поєднувала людей і збирала їх разом в одному місці, і переміщала їх на тротуари, і змушувала їх ділитися ідеями, і ділитися фізичним простором між собою.

І мені здалось, дивлячись на палаючу вежу, що потім впаде, ті вежі, що горілі і падали -- насправді ж, це було уроком про те, що скупченість вбиває. І що з-поміж усіх технологій, що були використані, щоб втілити цю бійню у життя, напевно єдина група технологій, що коштувала найбільше життів, була та, яка дозволила 50-ти тисячам людей жити у двох будівлях заввишки 110 поверхів. Якщо б вони не були переповненими -- порівняйте людські жертви в Пентагоні і в Баштах-близнюках, і ви побачите це дуже чітко. І я почав думати, що, ви ж знаєте, скупчення, скупчення -- я не впевнений, що це був правильний виклик.

І я ніби думав над цим кілька днів. І за кілька днів потому вітер почав трохи змінюватися і ви могли відчути, що повітря не було дуже здоровим. І навіть не зважаючи на те, що й досі не було машин у Західному Селищі, де ми жили, моя дружина відправила мене купити, ви здогадалися, великий фільтр для повітря у Bed Bath and Beyond (магазин домашнього краму), що знаходився за 20 кварталів на північ. І я вийшов. І очевидно я фізично є дуже сильною людиною, як ви можете сказати, і тому я не турбувався про пересування цієї речі за 20 кварталів. І я вийшов, і зі мною сталася чудова річ, коли я йшов на північ купити цей фільтр для повітря, це були повністю живі вулиці заповнені людьми.

Це був надзвичайний -- це був, ви знаєте, прекрасний день, пройшов приблизно тиждень після того і Західне Селище ніколи не здавалося таким живим. Я йшов вздовж Хадсон Стріт, де Джейн Джекобс жила і написала її видатну книгу, яка так вплинула на те, що я написав в "Емерджентності", проминув повз таверну "Білий Кінь", той чудовий старий бар, де Ділан Томас допився до смерті, а ігровий майданчик на Блікер Стріт був заполонений дітьми. І всі люди, що жили по сусідству, які володіли ресторанами та барами неподалік, були всі там -- все було відкрито. Люди були на вулиці. Там не було машин, що здавалося навіть кращим в деяких аспектах. І це був чудовий міський день, і захопливою річчю було те, що місто працювало. Місто було там. Всі речі, які роблять велике місто успішним, і всі речі, що стимулюють велике місто, -- були на видноті на тих вулицях.

І я подумав, що в цьому сила міста. Я маю на увазі, що сила міста -- ми говоримо про міста, що зосереджені в просторі, але що робить їх такими сильними більшість часу, є децентралізованість у функціях. Вони не мають центральної виконавчої гілки, яку ви можете забрати, і все вивести з ладу. Якщо б вони мали, то напевно це було б епіцентром. Я маю на увазі, ви знаєте, аварійний бункер був саме там, був знищений нападом, і очевидно шкоди зазнали будівля і життя. Тим не менш, всього в 20-ти кварталах північніше через два дні потому, місто ще ніколи не виглядало більш живим. Якщо заглянути у свідомість людей, ви б побачили багато травм, і ви б побачили багато сердечного болю, і ви б побачили багато речей, які доведеться довго відновлювати.

Але сама система міста процвітає. І бачення цього захоплює серце. І мені захотілося поговорити трохи про причини, чому це так добре працює, і як ці причини стали картою, за якою Всесвітня мережа зараз прямує. Питання, яке я знайшов, питаючи людей, коли я говорив про книгу, є те, що коли ми говоримо про надзвичайну поведінку, коли ми говоримо про щось, на кшталт, колективного розуму, найкращим способом змусити людей озирнутися на це є питання - хто створив сусідство? Хто вирішив, що Сохо (район в Нью Йорку - примітка пер.) має мати такий облік, а Латинський квартал - такий? Існує деякі виконавчі рішення, але найчастіше відповіддю є -- всі і ніхто. Всі роблять невеликий внесок. Жодна люди не є в дійсності кінцевим актором на фоні особистості сусідства.

Та ж ситуація із питанням, хто робить вулиці живим після 9 вересня у мене по сусідству? Це все місто. Вся система працює над цим, і кожен робить маленький внесок. І ми все більше бачимо це в Всесвітній мережі багатьма способами. Більшість із яких не були навкруги, насправді, крім дуже експериментальних речей, коли я писав "Емерджентність" і коли книжка вийшла. Отже, це був дуже оптимістичний час, на мою думку, і я хочу просто поговорити про кілька таких речей. Я думаю, що існує новий ефективний вид моделі взаємодії, який починає втілюватися зараз в мережі.

А старий виглядав приблизно так -- це не було майбутнім короля Англії, хоча й було схоже на те. Це якийсь хлопець, це сторінка цього хлопця на GeoCities (хостинг-сервіс), яку я знайшов в мережі, якого цікавлять, якщо подивитися вниз, футбол та Ісус і Гарт Брукс, і Клінт Бекхем, моє рідне місто -- це все його посилання. Але нічого не сказано про цю модель взаємодії, яка була такою захопливою та фіксувалася на реальних речах, щось схоже на мережу Зайтгайст 1995-го, а не на "Натисніть тут, щоб побачити фото мого собаки". Немає жодного речення, щоб викликало уяву до самої крапки більше, ніж це, на мою думку, що полягає в тому, що у вас несподівано з’являється можливість викласти фото свого собаки і дати посилання на нього, і коли хтось переглядає сторінку, то він має можливість перейти за посиланням, чи не переходити.

І, ви знаєте, я не хочу применшувати це, насправді, посилаючись на те, про що Джефф казав вчора -- це схоже на деякий інтерфейсний заряд, що живить багато вибухів цікавості у мережі -- ви можете викласти посилання, а хтось може перейти за ним, і це перенесе вас куди захочете. Але це й досі відношення один-до-одного. Є людина, що викладає посилання, а є людина з іншої сторони, що намагається вирішити натискати на посилання чи ні. Нова модель дуже схожа на це, і ми вже бачили кілька посилань на неї. Ось що стається, коли ви шукаєте за запитом "Стівен Джонсон" в Гуглі. Десь два місяці тому у мене стався значний прорив у одному моєму чудовому, визначному досягненні, яке полягало в тому, що мій веб-сайт нарешті вийшов на вершину пошукового результату за запитом "Стівен Джонсон". В МТІ є якийсь теоретичний фізик на ім’я Стівен Джонсон який втратив дві позиції, і я радий сказати про це.

(Сміх)

І ви знаєте, я маю на увазі, що я подивлюся на багато речей, таких як це, але очевидно Гугл є найвизначнішою технологію, що колись була винайдена для самоспоглядання. Існує багато інших людей, які споглядають за вами. Тому очевидно, те, що відбувається тут, що створює цю сторінку, очевидно -- і ми всі це знаємо, але це варте того, щоб просто подумати над цим, -- не є те, що якась людина вирішує, що я є найпершою відповіддю на запит про Стівена Джонсона, але якимось чином вся мережа людей, викладаючи сторінки і вирішуючи чи натискати на посилання на мою сторінку, чи ні, і Гугл всього-на-всього сидить там та веде лік цьому. Отже те, що відбувається, є колективним прийняттям рішень. Ця сторінка є спільно сформованою Мережею, і Гугл всього-на-всього допомагає нам віднести авторство до пов’язаного місця.

Зараз вони є більш інноваційними -- Гугл й справді є досить інноваційним -- але існують деякі нові повороти в цій сфері. Існує надзвичайно цікавий новий сайт -- Технораті -- який наповнений багатьма маленькими віджетами, які відкриваються там. І вони дивляться в світ блогів. Він проаналізував майже всі блоги, за якими слідкував. А також він слідкує за іншими блогами, які зв’язані з цими, і таким чином ви отримуєте щось подібне до авторитету -- веб-блог, що має багато посилань на себе, є більш авторитетним, ніж веб-блог, на який посилаються менше. Таким чином в будь-який час, на будь-якій сторінці в Мережі, насправді, ви можете сказати, що думає блогосфера про цю сторінку? І ви можете отримати список. Це і є те, що вони думають про мій сайт -- він проранжований блогосферою. Ви також можете оцінити його за останніми відгуками.

Отже, коли я писав в "Емерджентності", я написав про обмеження про односторонньо пов’язану архітектуру, яка може посилатися на когось іншого, але не обов’язково знають, що ти посилаєшся на них. І це було однією з причин чому Мережа не була настільки такою, що розвивається, наскільки вона могла бути, тому що потрібно мати двосторонні посилання, потрібен деякий механізм зворотнього зв’язку, щоб мати змогу дійсно робити цікаві речі. І щось схоже на Технораті робить це. І що цікаво, це взято з цитати Дейва Вайнберга, де він казав про все, що є цілеспрямованим у Мережі -- серед цього немає нічого штучного. Він писав, що ви зробите посилання туди, якщо ви бачите посилання, яке вирішив зробити хтось інший. І він казав, що посилання не ростуть "як гриби".

Насправді, я думаю що це більше не є правдою. Я можу мати видачу, згенеровану за допомогою Технораті, з усіма цими посиланнями на правій стороні своєї сторінки, і вони можуть змінити всю екологію змін в мережі. Цей маленький список зможе це змінити. Я б не хотів бути напряму підконтрольним йому. І це набагато ближче до зростаючих даних, що обертаються навколо сторінки, ніж до посилання, що я навмисно розмістив там. Отже, те, що ви маєте є глобальним розумом, що дає вам можливість провести багато випробувань і побачити, про що він думає. І всі ці цікаві речі існують. Гугл створив Google Zeitgeist, який переглядає пошукові запити, щоб дізнатися, що відбувається, що цікавить людей, і вони публікують це з багатьма графіками. Я кажу багато гарних речей про Гугл, але я й трохи розкритикую його.

Існує проблема з Google Zeitgeist, яка проявляється у вигляді новин, які шукають багато людей, у вигляді фото з Брітні Спірс, що не обов’язково є новинами. Вибух у Колумбії, і раптово виконується багато пошуків про Колумбію. Ми маємо очікувати побачити це. Це не обов’язково те, що ми не знаємо. Ключовим моментом в контексті цих нових інструментів, які в деякому розумінні копошаться в глибинах всесвітнього розуму, які посилають щось схоже на сліди фарби в потоках крові -- є питання, чи ви знаходите щось нове?

Однією із речей, з якою я експериментував, був сервіс Google Share який полягає в тому, що можна взяти абстрактний термін, виконати по ньому пошук в Гуглі, і отримати в результати чиєсь ім’я. Кількість сторінок, де зустрічається цей термін, а також сторінки, які посилаються на дану сторінку, відсоток цих сторінок є те, що людина пов'язала із цим терміном. Отже можна зробити цікаве змагання. Наприклад, це є Google Share на сайті конференції ТЕД. Як видно, Річард Сол Вурман має приблизно 15 відсотків Google Share конференції ТЕД. Наш добрий друг Кріс має приблизно шість відсотків -- але із запасом, я маю це додати.

(Сміх)

Також цікавим є те, що ви можете трошки розширити пошук. І він поверне, що 42 відсотки - це риба-місяць. В мене й гадки немає. Ні, це неправда. (Сміх) Я зробив це, тому що я хотів показати слайд із рибою-місяцем.

(Сміх)

Що я також зробив -- я не хочу починати бійку на наступній секції -- але я провів аналіз результатів Google Share щодо еволюції та природного відбору. Тут можна побачити -- зараз це велика категорія, але ми маємо менші відсотки, що 0.7 приходиться на Дена Деннетта, який скоро буде виступати. Відразу за ним, 0.5 відсотки за Стівеном Пінкером. Отже Деннетт лідирує там. Але що цікаво, якщо розширити пошук, то можна побачити цікаві речі і отримати уявлення про те, що ще там є. Таким чином, Гарі Бауер не дуже відстає -- він має трохи відмінні теорії про еволюцію та природний відбір. І відразу за ним йде Л. Рон Хаббард. Отже -- (Сміх) ви бачите, що ми знаходимося в ескоті, що завжди добре. І до речі, Кріс, що буде мати дійсно гарну доповідь, на мою думку, є прямо там.

(Сміх)

Хаббарт, безсумнівно, почав досягати, але крім того, я думаю, що наступний рік буде хорошим. Ще одне -- це трошки інша річ, але цей аналіз дехто з вас міг бачити. Він щойно вийшов. Це пульсуючі слова, які можна знайти в історичних записах звернень Президента США "Про положення держави". І там є слова, які почали раптово з’являтися нізвідки, вони є чимось схожим на меми, що почали з’являтися, які не мали історичних прецедентів до того. Перші із пульсуючих слів, що з’явилися десь у 1860-х -- раби, емансипація, рабство, бунт, Канзас. Це Брітні Спірс. Я маю на увазі, що це цікаво. Вони говорили про рабство у 1860-х. 1935 -- послаблення, депресія, банки відновлення. І я не дізнався нічого нового -- це все доволі очевидно. 1985-й, середина правління Рейгана -- "це є", "ми є", "там є", "ми були", "воно є".

(Сміх)

Зараз існує лише один спосіб інтерпретувати це, який полягає в тому, що "емансипація", і "депресія", і "відновлення" мають багато складів. Ви можете просто завантажити -- їх складно запам’ятати. Якщо ж серйозно, то насправді те, що ви можете там побачити, а по-іншому було б важко визначити, є те, що Рейган перевинайшов політичну мову країни і перейшов до більш інтимного, більш близького народові, більш телегенічного -- використовуючи всі ці скорочення. Знаєте, 20 років тому це було схоже на "Не питайте, що ви можете зробити", але з Рейганом це перетворилося на "це там, де були ми з Ненсі", на ось такий стиль мови. І дещо, що ми ніби знали, але не зважали на синтаксис того, що він говорив. Я пришвидшусь. Зараз питання полягає в тому -- і це дуже цікаве питання -- яка форма взаємодії активна зараз у всій мережевій екосистемі, а також частково в екосистемі блогів тому що вони є чимось, на кшталт, наріжного каменю.

І, на мою думку, те, що відбувається там, скоро відбудеться у системі загалом. Є дуже цікава стаття Клейя Ширкі, яка привернула багато уваги десь місяць тому, і ця стаття розповідає про розподіл посилань в мережі між багатьма різними блогами. Розподіл підкорюється силовому закону (принципу Парето), за яким існує кілька популярних блогів, на які часто посилаються, а також багато блогів із малою кількістю посилань. Таким чином 20 відсотків блогів мають 80 відсотків посилань. Отже маємо цікавий факт. Він спричинив багато суперечок через те, що люди думали, що це був кінцевий вид людини, нова демократія, де будь-хто міг бути почутий.

Звідси постає питання: "Чому це відбувається?" І це не нав’язується в наказовому порядку. Це надзвичайна ознака сучасної блогосфери. І що ж є захопливим, над чим ведеться робота -- відразу після виходу статті Клейя, люди почали працювати над зміною основоположних правил системи, що призведе до появи нових форм. І форми з’являються багато в чому через перевагу першопрохідця. Якщо ви були першим сайтом, то всі посилаються на вас. Якщо ви є другим сайтом, то більшість людей посилається на вас. І дуже швидко ви можете накопичити купу посилань, і це робить вас більш привабливим для новачків, щоб посилатися на вас у майбутньому, і ви приймаєте деяку форму. І те, над чим почав працювати Дейв Сіфри з Технораті, буквально в той же час, коли почав Ширкі , -- після публікації статті -- є те, що давало новий вигляд пріоритету для новачків. Він почав слідкувати за цікавими новачками, які не мали багато посилань, і які раптово отримували купу посилань за останні 24 години.

В цьому розумінні, пульсуючі веб-блоги з’являються із нових голосів. Отже він працює над інструментом, який може змінити всю систему. Він створив щось на кшталт штучної взаємодії. Ви не маєте повного контролю, але ви змінюєте правила різними цікавими способами, тому що ви маєте кінцевий результат, який може бути більш демократичним поширенням голосів. І найбільш дивуюча річ тут -- і я закінчу на цьому -- є те, що більшість активних систем, більшість систем із самоорганізацією не складаються з компонентів, які здатні побачити всю картину і змінити свою поведінку в залежності від ставлення до ситуації. І найбільш захопливим, на мою думку, у всій цій дискусії про принцип Парето і програмні засоби, які можуть його змінити, є те, що ми ведемо розмову. І сподіваюся, що вона продовжиться. Дуже дякую.