Софаль Еар: Втеча від Червоних кхмерів

Зазвичай я веду курси, на яких розповідаю, як відновити країни після війни. Але сьогодні я хочу поділитися з вами особистою історією. Це фотографія моєї сім'ї, четверо моїх братів і сестер, моя мама і я. Знято в 1977 році. Ми були справжніми камбоджійцями. А ця фотографія була зроблена у В'єтнамі. Виникає питання: як камбоджійська сім'я опинилась у В'єтнамі в 1977 році? Для того, щоби все пояснити, у мене є коротке відео про режим Червоних кхмерів з 1975 по 1979 роки.

Відео: 17 квітня 1975 року. Комуністична партія Червоні кхмери входить в Пномпень, щоби визволити свій народ від конфлікту з В'єтнамом, що насувається, і від американських бомбардувань. Під управлінням селянського сина Пола Пота, Червоні Кхмери евакуювали людей в села, щоби створити комуністичну утопію, подібно культурній революції Мао Цзедун в Китаї. Червоні кхмери закрили ворота у зовнішній світ. Але через 4 роки з'ясувалась жорстока правда. В країні з населенням всього 7 мільйонів людей півтора мільйона було вбито їх власними лідерами, їх тіла звалювали в загальні могили на місцях масових розстрілів.

Софаль Еар: Незважаючи на таку розповідь про 1970-ті, 17 квітня 1975 року ми жили в Пномпені. І Червоні кхмери наказали моїм батькам покинути місто через американське бомбардування, що мало початись через 3 дні. А це фотографія Червоних кхмерів. Вони були молодими солдатами. Зазвичай майже дітьми. І це зараз повністю нормально для сучасних конфліктів. Тому що їх легко втягнути у війну.

Ця причина, американське бомбардування - не було таким вже й нереальним. Насправді, з 1965 по 1973 на Камбоджу було скинуто більше боєприпасів, ніж на Японію за всю Другу Світову, включаючи дві ядерні бомби в серпні 1945. Червоні кхмери не вірили в гроші. Тому аналог Федерального резервного Банку Камбоджі був розбомблений. І це не все. вони заборонили гроші. я думаю, це єдиний випадок, коли гроші були заборонені для використання. Ми знаємо, що гроші - це джерело всього зла, але це не допомогло зупинити зло, що сталось в Камбоджі.

Моя сім'я перебралась з Пномпеня в Пурсат. Це фотографія того, як тоді виглядав Пурсат. Це доволі красива область Камбоджі, де вирощують рис. Але їх заставляли працювати на полях. Тому мої батьки опинились в свого роду концтаборі, трудовому таборі.

У цей час моя мама почула від начальника общини, що в'єтнамці просять повернути своїх громадян назад у В'єтнам. А вона говорила трохи по-в'єтнамськи, оскільки в дитинстві в неї були в'єтнамські друзі. І вона вирішила, незважаючи на поради сусідів, ризикнути і назватись в'єтнамкою, щоби у нас з'явився шанс вижити. Тому що до того моменту вони заставляли працювати всіх. Вони видавали - як на наш час, низькокалорійну дієту, я думаю - вони видавали вівсяну кашу з декількома зернами рису.

Десь в цей час захворів мій батько. Він не говорив по-в'єтнамськи. Він помер у січні 1976 року. І, по правді, завдяки цьому стало можливо здійснити наш план. Отож червоні кхмери перевезли нас із Пурсата в Кох Тів, розміщений навпроти кордону з В'єтнамом. Там у них був табір для заарештованих, де заявлені в'єтнамці піддавались мовному тестуванню.

А в'єтнамська моєї мами була настільки поганою, що для того, щоб зробити нашу історію більш правдоподібною, вона дала всім хлопчикам та дівчаткам нові в'єтнамські імена. Але при цьому вона дала хлопчикам жіночі імена, а дівчаткам - чоловічі. І тільки після того, як вона зустріла в'єтнамку, яка розповіла їй про це, а потім інтенсивно вчила її 2 дні, вона була готова пройти екзамен. Знаєте, це був момент істини. Якщо вона провалює його, ми всі йдемо на шибеницю. Якщо здає, ми можемо поїхати у В'єтнам. І вона, звісно, оскільки я тут, здала. Ми опинилися в Хон Ну на в'єтнамській стороні, а потім в Чау Даке. Це фотографія Хон Ну, В'єтнам, на сьогоднішній день. Достатньо ідилічне місце в дельті Меконга. Але для нас воно означало свободу. Свободу від переслідувань Червоних кхмерів.

В минулому році суд над Червоними кхмерами, організований Камбоджею з допомогою ООН, почався, і я вирішив, що мені слід подати позов в суд про загибель мого батька. Минулого місяця мені повідомили, що мій позов був офіційно прийнятий до розгляду судом над Червоними кхмерами. Для мене - це справа історичної справедливості та відповідальності за майбутнє. Тому що Камбоджа все ще залишається місцем беззаконня.

П'ять років тому ми з мамою повернулись назад в Чау Дак. І вона змогла повернутись у те місце, яке асоціюється у неї зі свободою, але також і зі страхом, бо ми тільки-но прилетіли із Камбоджі. Я щасливий представити її сьогодні. Вона з нами сьогодні в цій аудиторії. Спасибі тобі, мамо.

(Оплески)