Шон Ейкор: Щасливий секрет продуктивної праці

Коли мені було сім років, а моїй сестричці - п'ять, ми бавилися зверху на двоповерховому ліжку. Тоді я був на два роки старший за свою сестру - тобто я і досі на два роки старший за неї - але тоді це означало, що вона мусить робити все, що я хочу, а я хотів грати у війну. Тож ми сиділи зверху на двоповерховому ліжку. З одного боку ліжка я вишикував усіх солдатів Джі Ай Джо і зброю. А з іншого боку стояли Мої маленькі поні моєї сестрички, готові до кавалерійської атаки.

Є різні версії подій, які трапилися у той день, але оскільки моєї сестри немає у залі, я розповім, як усе було насправді - (Сміх) тобто зізнаюся, що моя сестра не надто спритна. Не знаю, як так вийшло - старший брат своїх рук сюди не доклав - але Емі раптом впала з ліжка і з гуркотом приземлилася на підлогу. Я боязко визирнув через бильце ліжка, щоб подивитися, що трапилося з моєю бідолашною сестрою, і побачив, що вона боляче приземлилася на долоні і коліна, тобто впала рачки на підлогу.

Я злякався, бо мої батьки поставили мене за старшого з тим, щоб ми з сестрою бавилися якомога спокійніше і тихіше. І коли я побачив, як я ненароком зламав Емі руку за тиждень до того... (Сміх) ... я героїчно відштовхнув її від уявної снайперської кулі, яка летіла в її бік, (Сміх) вона мала мені за це ще подякувати, я зі шкіри ліз, вона навіть не бачила тої кулі, я зі всіх сил старався її врятувати.

І от я побачив обличчя своєї сестри, і відчув, що вона ось-ось заверещить від болю, страждання і подиву, і розбудить батьків з довгої зимової сплячки, до якої вони вже приготувалися. Щоб запобігти трагедії, я зробив єдине, до чого у розпачі додумався мій семирічний мозок. Якщо у вас є діти, то ви вже сто разів це бачили. Я сказав: "Емі, Емі, постривай. Не плач. Не плач. Ти бачила, як ти приземлилася? Люди не приземляються рачки. Емі, виходить, ти єдиноріг".

(Сміх)

Я грав вар'ята, бо Емі найбільше за все на світі хотіла бути не Емі-скривдженою п'ятирічною сестричкою, а Емі-унікальним єдинорогом. Звичайно, досі її мозок був нездатний собі таке уявити. Я бачив, як мою бідолашну сестру, жертву маніпулювань, роздирають протиріччя, як її дитячий мозок намагається розподілити ресурси між відчуттями болю, страждання і подиву, які вона щойно пережила, і осмисленням новоспеченої ідентичності єдинорога. Останній варіант взяв гору. Замість того, щоб розревітися і вийти з гри, замість того, щоб розбудити батьків з усіма гіркими наслідками для мене, вона усміхнулася аж до вух і, спритно, як маленький єдиноріг, залізла назад на ліжко (Сміх) ... зі зламаною ногою.

У ніжному віці п'яти і семи років ми стикнулися з чимось, про що й гадки не мали у той час - з тим, що через двадцять років здійснить науковий переворот у дослідженні людського мозку. Ми стикнулися з позитивною психологією. Завдяки їй я сьогодні тут, і завдяки їй я щоранку прокидаюся.

Коли я взявся обговорювати це дослідження поза науковою спільнотою, з компаніями і школами, мене першим ділом попередили: "Ніколи не починай промову з графіка." Саме це я зараз і зроблю - почну свою промову з графіка. Цей графік виглядає нуднувато, але саме він - запорука мого доброго настрою уранці. Графік нічогісінько не означає. Всі дані вигадані. Але ми дізналися, що -

(Сміх)

Було б супер, якби я підтвердив ці дані, провівши опитування у цьому залі, бо на графіку видно чітку тенденцію, а це значить, що я надрукую своє дослідження, а саме цього я і добиваюся. Трохи вище над кривою є незрозуміла червона цятка, то у залі сидить один дивак - я тебе знаю, я тебе вже десь бачив - але то нічого страшного. Нічого страшного, бо ж ви знаєте, що я можу просто взяти і стерти ту цятку. Я можу стерти цятку, бо очевидно йдеться про похибку вимірювання. Чому це похибка вимірювання? Бо вона псує всі мої дані.

Тому на курсах економіки, статистики, бізнесу та психології ми в першу чергу вчимо людей, як позбутися диваків статистично обґрунтованим способом. Як спекатися тих, хто не такі як всі, щоб отримати лінію найкращої відповідності? Це чудовий метод, якщо я хочу порахувати, скільки таблеток знеболювального має пити пересічна людина - дві. Але якщо мене цікавлять здібності - ваші здібності, або щастя чи продуктивність, енергія чи творчість, у такому випадку ми створимо культ посередності в науці.

Коли я питаю, "За який час дитина навчиться читати в класі?", науковці відповідають на питання "За який час пересічна дитина навчиться читати у тому класі?" А далі ми припасовуємо той клас до середнього значення. Якщо ви не дотягуєте до середини кривої, психологи втішаться, бо це значить, що у вас депресія або психічний розлад, а якщо пощастить - то і те, й те. Ми сподіваємося на подвійний діагноз, бо така наша модель ведення бізнесу: якщо ви прийдете на терапевтичний сеанс з однією проблемою, ми докладемо всіх зусиль, щоб переконати вас, що у вас їх 10, щоб ви прийшли до нас знову і знову. Якщо треба, ми повернемо вас у дитинство, але зрештою наша мета - зробити з вас нормальну людину. А нормальна людина - це всього лиш пересічна людина.

А я стверджую, і позитивна психологія стверджує - якщо ми досліджуватимемо всього лиш пересічне, ми залишимося всього лиш пересічними. Тому замість того, щоб спекатися тих чужинців, я навмисне приходжу в отаку групу як ця, і питаю - чому? Чому одні з вас знаходяться так високо на кривій з точки зору розумових, фізичних, музичних здібностей, творчості, енергії, стійкості перед труднощами, почуття гумору? Хай там як, але я не хочу позбутися вас - я хочу вас дослідити. Можливо, так ми дізнаємося не тільки про те, як підняти людей до середнього рівня, але як підняти цілий середній рівень у компаніях і школах по всьому світу.

Цей графік мені не байдужий, бо коли я вмикаю новини, на нас ллється потік негативної інформації. Здебільшого йдеться про вбивства, корупцію, хвороби, стихійні лиха. І мій мозок відразу думає, що це правдиве співвідношення між негативом і позитивом у світі. Кінець кінцем, формується так званий синдром медичної школи. Хто вчився у медичній школі, знає, що коли ви на першому курсі читаєте список усіх існуючих симптомів і хвороб, ви раптом розумієте, що вони всі у вас є.

У моєї дружини є брат Бобо. То окрема історія. Бобо одружився з Емі-єдинорогом. Бобо подзвонив мені з Медичної школи Єльського університету і сказав, "Шон, у мене проказа". (Сміх) Це дуже рідкісна хвороба, навіть у Єльському університеті. Але я не уявляв, як я маю заспокоїти бідолашного Боба, який щойно пережив цілий тиждень менопаузи.

(Сміх)

Врешті, ми дійшли висновку, що не реальність формує нас, а окуляри, через які наш мозок дивиться на світ, формують нашу реальність. Якщо змінити окуляри, зміниться не тільки щастя, а й усі показники навчання чи бізнесу.

Я подав документи до Гарварду на спір. Без жодної надії, що мене візьмуть, та й моя сім'я не мала грошей на навчання. Коли через два тижні я отримав військову стипендію, мені дозволили іти вчитися. Раптом те, що здавалося цілком неможливим, стало реальністю. Я гадав, що зустріну в Гарварді щасливців, які вважатимуть, що їм випала велика честь туди потрапити. Мені здавалося за щастя просто сидіти в аудиторії, навіть якщо всі навколо розумніші за тебе. Справді, деякі люди так почуваються, але коли я закінчив чотири роки навчання, а потім ще вісім років жив у студентському гуртожитку на прохання Гарварда, я зрозумів, що я не з тих людей. (Сміх) У Гарварді я консультував студентів, допомагав їм подолати чотири важкі роки. І мої дослідження і консультації наштовхнули мене на висновок, що навіть якщо студенти були дуже щасливими, коли їм вдалося вступити до університету, уже через два тижні їх мозок зосередився не на їх привілейованому становищі, навіть не на філософії чи фізиці. Вони думали тільки про суперництво, навчальне навантаження, перешкоди, стреси і скарги.

У свій перший день я подався до їдальні для першокурсників, там були мої друзі з Вако, штат Техас, там, де я виріс. Дехто з вас про нього чув. Коли вони провідували мене, то роззиралися навколо і казали: "Таке враження, що їдальня для першокурсників списана з Гоґвартса з фільму "Гаррі Поттер". Так і є. Це Гоґвартс з фільму "Гаррі Поттер", а це Гарвард. Коли перед ними таке видовище, вони питають: "Шон, чому ти марнуєш свій час на дослідження щастя у Гарварді? Серйозно - хіба у студента Гарварду може бути якийсь привід для незадоволення?"

Те питання містить ключ до розуміння науки щастя. Бо у самому питанні закладено, що світ довкола нас визначає, наскільки ми щасливі. Але насправді, якщо я знаю все про ваш зовнішній світ, я лише на 10 відсотків можу передбачити, наскільки щасливими ви будете у майбутньому. 90 відсотків вашого щастя залежить не від світу довкола вас, а від способу, яким ваш мозок сприймає світ. Якщо ми змінимо формулу щастя та успіху, ми змінимо спосіб впливу на реальність. Як виявилося, тільки 25 відсотків успіху в роботі залежить від коефіцієнта інтелекту IQ. Решта 75 відсотків залежить від оптимізму, суспільної підтримки і вміння сприймати стрес як виклик, а не як загрозу.

Я розмовляв з викладачами найпрестижнішої школи-пансіону у Новій Англії. Вони сказали мені: "Ми вже це знаємо. Тому щороку окрім звичайних занять проводимо тиждень доброго здоров'я. Це страшенно цікаво. У понеділок увечері в нас виступає фахівець світового рівня і розповідає про підліткову депресію. У вівторок увечері - про шкільне насильство і залякування. У середу - про розлади харчування. У четвер - про наркоманію. А у п'ятницю ввечері ми вирішуємо, що краще - небезпечний секс чи щастя". (Сміх) Я сказав їм: "Та це ж те, про що більшість людей думає у п'ятницю ввечері". (Сміх) (Оплески) Я радий, що ви оцінили цей жарт, бо вони - ні. Тиша в слухавці. І в цю тишу я сказав: "Я охоче виступлю у вашій школі, але знайте - це не тиждень доброго здоров'я, це тиждень хвороб. Ви обговорили все погане, що може трапитися, але навіть не згадали про хороше".

Відсутність хвороби не значить здоров'я. Ось як має виглядати шлях до здоров'я: нам слід перевернути формулу щастя і успіху. За останні три роки я побував у 45 країнах, де працював зі школами та компаніями у розпал економічної кризи. І я помітив, що більшість компаній і шкіл дотримуються такої формули успіху: якщо я працюватиму більше, я стану успішнішим. А якщо я стану успішнішим, я буду щасливішим. Це заповідь для більшості батьків, стиль керівництва, і спосіб заохотити себе до певних дій.

Але біда в тому, що з точки зору науки, це хибна і перевернута догори ногами формула. По-перше, щоразу як ваш мозок досягає успіху, планка успіху відразу зростає. Ви отримали добру оцінку - тепер треба отримати ще ліпшу. Ви поступили у хороший університет - тепер треба поступити у ще кращий. Ви отримали добру роботу - тепер треба знайти ще кращу. Ви виконали плани продажу - ми підвищимо плани продажу. І якщо щастя знаходиться по ту сторону успіху, ваш мозок ніколи до нього не дійде. Що ми зробили? Наше суспільство виштовхнуло щастя за когнітивний горизонт. Тому що ми думаємо, що успіх - це запорука щастя.

Але ж наш мозок дотримується зворотнього порядку! Якщо ви зробите когось позитивно налаштованим вже зараз, то його мозок отримає так звану перевагу щастя. Мозок позитивно налаштованої особи працює значно краще, ніж мозок особи негативно налаштованої, байдужої або напруженої. Ваша кмітливість, творчий потенціал і активність зростають. Ми дійшли висновку, що кожен-кожнісінький показник бізнесу поліпшується. Якщо ваш мозок позитивно налаштований, він працює на 31 відсоток краще, ніж якщо ви негативно налаштовані, байдужі або напружені. Ви торгуєте на 37 відсотків успішніше. Лікарі на 19 відсотків спритніше ставлять точний діагноз, коли вони позитивно налаштовані, ніж тоді, коли вони негативно налаштовані, байдужі або напружені. Тобто нам треба поміняти початок і кінець формули місцями. Якщо ми придумаємо, як стати позитивними тут і зараз, наш мозок працюватиме ще успішніше, а ми зможемо працювати більше, швидше і розумніше.

Все що нам треба - це обернути формулу, щоб нарешті побачити, на що здатен наш мозок. Адже допамін, який потоком лине в організм, коли ви позитивно настроєні, виконує дві функції. Він не тільки дає відчуття щастя, він вмикає всі центри мозку, які відповідають за навчання. Тобто дає вам змогу по-новому пристосуватися до світу.

Ми довели, що мозок можна налаштувати на позитив. Дві хвилини на день впродовж 21 дня - і ми переналаштуємо ваш мозок і він запрацює життєрадісно та успішно. Ми вдавалися до цього прийому у кожнісінькій компанії, з якою працювали. Працівники компанії мали написати три нові речі, за які вони вдячні, щодня впродовж 21 дня. По три нові пункти на день. Врешті-решт, їх мозок звикає спочатку шукати довкола позитив, і лише згодом - негатив.

Коли ви записуєте один позитивний досвід за минулу добу, ваш мозок переживає його заново. Тренування вчить мозок, що ваша поведінка важлива. Ми довели, що медитація допомагає мозку справитися з культурним синдромом дефіциту уваги та гіперактивності, який виникає, коли ми займаємося десятьма справами водночас. Тоді мозок може зосередитися над поточним завданням. Ну і, звісно, спонтанні та свідомі вияви доброти. Коли люди заходять на свою пошту, ми змушуємо їх написати один позитивний лист своєму колезі зі словами похвали чи подяки.

Такі вправи і тренування мозку так, як тренують тіло, переверне формулу щастя та успіху. І зрештою не тільки викличе хвильки позитивного настрою, а й здійснить справжній переворот.

Велике спасибі.

(Оплески)