Роберт Гупта: Музика - це ліки, музика це здоровий глузд.

Одного дня оглядач газети Лос-Анджелес Таймз Стів Лопез ішов по центральній вулиці Лос-Анджелеса і раптом почув прекрасну музику. Джерелом музики був чоловік, афро-американець, чарівний, суворий, бездомний, грав він на скрипці, що мала лише дві струни.

І я розповідаю вам історію, яку багато хто з вас знає, тому, що колонки Стіва стали основою для книжки, яку перетворили на фільм з Робертом Дауні молодшим в ролі Стіва Лопеза і Джемі Фоксом в ролі Натаніеля Ентоні Аєрса, контрабасиста школи Джуліард, чия перспективна кар’єра різко обірвалася, коли він трагічно захворів на параноїдальну шизофренію. Натаніель кинув Джуліард, страждав від цілковитого знесилення, і через 30 років він був волоцюгою на вулицях Скід Роу в центрі Лос-Анджелеса. Рекомендую вам прочитати книжку Стіва або подивитися фільм, щоби зрозуміти не тільки чарівний зв'язок який утворився між цими двома чоловіками, але й те, як музика допомогла створити цей зв'язок і була зрештою інструментом — пробачте цю гру слів — що допоміг Натаніелю вибратися з вулиці.

Я зустрів містера Аєрса в 2008, два роки тому, в Концертному залі Волта Діснея. Він тільки-но послухав Першу і Четверту симфонії Бетховена, зайшов за лаштунки і представився. Він дуже жваво і по-товариськи говорив про Йо-Йо-Ма і Хіларі Клінтон і про те, як Доджерз ніколи не виграють чемпіонат США з бейсболу, все через підступні пасажі першої скрипки в останній частині Четвертої симфонії Бетховена. І ми стали розмовляти про музику, а через декілька днів я отримав від Стіва імейл, що Натаніель цікавили уроки скрипки зі мною.

Тут мені слід зазначити, що Натаніель відмовлявся від лікування, тому що його лікували шоковою терапією, торазином і наручниками і цей шрам залишився в нього на все життя. Але в результаті, він схильний до цих шизофренічних приступів, найгірші з яких -- коли він спалахує гнівом і тоді зникає на кілька днів, блукаючи вулицями Скід Роу, беззахисний перед їх жахіттями, з неприборканими муками своєї пам'яті.

І Натаніель перебував в такому схвильованому стані, коли ми розпочали наш перший урок в Концертному залі Волта Діснея – в його очах було щось схоже на іскорку маніяка, він був розгублений. І говорив про невидимих демонів і дим, і як хтось намагався отруїти його уві сні.

І я боявся не за себе, я переживав, що можу втратити його, що він зануриться в якийсь зі своїх станів і що я зруйную його відносини з скрипкою, якщо почну говорити про гами, арпеджіо та інші захопливі форми скрипкової дидактики. (Сміх) Тому, я просто почав грати. Я грав першу частину Концерту для скрипки Бетховена.

І коли я грав, то побачив глибокі зміни у очах Натаніеля. Він немовби був під дією невидимої фармацевтичної, хімічної реакції, для якої моя музика була каталізатором. І маніакальна лють Натаніеля перетворилася на розуміння, спокійну цікавість і люб’язність. І якимось чудом він підняв свою скрипку і почав грати на слух деякі фрагменти концертів для скрипки, які він згодом попросив мене дограти до кінця – Мендельсона, Чайковського, Сібеліуса. І ми почали говорити про музику, від Баха до Бетховена і Брамса, Брукнера, всі на літеру Б, від Бартока аж до Еса-Пекки Салонена.

І я зрозумів, що він не тільки володіє енциклопедичними знаннями про музику, але й цінує цю музику на особистому рівні. Він говорив про музику з такою пристрастю і розумінням, які поділяють мої колеги в Філармонії Лос-Анджелеса. І завдяки грі й розмові про музику цей чоловік перетворився з параноїка, збентеженого чоловіка, який щойно прийшов з вулиці центрального Лос-Анджелеса, на чарівного, начитаного, блискучого музиканта школи Джуліард.

Музика - це ліки. Музика змінює нас. А для Натаніеля музика це здоровий глузд. Тому що музика дозволяє йому зібрати свої думки та ілюзії і вилити їх через свою уяву і творчість у реальність. І для нього це втеча від страждань. І я зрозумів, що саме в цьому сутність мистецтва. Саме тому ми творимо музику, ми беремо те, що існує всередині кожного з нас, що є основним ядром, – наші емоції, і завдяки нашій артистичності і творчості ми здатні перетворювати ці емоції в реальність. І реальність цього вираження торкається кожного з нас і хвилює нас, надихає і об’єднує нас.

А Натаніеля музика повернула в коло друзів. Цілюща сила музики повернула його в сім’ю музикантів, що розуміли його, що визнавали його талант і поважали його. І я завжди буду виконувати музику з Натаніелем, незважаючи на те, чи ми в Концертному залі Волта Діснея чи на Скід Роу, бо він нагадує мені, чому я став музикантом. Дякую (Аплодисменти)

Бруно Джусані: Дякую. Дякую. Роберт Гупта. (Аплодисменти)

Роберт Гупта: я хочу заграти те, що я безсовісно вкрав у віолончелістів. Тому, будь ласка, пробачте мені.

(Сміх) (Музика) (Аплодисменти)