Це — перша з двох надзвичайних фотографій, які я збираюсь сьогодні показати. Її було зроблено 18 років тому, мені на той момент було 19 років. Я саме повернувся з одного з моїх найглибших підводних занурень на той час, трохи понад 60 метрів. Тоді я спіймав оцю маленьку рибку, і виявилось, що вона була найпершим представником свого виду, спійманим живим. Я не лише іхтіолог, я — фанатик риб до мозку кісток. А для фанатика вивчення риб, ця рибка — дещо екстраординарне. А ще дивовижнішим було те, що людиною, яка зробила це фото, був хлопець на ім’я Джек Ренделл, найвизначніший із сучасних іхтіологів на Землі, «Великий Пуба іхтіологів-фанатиків», якщо хочете. Тож це було для мене дійсно хвилююче, бо, по суті, задало напрямок моєму подальшому життю.
Хоча насправді найважливішим, найвизначнішим було те, що цю фотографію було зроблено за 2 дні до того, як мене повністю паралізувало, зверху донизу, починаючи з шиї. Я припустився дуже дурної помилки, котру робить більшість 19-річних представників чоловічої статі, думаючи, що вони безсмертні, і отримав серйозну декомпресійну травму, і був паралізований, через що мене довелося доставляти повітрям на лікування. Того дня я зрозумів дві справді важливі речі. Перше, що я усвідомив: я смертний, і це було великим відкриттям. Друге, що я зрозумів, — це те, що я остаточно вирішив, що це було саме тим, чим я займатимусь до кінця свого життя. Я мав сфокусувати всю свою енергію на пошуках нових видів тварин на глибоких коралових рифах.
Коли ви думаєте про рифи, то перше, що більшості спадає на думку — це всі ці великі, тверді, складні корали, і безліч яскравих, барвистих риб та живності. Та, насправді, це лише верхівка айсберга. Якщо подивитись на подібну діаграму коралового рифу, ми знаємо багато про оцю частину нагорі, і знаємо ми так багато завдяки аквалангістам, яким дуже легко туди спуститися і дістатися до неї.
Втім, з аквалангом є проблема: він накладає певні обмеження на те, наскільки глибоко ви можете опуститись, і, виявляється, ця глибина приблизно 60 метрів. Я поясню, чому так, буквально за хвилину. Але, суть в тому, що аквалангісти зазвичай тримаються на глибинах менше 30 метрів, і дуже рідко занурюються набагато глибше, в усякому разі, при здоровому глузді. Отже, щоб піти глибше, більшість біологів звернулись до батискафів. Так, батискафи — це чудові, прекрасні механізми, але якщо ви збираєтесь витрачати 30 тисяч доларів на день, щоб користуватись одним з них, і він може зануритись на 600 метрів, ви, ясна річ, не будете бовтатися нагорі, на шестидесяти метрах, ви занурюватиметеся нижче, набагато нижче у глибини. Отже, все це зводиться до того, що практично всі наукові дослідження з використанням батискафів відбулися значно нижче 150 метрів.
Коротше, тепер цілком очевидно, що є ще ця зона тут посередині, це і є зона, в якій знаходиться центр моїх власних пошуків щастя. Я хочу дізнатись, що в цій зоні. Ми практично нічого про неї не знаємо. Аквалангісти не можуть туди дістатися, а батискафи проходять повз неї.
Мені знадобився рік, щоб знову навчитись ходити після того інциденту в Палау, і того року я провів багато часу, вивчаючи фізику та психологію дайвінґу, та розмірковував над тим, як здолати існуючі обмеження. Коротше, зараз я вам викладу суть ідеї. Ми всі дихаємо повітрям, а повітря — це суміш кисню і азоту, в наших легенях приблизно 20 відсотків кисню, близько 80 відсотків азоту. І є феномен під назвою Закон Генрі, за яким всі гази розчиняються в рідинах, пропорційно парциальному тиску, якому ви їх піддаєте. Отже, газ розчиняється в нашому тілі. Кисень зв’язується метаболізмом, ми використовуємо його як енергію. Азот типу плаває в нашій крові та тканинах, і це нормально, нас такими спроектовано. Проблеми починаються, коли ви занурюєтесь під воду.
Тепер, чим глибше ви занурюєтесь під воду, тим вищий тиск. Коли б ви занурились на глибину приблизно 40 метрів, що є рекомендованою межею для більшості аквалангістів, ви отримаєте цей ефект тиску. І ефект цей полягає в тому, що щільність молекул газу підвищується з кожним вашим вдихом. Так з часом молекули газу розчиняються в вашій крові та тканинах і починають заповнювати вас. Тепер, якщо б ви занурились, скажімо, на 100 метрів, молекул газу всередині ваших легенів буде вже не в 5, а в 10 разів більше. І, звісно, вони так само розчиняються у вашій крові і тканинах. І, певна річ, коли б ви опустились туди, де тиск в 15 разів більше — чим глибше ви занурюєтесь, тим гостріше проблема. І проблема, тобто обмеження дайвінґу з повітрям, полягає в усіх цих точках по вашому тілу — всьому азотові і кисневі.
Існують три основних обмеження у зануренні з аквалангом. Перше обмеження — це кисень — токсичність кисню. Так, ми всі знаємо пісню «Любов — неначе кисень. Набереш забагато — вона п’янить, Її недостатньо — помреш умить». Так от, в контексті занурень, набереш забагато — теж помреш. Також можна померти, бо токсичність кисню викликає напад — у вас починаються конвульсії — не найкраще, що може статися під водою. Це відбувається через надто високу концентрацію кисню в вашому тілі.
З азотом пов'язані 2 проблеми. Одна з них — те, що Жак Кусто назвав «екстаз глибин». Азотний наркоз. Робить вас несповна розуму. Чим глибше ви занурюєтесь, тим більше ви втрачаєте розум. Не хотілося б водити п'яному, не слід і пірнати п'яному, отже, це — велика проблема. І, нарешті, третьою проблемою є та, про яку я дізнався важким шляхом в Палау, і це — декомпресійна травма. Одну річ я забув згадати: для вирішення проблеми азотного наркозу — всіх тих блакитних точок у вашому тілі — ви забираєте азот і замінюєте його на гелій. Гелій — також газ; і існує багато причин, чому він хороший: це маленька молекула, він інертний, він не викликає наркозу. Отже, це основна ідея, яку ми використовуємо. Проте, в теорії все відносно просто. Складність в реалізації.
Отже, ось як все почалось приблизно 15 років тому, і, я визнаю, це був не найрозумніший старт, але, ви знаєте, треба з чогось починати. До того ж, тоді я був не єдиним, хто не знав, що роблю — майже ніхто не знав. І цей апарат дійсно використовувався для занурення на глибину 100 метрів. Та з часом ми трохи прогресували і винайшли ось цей пристрій дійсно складного вигляду, з чотирма балонами і п’ятьма регуляторами, з усіма правильними газовими сумішами і всіма гарними речами. І все це було чудово і круто, і дозволило нам пірнути глибше, знайти нові види. Цей знімок було зроблено на глибині 100 метрів, при ловлі нового виду риб. Та проблема була в тому, що він не давав нам багато часу. Незважаючи на його місткість і розміри, 15 хвилин було максимумом, який ми могли провести на подібних глибинах. Ми потребували більше часу. Повинен був бути кращий шлях. І, справді, кращий шлях є.
В 1994 році мені пощастило, і я отримав можливість попрацювати з прототипом ось цього рециркулятора замкненого циклу. Так, рециркулятор замкнутого циклу — що ж в ньому такого, що відрізняє його від акваланга, і чому ж він кращий? Ну, рециркулятор має три основні переваги. По-перше, він тихий, не створює жодного шуму. По-друге, він дозволяє бути під водою довше. По-третє, він дозволяє занурюватись глибше. І яким же чином він все це робить? Щоб насправді зрозуміти, як він працює, ви маєте поглянути, що відбувається під капотом.
В рециркуляторі замкнутого циклу є три основні системи. Найголовнішою з них є так звана дихальна петля. Дихальною петлею це називається тому, що ви дихаєте крізь неї, ця петля є замкненою, і ви дихаєте одним і тим самим газом знову і знову. Отже, є загубник, який ви берете до рота, а ще є контр-легеня, або, як в цьому випадку, дві легені. Контр-легені — це не якийсь хай-тек, а просто гнучкі сумки. За їх допомогою, ви можете механічно дихати, механічно вентилювати систему. Коли ви видихаєте, повітря йде у видихальну легеню. Коли ж ви вдихаєте, воно надходить із вдихальної легені. Це чиста механіка, що дозволяє вам проганяти повітря крізь дихальну петлю. Іншим компонентом дихальної петлі є резервуар абсорбції вуглекислого газу. В процесі дихання ми виділяємо вуглекислий газ, і цей вуглекислий газ має бути якимось чином виведений з системи. Для цього там є хімічний фільтр, котрий виштовхує вуглекислий газ з дихальної суміші, для того, щоб суміш поверталася в циклі безпечною для вдихання. Оце і є дихальна петля в двох словах.
Далі. Другим основним компонентом рециркулятора є газова система. Основне призначення цієї системи — подавати кисень, поповнювати кисень, котрий споживає ваш організм. Основний резервуар — головна, критична річ — ось цей циліндр подачі кисню. Втім, якщо б у нас був тільки кисневий балон, ми не змогли б зануритися дуже глибоко, оскільки кисневе отруєння настало б дуже-дуже швидко. Тому нам потрібен інший газ, котрим можна розбавити кисень. І цей компонент, неважко здогадатись, система подачі газу-розбавителя. Як правило, цю систему газу-розбавителя ми наповнюємо повітрям, тому, що це дуже дешеве і доступне джерело азоту. Ось звідки ми отримуємо необхідний азот. Але якщо ми хочемо зануритися глибше, то, звісно, нам потрібен інший газ. Нам потрібен гелій, саме гелій нам потрібен для дійсно глибоких занурень. Для цього ми зазвичай використовуємо дещо більший балон, котрий кріпиться на зовнішній стороні рециркулятора, ось таким чином. Отже, його ми використовуємо, коли здійснюємо наші глибоководні занурення. У нас також є другий кисневий балон, виключно для підстраховки, щоб, у разі проблем з нашим основним джерелом кисню, ми могли продовжувати дихати. А управляєте всіми цими газами і резервуарами ви за допомогою ось цього високотехнологічного, складного блоку розподілу газів тут спереду, щоб до нього можна було легко дотягтися. В цьому блоці є всі необхідні клапани, кнопки та інші речі, які потрібно задіяти для подачі потрібних газів у потрібний час.
Ну, по-нормальному, вам не треба робити цього, бо все це робиться автоматично за вас електронікою, котра є третьою системою рециркулятора. Найбільш критичним компонентом рециркулятора є датчики кисню. І вам їх треба три, щоб, коли один поламається, ви точно знали, котрий. Вам потрібна система логіки вибору, а також є три мікропроцесори, кожен з яких може самостійно керувати всією системою, навіть якщо два інших вийдуть з ладу. Є також аварійна система живлення. І, звісно, численні дисплеї, щоб надавати різну інформацію дайверові. Цей хай-тек набір пристроїв і дозволяє нам робити всі ті речі, якими ми займаємось під час наших глибоких пірнань. Я можу говорити про це цілий день, можете спитати мою дружину. Однак зараз я хотів би перейти до того, що, на мій погляд, є набагато цікавішим.
Я візьму вас з собою у глибоководне занурення. Я покажу вам, як це, робити занурення, подібні до наших. Ми починаємо тут на човні, і — незважаючи на все оце просунуте і дороге обладнання — це все ще найкращий шлях потрапити у воду — просто пффт! — перевалитися через борт. Як я вам уже раніше показував у діаграмі, рифи, на які ми здійснюємо занурення, починаються практично біля поверхні, і, майже вертикально, зриваються прямо вниз. Отже, ми падаємо у воду, огинаємо край цієї скелі, і починаємо падати, падати, падати донизу. Люди часто питають мене: «Мабуть, потрібно багато часу, щоб дістатись туди?» Ні, насправді, треба всього кілька хвилин, щоб спуститись на 100-130 метрів, тобто туди, куди ми прямуємо. Це як стрибок з парашутом в уповільненому русі. Це насправді дуже цікаво — ті, хто бачили фільм «Безодня», де Ед Харіс, ну знаєте, опускається вниз вздовж краю стіни? Відчуваєш себе приблизно так само. Досить дивовижно.
Також, коли ви дістанетесь туди, то побачите, що вода дуже-дуже прозора. Це дуже чиста вода, бо там майже немає планктону. Та коли ви вмикаєте ліхтар і оглядаєте печери, ви раптом стикаєтесь з неймовірною різноманітністю життя, набагато більшою, ніж хтось собі уявляв. Ну, не все з цього є новими видами, наприклад, ця риба з білою смугою, що ви бачете, це відомий вид. Але якщо ви уважно заглянете до тріщин й порожнин, ви побачите дрібні організми, що снують туди-сюди. Просто неймовірне розмаїття. І це не лише риби. Є морські лілії, губки, чорні корали — тут ми бачимо інших риб. І всі ці риби, яких ви зараз бачите, — це нові види. Вони й дотепер нові види, бо в мене в руках замість сачка була відеокамера, тому вони там досі чекають, щоб хтось їх знайшов. Але отак воно виглядає, і такий біоценоз тягнеться на багато і багато кілометрів. Це в Папуа-Новій Ґвінеї.
Маленькі рибки й безхребетні не єдині істоти, яких ми зустрічаємо на цих глибинах. Ми також бачимо акул, причому набагато частіше, ніж я міг би очікувати. І ми точно не впевнені, чому. Я хочу, щоб ви зараз уявили себе на глибині 130 метрів, з усім цим технологічним знаряддям у вас на спині, ви на далекому рифі біля Папуа-Нової Ґвінеї, за тисячу миль від найближчої рекомпрессійної камери, і ви повністю оточені акулами.
Відео: подивися он на тих... Ой-ой ... ой-йой! Мені здається, ми заволоділи їх увагою.
Річард Пайл: коли ви починаєте говорити, як Дональд Дак, немає такої ситуації у світі, яка була б надто напруженою.
Добре, ми на цій глибині — це 130 метрів, це погляд прямо угору, до речі, щоб ви могли відчути, наскільки далеко поверхня. Якщо ви біолог і знаєтесь на акулах, і ви хочете оцінити, у наскільки небезпечній ситуації я справді перебуваю, одне питання одразу спливає на передньому плані вашої свідомості, і це —
Білопері акули — взагалі в цей кадр потрапили три види акул, — білопері — це ті, що з білими кінчиками плавців, там також є сірі рифові акули й трохи риб-молот на деякій відстані. І, так, це трохи діє на нерви.
Відео: У-у-у! Те маля — прудкий хлопець!
Ви, звичайно ж, бачили безліч подібних сюжетів по телевізору. Вони дуже страшні, і я думаю, створюють неправильне враження про акул. Насправді, акули не дуже небезпечні тварини, саме тому ми не були такими стурбованими і відпускали різні жарти. Більше людей гине від свиней, від удару блискавкою, більше людей гине на футбольних матчах в Англії. Існує безліч шляхів, якими ви можете померти. І я це не вигадую. Кокоси! Ви можете загинути від кокосового горіха з більшою ймовірністю, ніж бути вбитим акулою. Коротше, акули не настільки страшні, наскільки більшість людей їх собі уявляють.
Я не знаю, чи виписує хто-небудь із вас журнал "U.S. News and World Report" — я от нещодавно одержав свіжий номер. І там була заголовна стаття про великих дослідників нашого часу, і остання частина статті називалась: «Немає більше нових рубежів». У статті задається питання про те, чи дійсно в нас більше не залишилося нових рубежів, чи залишилися ще реальні, справжні, цікаві відкриття, котрі ми могли б зробити?.. І це мій улюблений рядок в усій статті. Як фанат-іхтіолог, я мушу сміятись, бо, знаєте, нас не просто так називають фанатиками, ми дійсно входимо у азарт, виявивши новий спинний хребець у гуппії. Однак, це все набагато більше. Я хочу зараз вам показати кілька нових видів гуппій, які ми відкрили за ці роки.
Ось ця, наприклад — подивіться, яка вона бридка. Навіть якщо проігнорувати наукову цінність цієї штуки, просто гляньте на неї з комерційної точки зору. Парочка таких риб потрапила на ринку акваріумістів до Японії, де вони були продані по 15 000 доларів за штуку. А це мільйон доларів за кілограм.
Ось ще один новий вид риби-ангела, який ми відкрили. Взагалі-то, цей ми ще відкрили у «повітряні дні», старі-добрі повітряні дні — як ми говорили, коли робили ці занурення з повітрям. Ми досягали 120 метрів. Я, пам'ятаю, як піднімався з одного з таких занурень, з оцим туманом в голові, і наркоз, знаєте, спадає деякий час. Це дійсно начебто процес протверезіння. І в мене ця смутна згадка, бачив цих жовтих рибок з чорною плямою, і ще подумав, «От, чорт. Треба було піймати одну. По-моєму, це якийсь новий вид.» Зрешою, я здогадався подивитися в моє цебро. І, природно, виявилося, що я дійсно піймав одну, — просто я зовсім про це забув. Отже цю ми вирішили назвати Centropyge narcosis. Тепер це її офіційне наукове ім’я, як відсилка до її глибоководних звичок.
А ось іще одна прикольна штучка. Коли ми тільки її знайшли, ми навіть не знали, до якого сімейства вона відноситься, тож ми просто назвали її «рибка Доктора С’юза», тому що вона виглядала, як один з персонажів з його книжок.
О, оця класна. Якщо ви поїдете в Папуа-Нову Ґвінею й зануритеся на 100 метрів, ви побачите отакі великі горби. Тут не дуже добре видно, але вони — кілька метрів в діаметрі. Якщо ви придивитеся, то побачите маленьку білу рибку, маленьку біло-сіру рибку, котра крутиться біля цих горбків. Виявляється, ця маленька біла рибка будує ці великі пагорби, камінчик до камінчика. Знайти що-небудь подібне — це дещо екстраординарне. Це не просто нові види — це нові типи поведінки, нова екологія,
цілий ряд нових речей. Отже, що я зараз вам покажу, дуже швидко, являє собою вибірку з декількох нових видів риб, яких ми відкрили. Найдивовижнішим в усьому цьому є не сама лише кількість нових видів риб, що ми знаходимо. Хоча, як ви можете переконатися, це саме по собі вже досить вражає, бо, до речі, це лише половина з того, що ми знайшли — що дивне, так це те, з якою швидкістю ми їх знаходимо. Ми виявляємо до семи нових видів за кожну годину перебування на глибині. Звичайно, якщо ви поїдете в джунглі Амазонки й почнете копатись у дереві, ви, може і знайдете багато жуків, але що стосується риб, більше ніде у світі ви не зможете знайти сім нових видів за годину роботи. Ми провели деякі розрахунки нашвидкуруч, і прогнозуємо, що є десь порядку 2-2,5 тисяч нових видів, в одному лише Індо-Тихоокеанському регіоні. Взагалі, всього відомо від п'яти до шести тисяч видів. Тому дуже великий відсоток того, що там є, насправді не відомий. Ми думали, що маємо досить чітке уявлення про різноманітність риб, що населяють риф. Очевидно, що ні.
І я буду завершувати свій виступ на досить смутній ноті. Пам’ятаєте, на початку я вам сказав, що покажу дві надзвичайні фотографії? Ось та друга дивовижна фотографія, яку я збирався вам показати. Вона була зроблена саме в той момент, коли я перебував унизу, знімаючи тих акул. Цей знімок був зроблений точно в ста метрах над моєю головою. І причина, чому цей знімок такий визначний, в тому, що він спіймав момент в останню хвилину життя людини. Менш ніж за 60 секунд після того, як це було знято, хлопець був уже мертвий. Коли ми підняли його тіло на поверхню, ми зрозуміли, що пішло не так. Він припустився дуже простої помилки. Він повернув не той вентиль, коли заповнював свій балон, і в результаті отримав у дихальній суміші 80 відсотків кисню, коли мав отримати 40. У нього трапився напад через кисневе отруєння, і він захлинувся.
Причина, чому я це показую — не для того, щоб змалювати все у чорних тонах — я просто хочу використати його, щоб окреслити мою житєву філософію в цілому, яка полягає в тому, що у всіх нас є дві мети. Перша мета — і її ми розділяємо з усіма іншими живими істотами, що населяють цю планету — це виживання, або, як я його називаю, безперервність. Виживання видів і виживання нас самих, бо обидва вони потрібні для продовження генома. А другою метою, для тих з нас, хто успішно оволодів першою ціллю, є — знаєте, ви можете називати це духовною самореалізацією, можете — фінансовим успіхом, ви можете називати це великою кількістю різних речей, Я називаю це пошуком радості — цю гонитву за щастям. Я хочу сказати, що зображений на знімку хлопець прожив своє життя на повну, на всі сто. Вам треба балансувати ці дві мети. Якщо ви проживаєте своє життя в страхові, — зрештою, життя — це захворювання зі стовідсотковим смертельним кінцем, що передається статевим шляхом — тому ви не можете прожити своє життя в страху.
Але, в той же час, ви не хочете аж так фокусуватися на правилі номер два, або меті номер два, — щоб забити на мету номер один. Бо після того, як ви помрете, ви, насправді, вже нічим насолоджуватись не зможете. Я бажаю усім вам удачі в підтримуванні того балансу у вашому житті і майбутніх починаннях. Дякую.
You can share this video by copying this HTML to your clipboard and pasting into your blog or web page. This video will play with subtitles.
You either have JavaScript turned off or have an old version of the Adobe Flash Player. To view this rating widget you
need to get the latest Flash player.
If your browser allows only "trusted sites" to execute Javascript, you should add the "googleapis.com" domain to your whitelist to allow our Flash detection to work properly.
Got an idea, question, or debate inspired by this talk? Start a TED Conversation.
В своєму захоплюючому виступі Річард Пайл знайомить нас с багатством життя на коралових рифах і демонструє проривну технологію глубоководних занурень, започатковану ним для подальших досліджень. Річард і його колеги йдуть на великий ризик, аби розкрити секрети невідомих науці видів тварин.
Ichthyologist Richard Pyle is a fish nerd. In his quest to discover and document new species of fish, he has also become a trailblazing exploratory diver and a pioneer of database technology. Full bio »
Translated into Ukrainian by Kateryna Zhupanova
Reviewed by Vsevolod Dyomkin
Comments? Please email the translators above.
17:43 Posted: Jun 2007
Views 698,880 | Comments 201
18:16 Posted: Feb 2009
Views 478,199 | Comments 141
13:20 Posted: Sep 2008
Views 435,955 | Comments 56
Just follow the guidelines outlined under our Creative Commons license.
This comment will be attributed to . Not ? Sign Out.