Рей Загаб мандрує на Південний полюс

Рівно місяць тому я стояв ось тут: 90 градусів південної широти, вершина нижньої частини світу - географічний Південний полюс. Поруч зі мною два мої добрі приятелі - Річард Вебер і Кевін Веллелі. Ми щойно побили світовий рекорд швидкості переходу на Південний полюс. Наша мандрівка тривала 33 дні, 23 години і 55 хвилин. На п'ять днів менше за попередній рекорд. Я першим в історії пройшов усі 1046 кілометрів від Геркулесової бухти до Південного полюсу пішки, без лиж.

Ви, мабуть, подумали: "Стоп, хіба це так важко?" (Сміх) Уявіть собі, що ви тягнете санки, які щойно бачили на екрані, а в них лежить 77 кілограмів спорядження, яке допоможе вам вижити під час переходу Антарктидою. Кожнісінького дня на термометрі -40. Супротивний вітер збиває з ніг. І час від часу треба переходити через отакі розколини, глибокі тріщини в льодовику. Під деякими з них - дуже нестійкий тонкий місточок. Не встигнете й оком моргнути, як він провалиться і потягне за собою вас разом із санками у прірву. А зараз уся сіль мандрівки. Погляньте на обрій. Так, увесь час треба йти вгору, адже Південний полюс знаходиться на висоті 3050 метрів, а ви починаєте підйом від рівня моря.

Насправді наша подорож почалася не з Геркулесової бухти, де замерзлий океан зустрічається із землями Антарктики. Вона розпочалася майже два роки тому. Кілька моїх друзів і я завершили 111-денний пробіг через пустелю Сахару. Тоді ми зрозуміли, що проблема нестачі води у Північній Африці дійсно серйозна. Ми також побачили, що проблеми жителів Північної Африки найбільше зачіпають молодь. Я повернувся додому після 111 днів бігу в пустелі, і сказав своїй дружині: "Ти знаєш, якщо цей дурень вернувся живим з пустелі, то ми здатні зробити все, що захочемо". Але якщо я не збираюся покидати свої пригоди, то мушу знайти для них причину, а не просто кудись-там мандрувати.

Тоді ж я зустрів незвичайну людину на ім'я Пітер Там. Я захопився його вчинками. Він намагається виявити і вирішити проблеми з водою по всьому світу. Його самовідданість надихнула мене на цю експедицію: пробіг до Південного полюсу та інтерактивний вебсайт, завдяки якому молодь, студенти та вчителі з усього світу стануть активними членами моєї експедиції. Щодня протягом 33 днів ми будемо вести блог на цьому сайті, і розповідати різні історії, типу як ми мусимо прикривати лице через озонові діри, інакше спалимо шкіру. Десятки кілометрів заструг - твердих снігових гребенів у пояс заввишки. Коли ви йдете через заструги, то здається, що санки важать не 77 кілограмів, а 770. Не менше.

Ми щодня дописували на цей сайт для студентів, які відслідковували наш маршрут. Описували переходи, які тривали 10 годин, 15 годин, а часом навіть 20 годин на добу. Інколи дрімали на санках при температурі -40. У свою чергу, студенти і різні люди з усього світу могли нас про щось запитати. Молодь ставила страшенно цікаві запитання.

Одне з моїх улюблених: надворі -40, ви хочете в туалет. Що ви будете робити і як? Я не відповідатиму на це. Але наведу вам кілька найпопулярніших запитань.

Де ви спите? Ми спали у дуже низькому наметі, бо в Антарктиці такі поривчасті вітри, що вони просто знесуть вищий намет.

Що ви їсте? Ось одна з моїх найулюбленіших страв під час експедиції: масло і шинка. Тут ціла купа калорій. Ми спалювали 8,500 калорій за день, тому це саме те, що треба.

Скільки ви везли з собою батарейок для всього цього спорядження? Практично жодної. Все обладнання, у тому числі відеоапаратура, заряджалася від сонця.

Чи ладнаєте ви один з одним? Сподіваюся, так, бо під час експедиції рано чи пізно вашому товаришу по команді прийдеться взяти величезну голку, запхати її у ваш заражений пухир, і витягнути з нього рідину.

Якщо серйозно, то ми справді жили дружно, бо мали спільну мету - надихнути молодих людей. Вони були в нашій команді! Вони надихали нас. Їх історії довели нас до Південного полюсу. Вебсайт блискуче забезпечив двостороннє спілкування. Хлопці й дівчата з північної Канади, школярі молодших класів, які тягнуть санки через шкільне подвір'я і вдають, що вони Річард, Рей і Кевін. Дивовижно.

Ми дійшли до Південного полюса. Примостилися в наметі. Того дня було -45. Я ніколи цього не забуду. Ми перезирнулися. Не могли повірити, що ми тільки-що зробили. Пригадую, я дивився на хлопців і думав: "Що я дізнався з цієї мандрівки?" Серйозно. Що я такий-собі супермен?

Сьогодні я стою на цій сцені. До цього я п'ять років займався бігом. А рік перед тим викурював пачку сигарет на день і вів сидячий спосіб життя. З цієї мандрівки і всіх решта подорожей я зрозумів, і назавжди повірив у те, що немає нічого неможливого. Я зрозумів це в 40 років. Уявляєте? Серйозно, можете собі це уявити? Я зрозумів це в 40 років. А тепер уявіть, що вам 13 років, і ви чуєте ці слова, і вірите в них. Дуже дякую. Дякую. (Оплески)