Радикальна ідея Пола Ромера: Хартійні міста

Погляньте на це фото. Воно зображає дуже цікавий парадокс. Ці африканські студенти виконують домашнє завдання під вуличними ліхтарями в аеропорту столиці, тому що вони не мають удома електрики. Я не спілкувався саме з цими студентами, але зустрічав студентів у такому ж становищі.

Виберімо одного з них, скажімо, вдягненого в зелену футболку. Назвімо його Нельсон. Б'юся об заклад, що Нельсон має мобільний телефон. Ось вам і парадокс. Як же так - Нельсон має доступ до найсучаснішої технології - мобільного телефону - але не має доступу до 100-літньої технології електричного освітлення домівки?

Одним словом, винні у цьому "правила". Погані правила стають на заваді безпрограшним рішенням, які з'являються, коли люди створюють нові технології та роблять їх доступними для таких як Нельсон. Які саме правила? Електропостачальник у цій країні працює за правилом, яке вимагає продавати електроенергію за дуже низкою, субсидованою ціною. По суті, ціна настільки низька, що виробник втрачає заробіток на кожній одиниці, яку продає. Тому він не має ані ресурсів, ані заохочення підключати інших споживачів.

Президент хотів змінити це правило. Він прагнув створити нові норми, за яких бізнес отримує невеликий прибуток і тому охоче підключає нових споживачів. Це правила, яких дотримується мобільний оператор, послугами якого користується Нельсон. Президент переконався, що це добрі приписи. Тому він намагався змінити засади ціноутворення на електроенергію, але зіткнувся зі шквалом протестів від компаній і споживачів, які вимагали залишити поточні субсидовані тарифи. Отож він був змушений змиритися із правилами, які не дають йому прийняти безпрограшне рішення і допомогти своїй країні. А Нельсон змушений змиритися із навчанням під вуличним ліхтарем.

Найскладніше завдання полягає у тому, щоб розібратися, яким чином можна змінити правила. Чи можна створити якісь правила зміни правил? Я хочу наголосити, що існує загальне абстрактне розуміння, яке можна втілити в життя. Йдеться про те, щоб дати ширший вибір людям і ширший вибір лідерам, які в багатьох країнах також є людьми. (Сміх) Водночас, корисно показати між ними різницю. Адже вибір, яким ви наділите проводиря - скажімо, дасте президенту змогу підняти ціни на електроенергію - заперечує економічний вибір людей. Вони хочуть і надалі споживати субсидовану електроенергію. Тому якщо ви надасте перевагу одній стороні, то викличете напруження і незгоду іншої сторони. Але якщо ми знайдемо спосіб розширити вибір обох сторін, то отримаємо набір правил для зміни правил, який виведе нас із пастки.

Окрім того, Нельсон має доступ до Інтернету. І він каже, що руйнівний вплив правил і способи, якими правила утримують людей у темряві, найкраще видно на нічних світлинах Землі від NASA. Придивіться до Азії. Якщо наблизити зображення у цьому місці, то побачимо Північну Корею - вона обведена лінією - яка виглядає як чорна діра порівняно з її сусідами. Ви не здивуєтеся, що саме правила в Північній Кореї утримують тамтешніх жителів у темряві.

Але важливо нагадати, що Північна Корея і Південна Корея розпочинали з однакових законів і законодавчих приписів, а також мали спільні норми, культуру, цінності та вірування. Після розз'єднання вони зробили вибір і ступили на два різні шляхи вироблення власних правил. Тож ми здатні змінюватися - ми, як люди, можемо змінювати правила взаємодії з іншими. Змінювати їх на гірше чи на краще.

Тепер подивімося на інший регіон - Карибські острови. Наблизимо зображення Гаїті, обведене контуром. Гаїті також у темряві порівняно з його сусідом, Домініканською Республікою, яка налічує приблизно стільки ж мешканців. Але обидві ці країни темні порівняно з Пуерто-Рико, яке має удвічі менше населення, ніж Гаїті чи Домініканська Республіка. Гаїті попереджає нас, що правила бувають поганими через слабкий уряд. Правила бувають поганими не тільки тому, що уряд занадто сильний і жорстокий, як у Південній Кореї. Отож, якщо ми хочемо створити середовище з добрими правилами, то не можемо взяти і все зруйнувати. Ми мусимо знайти спосіб і збудувати.

У свою чергу, Китай чудово показує, які можливості та складнощі роботи з правилами. Цей графік засвідчує, що колись Китай був світовим лідером високих технологій. Китайці винайшли сталь, друкарство, порох. Але вони так і не створили, принаймні у той час, дієвих правил для розповсюдження ідей чи мотивації прибутком, яка б заохочувала до поширення ідей. Згодом вони прийняли правила, які сповільнили нововведення та відрізали Китай від решти світу. Тоді як інші країни змінювалися - розробляли новітні технології та впроваджували нові правила, Китай залишався осторонь від поступу. Дохід залишався незмінним, тоді як у решти країн він стрімко зростав.

Наступна таблиця наводить свіжі дані. Вона показує середній дохід у Китаї як відсоток від середнього доходу в Сполучених Штатах. У 50-х та 60-х роках він коливався десь на рівні трьох відсотків. Але потім, у кінці 70-х, щось змінилося. Китай почав невпинно зростати. Китайці стрімко наздоганяли Сполучені Штати.

Якщо ви ще раз поглянете на нічну мапу, то здогадаєтеся про причину значних змін у правилах Китаю. Найяскравішою точкою Китаю, яка знаходиться ось тут, на краю контуру, є Гонконг. Гонконг був частинкою Китаю, яка впродовж цілого 20-го століття працювала за правилами, що значно відрізнялися від правил у континентальній частині країни. Гонконг дотримувався правил, запозичених в успішних тогочасних ринкових економік та впроваджених британцями.

У 1950-х роках Гонконг був місцем, куди мільйони людей могли перебратися з континенту і займатися шиттям футболок чи виготовленням іграшок. Але зростання доходів і поліпшення навичок пожвавили економічний ріст. Гонконг став зразком для лідерів на кшталт Дена Сяопіна, який вирішив ввести модель ринкової економіки на усіх континентальних землях.

Але Ден Сяопін нутром відчув, що людям потрібно дати вибір. Тому замість того, щоб примушувати кожного китайця негайно перейти на ринкову модель, він створив особливі зони, які нагадували задум британців: давали охочим можливість працювати за ринковими правилами. Навколо Гонконгу створили чотири спеціальні економічні зони: зони, де могли жити і працювати китайці, і де міста росли як гриби після дощу; а також зони, куди іноземні компанії могли прийти та виробляти речі.

Одна зона поблизу Гонконгу називається Шенжен. У тому місті існує тайванська компанія, що зробила iPhone, який багато-хто з вас має. Вони зробили цей пристрій, скориставшись працею китайців, які переїхали до Шенжену. Окрім чотирьох спеціальних зон існувало 14 прибережних міст, які також були економічно відкритими і, врешті-решт, досягли здобутки у галузях, які приваблювали людей своїми перевагами. Вони сягнули таких успіхів, що переконали впровадити ринкову модель для всієї економіки.

Китай дає нам кілька важливих уроків. Перший: залиште людям вибір. Другий: оберіть правильний рівень. Якщо ви намагаєтеся змінити правила в селі - будь ласка, але село занадто мале, щоб дати ті переваги, які дадуть кілька мільйонів людей, що працюють за дієвими правилами. Водночас, ціла країна - завелика. Якщо ви спробуєте змінити правила в країні, то не зможете дати окремим людям змогу зачекати, подивитися, як підуть справи, і дати іншим піти вперед і випробувати нові правила. Але міста дають змогу створити нові місця з новими правилами, до яких люди зможуть приєднатися. Міста достатньо великі, щоб дати всі переваги, які ми б отримали, якби мільйони людей працювало спільно, дотримуючись дієвих правил.

Тому я пропоную заснувати хартійні міста. Почнемо з хартії, яка визначає усі необхідні приписи, щоб привабити людей, котрі збудують це місто. Потрібно зацікавити інвесторів, які побудують інфраструктуру - систему енергопостачання, дороги, порт, аеропорт і будинки. Слід залучити компанії, які створять місце праці для перших поселенців. А також потрібно привабити сім'ї, жителів, які поселяться у цьому місті, забезпечити виховання та освіту їхніх дітей і дати їм їхню першу роботу.

Така хартія переконає людей перебратися до цього міста. Місто можна збудувати. А масштаб проекту - збільшити. Можна почати все з нуля. Для успіху потрібні дієві правила. Ми вже про це говорили. Такі правила, як ті, що закріплені в хартії. Нам також потрібно створити вибір для людей. Модель вже передбачає цей вибір, якщо міста можна буде будувати на незаселених землях. Розпочнемо з вільних ділянок. Люди мають право приїхати та жити за новою хартією, але вони не мусять підкорятися її приписам. Врешті-решт, потрібно дати вибір керівникам.

А щоб дати їм належний вибір, слід уможливити партнерство між країнами: міждержавну співпрацю, практичну та реальну. Так співпрацювали Китай і Британія, коли спершу створили перший крихітний анклав ринкової моделі, а тоді поширили його на весь Китай. Без перебільшення, своїми діями в Гонконзі Британія мимоволі зробила більше для подолання бідності у світі, ніж усі програми допомоги за минуле століття. Тому якщо ми уможливимо такий вид співробітництва заради тих же цілей, то досягнемо вагомих здобутків по всьому світу.

У деяких випадках відповідальність чи контроль потрібно буде делегувати від однієї країни іншій, щоб надати їй певні адміністративні обов'язки. Мої слова напевно викликали у вас запитання: "Хіба це не повернення колоніалізму?" Ні. Але слід визнати, що емоції, які охоплюють нас, коли ми задумуємося про такі речі, можуть заступити нам стежку, змусити нас відступити, перекреслити наші можливості та інтерес до нових ідей.

Чим цей задум відрізняється від колоніалізму? Колоніалізм мав одну хибу, і деякі програми допомоги досі її не позбулися - вони містять ознаки примусу та зверхності. А в основі нашої моделі лежить вибір для обох сторін: і для керівників, і для мешканців нових територій. А вибір - це протиотрута для примусу та зверхності.

А тепер поговоримо про те, як втілити наш задум на практиці. Візьмімо конкретного проводиря - кубинського лідера Рауля Кастро. Кастро напевно спало на думку, що він має змогу зробити для Куби те ж, що зробив Ден Сяопін для Китаю, але ж на Кубі немає Гонконгу. Однак на півдні є острівець світла з дуже особливим статусом. Це зона довкола Гуантанамо, де угода надає Сполученим Штатам адміністративні права на кавалок землі, удвічі більший за Мангеттен.

[Рауль] Кастро іде до прем'єр-міністра Канади та каже: "Дивіться, у янкі нікудишні стосунки з громадськістю. Вони хочуть забратися геть. Чому б вам, Канаді, не зайняти їхнє місце? Створіть спеціальну адміністративну зону та керуйте нею. Збудуйте там нове місто. Запросіть до нього багато людей. Створімо свій Гонконг. Дехто з моїх громадян також переїде до цього міста. Інші залишаться осторонь. Але ми створимо ворота, які з'єднають сучасну економіку та сучасний світ з моєю країною".

Де ще можна випробувати цю модель? Ну, наприклад, в Африці. Я говорив із лідерами африканських країн. Багато з них чудово розуміють ідею спеціальної зони, до якої люди можуть долучатися як до правила. Це правило для зміни правил. Це спосіб створити нові правила та дати людям змогу долучитися без примусу та спричиненого ним протистояння. Вони також прекрасно розуміють, що тоді вони зможуть дати переконливіші обіцянки довготерміновим інвесторам - інвесторам, які збудують порт і дороги в новому місті.

Їхні обіцянки звучатимуть переконливіше, якщо вони дадуть їх спільно із державою-партнером. Можливо, у формі угоди, яка дещо нагадуватиме умовно депозитний рахунок, коли ви даєте землю у заставу, а держава-партнер бере відповідальність за неї. В Африці є чимало земель, на яких можна збудувати нові міста. Цю світлину я зробив, коли пролітав уздовж узбережжя. Нескінченні простори, де б могли жити сотні мільйонів людей. Тепер підсумуймо все і подумаймо не про кілька хартійних міст, а про десятки. Про міста, які стануть домівкою для багатьох сотень мільйонів чи навіть мільярдів людей, які переїдуть до міст у наступному столітті.

Чи вистачить для них землі? Нічна мапа вводить нас в оману - на перший погляд, здається, що більшість світу вже забудована. Але я доведу вам, що це не так. Ось уся земля на світі. Квадратики позначають усі хліборобні землі на планеті. А ці крапочки - землі, які вже зайняті містами, де наразі проживає три мільярди людей. Якщо ми пересунемо ці крапки донизу, до основи прямокутника, то побачимо, що міста, які вже є домівкою для трьох мільярдів людей, займають лише три відсотки хліборобних земель у світі.

Тому якби ми захотіли збудувати міста для ще одного мільярда людей, вони стали б такими ж крапочками. Ми би перейшли від трьох відсотків хліборобних земель до чотирьох відсотків. І значно знизили б вплив людини на довкілля, збудувавши більше міст, до яких можна переїхати. А якщо ці міста житимуть за добрими правилами, то мешканці цих міст будуть захищеними від злочинів, хвороб і поганих санітарних умов, а також матимуть змогу знайти роботу. Вони отримають необхідні зручності, як-от електрику. Їхні діти здобудуть освіту.

Отож, що потрібно зробити, щоб розпочати будівництво перших хартійних міст і закласти умови для появи ще багатьох? Було б добре мати якийсь посібник. (Сміх) Університетські професори могли би долучитися до написання цього посібника. Ви не захочете дати нам будувати ці міста чи керувати ними. Ви не дасте науковцям розгулятися на волі. (Сміх)

Але ви могли б дати нам якусь роботу - скажімо, міркувати над таким питанням: уявіть, що в угоду з Раулем Кастро вступить не Канада. Можливо, учасником стане Бразилія та Іспанія. А, може, Куба хоче стати одним із партнерів у спільному чотирьохсторонньому проекті. Як тоді виглядатиме текст угоди? Це трохи рідкісний випадок, але й на нього знайдеться рішення.

Як профінансувати такий проект? Виявляється, що міста Сингапур та Гонконг отримали значні доходи від вартості землі, якою вони володіли від самого початку. Прибуток від вартості землі покриє витрати поліції, суду і навіть системи освіти та охорони здоров'я, тому такі міста стають ще привабливішими для життя і дають людям змогу заробляти більше, що, в свою чергу, веде до зростання вартості землі. Тому люди, які долучаться до створення і будівництва цієї зони та встановлять основні правила, отримають дуже добрі заохочення.

Існує ще купа інших деталей. Як збудувати дешеве житло, доступне для людей, які працюють на своїй першій роботі, складаючи щось на кшталт iPhone? До того ж, такі будинки мають споживати мало енергії, бути безпечними та не впасти під час землетрусу чи урагану. Слід продумати чимало технічних деталей, але хто вже взявся за цей проект, той знає, що для нього не існує жодних перешкод чи перепон - тільки слабка уява, яка може завадити нам прийняти справді глобальне та виграшне для всіх рішення.

Насамкінець, покажу вам одне зображення. Хоча на Землі живе стільки багато людей, ми досягнули такого достатку завдяки силі ідей. Ми ділимося ідеями з іншими людьми, а коли у них з'явиться якась ідея, вони поділяться нею з нами. Ідеї - це не рідкісні речі, у випадку з якими поділитися означає обом отримати менше. Коли ми ділимося ідеями, то ми всі отримуємо більше. Якщо розглядати ідеї у такому значенні, то зазвичай на думку спадають технології.

Але існує ще один вид ідей: правила взаємодії один з одним. Правила на кшталт податкової системи, яка підтримує дослідницький університет, що безкоштовно дає певні знання. Створімо систему, в якій право власності на землю зареєстровано в державній установі, і його можна закладати як заставу.

Якщо ми постійно оновлюватимемо систему приписів, зокрема, пропонуватимемо нові правила для зміни правил, то ми не будемо змушені дотримуватися поганих правил, будемо рухатися вперед і таки зробимо світ кращим місцем, де Нельсон і його друзі не муситимуть більше вчитися під вуличним ліхтарем. Дякую. (Оплески)