Ніколас Негропонте представляє OLPC у Колумбії

Дивно! Коли ви зустрічаєтеся з головою країни і кажете: «Який ваш найдорожчий природний ресурс?» – вони не назвуть «дітей» спершу. А коли вже ви скажете «діти», вони вмить з вами погодяться.

(Відео): Сьогодні ми подорожуємо з Міністром оборони Колумбії, очільником армії та головою поліції, і сьогодні ми доправляємо 650 ноутбуків дітям, що не мають ні телебачення, ні телефону і живуть у громаді, яка була відрізаною від решти світу протягом останніх 40 років.

Важливість постачання ноутбуків у цей регіон у тому, аби під'єднати дітей, які інакше були б ізольованими через FARC, партизанів, які розпочали 40 років тому як політичний рух, а згодом перетворилися на наркоторгівельний рух. У світі є один мільярд дітей, і 50% з них не мають електроенергії вдома та в школі. І в деяких країнах – скажімо, в Афганістані – 75% маленьких дівчаток не ходять до школи. І я не маю на увазі, що вони кидають школу в третьому чи четвертому класі – вони не йдуть туди зовсім.

Тож за три роки після моєї презентації прототипу на TED, він перетворився з ідеї на справжній ноутбук. На сьогодні півмільйона ноутбуків вже у дитячих руках. Близько чверті мільйона в дорозі до тих чи інших діток, і далі ще чверть мільйона замовляються у цю мить. Отже, грубо кажучи, маємо мільйон ноутбуків. Це менше ніж я передбачав – я очікував від трьох до 10 мільйонів – але це все одно дуже велике число.

В Колумбії зараз близько 3000 ноутбуків. Ми співпрацюємо з Міністерством оборони, а не з Міністерством освіти, тому що це там вважають стратегічним питанням безпеки у розумінні лібералізації цих зон, що були цілковито блокованими, в яких люди чинили, з вашого дозволу, 40 років бомбардувань, викрадень людей та замовних вбивств.

І несподівано, діти отримують ноутбуки з виходом в Інтернет. Це шалений стрибок уперед. Ця зміна абсолютно надзвичайна, тому що це не лише відкриває регіон, це відкриває регіон до усього світу. Так, вони будують дороги, так, вони встановлюють телефони, так, у них буде телебачення. Але діти віком від 6 до 12 років переглядають Інтернет іспанською та місцевими мовами, тож діти ростуть з доступом до інформації, з вікном у решту світу. До того вони були ізольованими.

Досить цікаво, що в інших країнах саме Міністерство фінансів вбачає у цьому рушій економічного зростання. І результати цього рушія проявлять себе за 20 років. Це не станеться, знаєте, за один рік, але це важлива, глибоко економічна та культурна зміна, що приходить через дітей. Загалом бере участь 31 країна, і у випадку Уругваю, половина дітей вже отримали їх, а до середини 2009-го кожна дитина Уругваю матиме ноутбук – маленький зелений ноутбук.

Тож, які маємо результати? Деякі результати, які з'являються у кожній країні-учасниці, включають відгуки вчителів, що вони ніколи настільки не насолоджувались викладанням, а оцінки навичок читання виміряні третіми сторонами – не нами – злітає до небес. Можливо найважливіша річ, яку ми спостерігаємо, це те, що діти навчають батьків. Вони мають власні ноутбуки, які вони беруть додому. Тож коли я зустрічався з трьома дітьми зі школи, які мандрували цілий день щоб дістатися до Боготи, одна з трійці дітей привела свою матір. І причина, з якої вона взяла свою матір у тому, що це шестирічне дитя навчало свою маму читати й писати. Її матір не відвідувала початкової школи. І це такий переворот, такий чарівний приклад того, як діти стають чинниками змін.

І на підсумок, люди питають, чому саме ноутбуки? Ноутбуки це розкіш; це все одно що давати їм iPod. Ні. Причина, чому потрібні ноутбуки в тому, що суть це навчання, а не ноутбук. Це освітній проект, а не проект ноутбуків. Вони мають навчитися навчатися. А потім, лише подумайте – вони можуть мати, скажімо, 100 книжок. У селі ви маєте 100 ноутбуків, кожен із різним набором по 100 книжок, тож сукупно село отримує одразу 10 тис. книг. Ми з вами не мали 10 тис. книжок, поки ходили до початкової школи.

Інколи школа просто неба під деревом, або, в багатьох випадках, вчителі самі отримали лише п'ятирічну освіту, тож необхідна модель спільного навчання, не лише нові школи та підготовка більшої кількості вчителів, що однаково мусить бути зробленим. Отже, ми ще раз проводимо «Віддай 1, отримай 1». Минулого року ми провели програму «Віддай 1, отримай 1», і вона породила 100 тис. ноутбуків, які ми мали можливість віддати задарма. І такі безкоштовні ноутбуки ми можемо доправити у країни, що не можуть їх собі дозволити. І це те, що ми зробили. Ми поїхали на Гаїті, ми поїхали у Руанду, Афганістан, Ефіопію, Монголію. Місця, що не є ринками збуту, та сіяли в них принципи програми: насиченість, з'єднуваність, ранній вік та ін. І далі ми отримуємо справді хороший результат.

Тож думайте про це так: уявіть, що це вакцинація дітей проти невігластва. І вважайте ноутбук вакциною. Ми не вакцинуємо окремих дітей. Ми вакцинуємо усіх дітей певного регіону.