Марк Пейджел: Як мова змінила людство

Кожен із вас володіє найбільш могутньою, небезпечною і руйнівною рисою, яку створив природний відбір. Це зразок неврологічної звукової технології, яка здатна змінювати свідомість інших людей. Я, звичайно, маю на увазі мову, оскільки вона дозволяє перенести думку з вашого мозку безпосередньо до мозку когось іншого, а цей інший може спробувати зробити те саме з вами, і жодному з вас при цьому не потрібно робити операцію. Натомість, коли ви спілкуєтеся, то насправді послуговуєтеся певним видом телеметрії, яка не дуже відрізняється від принципу роботи телевізійного пульта. Пульт працює за принципом коливань інфрачервоного світла, натомість мова використовує звукові коливання.

Ви користуєтеся пультом, щоб змінити внутрішні налаштування телевізора на свій смак, і точнісінько так само використовуєте мову, щоб змінювати налаштування у чиємусь мозку відповідно до ваших інтересів. Мови - це голоси генів, які отримують те, що хочуть. Уявіть, наскільки дивується дитина, коли виявляє, що лише вимовивши якийсь звук, вона змушує об'єкти рухатися кімнатою чи навіть прямісінько до свого рота. Наче з єдиного маху чарівної палички.

Про руйнівну силу мови впродовж століть свідчить цензура, заборонена література, табуйовані фрази та слова, які не можна вимовляти вголос. Насправді, біблійна історія про Вавилонську вежу - це байка та пересторога щодо сили мови. Згідно з цією історією, зарозумілі люди подумали, що скориставшись мовою для спільної роботи, вони зможуть збудувати вежу, яка піднесе їх прямісінько до неба. Бог, розгніваний їхньою спробою загарбати його владу, зруйнував вежу, а потім - щоб впевнитися, що її ніколи не відбудують, розділив людей, наділивши їх різними мовами, спантеличив їх, наділивши різними мовами. Виходить чудовий парадокс - мови існують, щоб завадити нашому спілкуванню. Навіть сьогодні ми знаємо, що певні слова не можна казати, певні фрази не можна вимовляти, інакше нам зроблять різке зауваження, запроторять у в'язницю, чи навіть уб'ють. І все через видих повітря з наших уст.

Уся ця метушня довкола однієї єдиної риси наштовхує на думку, що дещо потрібно роз'яснити. А саме - яким чином і чому виникла ця дивовижна риса, і чому вона виникла лише у нашого виду? Досить дивно, але для того, щоб відповісти на ці запитання, треба дослідити шимпанзе. Шимпанзе використовують знаряддя праці, що ми розцінюємо як знак інтелекту. Але якби вони дійсно були розумними, чи використовували б вони палицю замість лопати, щоб викопати термітів із землі? Якби вони були розумними, чи розколювали б вони горіхи каменем? Чому б їм просто не піти та купити пакетик горіхів, які хтось для них вже розколов? Чому ні? Ми ж так робимо.

Психологи та антропологи пояснюють, що шимпанзе не чинять так через так зване соціальне навчання. Вони не мають здібності навчатися від інших - копіювати, імітувати чи просто спостерігати. Як наслідок, вони не здатні ані вдосконалюватися на прикладі інших, ані вчитися на чужих помилках -- користатися з чиєїсь мудрості. І тому вони роблять одне й те саме, знову, і знову, і знову. Ми б навіть могли полетіти кудись у космос на мільйон років, а, повернувшись, застали б шимпанзе за тим же заняттям, з тими ж палицями для термітів і камінням, щоб розколювати горіхи.

Можливо, це звучить зарозуміло чи навіть пихато. Звідки нам це відомо? Від наших предків - Людей прямоходячих - саме так робили вони. Ці прямоходячі мавпи виникли в африканській савані близько двох мільйонів років тому, і виготовили чудові рубила, які вміщалися в руці. Але записи з розкопок скам'янілостей свідчать, що вони робили ті ж самі рубила знову і знову впродовж мільйона років. Дані розкопок скам'янілостей дають змогу це відстежити. Скільки жили Люди прямоходячі, скільки проіснував їхній вид? Близько 40 тисяч поколінь, коли батьки і їхні діти, а також сторонні бачили процес розробки, але так і не змінили рубила. Не відомо навіть, чи наші дуже близькі генетичні родичі - неандертальці - володіли соціальним навчанням. Звичайно, їх знаряддя праці були значно складнішими, ніж знаряддя Людей прямоходячих, але й вони майже не змінювалися впродовж близько 300 тисяч років, коли неандертальці жили на території Євразії.

Це наштовхує на думку, що стара приказка "мавпа бачить, мавпа робить" неправдива. Дивовижно, що всі інші тварини справді не здатні до такого -- принаймні не зовсім. І навіть ця картина виглядає підозріло -- у стилі цирку Барнума і Бейлі.

Натомість ми можемо вчитися. Ми вчимося, спостерігаючи за іншими людьми, копіюємо чи імітуємо те, що вони роблять. Потім з низки варіантів вибираємо найкращий. Ми користаємо з чужих ідей. Вдосконалюємося завдяки їхній мудрості. Врешті-решт, кількість наших ідей зростає, технологія прогресує. Таке сукупне культурне пристосовування, як сказали б антропологи - накопичення ідей - відповідає за все довкола у нашому метушливому та насиченому повсякденному житті. Погляньте, наскільки змінився світ за останні 1000 чи 2000 років. І все завдяки сукупній культурній адаптації. Стільці, на яких ви сидите, освітлення цього залу, мій мікрофон, iPad-и та iPod-и, які ви носите з собою, - усе це здобуток сукупної культурної адаптації.

Чимало оглядачів гадають, що сукупна культурна адаптація, або ж соціальне навчання, - це всього лиш виконана робота, крапка. Наш біологічний вид виробляє різні речі, тому ми процвітаємо, на відміну від усіх решта видів. Ми навіть вміємо робити "речі для життя" -- які я щойно перелічив, усе довкола нас. Насправді виявляється, що поява нашого виду і опанування соціального навчання близько 200 тисяч років тому було лише початком, далебі не кінцем нашої історії. Тому що опанування соціальним навчанням призведе до соціальної та еволюційної дилеми, розв'язання якої не лише визначить подальший розвиток психології, але й майбутнє усього світу. І що найголовніше - пояснить, для чого нам мова.

Ця дилема виникла через те, що, як виявилося, соціальне навчання - це зорова крадіжка. Якщо я вчуся, спостерігаючи за вами, то я можу вкрасти найкращі ваші ідеї, скористатися вашими зусиллями, не марнуючи часу та сил на їх створення, як робили ви. Якщо я побачу, яку саме приманку для риби ви взяли, чи як саме ви гострите сокиру, або піду за вами назирці до грибного місця, то я скористаюся вашими знаннями, мудрістю і навичками, і, можливо, зловлю ту саму рибу скоріше за вас. Соціальне навчання - це дійсно зорова крадіжка. І кожному виду, який її опанував, спадало на думку приховати свої найкращі ідеї, щоб хтось їх часом не вкрав.

Саме тому близько 200 тисяч років тому наш вид зіткнувся з цією проблемою. Ми мали тільки два варіанти, як розв'язати суперечки, пов'язані з зоровими крадіжками. Перший варіант - замкнутися у своїй родині. У такому випадку, всі плоди наших ідей і знань перейдуть лише до наших родичів. Якщо б ми обрали цей варіант 200 тисяч років тому, то досі б, мабуть, жили як неандертальці 40 тисяч років тому, коли вони вперше увійшли в Європу. Так сталося б тому, що у маленьких групах менше ідей та менше нововведень. Маленькі групи частіше наражаються на небезпеку, їм часто не щастить. Тому якби ми обрали цей шлях, він би завів нашу еволюцію в нетрі -- де вона б досить швидко і обірвалась.

Другий варіант - створити таку систему спілкування, яка дозволила б нам ділитися ідеями та співпрацювати один з одним. У цьому випадку чималий фонд надбаних знань і мудрості став би доступним кожному - вихідцю з певної родини чи просто окремій особі. Ну, ми обрали другий варіант, наслідком якого стала мова.

Мова виникла, щоб подолати кризу зорової крадіжки. Мова - це частина соціальної технології, яка робить співпрацю кориснішою -- допомагає досягати згоди, укладати угоди і узгоджувати діяльність. Як бачите, у суспільстві, яке розвивалося і опановувало мову, не мати цієї мови - все одно що бути птахом без крил. Так як крила відкривають птахам простір неба, так і мова відкрила світ співпраці людям. Ми приймаємо це як належне, бо наш вид має мову за щось дуже рідне.

Все ж, слід також усвідомити, що навіть найпростіші перемовини повністю залежать від мови. Для того, щоб зрозуміти чому, розгляньмо два випадки з життя наших пращурів. Уявімо, що вам дуже добре вдаються наконечники для стріл, але зробити самі дерев'яні палички з пір'ям на кінці у вас ніяк не виходить. Двоє ж ваших знайомих - чудові майстри з виготовлення дерев'яної основи стріл, але вони цілком безпорадні, коли справа доходить до наконечників. Тому ви робите таким чином -- один із них ще не цілком оволодів мовою. А інший має досить добрі мовленнєві навички.

Тому одного дня ви берете жменю наконечників, підходите до того, хто не вміє добре розмовляти, і кладете перед ним наконечники для стріл, сподіваючись, що він зрозуміє ваш намір поміняти їх на основи стріл. Але він дивиться на купу наконечників, думає, що це подарунок, підбирає їх, посміхається і йде собі геть. Ви женетеся за ним, розмахуєте руками. Починається бійка, і врешті вас заколюють вашими ж власними наконечниками. А тепер переграємо цю ситуацію: ви підходите до того, хто мовою володіє. Кладете перед ним свої наконечники і кажете: "Я б хотів поміняти ці наконечники на готові стріли. Ділимося 50 на 50". А той каже: "Нема питань. Мені підходить. Так і зробимо". Готово.

Щойно ми опанували мовою, ми здатні узгодити свої наміри та співпрацювати заради достатку. Без мови ми б не змогли. І саме тому наш вид процвітає по всьому світу, тоді як інші тварини сидять і нудяться у клітках зоопарків. Саме тому ми запускаємо в космос шатли і будуємо собори, поки решта світу втикає палиці в землю, щоб добути термітів. Гаразд, якщо такий погляд на мову та її значення для розв'язання кризи зорової крадіжки - правдивий, то будь-який вид, який її опанує мусить вибухнути творчістю і процвітанням. Саме це засвідчують археологічні розкопки.

Погляньте на наших пращурів - неандертальців та Людей прямоходячих - наших безпосередніх предків. Вони жили лише в певних регіонах. Але коли виник наш вид, близько 200 тисяч років тому, ми дуже швидко покинули кордони Африки та розійшлися по всьому світу, заселивши майже всі придатні для життя місця на Землі. Коли інші види жили тільки в тих місцях, до яких могли генетично пристосуватися, ми завдяки соціальному навчанню і мові змогли пристосувати довкілля до своїх потреб. Ми досягли таких успіхів, які були не під силу жодному іншому виду тварин. Мова - це насправді найпотужніша людська риса за всю історію людства. Це наша найважливіша риса, яка дає змогу перетворювати нові землі та ресурси на нові покоління людей з генами, відшліфованими природним відбором.

Мова - це насправді голос наших генів. Виробивши мову, ми вчинили дещо особливе, навіть дивне. Ми розселилися по всьому світу і створили тисячі різних мов. Сьогодні на Землі спілкуються 7 чи 8 тисячами мов. Ви зауважите, що це природньо. Коли розділяємося ми, наші мови розділяються також. Але справжня загадка та іронія криються в тому, що найбільше різноманітних мов на планеті існують у найбільш густонаселених місцях.

На острові Папуа-Нова Гвінея існує від 800 до 1,000 окремих мов, різних людських мов, якими спілкуюються на тому маленькому острові. На цьому острові є місця, де що дві-три милі наштовхуєшся на іншу мову. Хоч як неймовірно це звучить, але якось я зустрів папуасця і запитав, чи це дійсно правда. І він відповів: "О, ні. Ці мови існують значно ближче одна від одної". І дійсно, на острові є місця, де можна наштовхнутися на нову мову менш ніж через милю. Схоже становище і на деяких віддалених океанських островах.

Тому виходить, що ми використовуємо мову не лише для співпраці, але й для обмеження кола своєї групи і з метою самовизначення. А також щоб захистити свої знання, мудрість і навички від чужих вух. Нам це відомо, тому що коли ми вивчаємо різні мовні групи та пов'язуємо їх з їхніми культурами, ми бачимо, що різні мови сповільнюють потік ідей між групами. Вони сповільнюють прилив технологій. І навіть сповільнюють рух генів. За вас казати не можу, але тоді виходить, що ми не займаємося сексом з людьми, з якими не можемо спілкуватися. (Сміх) Хоча це спірне твердження, бо згідно зі згаданими доказами, ми могли би проводити досить неприємні генетичні розваги з неандертальцями та людиною алтайською.

(Сміх)

Наша природна схильність до ізоляції та усамітнення на друзки розбивається об сучасний світ. Цей дивовижний образ - не карта світу. Це карта друзів на Facebook. Якщо скласти ці карти друзів за широтою і довготою, то вийде карта світу. Наш сучасний світ передбачає спілкування з самими собою та одне з одним. Частіше, ніж коли-небудь за всю історію людства. Це спілкування і зв'язки по всьому світу, ця глобалізація, вже становлять тягар. Тому що різні мови ставлять бар'єр, як ми щойно побачили, на рух товарів та ідей, технологій і знань. Вони перешкоджають співпраці.

Найяскравіший приклад - Європейський Союз, 27 країн-членів якого розмовляють 23-ма національними мовами. Європейський Союз щорічно витрачає понад мільярд євро на переклади на ці 23 офіційні мови. Це приблизно 1.45 мільярдів доларів США лише за послуги перекладачів. А тепер задумайтеся, яке це абсурдне становище. Якби 27 осіб з тих 27-ми країн сиділи за круглим столом, розмовляючи 23-ма мовами, то проста математика підкаже, що потрібна ціла армія з 253 перекладачів, щоб справитися з усіма діалогами. ЄС наймає постійний штат з близько 2.500 перекладачів. І тільки у 2007 році - я певен, що існують і свіжіші дані - близько 1.3 мільйона сторінок було перекладено на саму лише англійську.

Таким чином, якщо мова справді є ключем до вирішення кризи зорової крадіжки, якщо мова справді є провідником співпраці і технології, яку винайшов наш вид, щоб сприяти вільному рухові та обміну ідеями в сучасному світі, ми стикаємося з іще одним питанням. Воно звучить так: чи можемо ми в цьому сучасному, глобалізованому світі дозволити собі послуговуватися такою кількістю різних мов?

Іншими словами, природі невідомі інші випадки співіснування функціонально-тотожних рис. Одна з них завжди призводить до вимирання іншої. Маємо приклад - невблаганний поступ стандартизації. Існує безліч способів виміряти речі - зважити їх чи виміряти їх довжину, але метрична система перемагає. Існує безліч способів виміряти час, але досить дивна система 60, відома як години, хвилини та секунди використовується майже по всьому світу. Існує чимало шляхів надрукувати картинки на CD і DVD дисках, але і вони стандартизуються. Можна навести ще багато прикладів із повсякденного життя.

І ось наш сучасний світ ставить перед нами дилему. З цією дилемою стикається китаєць. Його мовою спілкується у світі більше людей, ніж будь-якою іншою мовою, а він сидить біля дошки і перекладає китайські фрази на англійську. Зростає імовірність, що у світі, де ми всіляко сприяємо співпраці та обміну, у світі, який як ніколи раніше, залежить від цієї співпраці, котра підтримує і підвищує наш рівень добробуту, неминуче виникне думка, що наша доля - стати одним світом з однією мовою.

Дякую.

(Оплески)

Метт Рідлі: Марку, одне запитання. Сванте дослідив, що ген FOXP2, який імовірно пов'язаний з мовою, так само передавався неандертальцями, як і нами. То як же ми змогли обійти неандертальців, якщо вони також мали мову?

Марк Пейджел: Дуже добре запитання. Багато з вас знають, що цей ген FOXP2 якимось чином залучений у налагоджений двигун мови. Я не вірю, що це доводить, що неандертальці володіли мовою. Наведу просту аналогію: Ферарі - машина, яка має двигун. Моя машина теж має двигун, але це не Ферарі. По-простому кажучи, самі по собі гени не визначають наслідок такого складного процесу як мова. Ми знаємо про неандертальців і ген FOXP2 тільки те, що вони могли мати чудову артикуляцію. Хто його знає. Але це не доводить, що вони мали мову.

МР: Дякую. Дуже вам дякую.

(Оплески)