Кіран Беді: Поліцейський з особливим підходом.

Зараз я вам розповім історію. Це є індійська історія про індіанку та її подорож. Дозвольте мені розпочати з моїх батьків. Я є результатом передбачень моїх батьків. Багато років тому, коли я народилася в 50- ті, 50-ті і 60-ті не належали дівчатам в Індії. Господарями були хлопці. Вони належали хлопцям які вступали в бізнес і успадковували бізнес від своїх батьків. а дівчат виряджали заміж Моя сім'я в моєму місті та майже в країні була незвичайною. Нас було четверо, не одна, і Дякувати Богу - хлопців не було. Нас було четверо і жодного хлопця. І мої батьки походили із родини місцевого землевласника. Мій тато знехтував волею свого діда, і майже був позбавлений спадку, тому, що він вирішив дати освіту, нам чотирьом. Він віддав нас в одну з найкращих шкіл міста і забезпечив нас найкращою освітою. Як я вже казала: коли ми народжуємось, ми не обираємо наших батьків. І коли ми ідемо до школи, ми не вибираємо нашу школу. Діти не обирають школу, вони просто отримують те, що для них обрали їх батьки. Тож таким було підгрунтя, що я отримала. Я так виросла, і так само виросли мої три сестри. І мій батько казав в ті дні, " Я розпорошу своїх чотирьох дочок по чотирьох кутках світу. " Я не знаю чи він насправді мав це наувазі, але сталося саме так. Тільки я залишилася в Індії. Одна - британка, інша - американка, а третя - канадійка. Відтак ми четверо опинилися в різних куточках світу.

І з того часу, мої батьки стали для мене прикладом в житті, я наслідую дві поради, які дали мені мої батьки. По-перше вони говорили:" Життя-це схил," яким ти або піднімаєшся, обо котишся донизу". А друга порада, що назавжди залишилася зі мною, й стала моєю життєвою філософією яка визначає найбільшу відмінність, це сотні подій, хороші, й погані, відбуваються в нашому житті. 90 зі 100 - це є твої витвори. Вони є хороші. Це твоїх рук справа. Насолоджуйся ними. Якщо вони є погані, вони є твої. Вчися від них. 10 послані природою, з цим нічого не вдієш. Це як смерть близьких родичів, або циклон, чи ураган, або землетрус. І ти не можеш нічого з тим зробити. Тобі слід навчитися, як поводитися в такій ситуації. А твоя реакція, буде результатом цих самих 90. Оскільки я прийняла цей підхід до життя, 90 на 10, а по-друге, що життя це похила гора, ось так я росла-- цінуючи те, що я мала. Я є результатом цих можливостей, рідкісних можливостей в 50-ті і 60-ті, яких не мали дівчата. І я розуміла, що все те що дали мені мої батьки було надзвичайним. Тому, що моїх всіх найкращих шкільних подруг наряжали щоб пізніше вийти заміж, забезпечивши чоловіка приданим, в той час коли я була з тенісною ракеткою, ходила до школи і займалася всіма можливими видами позакласної діяльності. Мені здалося, що я повинна вам про це розповісти. Те про що я вам розповідала є моїм минулим.

Що відбулось далі. Я заступила на службу в поліцію Індії, як сильна жінка, жінка з непримиренним прагненням, тому, що я звикла змагатися за титул в тенісі, і не тільки там. Але я вступила на службу до поліції Індії. І тоді з`явилася нова модель управління в поліції. Для мене поліція завжди втілювала владу виправляти, силу запобігати і силу виявляти. Це щось на кшталт нового визначення, на відміну від будь-якого іншого розуміння поліцейської справи в Індії -- сила запобігати злочинам. Тому, що зазвичай говорили, "сила розслідувати злочин", або "сила карати". Але я вирішила, що ні, це є сила запобігання, тому, що це було те чого я навчилася, коли підростала: як насправді запобігти цим десяти відсоткам і не допустити, щоб ці відсотки росли? Так з'явився новий підхід в моїй роботі, і він відрізнявся від чоловічого. Я не хотіла, щоб він відрізнявся, але він був інший, тому, що в цей спосіб відрізнялася я. І я змінила поліцейську концепцію Індії. Я запрошую вас в дві подорожі, поліцейські пригоди і мої пригоди у в'язниці. Те що ви бачите, якщо ви бачите заголовок називається "Затримана машина прем'єр-міністра." Це було вперше коли прим'єр-міністер Індії отримав штрах за парковку. (сміх) Це було вперше в Індії, і я можу сказати вам, що ви чуєте про це востаннє. Такого більше ніколи не станеться в Індії, тому, що це був перший і останній раз. І справа була в тому, що я була вразливою, я була жалісливою і я була дуже чутливою до несправедливості, і я була дуже справедливою. І це була причина, через яку я, жінка, вступила на службу в індійську міліцію. В мене був інший вибір, але я обрала цей.

Що ж я буду продовжувати. Йдеться про жорстоку і одноманітну роботу в поліції. Тепер я була відомою як жінка, яка нікого не слухає. Тому мене відправляли в такі різноманітні місця, місця, де інші сказали б "ні". Я поїхала на призначення у в'язницю, як полісмен. Зазвичай, офіцери поліції, не хочуть працювати у в'язниці. Мене відправили в в'язницю, щоб закрити там, думаючи, що там не буде ніяких машин і жодних ВІП-персон, щоб виписувати штрафи. Давайте запроторимо її до в'язниці. Так я і отримала призначення у в'язницю. Це призначення до в`язниці було одним великим кублом злочинців. Очевидно це було так. Але 10 000 людей, з яких лише 400 жінок --10 000 -- 9 000 плюс приблизно 600 були чоловіки, терористи, гвалтівники, грабіжники, бандити -- деяких з них, я сама вадправила до в'язниці. будучи офіцером поліції. І ось як я з ними справлялася. Першого дня коли я прийшла, я не знала як дивитися на них. І я запитала, "Ви молитесь? Коли я подивилася на групу людей, я запитала, "Ви молитесь?" Вони вважали мене молодою, тендітною жінкою, яка була одягнена в темно-коричневий костюм. Я запитала, "Ви молитесь?" Але вони нічого не відповіли. Я запитала, "Ви молитесь? Ви хочете молитися?" Вони відповіли, " Так."Я тоді сказала, " Добре давайте помолимось." Я молилася за них, і все почало мінятися. Це є наочний приклад освіти всередині в'язниці.

Друзі, такого ще не було, щоб усі вчилися у в'язниці. Я розпочала це за підтримки громадськості. Уряд не мав грошей. Це був найграндіозніший і наймаштабніший волонтерський проект у в'язниці, буть-коли в світі. Вперше це було започатковано в в'язниці Делі. Ви бачите тільки один приклад коли в'язень проводить уроки. Є сотні занять. З 9 до 11, кожен в'язень займається за освітньою програмою в тій самій камері, в яку вони думали запроторити мене і забути про мене. Ми перетворили це на притулок -- в'язницю ми зробили притулком через освіту. І я думаю це великі зміни. Це було початком змін. Вчителями були в'язні. Вчителями були волонтери. Ми отримували книжки в пожертву від шкіл. Канцелярські вироби ми теж отримали в пожертву. Все було пожертвувано, тому, що не було грошей, для освіти в в'язниці. І зараз, якщо б я не зробила того, це було б дірою.

Це є наступна віха. Я хочу показати вам деякі моменти з історії моїх подорожей, яких ви, можливо, не побачите більше ніколи в світі, де б ви не опинилися. По-перше, ви б ніколи не побачили. По-друге це лише уявлення. Це була медетаційна програма всередині в'язниці більше тисячі ув'язнених. 1 000 ув'язнених брала участь в медитації. Це був один з найсміливіших кроків яких я вжила на посаді начальника в'язниці. І ось так все змінилося. Ви хочете знати більше про це, йдіть і подивіться цей фільм, "Віпасанна у в'язниці." Ви почуєте про це і вам сподобається. І пишіть мені на KiranBedi.com, і я вам відповім. Тепер дозвольте мені показати наступний слайд. Я використала ту саму ідею уважності. Оскільки, для чого я впровадила в індійській в'язниці медитацію? - Тому, що злочин це продукт скаліченої свідомості. Це було скалічення свідомості, яке потрібно контролювати, не за допомогою проповідей, чи розповідей, не читанням, а звертанням до свідомості. Я використала це і в поліції, тому, що поліція, є також заручником своєї свідомості, і вони думали що це були ми і вони, і що люди не співпрацюють. Це спрацювало.

Це коробка зворотнього зв`язку, називається коробка зауважень і пропозицій. Ця ідея яку я запропонувала, щоб вислуховувати скарги, і дізнаватись про невдоволення. Це була чарівна коробка. Це була чутлива коробка. Так ув'язнені зобразили, що вони відчувають. Якщо ви бачите когось в синій формі -- так, цього хлопця -- він був в'язнем і він був учителем. І ви бачите, всі зайняті, ніхто не марнував часу.

Дозвольте я завершу. Зараз я беру участь в русі, русі за освіту дітей які позбавлені можливостей, яких є тисячі - в Індії таких є тисячі. По-друге, це є анти-корупційний рух в Індії. Це великий шлях маленької групи активістів, який ми пройшли і запропонували керівництву план захисту прав людини в Індії. Друзі, ви ще почуєте про це. Це той рух, яким я зараз керую, і це рух і мета всього мого життя.

Дякую вам. (Аплодисменти) Дякую. Дуже дякую. Дякую. Дякую. Дякую. Дякую.