Джастін Голл-Тіппінг: Вивільняючи енергію з електромереж

Чому ми не можемо вирішити ці проблеми? Ми свідомі що вони існують. Щось завжди, видається, спиняє нас. Чому? Я пам`ятаю 15 березня 2000 року Айсберг В15 відколовся від шельфового льодовика Росса. В газеті написали: - "Це була частина природнього процесу". Трохи далі в цій статті писали "втрата, що звичайно вимагатиме від льодовика 50-100 років щоб відновитися" Те саме слово "звичайно" має два відмінних, майже протилежних значення.

Якщо розглянути айсберг В15 живучи тут, зараз - ми наштовхнемося на щось 100 футів в височінь, 76 миль в довжину, 17 миль завширшки й він важитиме зо дві гігатонни. Перепрошую, в цьому немає нічого нормального. Й попри це, я гадаю, ця наша перспектива, як людства - дивитися на світ крізь об`єктив нормального - є однією з сил, що зупиняють розвиток справніх рішень. Вже за 90 днів по тому вірогідно - найвизначніше відкриття минулого сторіччя відбулося. Воно вперше виявило послідовність людського геному. Це код, що містить кожна з 50 трильйонів наших клітин, що робить нас тими, ким ми є і чим ми є. Й якщо ми візьмемо розміром лише з одну клітину з цього коду, й розплетемо його - він матиме метр завдовжки, товщиною два нанометри. Два нанометри - це товщина 20-ти атомів

Й мені стало цікаво, що, коли відповідь на деякі з наших найбільших проблем можна знайти в найменших місцях, де різниця між тим, що є вартісними й що є нікчемним визначається додаванням чи виключенням лише кількох атомів? Й що, коли ми можемо одержати цілковитий контроль над сутністю енергії, електроном? Тож я почав подорожувати світом, відшукуючи найкращих та найвидатніших вчених що міг, в університетах, чиї колективні відкриття мають шанс доправити нас туди, й ми сформували компанію, побудовану на їх вийняткових ідеях.

За шість з половиною років, 180 досліджень потому, вони мають певні вражаючі результати в лабораторії, і я продемонструю вам сьогодні три з них, такі, що ми можемо припинити підпалювати нашу планету, натомість ми можемо генерувати всю енергію, якої ми потребуємо просто там де ми є, чисто, безпечно та дешево. Подумайте про приміщення, в яких ми проводимо більшість часу. Величезна кількість енергії надходить до нас від сонця. Нам подобається світло, що проникає в кімнату, проте в розпал літа, вся ця спека проникає в кімнату що ми намагаємося залишити прохолодною. Взимку відбувається достеменно протилежне. Ми намагаємося прогріти простір, в якому ми знаходимось, й все це намагається вислизнути крізь вікно.

Чи не було б це справді чудово, якби вікно могло відбивати спеку в кімнату, якщо ми цього потребуємо, чи віддзеркалювати її ще до того, як вона потрапляє всередину? Один з матеріалів, що може це робити - дивовижний матеріал, вуглець, що змінює свою форму, в цій неймовірно красивій реакції, де графіт піддається дії пари, й коли оброблений парою вуглець конденсується - конденсуючись він набуває іншої форми: згорнутим на сітку. Але цей сітчатий вуглець що називається вуглецевою нанотрубкою є в сотню тисяч разів меншим за ширину вашої волосини. Він в тисячу разів сильніший провідник, за мідь. Як це можливо? Одна з особливостей роботи на нано-рівні це те, що речі виглядають та поводяться дуже відмінно. Ви уявляєте вуглець чорним. Карбон в нано-розмірах, направду - прозорий. та гнучкий. І коли він в цій формі, поєднуючи його з полімером та приєднуючи до вашого вікна - коли він в своєму забарвленому стані - він відбиватиме спеку та світло, а коли він в безбарвному стані - він пропускатиме світло та тепло крізь себе, й так - в будь-яких проміжних комбінаціях. Щоб змінити його стан, між іншим потрібен двовольтовий пульс тривалістю в мілісекунду. Й відколи ви змінили його стан - він лишається таким, доки ви не зміните його стан знову.

Коли ми працювали над цим неймовірним відкриттям в Університеті Флориди - нас попросили спуститися коридором, щоб навідати іншого вченого, що працював над доволі дивовижною річчю. Уявіть, якби ми не мали покладатись на штучне освітлення, щоб поратись вночі. Нам треба бачити вночі, вірно? Це дозволяє вам бачити вночі. Це наноматеріал, два наноматеріали, детектор та тепловізор. Сукупна їх ширина в 600 разів менша за десяткове число. Й він сприймає все інфрачервоне випромінювання, доступне вночі, конвертуючи його на електрон на відрізок двох малих фільмів, що дозволяє вам програти зображення що ви можете побачити крізь матеріал. Я продемонструю ТЕДівцям, вперше цей винахід в дії. Спершу я покажу вам прозорість. Прозорість є ключем. Це фільм, крізь який ви можете дивитись. А потім я вимкну світло. Й ви зможете побачити неймовірну чіткість маленького фільму.

Коли ми працювали над цим - нас осінило: воно бере інфрачервоне випромінення, довжини хвиль, та конвертує їх на електрони. Що, коли ми поєднаємо це з цим? Раптово ви перетворили енергію на електрон на пластичній поверхні що ви можете приліпити на своє вікно. Але, через те, що воно гнучке - воно може бути на будь-якій поверхні. Електростанція прийдешнього - це жодної електростанції. Ми говорили про видобуток та використання. Ми хочемо поговорити про накопичення енергії, й нажаль найліпше, що ми мали - було щось винайдене у Франції, 150 років тому, свинцево-кислотна батарея. З точки зору доларів на накопичене, це просто найкраще.

Знаючи, що ми не вмикатимемо по півсотні таких в наших підвалах, щоб накопичити енергію - ми поїхали до групи Техаського Університету в Далласі й дали їм цю діаграму. Й це був, власне, обід. ззовні Даласького/Форт Ворського аеропорту. Ми сказали: - "Чи могли б ви збудувати це?" Й ті вчені, замість посміятися з нас, сказали: - "Так." Й вони збудували іБокс ІБокс тестуе нові наноматеріали що мають розміщувати електрон ззовні, утримуючи його, доки він вам потрібен, й потім - мати змогу вивільнити його, й передати далі. Змога це робити значить, що я можу генерувати енергію, чисто, ефективно та дешево просто там, де я знаходжуся. Це моя енергія. Й коли я не потребую її, я можу конвертувати її, назад до вікна, перетворивши на енергію, світло, й випромінити її по прямій - до вашої будівлі. Й для цього мені не потрібна електрична мережа між нами.

Мережа майбутнього - це жодної мережі, й енергія - енергія чистої ефективності, одного дня буде безкоштовною. Якщо ви зробите це - у вас лишається останній шматок пазлу, що є водою. Кожен з нас, щодня, потребує лише вісім склянок цього, тому що ми - люди. Коли в нас не лишиться води, як є зараз в певних частинх світу, й скоро буде в решті світу, - ми будемо змушені брати воду з морів, й це вимагатиме побудови опріснюючих установ. 19 трильйонів доларів - сума, яку ми муситимемо витратити на це. Це також вимагатиме жахливих об`ємів енергії. Фактично, це вимагатиме подвоєного обсягу світових запасів нафти, щоб задіяти помпи й виробляти воду. Ми просто не подужаємо цього. Але в світі, де енергію вивільнено, й вона є передаваною - легко й дешево ми зможемо взяти будь-яку воду де б ми не були - й перетворити її на воду, що нам потрібна.

Я щасливий працювати з неймовірно видатними та людяними вченими, не добрішими, за багатьох людей в світі але з магічним баченням світу. Я втішений спостерігати ці відкриття, що виходять з лабораторії просто в наш світ. Для мене минуло багато часу. 18 років тому, я побачив фотографію в газеті. Вона відзнята Кевіном Картером, що поїхав до Судану документуючи їхній голод. Я ношу цю фотографію з собою щодня відтоді. Це фото маленької дівчинки, що помирає від спраги. За будь-якими стандартами це не вірно. Це просто не вірно. Ми можемо краще за це. Ми мусимо краще за це.

Й щораз, коли я натрапляю на когось, хто каже "Знаєш що, ти працюєш над чимсь надто складним. Це ніколи не справдиться. Ти навіть не маєш вдосталь грошей. Не маєш достатньо часу. Є щось значно цікавіше там, за рогом". Я відказую: "Спробуй сказати це їй". Це те, що я кажу подумки. І просто кажу "дякую", і йду до наступного. Ось чому ми маємо вирішити наші проблеми, і я знаю відповідь, як то як спромогтися одержати повний контроль над будівельною цеглиною природи, матеріалом життя: простим електроном.

Дякую.

Оплески.