Сьогодні я говоритиму про могутність архітектури. Настав час, коли архітектура має знову стати активною, а не лише пасивно відображати світ довкола. Цю будівельну каску мені подарували два роки тому на церемонії закладення першого каменю найбільшого в історії моєї фірми проекту. Я страшенно втішився, коли я отримав цю каску. Я тремтів від радості, коли єдиний стояв на сцені в сяючому сріблястому шоломі. Я думав, що це свідчить про важливу роль архітектора.
Радісне збудження тривало доки я не прийшов додому, кинув каску на ліжко, сам упав на ліжко і раптом побачив, що всередині каски пише, що шолом декоративний. (Сміх) На мою думку, це чудова метафора нинішнього стану архітектури та архітекторів. Ми служимо лише за оздобу. (Сміх)
Хто в цьому винен? Ми самі. За останні 50 років дизайн і будівнича галузь значно ускладнились. Через них навіть звертаються до суду. А ми, архітектори, боягузи. Ми відчули відповідальність і крок за кроком відступили. Але вгадайте, що дає відповідальність? Вона дає владу. Отож, кінець-кінцем ми опинилися на самісінькому узбіччі.
Що ж ми вчинили? Так, ми боягузи, але кмітливі боягузи. Тому ми проголосили це узбіччя місцем архітектури. І заявили: "Гей, тепер архітектура тут! Цими словами ми відмовляємося контролювати розвиток подій". Ми збиралися заподіяти щось жахливе професії архітектора. По суті штучно розкололи творення і виконання, так ніби-то можна творити, не знаючи, як виконувати, або ж виконувати, не знаючи, як створювати.
А далі ми взялися втюхувати світу, що архітектуру створили особи, які робили геніальні ескізи. І що неймовірні зусилля, витрачені на втілення тих ескізів в життя протягом років, слід висміяти. Навіть більше — від них слід просто-напросто відцуратися як від банального виконання. Закликати до цього так само абсурдно як і заявляти, що півгодини злягання - це творчий акт, а дев'ять місяців вагітності і, Боже борони, 24 години пологів — це просте виконання.
Що ми, архітектори, мусимо зробити? Нам слід возз'єднати творчість і виконання. Ми повинні знову творити процес, а не тільки створювати об'єкти. У такому випадку ми повернемось на 50 років назад і вернемо засоби виконання і соціальну інженерію в архітектуру. У наш час архітектори мусять опанувати цілу купу різних речей — як складати контракти і працювати з угодами, як брати участь у торгах, як складати кошторис і визначати вартість грошей з огляду на часові затрати.
Але я спрощу все це у три дуже педантичні твердження. Перше: займіть активну позицію щодо клієнта. Так, я знаю, що з вуст архітектора це звучить дивно.
Друге: врешті займіть позицію. Розділіть позицію вашого клієнта. Це та мить, коли ви як архітектор і ваш клієнт втілюєте бачення і засоби виконання. Це слід робити разом. І лише опісля ви можете запропонувати архітектурні рішення на основі спільної позиції. І власник, і архітектор вільні критикувати запропоновані рішення на основі спільної позиції.
Я гадаю, що тоді трапиться одна дивовижна річ, яку я називаю втраченим мистецтвом продуктивної втрати контролю. Ви не знаєте, що з цього всього вийде. Але запевняю вас — суміш інтелекту, захоплення і відданості приведе вас до кардинально нового рішення; дасть вам ідею, яка не прийшла б вам у голову з самого початку.
Гаразд, зараз я спрощу все це до серії простих примітивних замальовок. Це наш сучасний спосіб дії. Ми підкочуємо 120-футового спартанця — тобто наше бачення — до воріт Трої нашого клієнта. І не розуміємо, чому нас не пускають, чи не так? А тепер спробуймо підкотити до воріт об'єкт, якого вони прагнуть.
Це дещо небезпечна метафора, адже ми всі, звичайно, знаємо, що всередині Троянського коня сидить група людей зі списами. Але ж метафору можна змінити. Назвімо Троянського коня засобом пересування, в якому ви проходите через ворота — долаєте обмеження проекту. У цю мить ви та ваш клієнт розмірковуєте, що ж помістити всередину транспортного засобу — які засоби, яке бачення. Ви підходите до справи відповідально. Замість спартанців ви привозите дівчат.
Якщо все це звести до одного малюнка, він виглядатиме так. Хіба ми — майстри своєї справи — не доберемо таке архітектурне рішення, яке впритул прослизне крізь умови проекту та клієнта? Зараз я покажу вам проект, який дуже дорогий для багатьох присутніх. Ну може не дорогий, але точно дуже близький. Цей проект відкриється наступного тижня. Це нова будівля Далласького театрального центру, театру Ді та Чарльза Вайлі.
Я представлю його у тому ж порядку: проблема, позиція, і архітектурне рішення. Перша проблема полягала в тому, що Далласький театральний центр мав недобру славу, якої ніхто не сподівався від якоїсь глушини поза святою трійцею Нью-Йорка, Чікаґо та Сієтла. Таку славу створили честолюбні керівники та один доволі дивний чинник — жахлива халупа, у якій проходили вистави.
Чому ця жахлива халупа відіграла таку важливу роль для їх слави і новаторства? Тому що вони робили все що завгодно з цим приміщенням. На Бродвеї ви не можете взяти і продірявити просценіум. Але коли художній керівник ставив "Вишневий сад" у цій будівлі і хотів, щоб люди з'являлися з колодязя на сцені, він просто притягнув екскаватор і викопав яму. Так, це цікаво. Найкращих художніх керівників, театральних художників і акторів з цілої країни запрошують сюди, адже тут можна робити речі, які заборонені деінде.
Спочатку наша позиція звучала так: "Нам — архітекторам — не можна просто припхатися і звести нову недоторкану будівлю, яка не дасть театральній трупі тої волі, яку давала та стара халабуда". Друга проблема витікає з проблеми першої. Справа в тому, що сценічний простір змінював форму. Виставу грали на просценіумі, на відкритій сцені, просто на підлозі, на арені, помості, і так далі. Робочих рук вистачало.
Але настав час змін для всіх організацій по всьому світу. Стало складніше покрити поточні витрати. Театр перестав наймати дешеву робочу силу. І врешті зробив із залу якусь убогу коробку.
Отож ми вирішили, що можливість акторів змінювати сценічний простір не має залежати від бюджету. Хіба не так? Вони мають собі це дозволити. Архітектурне рішення було зовсім простим. Те, що раніше знаходилося спереду і позаду сцени мало бути під і над нею.
На перший погляд, ця ідея божевільна. Хіба вона має сенс? Ми створили так звану супернадсцену. (Сміх) Суть в тому, що ви розширюєте можливості надсцени на простір між надсценою і глядацьким залом. Тут же художній керівник може вибрати різний тип сцени і розміщення глядачів. Усі основні елементи піднімаються догори, на колосники, а решта декорацій змінюються. Тепер можна свердлити і різати, забивати цвяхи і прикріпляти ґвинти, фарбувати і міняти мало не задарма.
Але була й третя, зовсім неочікувана, перевага. Ця конструкція вивільнила простір глядацького залу. Раптом художній керівник зрозумів, що значить "призупинити недовіру". У цій споруді він може вільно затіяти будь-що під цим рухомим об'єктом. Він навіть ставить під сумнів саме поняття "призупинення недовіри". Скажімо, остання дія "Макбета". Якщо художній керівник хоче провести паралель між подіями на сцені і Далласом, тобто, cучасною дійсністю, то може без проблем це зробити.
Ми та наші замовники доклали всіх зусиль, аби втілити цю ідею в життя. Чесно кажучи, замовникам слід віддати належне. Вони взяли до уваги спільну позицію і переробили кошторис: раніше дві третіх коштів мали йти на архітектуру з великої літери, а одна третя — на інфраструктуру. А тепер навпаки: дві третіх — на інфраструктуру, а одна третя на архітектуру з великої літери. Замовнику не просто піти на таке, коли проект існує тільки на папері. Але він все обдумав і наважився стрибнути в невідоме. Врешті-решт ми створили театральну машину.
Театральна машина швидко трансформується, слід лише натиснути одну кнопку і залучити кілька робочих рук. Змінюється не лише сценічний простір, але й спосіб входу в глядацький зал. Художній керівник більше не мусить іти через наше фойє.
Ми бували в багатьох театрах і зрозуміли, що там ненавидять архітекторів, бо з самого початку — перші п'ять хвилин вистави — глядачам не сходить з думки архітектура. Натомість у цей театр художній керівник приводить публіку, не звертаючи уваги на архітектуру. Отож маємо будівлю і так званий жолоб. Ви проходите через фойє, під лампами, які вільно звисають зі стелі, і піднімаєтеся сходами у глядацький зал.
Але крім цього люди можуть заходити безпосередньо знадвору — через вхід у стилі Отто Ваґнера — у глядацьку залу. А тепер — особливе досягнення проекту. Через двійко великих обертових дверей актори і глядачі рухаються з вулиці в театр і навпаки.
Це залишає величезний простір для думки і уяви, попри те, що будівля наразі до цього не готова. Але уявляєте, що з цього можна зробити — через вхід у стилі Отто Ваґнера, перший акт на великій авансцені, антракт на напівкруглій сцені, другий акт — на арені, і вихід з театру через фойє з лампами. Архітектура грає свою виставу. Ви руками архітектора знищуєте його ж сліди, щоб дати волю баченню художнього керівника.
Розглянемо три основні варіанти ігрового майданчика. Перший — це плоска підлога. Без просценіуму. Балкони підняті догори. Крісел немає. Плоска підлога.
Перший варіант зрозумілий. Балкони знижуються. Партер рухається під кутом у напрямку сцени. З'являються крісла.
Третій варіант дещо складніший. Тут балкони треба взагалі сховати, щоб звільнити місце великій авансцені. Для цього деякі крісла слід розмістити в іншому напрямку, або під іншим кутом.
Погляньмо на це ще раз. Ось балкони збоку від просценіуму. А ось велика авансцена.
Щоби втілити цю ідею, наш замовник мусив піти на ризик. Але він попередив: "Не треба вигадувати щось нове". Тобто слід було робити тільки те, що вже хтось колись робив до нас. Водночас, замовник не заперечував, щоб ми запозичили надійні технології з інших галузей.
Ми придумали, що робити з балконами — використати електричну лебідку, якою піднімають спортивне табло. Якщо спортивне табло впаде в болото, то буде дуже зле. Якщо ви не зможете забрати табло з арени, щоб влаштувати танці на льоду наступного вечора, це також зле. Електрична лебідка захищена від таких випадків. Завдяки ній наші замовники впевнені, що зможуть коли-завгодно змінити сценічний простір.
Крім цього ми запозичили елементи оперної сцени. Що ми зробили? Ми взяли партер, підняли його, обернули, нахилили, опустили на плоску підлогу, знову змінили кут нахилу. Власне кажучи, ви довільно змінюєте кут нахилу крісел у партері.
Ви бачите, як обертаються крісла, коли просценіум стає великою авансценою. Наскільки нам відомо, це перша будівля у світі, де просценіум зникає на ваших очах. Ось тут видно різні акустичні панелі, механізми надсцени і помости над глядацьким залом. І, нарешті, декорації над сценою, які здійснюють перетворення.
Словом, усе, що допомогло створити змінний і прийнятний за ціною сценічний простір. До того ж ми здобули чудову можливість залучити довколишній Даллас до творення вистави. Ось як виглядає театр із закритими шторами. Це оптична ілюзія. Насправді це не штори. А вінілові жалюзі, вмонтовані у вікна надійним механізмом. За бажанням їх можна підняти, щоб розкрити таємницю, що відбувається у театрі під час репетицій чи інших заходів. Водночас, ваші глядачі можуть бачити місто, а ви — грати виставу на фоні Далласа.
Зараз я покажу вам — ось так виглядав наш проект спочатку — я покажу вам, як усе це працює разом. По суті, у вас вийде щось таке. З вулиці можна привести якісь речі чи виконавців, або навіть слонів — якщо ви ставите "Аїду". Ви зможете показати зал Далласу, або навпаки — Даллас залу. Частково розсунувши штори, ви створюєте вхід, крізь який люди виходять на антракт, або заходять на початку чи вкінці вистави.
Як я вже казав, усі балкони рухаються. Але вони можуть і зовсім зникнути. Просценіум злітає в повітря. А в зал можна принести великі об'єкти. А зараз я покажу найпереконливіший аргумент на користь архітектури, а не інфраструктури. Ми згадали далеко не всі перетворення нерухомого театру, але принаймні підказали кілька ідей.
Театр за лічені хвилини перетворюється на плоску підлогу, так що його можна здати в оренду. Якщо хтось із вас працює в Американських Авіалініях, запрошую влаштувати тут вечірку на Різдво. (Сміх) Це дасть компанії змогу покрити поточні витрати, не змагаючись при цьому з більшими залами. Це величезний плюс.
Отож, театральна трупа може влаштувати камерну постановку Шекспіра у наглухо закритому залі з чудовою акустикою і контролем світла та звуку. Або ж зіграти Беккета з панорамою Далласа позаду. Ось сценічний простір у формі плоскої підлоги. Театр далі змінюється.
Ось відкрита сцена. Виглядає прекрасно. Грає рок-група. Ми стоїмо надворі, щоб перевірити, чи працює акустика. Видно, як хлопці грають, але не чути жодного звуку. Дуже незвично. Ось велика авансцена. І, нарешті, тут влаштовують вечірки, які допомагають покрити поточні витрати. Таким чином компанія долає найбільшу проблему.
Я покажу вам уривок пришвидшеної зйомки. Як я вже казав, потрібно двоє людей і кілька хвилин. Перетворення відбувається уперше, тому тут чимало людей, адже кожен хоче побачити все на власні очі. Тому не звертайте уваги на тисячі метушливих мурашок. Пам'ятайте, що це роблять всього двоє людей. Ще раз кажу, потрібно лише дві особи. (Сміх) Чесно. Готово. (Оплески)
І на завершення кілька світлин. Це театр Ді та Чарльза Вайлі від Театрального центру AT&T. Вигляд уночі. І, нарешті, увесь Театральний центр AT&T. Праворуч оперний театр Вінспір, ліворуч — театр Ді та Чарльза Вайлі.
Перед нами зразок архітектури в дії. Але ми дійшли цього висновку, не розуміючи, куди йдемо. Ми розуміли тільки проблеми театральної трупи і нашого клієнта. Ми зайняли їх позицію, і завдяки цьому знайшли таке архітектурне рішення, досягнули такого результату, якого ніхто з нас не міг собі навіть уявити. Дякую. (Оплески)
You can share this video by copying this HTML to your clipboard and pasting into your blog or web page. This video will play with subtitles.
You either have JavaScript turned off or have an old version of the Adobe Flash Player. To view this rating widget you
need to get the latest Flash player.
If your browser allows only "trusted sites" to execute Javascript, you should add the "googleapis.com" domain to your whitelist to allow our Flash detection to work properly.
Got an idea, question, or debate inspired by this talk? Start a TED Conversation.
Джошуа Прінс-Рамус переконаний - якщо архітектори переглянуть поняття дизайну, наслідки будуть вражаючими. На TEDxSMU у Далласі, він крок за кроком відтворює перетворення місцевого театру Вайлі на гігантську "театральну машину", яка трансформується одним натиском кнопки.
Joshua Prince-Ramus is best known as architect of the Seattle Central Library, already being hailed as a masterpiece of contemporary culture. Prince-Ramus was the founding partner of OMA New York—the American affiliate of the Office for Metropolitan Architecture (OMA) in the Netherlands—and served as its Principal until he renamed the firm REX in 2006. Full bio »
Translated into Ukrainian by Hanna Leliv
Reviewed by Slovnenya 300
Comments? Please email the translators above.
19:58 Posted: Jul 2006
Views 360,273 | Comments 41
18:14 Posted: Sep 2009
Views 772,121 | Comments 138
22:00 Posted: Jan 2008
Views 319,588 | Comments 40
Just follow the guidelines outlined under our Creative Commons license.
This comment will be attributed to . Not ? Sign Out.