Джошуа Кляйн про розум ворон

Чи багато з вас бачили фільм Альфреда Хічкока "Птахи"? Він вас налякав? Зараз ви, мабуть, схочете піти. (Сміх) Це торгівельний автомат для ворон. І за останні декілька днів багато з вас питали мене: "Як ти дійшов до цього? Як ти почав це робити?" І це почалося, як і більшість великих ідей, або більшість ідей, які ви ніяк не зможете оминути, на вечірці. Близько 10 років тому я та мій друг були на вечірці, і, сидячи там, він скаржився на ворон, які творили безлад на його подвір'ї, коли він їх побачив. Він казав мені, що ми зобов'язані припинити це. Ми повинні повбивати ворон, бо вони чинять безлад. Я відповів, що це безглуздо. Можливо, ми повинні просто натренувати їх робити щось корисне. Але він вважав, що це неможливо.

Я впевнений, що в цій залі мене зрозуміють: можна сильно роздратуватися, коли тобі кажуть "це неможливо". Отож я провів наступні 10 років, читаючи про ворон у вільний час. (Сміх) І ось, через 10 років, моя дружина нарешті сказала: "Знаєш, ти повинен зробити те, про що ти казав, і побудувати цей торгівельний автомат." І я це зробив. Але одною з причин, чому я вважав це цікавим, було те, що я почав помічати: ми дуже турбуємося про види, які опинилися на межі вимирання в результаті розширення територій проживання людини. Але не схоже, що хтось звертає увагу на види, які зараз живуть - вони ж виживають. Я говорю про синантропні види. Це ті, які пристосувалися спеціально під людську екологію. Наприклад, щурі, таргани, ворони.

І, як тільки я почав спостерігати за ними, з'ясувалося, що вони гіперадаптивні. Вони чудово навчилися жити поряд з нами. А ми, в свою чергу, постійно намагаємося їх винищити. Таким чином, ми виводили покоління паразитів. Ми надали їм забагато приводів освоювати нові шляхи виживання. Так, наприклад, щурі неймовірно швидко адаптуються в нових умовах і розмножуються. І будь-хто, хто намагався здихатись тарганів, знає, що в них дійсно залізний імунітет проти яких би то не було отру. Отож, я вирішив: чому б не збудувати щось взаємовигідне? Треба збудувати щось, з чого обом сторонам буде користь, і знайти шлях створити нові взаємовідносини з цим видом. Ось як я побудував торгівельну машину.

Але історія торгівельної машини трохи цікавіша, якщо вам відомо трохи більше про ворон. Виявляється, що ворони не просто виживають поряд з людьми - - їх вид процвітає. Представники цього виду мешкають всюди, окрім Арктики і південного краю Південної Америки. В цих місцинах вони рідко розмножуються далі, ніж в п'яти кілометрах від людських поселень. Отож, може, ми і не думаємо про ворон, але вони завжди поряд. І не дивно, беручи до уваги людський приріст населення, та той факт, що більше половини людства проживає у великих містах. З цього слідує, що дев'ять десятих від приросту людського населення з'являється на світ саме в містах. Ми спостерігаємо за бумом народжуваності разом з воронами. За пташиним розрахунком зрозуміло, що ми, напевно, спостерігаємо за експотенціальним ростом їх чисельності. І це не є несподіванкою.

Але для мене дійсно цікавим було те, що я з'ясував: птахи, насправді, адаптуються дуже незвичним шляхом. Зараз я наведу вам приклад. Це Бетті. Ворона з Нової Каледонії. Ці ворони використовують палички в природних умовах, щоб діставати комах і таке інше з частин дерева. Тут вона намагається дістати шматочок м'яса зі стакана. Але в дослідників виникла проблема. Вони прокололись і залишили там дротинку. В неї не було можливості робити таке раніше. Як бачите, це погано спрацьовує. Та вона адаптується.

Їй ніхто не підказував те, що вона зараз робить. Вона ніколи не бачила цього раніше. Ніхто не підказував їй згинати дротинку в гачок, не підказував, як це робиться. Вона здогадалася до цього сама. Тож зауважимо - вона ніколи не бачила таке в дії. Так. (Сміх) Саме так. (Оплески) От саме тут і прокололися дослідники. (Сміх)

Тож, виходить, ми відкривали для себе, що ці птахи дійсно дуже розумні. Їх мозок пропорційний, такий же пропорційний, як, скажімо, в шимпанзе. З приводу кмітливості ворон вигадано багато анекдотів. Наприклад, у Швеції, ворони чекають на риболова, який закине вудку в ополонки. Коли риболов відволікається і відходить від ополонок, птахи спускаються з дерев на лід, намотують катушки з ліскою і з'їдають рибу чи приманку. Звісно, це дуже дратує риболовів.

І абсолютно інший випадок, коли декілька років тому у Вашингтонському Університеті студенти проводили експеримент і спіймали кілька ворон у студмістечку. Студенти вийшли на вулицю, тенетами зловили птахів, занесли в приміщення, зняли показники ваги, розмірів і таке інше, а потім відпустили їх. Вони виявили таку цікавинку, що решту тижня ці птахи, коли б ці студенти не проходили повз студмістечко, каркали на них, кружляли над головами і цим робили їх життя просто нестерпним.

Їм стало зовсім несмішно, коли це продовжилося наступного тижня. І наступного місяця. І після літніх канікул. Доки вони не випустилися и не покинули студентське містечко, і були цьому раді. Я впевнений - прийшли б через деякий час, а ворони все ще пам'ятали б їх. Мораль така - не дратуйте ворон. Зараз студенти Вашингтонського Університету, які вивчають ворон, роблять це у гігантській перуці і величезній масці. (Сміх) Так, це дійсно цікаво.

Отже, ми знаємо, що ворони дуже кмітливі, але чим глибше я копаю, тим більше розумію, що, насправді, в них навіть більше можливостей адаптуватися.

Відео: Ворони набули багато навичок виживання у цьому новому урбанізованому довкіллі. У цьому японському місті вони винайшли спосіб поїдання їжі, яку вони не можуть "приготувати" самі: вони кидають її на автомобільну дорогу. Зараз проблема стоїть у тому, щоб зібрати шматочки і не потрапити під машину. Почекати зелене світло, щоб зупинився рух авто, а потім вони з'їдають розчавлені горішки у повній безпеці.

(Сміх) (Оплески) Так-так. Доволі цікаво. Та найцікавішим у цьому є не те, що ворони використовують автомобілі для подріблення горіхів. Взагалі-то, це для них старий трюк. Це сталося 10 років тому у місті Сендай, на водійських курсах (десь в околиці Токіо). І з того часу усі ворони в околиці перейняли цю поведінку. А зараз кожна ворона у радіусі п'яти кілометрів стоїть на тротуарі в очікуванні свого обіду.

Тож вони вчаться один в одного. І дослідження це підтвердили. Пташині батьки навчають потомство. Ворони вчаться у рівних собі. І вчаться у своїх ворогів. Якщо б у мене було трохи більше часу, я б розповів вам про випадок з недовірливим вороном, який чудово ілюструє цю ситуацію. Є думка, що вони розвинули культурну адаптацію. І, як ми вчора вже чули, це справжня скринька Пандори, що приносить людям неприємності, і ми починаємо бачити це завдяки їм. Вони здатні дуже швидко і гнучко адаптуватися до нових викликів і нових ресурсів у їх навколишньому середовищі. Це є дуже корисним, коли мешкаєш у місті.

Ми знаємо, що є дуже багато ворон. Ми з'ясували, що вони дуже розумні і можуть навчати одна одну.. І коли все це стало мені зрозумілим, я усвідомив єдину очевидну річ: потрібно будувати торгівельну машину! І ми це зробили. Це - торгівельний автомат для ворон. Ми використали вчення Скінера, щоб сформувати їх поведінку за чотирма сходинками. Це доволі легко. Спочатку ми розміщуємо цей автомат посеред галявини або будь-де, де багато ворон, і розкидуємо монети і арахіс усюди навколо. З'являються ворони, їдять горіхи - і звикають до знаходження поряд з автоматом. Зрештою, усі горіхи з'їдені. Тоді ворони помічають, що горіхи ще залишилися на годувальному підносі, і піднімаються туди, щоб ними поласувати. Потім вони відлітають, а машина знову розкидує монети і горіхи: життя чудове, якщо ти ворона! Ти можеш повернутися будь-коли і з'їсти горішок.

Отже, коли вони дійсно звикають до цього, ми наближуємось до ворон, які повертаються. Зараз вони вже звикли до звуку машини, і повертаються знов і знов, щоб відшукати горіхи серед купи розкиданих монет. А коли вони вже досягли повного щастя, ми заганяємо їх у глухий кут.

Переходячи до третьої сходинки навчання, ми даємо лише монету. Як і будь-кого, хто звик до чогось гарного, це їх сильно дратує. Тож вони роблять так, як роблять зазвичай, коли шукають втрачене: переміщують з місця речі дзьобом. Від цієї дії монети потрапляють у щілину. І як тільки це трапляється – ворона отримує горіх. Це продовжується деякий час. Ворони дізнались: треба тільки прилетіти, дочекатись, поки з’явиться монета, змахнути її у щілину – і ось твій горіх.

Коли ж вони вже звикли і гарно засвоїли це, ми переходимо до останньої сходинки: ворони злітаються, але нічого нема. І тут ми бачимо різницю між воронами та іншими тваринами. Наприклад, білка прибіжить, пошукає горіх і піде. Повернеться, пошукає горіх, піде. Мабуть, вона зробить так само ще десять разів, поки їй не остогидне, і піде гратися до себе.

Але ворони прилетіли і постаралися розібратися. Вони пам’ятали, що автомат їх дурив і тричі змушував змінювати поведінку. (Сміх) Вони думають, що він продовжує свої витівки. Вони його штрикають і клюють дзьобом, і пробують усе. Аж раптом в однієї з них з’являється чудова ідея: "Агов! Але ж навкруги ще з самого початку була розкидана купа монет." Зістрибнувши, вона піднімає монету і опускає її в щілину. І перед нами розгортаються захоплюючі гонки. Ця ворона деякий час насолоджується монополією на горіхи, але й інші розуміють, що саме треба робити - і справа пішла.

Для мене важливо не те, що ми можемо навчити ворон збирати горішки. Зауважте, кожного року втрачається 216 мільйонів доларів монетами. Проте у мене немає бажання жити за рахунок повернення цього капіталу воронами. Замість цього я пропоную поглянути ширше на це. Думаю, що можна навчити ворон робити щось інше. Наприклад, чому б не навчити їх збирати сміття на стадіоні після гри? Або знаходити дорогі деталі серед викинутих електротоварів? А чому б не проводити пошуково-рятувальні операції? Головне для мене, головна ідея всього цього полягає у тому, що ми можемо побудувати взаємовигідні відносини з цими видами. Ми можемо знайти такі способи взаємодії з ними, щоб нам не було необхідності їх знищувати. Треба знайти рівновагу і жити з ними у корисному балансі. Дякую за увагу. (Оплески)