Джоанна Блеклі: Уроки вільної культури моди

Якось я почула цю захоплюючу історію про Міучу Прада. Вона - італійський дизайнер моди. Якось в Парижі заходить вона в вінтажний магазин зі своєю подругою. Порившись у речах, вона знаходить піджак Баленсіяга - він їй дуже подобається. Вона вивертає його навиворіт. Дивиться на шви, розглядає покрій. Її подруга говорить: "Та купуй вже його." Прада відповіла: "Я його куплю, але я також хочу зробити його копію." Зараз люди з академічного середовища, напевно, подумали: "Але ж це нагадує плагіат". Але насправді для людини зі сфери моди ознакою геніальності Пради є те, що вона може пронишпорити всю історію моди і витягти звідти піджак, який не треба змінювати ні на йоту, і який буде сучасним зараз.

Ви можете також запитати наскільки законними є її дії. Виявляється, що в дійсності це незаконно. Індустрія моди відзначається дуже низьким рівнем захисту інтелектуальної власності. В ній існує захист торгової марки, але немає захисту авторського права та захисту патентів. Все, що там існує - це захист торгової марки, а це означає, що будь-хто може скопіювати будь-який предмет одягу будь-кого з присутніх в цьому залі і продавати його як своє власне творіння. Єдине, що неможливо скопіювати - це знак торгової марки, що знаходиться на певному елементі одягу. Ось чому ми бачимо безліч логотипів, розкиданих на модному одязі повсюди. Це робиться для того, щоб майстрам підробок було важче сфабрикувати такий самий дизайн, тому що імітувати логотипи забороняється. Але якщо поїхати до Санті Еллі (район Лос-Анджелеса, відомий різноманітністю модних новинок), так. (Сміх) Так, я згодна. Ще я знаю Канал Стріт. Іноді можна такі цікаві речі знайти, правда?

А причиною того,що в індустрії моди немає захисту авторського права є те, що вже давно суди постановили, що одяг є занадто практичною річчю, щоб претендувати на захист авторського права. Cуди не хотіли, щоб купка дизайнерів володіла новаторськими формоутворюючими елементами одягу. Тому що тоді кожному потрібно було б мати ліцензію на цей манжет чи той рукав, адже якийсь там Джо Блоу володіє правом на нього. Як там було сказано, "занадто практичний"? Чи думаємо ми так само про моду? Ось Вів'єн Вествуд. Звичайно ж не думаємо! Мода для нас, напевно, скоріше занадто нерозумна, занадто непотрібна.

Ті з вас, кому знайома логіка захисту авторського права - без права власності немає стимулу впроваджувати якісь зміни - можуть дійсно здивуватися,дізнавшись яким украй необхідним є успіх індустрії моди сам по собі та з економічної точки зору. Сьогодні я хочу підтвердити те, що завдяки відсутності захисту авторського права в індустрії моди дизайнери моди фактично змогли перетворити утилітарний дизайн, речі, які призначені, щоб прикривати наше оголене тіло, в те, що ми зараз вважаємо мистецтвом. Відсутність захисту авторського права в цій індустрії створює відкрите і творче середовище для креативності.

Навідміну від споріднених видів мистецтва, таких як скульптура чи фотографія, кіномистецтво чи музика, дизайнери моди можуть відбирати для себе зразки дизайну будь-якого з колег. Вони можуть взяти будь-який елемент одягу з будь-якої епохи історії моди та включити його у свій власний дизайн. Вони також відомі своїм вмінням схопити ритм часу. А тут, я припускаю, що їх надихнули костюми з фільму "Аватар". Можливо зовсім трошки. На костюми авторське право також не поширюється.

Так ось, дизайнери моди мають найширшу палітру вибору серед усіх,хто працює в творчій індустрії. Ця весільна сукня фактично виготовлена з комбінованих з виделкою ложечок, а ця зроблена з алюмінію. Я чула, що ця сукня під час ходьби створює звуки щось на зразок "музики вітру". Таким чином, одним з чудових побічних ефектів культури копіювання, а так воно і є в дійсності, є заснування трендів. Люди вважають це майже магією. Як це трапляється? Ну, тому що копіювати один одного - законно.

Деякі люди думають, що на верхівці ієрархічної драбини моди є кілька людей, які диктують нам що потрібно носити, але якщо ви поговорите з будь-яким дизайнером будь-якого рівня, включаючи висококласних дизайнерів, вони вам завжди скажуть, що найбільшим джерелом натхнення для них є люди з вулиці, такі як ви і я, які комбінують та створюють свої власні модні стилі. І саме звідти дизайнери справді черпають велику частину свого творчого натхнення, тобто дана індустрія базується як на низхідних, так і на висхідних процесах.

Гіганти "швидкої моди" напевно мають найбільший зиск з відсутності захисту авторського права в індустрії моди. Вони відомі тим, що фабрикують останні тенденції моди та продають їх за дуже низькими цінами. Вони стикалися з великою кількістю судових позовів, але зазвичай рішення виносяться не на користь дизайнерів. Суди багато разів стверджували: "Вам не потрібен ще більший захист інтелектуальної власності". Коли ти бачиш подібні копії, то починаєш дивуватися: Яким чином в цьому бізнесі виживають бренди класу "люкс"? Якщо ти можеш купити якусь річ за 200 доларів, то навіщо ж платити тисячу? Отже, це було однією з причин чому ми проводили конференцію тут в Університеті Південної Каліфорнії кілька років тому. Ми запросили туди Тома Форда. Конференція мала назву "Готові поділитися: мода та володіння креативністю". І ми задали йому це саме питання. Ось що він відповів. Якраз на той час він перервав свій успішний період роботи головним дизайнером Гуччі, якщо вам не було відомо.

Том Форд: Ми виявили в результаті комплексного дослідження, хоча, фактично це і не було комплексним дослідженням, досить простого дослідження, що покупці підробок не є нашими клієнтами.

Джоанна Блеклі: Подумати тільки. Постійні покупці в Санті Еллі - це зовсім не ті, хто купує речі в Гуччі. (Сміх) Тут зовсім інша демографія. І ви ж знаєте, що підробка ніколи не є ідентичною оригіналові висококласного бренда, щонайменше у плані матеріалу; підробки завжди виготовляються з дешевших матеріалів. Але іноді навіть дешевий варіант фактично може містити якісь прекрасні деталі, які здатні вдихнути життя в уже "в'янучий" тренд. В копіюванні є багато позитивних рис. Однією з них, як зазначають багато культурних критиків, є те, що зараз ми маємо набагато ширшу палітру для вибору дизайну, ніж коли-небудь, і це все, в основному, завдяки індустрії "швидкої моди". І це добре. Нам потрібен широкий вибір.

Мода, подобається це вам чи ні, допомагає представити себе світові. Завдяки "швидкій моді" світові тренди, фактично, набагато швидше закріплюються, ніж це було раніше. А це є дуже добре для законодавців мод; вони хочуть закріпити тренди,щоб мати змогу просувати свої творіння. Що стосується тих, хто пов'язаний з модою, вони завжди хочуть бути попереду інших. Вони не хочуть носити те, що носять інші. А тому вони хочуть перейти до іншого тренду якомога швидше.

Я вам скажу, якщо ти хочеш бути модним - забудь про спокій. Кожного сезону ці дизайнери повинні боротися за нову приголомшливу ідею, яка має стати всезагальним захопленням. І це, я вам скажу, дуже добре з точки зору фінансів. Безумовно, існує низка впливів, які має культура копіювання на творчий процес. Стюарт Вайтсман - дуже успішний дизайнер взуття. Він багато скаржився на те, що люди копіюють його, але в одному з інтерв'ю я прочитала, що це справді змушує його вдосконалюватися. Потрібно створювати нові ідеї, нові речі, які буде важко скопіювати. Він вигадав туфлі з клиноподібними підборами, які необхідно виготовляти з сталі або титану. Якщо виготовити їх з якогось дешевшого матеріалу, то підбори розламаються навпіл. Ризик копіювання змусив його бути більш вигадливим. (Музика)

І це мені нагадало про великого джазмена Чарлі Паркера. Я не знаю чули ви цю історію чи ні. Він сказав, що однією з причин чому він винайшов стиль бібоп була впевненість, що білі музиканти не зможуть відтворити подібний звук. (Сміх) Він хотів створити стиль, який було б дуже важко скопіювати, те ж саме весь час роблять дизайнери моди. Вони намагаються створити стиль, почерк якого будуть легко впізнавати, власну естетику, яка відображає їхне власне "Я". І коли хтось скопіює його, всім відомо, тому що цей фешн-лук вже був на подіумі, і його естетика зрозуміла.

Люблю ці сукні Гальяно. Добре, рухаємося далі. (Сміх)

Світ моди схожий на світ комедії. Не знаю чи вам відомо, що захист авторських прав на жарти також не поширюється. Тому, коли дотепи були дуже популярними, то їх завжди цупили один в одного. Але зараз комедійний жанр став іншим. Створюється образ, характерний стиль, майже як в дизайні моди. І жарти, подібно до дизайну моди дизайнером, справді спрацьовують лише в рамках естетики певного образу. Якщо хтось поцупить жарт, у Леррі Девіда наприклад, то він вже не буде таким смішним.

Інша річ, яку дизайнери моди зробили, щоб вижити в середовищі копіювання - вони навчилися копіювати самих себе. Вони самі себе копіюють. Вони підписують угоди з гігантами "швидкої моди", і таким чином можуть продавати свої творіння зовсім іншому прошарку населення: постійним клієнтам Санті Еллі.

Зараз деякі дизайнери моди можуть сказати: "Тільки в Сполучених Штатах нас не поважають. В інших країнах існує захист нашого майстерного дизайну". Але поглянувши на два найбільші ринки в світі, вам стане зрозуміло, що той захист, який там пропонується насправді, безрезультатний. В Японії наприклад, яку я вважаю третім найбільшим ринком, існує закон про дизайн; він захищає предмети одягу, але стандарт новизни там такий високий, що ти повинен довести, що такого вбрання раніше не існувало, що воно унікальне. Це щось на зразок стандарту новизни, яка є обов'язковою для патентів в США, які дизайнери моди ніколи не отримують, і рідко отримують тут, в США.

В Європейському Союзі пішли іншим шляхом. Вимоги до стандарту новизни дуже низькі, будь-яка людина може зареєструвати будь-що. Але навіть враховуючи те, що це дім індустрії "швидкої моди" і є багато дизайнерів класу "люкс", загалом, вони не реєструють предмети одягу, і судових процесів зовсім небагато. Виявляється це тому, що вимоги до стандарту новизни занизькі. Можна прийти, взяти сукню будь-якого дизайнера, відрізати знизу три дюйми, звернутися до Європейського Союзу та зареєструвати її як новий дизайн, оригінал. Таким чином, це не зупиняє майстрів підробки. Якщо подивитися на реєстр, то фактично багато з зареєстрованих речей в ЄС - футболки Найк, майже ідентичні одна одній.

Але це не зупинило Діану фон Фюрстенберг. Вона очолює Раду Дизайнерів Моди Америки. Вона сказала членам Ради,що має намір добитися захисту авторського права на дизайни моди. Однак це починання було придушено компаніями роздрібної торгівлі. Я не думаю, що законопроект зможе просунутися вперед, тому що стало зрозумілим, що дуже важко визначити різницю між "піратським" дизайном і частиною світового тренду. Кому належить право власності на певний стиль? На це запитання дуже важко відповісти. Для цього потрібно багато юристів і багато судових слухань, і роздрібні торгівці вирішили, що це буде занадто дорого.

Скажу вам, що не тільки індустрія моди не має захисту авторського права. Є низка інших індустрій, в яких захист авторського права відсутній, включаючи харчову індустрію. Немає авторського права на рецепти, тому що це список інструкцій, це факт. Не можна захистити авторським правом вигляд та смак навіть найбільш унікальної страви. Така ж сама ситуація з автомобілями. Як би ексцентрично чи круто вони не виглядали, неможливо забезпечити авторським правом їх зовнішній дизайн. А все тому, що це практичний предмет. Те ж саме з меблями, вони занадто практичні. Фокуси, на мою думку є інструкціями, на зразок рецептів, теж не мають захисту авторського права. Зачіски - не мають авторського права. Відкрите програмне забезпечення. Тут було вирішено, що авторські права їм не потрібні. Без них буде більше іновацій. Дуже важко дістати авторське право на бази даних. Майстри татуювань? Їм це не потрібно, це зовсім не круто. Вони вільно діляться своїми дизайнами. Немає захисту авторського права на жарти. Демонстрація фейєрверків, правила ігор, аромати парфумів - немає авторського права. Деякі з цих областей можуть здатися вам периферійними, але ось вам обороти продажу в індустріях з дуже низьким рівнем захисту авторського права, а це обороти кіномистецтва та книговидання. (Аплодисменти) Не дуже захоплює.

(Аплодисменти)

Коли спілкуєшся з людьми із індустрії моди, часто можеш почути щось на зразок: "Тихо, не кажіть нікому про те, що ми крадемо один у одного дизайни. Це спантеличує". Але знаєте що насправді? Це викликає революцію. Це може стати зразком для багатьох інших індустрій, наприклад тих, що ми щойно бачили зі справді малесенькими стовпчиками, їм треба задуматись над цим. Тому що зараз області з високим рівнем захисту авторського права працюють в такій атмосфері, наче вони не мають ніякого захисту, і вони не знають, що робити.

Коли я з'ясувала, що існує низка індустрій, які не мають захисту авторського права, я подумала: "Яка ж у цьому логіка? Мені потрібна ілюстрація." А юристи не забезпечують ілюстраціями, тому я створила її сама. Це дві головні опозиції, два питання, на яких тримається логіка закону про авторське право. Звичайно, все набагато складніше, але ця ілюстрація згодиться. Перше питання: Чи є предмет захисту предметом мистецтва? Тоді він підлягає захисту. А якщо це практичний предмет? Тоді ні, він не підлягає захисту. Це досить складна, нестійка подвійність.

Друге питання: Чи є предмет захисту ідеєю? Чи потрібно, щоб він вільно обертався в вільному суспільстві? Якщо так, то захисту немає. Чи це фізично стійке вираження ідеї, об'єкт,який хтось створив і заслуговує на те, щоб володіти ним і отримувати з ннього гроші? Проблема в тому, що цифрові технології повністю спотворили логіку цього "фізичного втілення", вираження та поставили його напротивагу "ідеї". Сьогодні, ми не сприймаємо книгу як предмет на полиці, чи музику як фізичний об'єкт, який ми можемо тримати в руках. Це цифрові файли. В нашому розумінні майже зник будь-який зв'язок цих предметів з фізичною реальністю. І ці речі, які ми можемо легко скопіювати та передати, поширюються в нашій культурі скоріше як ідеї, а не як фізичні втілення.

Ці концептуальні питання стають грунтовними, коли мова заходить про творчість та власність. І, я вам скажу, нам не потрібно, щоб ними займалися тільки юристи. Вони розумні. У мене хлопець - юрист. З ним немає проблем. Хлопець розумний. Але нам необхідно команду спеціалістів з різних сфер, щоб вони обговорили це питання, намагаючись визначити, яка модель власності в цифровому світі здатна призвести до до максимального розвитку іновацій. І моя пропозиція полягає в тому, що мода може стати справді хорошим місцем для пошуків моделі творчих індустрій в майбутньому.

Якщо ви хочете дістати більш детальну інформацію з приводу цього дослідження, будь ласка, відвідайте наш веб-сайт ReadyToShare.org. Хочу від душі подякувати Вероніці Хорікі за створення цієї дуже модної презентації.

Дуже дякую. (Аплодисменти)