Джанет Ічелман: Підходьте до уяви з серйозністю

Це історія про серйозне ставлення до уяви. 14 років тому я вперше зіштовхнулася з таким звичним матеріалом, як рибальська сітка, яку використовують одним і тим же способом упродовж століть. Сьогодні я використовую її для створення стійких та пишних форм розміром із велику будівлю у великих містах навколо світу. Ніколи б не подумала, що буду займатись таким. Я ніколи не вивчала скульптуру, інженерну майстерність чи архітектуру. Більше того, після коледжу я подала заяву на вступ до 7 художніх училищ, але мені відмовили скрізь.

Я почала самостійно вивчати художнє мистецтво. Через 10 років мені запропонували стипендію Фулбрайта в Індії. Пообіцявши створити експозицію картин, я відіслала картини і сама приїхала в Махабаліпурам. Настав кінцевий термін експозиції, а мої картини до Індії так і не прибули. Потрібно було щось робити. Це рибацьке село славилося своєю скульптурою. Тому я почала займатися бронзовим литтям. Але робити великі фігури було досить складно і коштовно. Прогулюючись пляжем, я спостерігала за рибалками, які зв’язували на піску свої сітки. Я бачила це щодня, але цього разу я побачила це з іншого боку – як новий підхід до скульптури, можливість створення нової форми без використання твердих матеріалів.

Мою першу більш-менш прийнятну скульптуру було створено разом із цими рибалками. Це був автопортрет "Округлі сідниці". (Сміх) Ми підняли її високо вгору на палях, щоб сфотографувати. Я побачила, що кожен подув вітру залишав свій слід на її м’якій поверхні, щосекунди змінюючи форму. Це зачаровувало. Я продовжила вивчати традиції цієї справи та працювати разом з майстрами, а згодом у Литві з виробниками мережива. Мені сподобались ті тонкі деталі, які мереживо вносило в мої роботи. Але я хотіла більшого – перетворити їх з об’єктів, які просто споглядаєш, на дещо більше, на те, у чому можна загубитися.

Я повернулася до Індії та продовжила працю з тими рибалками. Ми сплели сітку з півтора мільйона власноруч зроблених вузлів, яку нещодавно було виставлено на огляд у Мадриді. Декілька тисяч людей побачили її. Серед них був і будівельник Мануель Сола-Моралез, який займався реконструкцією берегової лінії в Порто, Португалія. Він поцікавився, чи зможу я створити щось подібне в якості постійної міської споруди. Я не знала, чи зможу я це зробити, чи зможу зробити конструкцію надійною. Довгочасне, сконструйоване та постійне – це зовсім протилежне до унікального, вишуканого та скороминущого.

Упродовж двох років я шукала нитки, які могли б витримати дію ультрафіолетових променів, солоного повітря, забруднення, але в той же час були достатньо м’якими, щоб плавно рухатися під дією вітру. Потрібно було, щоб сітка підтримувалася в повітрі прямісінько над кільцевою розв’язкою. Тож ми підняли над землею 20-тонне сталеве коло. Нам потрібно було спроектувати його так, щоб воно граційно рухалося при помірному вітрі та могло витримувати урагани. Але в нас не було ніякого програмного забезпечення, щоб змоделювати щось пористе та рухливе. Я знайшла відомого авіаційного інженера, який конструює вітрила для гоночних яхт кубку Америки – Пітера Хеппела. Він допоміг мені вирішити подвійну проблему чіткої форми та легкого руху.

Я не могла зробити це відомим мені шляхом, оскільки зв’язані мною вузлики не витримали б ураганного вітру. Я встановила контакти з промисловою фабрикою з виготовлення рибацьких сіток, ознайомилася там з різноманітними машинами та знайшла метод, як створити мереживо з їх допомогою. Методу, який дозволив би адаптувати цю старовинну та унікальну ручну роботу для промислового виробництва, не існувало. Тому потрібно було його винайти. Пройшло 3 роки, я встигла народити двох дітей, і ми створили мереживну сітку площею 4600 кв.м. Важко було повірити, що заплановане мною тепер збудовано на довгі роки та зберегло свій оригінальний задум.

(Оплески)

Ця розв’язка була сіра та звичайна. Тепер це самобутнє місце. Я вперше пройшлася під спорудою. Спостерігаючи за хореографією вітру, я відчула себе захищеною і водночас частинкою нескінченного неба. Моє життя тепер зміниться. Я хочу створювати оазиси культури на відкритих просторах міст усього світу. Я хочу поділитися з вами двома новими напрямками моєї праці.

Історична будівля адміністрації Філадельфії: для цієї площі мені потрібен був матеріал для скульптури, легший, ніж звичайні сітки. І ми почали експериментувати з крихітними розпорошеними частинками води для створення сухого туману, що приймає форму під дією вітру. У процесі експериментів ми побачили, що він змінює форму й при взаємодії з людьми – вони можуть взаємодіяти та проходити крізь нього, не намокнувши. Я використовую цей скульптурний матеріал, щоб відстежувати шляхи потягів метро на поверхні землі в реальному часі. Це наче рентгенівський знімок міської кровоносної системи.

Наступним випробуванням стала Біеналле Амерік в Денвері, на якій мене попросили відобразити 35 націй західної півкулі та їх взаємодію в скульптурі. (Сміх) Я не знала з чого розпочати, але погодилася. Я прочитала про нещодавній землетрус у Чилі і цунамі, що прокотилося по усьому Тихому океану. Через нього зсунулися тектонічні плити Землі, прискорилося обертання планети та скоротилося тривалість доби. Я зв’язалася з Національною Організацією з Океану та Атмосфери США та попросила їх поділитися інформацією про цунамі. І ось так переосмислила її: це "1.26", що відповідає кількості мікросекунд, на які скоротилася земна доба.

Я не могла використовувати сталеве коло, як раніше. Цього разу форма була надзвичайно складна. Тому я замінила металевий каркас на м’яку, тонку сітку, у якій нитки в 15 разів міцніші за сталь. Ця скульптура тепер могла бути повністю м’якою, а тому настільки легкою, що вона навіть зачіпалася за будівлі ’ у прямому розумінні стаючи частиною матерії міста. Для побудови таких складних незрозумілих форм з урахуванням впливу сил земного тяжіння не існувало спеціального програмного забезпечення. І ми створили його.

Потім мені зателефонували з Нью-Йорка і запитали, чи зможу я втілити ці ідеї на Тайм-Сквер або на Хай-Лайн. Новий метод м’якої структури дозволяє моделювати і конструювати ці споруди розміром з хмарочос. Їх ще ніхто не фінансував, але я мрію про створення подібних скульптур у містах усього світу, де вони більш за все потрібні.

14 років тому я шукала красу в традиційних предметах, у формах ручної праці. Сьогодні я поєдную їх з високотехнологічними матеріалами та проектуванням, щоб створювати розкішні та тендітні форми розміром з будівлю. Мій художній кругозір продовжує розширюватися.

Наостанок я розповім вам одну історію. Мені зателефонувала подруга з Фенікса. Адвокат, яка ніколи не цікавилася мистецтвом, не відвідувала жодну місцеву експозицію, витягла всіх, кого вдалося, з офісу та примусила їх лягти під цією скульптурою. Так вони й лежали у своїх ділових костюмах, на траві, спостерігаючи за мінливими поривами вітру поряд з людьми, яких вони навіть не знали, наново відкриваючи для себе відчуття дива.

Дякую.

(Оплески)

Дякую. Дякую. Дякую вам. Дякую. Дякую.

Оплески