Джейн Гудолл допомагає людям і тваринам навчитися жити разом

Доброго дня або, якщо хочете, доброго вечора. Можна також сказати джамбо, гутен абенд, бонжур, а можна прокричати у-у-у-у-у-у-у-у! Цей клич видають шимпанзе шимпанзе перед тим, як влаштовуються на ночівлю. Він розноситься від одного схилу долини до іншого, від однієї групи мавп – інший.

Сьогодні ввечері я хочу продовжити розмову з того місця, на якому вчора зупинився Зерей. Він говорив про дивовижну знахідку – трирічну дитину-австралопітека Селама. Нам також розповідали про історію, генеалогічне дерево людства, через розшифровку ДНК. До речі, саме покійний Луїс Лікі,палеонтолог, настановив мене на шлях дослідження шимпанзе. І цей шлях – досить незвичайний. Сьогодні це звучить банально, але в той час Лікі, який займався пошуками останків ранніх людей в Африці, міркував так. Дуже багато про зовнішність наших предків ми можемо дізнатися з викопних рештків, з особливостей кісткового скелету. Дещо про їхній спосіб життя говорять знайдені разом з їхніми останками артефакти. Але якою була їхня поведінка? Ось що хотів знати Лікі. Звичайно ж манера поведінки не зберігається в землі. Він стверджував, і зараз це всіма визнана теорія, що моделі поведінки наших найближчих родичів, людиноподібних мавп, і сучасних людей схожі або навіть збігаються. Отже, не виключено, що ці зразки поведінки були притаманні нашим спільним предкам, які жили близько семи мільйонів років тому. І отже, можливо, ми винесли ці риси з далекого-далекого минулого.

Що ж, якщо почитати сучасні підручники про еволюцію людини, часто можна побачити, як автори розмірковують про поведінку первісних людей,обгрунтовуючи свої теорії звичками шимпанзе. З усіх живих істот вони нам ближче, і ми переконалися в цьому в ході нашої конференції. Отже, мені залишається тільки розповісти, чому шимпанзе так нагадують нас в деяких особливостях поведінки.

Кожен шимпанзе має свою індивідуальність. Звичайно я давала їм усім імена. Вони можуть жити понад 60 років, хоча на волі навряд чи доживають до цього віку. Містер Вурзел. Самки народжують перше дитинча в 11 або 12 років. Після цього, наступні з'являються кожні п'ять або шість років. Протягом довгого періоду дитинча залежить від матері: харчується її молоком, спить поруч з нею вночі і подорожує на її спині. Вважається, що тривалий період дитинства так само важливий для шимпанзе, як і для нас, в сенсі навчання. У міру того, як будова мозку в різних видів тварин усе більш ускладнюється в процесі еволюції, ми робим висновок, що навчання відіграє все більш важливу роль у житті окремої особини. І молоді шимпанзе проводять дуже багато часу, спостерігаючи за старшими. Нам відомо, що вони вміють наслідувати те, що бачать. Вважається, що саме таким шляхом різні прийоми використання підручних предметів, виявлені в різних популяціях африканських шимпанзе, передаються від одного покоління до іншого через спостереження, повторення і особистий досвід застосування. Отже, такі прийоми поведінки можна вважати примітивною культурою.

У шимпанзе немає розмовної мови. Ми вже говорили про це, але вони користуються досить широким набором жестів і рухів, багато з яких схожі або навіть повністю збігаються з нашими і вживаються в тих же ситуаціях. При зустрічі шимпанзе обіймаються. Вони також цілуються, тримаються за руки і поплескують один одного по спині. А ще вони походжають з набундюченим виглядом і кидаються каменями. У спільнотах шимпанзе можна спостерігати дуже багато прикладів співчуття, ознак любові і справжнього альтруїзму. На жаль, в них, як і в нас є свої темні сторони. Шимпанзе можуть бути вкрай жорстокими. Вони навіть здатні на, свого роду, війну. Така по-справжньому агресивна поведінка здебільшого спрямована на членів сусідньої групи мавп. Шимпанзе з відданістю охороняють свою територію. На мою думку, з усіх живих істот саме шимпанзе допомогли нам зрозуміти, зрештою, якою умовною є межа між людиною і тваринним світом.

Ця межа не чітка, і чим більше спостережень ми проводимо, тим розмитішою вона видається. Дослідження, яке я почала в 1960 році, триває і до сьогодні. І ці шимпанзе зі складним життям в дикій природі допомогли нам більше, ніж будь-хто інший, зрозуміти, що ми – невід'ємна частина дивовижного світу живих істот, які населяють Землю. Тому так важко спостерігати, як шимпанзе і багато інших тварин по всьому світу позбавляють їхнього природного середовища. Це тільки один аерофотознімок. На ньому видно вкриті лісом високогір'я Гомбе. Здійснюючи обліт цієї території 16 років тому, я згадала, що в 1960 році ліс, який знаходиться за межами парку, простягався далеко за горизонтом, вздовж східного берега озера Танганьїка, де розташований крихітний, площею всього близько 80 квадратних кілометрів, Національний парк Гомбе. І тоді мені спало на думку: що ми можемо зробити, щоб лише спробувати врятувати цих відомих всьому світу мавп, коли люди, які живуть по сусідству з Національним парком і ті перебувають на межі виживання? Там живе набагато більше людей, ніж земля може прогодувати. Їхня кількість зростає за рахунок біженців, які їдуть з Бурунді і переправляються через озеро із Конго. Дуже бідні люди, вони не мають змоги купити собі їжу.

Все це привело нас до створення програми, яку ми назвали "Подбай". Це досить комплексний підхід до покращення життя людей, які живуть за околицями парку. Спочатку в проекті брали участь 12 сіл, зараз 24. Немає часу вдаватися в деталі, скажу тільки, що він охоплює такі речі, як насаджування дерев, застосування придатніших методів для обробітку високогірних земель, які зараз дуже виснажені і майже перетворилися на гірську пустелю. Спостереження і запобігання ерозії грунтів, відновлення виснажених сільськогосподарських угідь, які через пару років знову зможуть стати родючими. Допомога мешканцям у добуванні питної води з колодязів. Можливо, будівництво шкільних приміщень. Але найважливіше, мені здається, робота з малими групами жіночого населення, надання їм можливостей для отримання невеликих кредитів. І тут у нас, як і по всьому світу, 95 відсотків позик повертаються. Ми підтримуємо жінок, які працюють в школах, допомагаємо дівчаткам отримати середню освіту, тверезо усвідомлюючи, що по всьому світі із ростом освіченості жінок, скорочується розмір сім'ї. Ми поширюємо знання про планування сім'ї, про ВІЛ та СНІД.

І як результат роботи цієї програми вживаються заходи для збереження лісів. Але також потрібно додати, що фермери з цих 24 сіл не вважають нас купкою білих людей, які приїхали вивчати мавп. До речі, зараз більшість нашої команди складають танзанійці, і коли наша програма була запущена, саме танзанійці йшли в села і розмовляли з мешканцями, обговорюючи те, що цікавило людей. Чи думали селяни про охорону лісів? Абсолютно не думали. Їх турбували питання охорони здоров'я та освіти. Але з часом, коли ситуація стала змінюватися на краще, вони почали розуміти для чого необхідно берегти ліс. Вони побачили, що найжахливіша ерозія грунтів та зсуви трапляються тоді, коли на верхніх ділянках пагорбів вирубують дерева.

Зараз ми розвиваємо екосистему Великого Гомбе. Вона включає в себе площі, які знаходяться навколо Національного парку та ті, які охоплюють різні ділянки виснажених земель. Тепер, коли рівень життя в селах трохи виріс, хлібороби вже готові виділити 10-15 відсотків своїх земель у високогір'ях, і, коли на них знову виросте ліс, шимпанзе зможуть користуватися цими зеленими коридорами для спілкування, яке їм необхідне для підтримки життєздатності виду, з іншими групами мавп, які збереглися за межами Національного парку. Отже, програма "Подбай" виявилася успішною. Ми запускаємо її і в інших частинах Африки, на тих виснажених землях, які зіткнулися з проблемою стрімкого зростання населення.

Однак проблеми в Африці, які ми обговорювали протягом перших двох днів конференції, це проблеми всього світу. Це, перш за все, крайня бідність. Коли величезна кількість людей проживає на території, яка не здатна їх прогодувати, особливо коли при цьому вирубуються ліси і оголена земля піддається вітровій ерозії, а люди у безвиході знищують все більше і більше дерев, щоб хоч якось прогодувати свої сім'ї, чого можна очікувати ? Зрештою, це чимось обернеться. Але є й інші проблеми, і не тільки в Африці, а в усіх країнах, що розвиваються, по суті, повсюди. Що ми робимо з нашою планетою? Як ви знаєте, відомий вчений Едвард Осборн Вілсон сказав, що якби кожен житель цієї планети жив за стандартами середнього європейця чи американця, то нам знадобилося б три таких планети. А сьогодні вже чотири. Але їх у нас не має, Земля у нас одна.

І що ж відбувається? Я маю на увазі, що постає таке питання: ось ми, люди, можливо, найрозумніші з будь-яких істот, які коли-небудь жили на землі, але чому людина зі своїм унікальним мозком, здатним створювати такі дивовижні технології, зразки яких представлені на цій TED конференції, продовжує руйнувати єдину домівку, яку вона має? Тубільці на всіх континентах, перш ніж ухвалити важливе рішення, сідали і розмірковували, як це рішення вплине на їхніх нащадків через сім поколінь. Сьогодні найважливіші рішення, і я говорю не тільки про Африку, але й про розвинені країни, рішення, які коштують мільйони доларів і стосуються мільйонів людей, часто приймаються, виходячи з того, як вони будуть сприйняті на наступних зборах акціонерів. І від таких дій залежить життя Африки.

Коли я почала їздити по Африці, обговорюючи проблеми, з якими стикаються шимпанзе і спустошені ліси, я стала все більше і більше розуміти, що більшість африканських проблем беруть коріння з колоніального минулого. І я виїхала за межі Африканського континенту, стала бесідувати про це з жителями Європи, Сполучених Штатів, Азії. І всюди я бачила ці страшні проблеми. Ви розумієте, про що я говорю. Я кажу про забруднення навколишнього середовища. Повітря, яким ми дихаємо, часто є отруйним. .Продукти сільського господарства отруєні хімікатами. А вода, вода – мабуть, найболючіше питання, з яким ми зіткнемося в цьому столітті. Скрізь вода забруднена продуктами сільськогосподарської та побутової хімії, промисловими відходами, які все ще викидаються в навколишнє середовище, здається, помилки минулого нас нічому не вчать. Мангрові чагарники вирубуються, такі стихійні лиха, як цунамі завдають все більшої шкоди. Ми вже говорили про ерозію грунтів. Ми необдумано спалюємо горючі копалини, і це разом з іншими, так званими парниковими газами веде до зміни клімату. Зрештою, люди у всьому світі почали розуміти, що з кліматом коїться щось недобре.

Кліматичні умови, можна сказати, перекинулися з ніг на голову. А найбільше від цього страждають бідняки. І Африка вже постраждала. У багатьох районах, сусідніх із Сахарою, все страшнішими стають посухи. А коли випадає дощ, часто трапляються повені, які призводять до нової хвилі страждань, злиднів, голоду і хвороб. А це скупчення жебраків, яким нема за що купити їжу і нікуди бігти, тому що вся земля навколо безплідна. І пустеля наступає, крок за кроком, метр за метром, по мірі того, як вирубуються останні дерева. І це відбувається не тільки в Африці, а й по всьому світу.

Тому мене не дивувало те, що в своїх поїздках я зустріла так багато молодих людей,які, здавалося, втратили надію. Ми, ніби позбавлені тієї мудрості, притаманної корінним жителям. Я ставлю запитання: "Чому?" Що ж, можливо, з'явився якийсь розлад між нашим унікальним розумом, прикладом досягнень якого служать технології TED, і нашим серцем? Я не говорю про це в науковому відношенні, а з точки зору любові і співчуття. Чи трапився якийсь розлад? Взяти тих молодих людей, з якими я розмовляла, здебільшого вони були або пригніченими, або апатичними, незадоволеними і озлобленими. Вони говорили в більшій чи меншій мірі про те що і я: "Ми стали такими, тому що ви перекреслили наше майбутнє, і ми вже нічого не можемо з цим зробити".

Ми вирішили їхнє майбутнє. У мене три маленьких онука, і кожен раз, коли я їх бачу, думаю про те, як змінилася наша прекрасна планета з часу мого дитинства, і відчуваю розпач. Все це підштовхнуло нас до розробки програми "Коріння і пагони", яка стартувала там же, в Танзанії, і працює зараз в 97 країнах світу. Ця назва символічна. Коріння утворюють міцну основу. Пагони, хоча і здаються крихкими, здатні пробитися крізь цегляну стіну, простягаючись до сонця. Кам'яна стіна символізує всі ті проблеми, від яких потерпає наша планета, природні та соціальні. Ця програма – послання надії. Сотні, тисячі молодих людей по всьому світу зможуть пробудитися і змінити світ, в якому ми всі живемо, на краще. Головне гасло програми "Коріння і пагони" полягає в наступному. Абсолютно кожен з нас щось змінює у житті, кожен божий день. У нас є вибір. Кожен, хто знаходяться в цьому приміщенні, має можливість вибрати, що він хоче змінити. Але бідняки немають можливості вибирати. Це ми повинні змінити ситуацію так, щоб вони отримали таку можливість.

Всі учасники"Коренів і пагонів " можуть взятися за один з трьох проектів в залежності від їхнього віку, від того, в якій країні вони живуть, в місті чи в сільській місцевості. Але головне, наша програма охоплює і дошкільні установи, і університети, і все більше і більше дорослих організовують свої групи "Коренів і пагонів". Кожна група намагається змінити наш світ на краще, вибираючи один з трьох проектів, усвідомлюючи, що різні питання взаємопов'язані і впливають один на одного. Один з варіантів роботи – допомагати своїй власній громаді і, по можливості, зібрати кошти для спільнот в інших регіонах планети. Інший варіант – допомагати тваринам, не тільки диким, але і домашнім. І третій напрямок – сприяти збереженню нашого спільного середовища проживання. Всі ці завдання об'єднує одна ідея: треба вчитися жити в мирі та злагоді з самим собою, зі своїми близькими, зі співвітчизниками, з іншими націями, культурами і релігіями, а також з природнім середовищем. Ми не можемо жити без природи. Ми не можемо продовжувати її знищувати. Другої такої планети у нас не буде.

Групи "Коренів і пагонів" в Африці беруться за один-два проекти – в Танзанії, Уганді, Кенії, Південній Африці, республіці Конго, Сьєрра-Леоне, Камеруні і так далі. І, як я вже сказала, такі групи створені в 97 країнах світу. Вони, звичайно, саджають дерева, вирощують овочі без хімічних добрив. Працюючи в таборах біженців, розводять курчат і продають яйця за низькою ціною або ж годують ними свої сім'ї. І люди з гордістю відчувають свою силу, тому що вони перестали бути безпорадними і залежати від інших, маючи хоча б власні овочі і кури. В Уганді ми надаємо психологічну допомогу дітям, які були втягнені у громадянські війни. Завдяки цьому вони не відчувають себе покинутими і знову стають повноцінними членами суспільства. Наші люди працюють також і в тюрмах. У мене більше немає часу розповідати про цю програму. Ах, мало не забула! Учасники програми займаються ще проблемою ВІЛ та СНІДу. Це дуже важлива складова роботи, особливо, коли старші діти розмовляють з молодшими. Про незаплановану вагітність і тому подібне. Молодь краще сприймає ці розмови з вуст своїх однолітків.

Чи є надія? Ось питання, яке мені ставлять в різних куточках нашої планети. "Джейн! Ви бачили стільки жахливих речей, ви стали свідком того, як число ваших улюблених шимпанзе скоротилася з одного мільйона на початку століття до 150 тисяч. І така ж ситуація склалася з багатьма іншими тваринами. Зникають ліси, на їх місцях залишається пустеля. І справді у вас залишається надія? " Я відповідаю "так!" Адже неможливо брати участь в такій конференції, як наша, втративши надію, чи не так? Звичайно, я живу з надією. По-перше, я вірю в дивовижні можливості людського розуму.

Я маю на увазі технології. що я була вражена, почувши людей, які обговорюють отримання добрива з фекалій. Ця тема – теж мій коник. Ми просто спускаємо стільки води в каналізацію, це ж жахливо. Потім було піднято виключно важливе питання про поновлювані джерела енергії. Чи намагаємося ми зберегти планету для наших дітей? Адже у багатьох з нас є діти або онуки, племінники або племінниці. Чи думаємо ми про їхнє майбутнє? І якщо воно нас турбує, то ми як частина світової еліти можемо щось зробити. Ми можемо робити вибір у своєму повсякденному житті. Вибирати те що їмо і який одяг носимо, замислюючись при цьому про те, замислюючись при цьому про те, як це відіб'ється на навколишньому середовищі, як це вплине на життя наших дітей, коли вони виростуть. Або наших онуків, тут немає ніякої різниці. Нехай розум з'єднається з серцем, і люди всього світу візьмуться за руки! І TED дуже багато робить для цього, і Google, який нам допомагає, і компанія ESRI, яка забезпечує нас картографічною продукцією по національному парку Гомбе. Ми можемо користуватися всіма цими розробками.

Поєднавши їх разом, ми бачимо, що вони починають працювати, чи не так? Сьогодні ми дізналися про це. Справа зрушила з місця. Ми змінюємо наше життя, думаючи про те, що ми повинні зробити заради майбутнього планети. Природа має разючі здатності до відновлення – ось що ще підтримує надію. Візьміть абсолютно спустошену землю, дайте їй час, прикладіть невеликі зусилля – і вона відновиться. Такі приклади дає нам програма "Подбай". Я розповідала вам, що на місці висохлого пенька, який перестали рубати на дрова, коли у людей стало достатньо палива, через п'ять років буде стояти 10-метрове дерево. Те ж саме стосується і тварин, які знаходяться на межі вимирання. Їм можна дати шанс вижити. Про це буде моя наступна книга. Вона покликана надихати, і в ній я переходжу до розмови про головне джерело надії, ми так багато говорили про нього за ці останні два дні – про непереможний людський дух. Про цілеспрямованість, стійкість людини. Так люди, які, здавалося б, повинні бути розчавлені злиднями, чи хворобою або іншим нещастям, знову піднімаються на ноги, іноді з чиєюсь допомогою, і беруть участь у житті суспільства, вносять свій внесок у зміну світу.

Досить назвати одну-дві людини, які народилися в Африці. Їх приклад дійсно надихає. Хоча можна було б скласти довгий список таких імен. Це, звичайно ж, Нельсон Мандела, якого не зламали 17 років важкої фізичної роботи і 23 роки в'язниці. Володіючи дивовижною здатністю прощати, він зумів вивести свою країну з жаху апартеїду, не потопивши її в крові. І ще Кен Саро-Віва з Нігерії, який кинув виклик найбільшим нафтовим компаніям. Незважаючи на зусилля багатьох людей зрізних країн, він був страченим. Приклад таких людей справді надихає. Вони повинні бути прикладом для наслідування для африканської молоді. А ще нам потрібні приклади відданості справі збереження навколишнього середовища, і сьогодні мені вдалося їх тут побачити. Тому я так вдячна за можливість, яка мені трапилася, знову поділитися своїми ідеями з усіма учасниками TED конференції. І я сподіваюся, що деякі з нас могли б зібратися разом і обговорити багато питаннь, особливо програму "Корені і пагони".

І ще одне слово наостанок. Я сьогодні зустріла молоду жінку, яка керує всією роботою цього конференц-залу. Вона підійшла до мене дуже схвильованою і показала мені своє посвідчення. Виявилося, що вона була активісткою групи "Корені і пагони" в Дар-ес-Саламі. Дівчина зізналася, що цей досвід дуже допомагає їй у роботі. Я була дуже щаслива зустрітися з нею. Її приклад переконує мене в тому, що молодь, (Оплески) яка відчуває свою силу і має можливість діяти і змінювати наше життя на краще, дійсно, дає нам надію на майбутнє. Дякую! Дякую!

(Оплески)