Джеймс Кемерон: До "Аватару"... допитливий хлопчик

Я все життя захоплювався науковою фантастикою. До школи я їздив на автобусі десь годину в одну сторону щодня і завжди читав книгу, наукову фантастику, це відносило мене в інші світи та задовольняло своїми розповідями моє ненаситне бажання.

І ця допитливість виявлялася тоді, коли я не був в школі я ходив до лісу, ходив та збирав "зразки" жаб та змій, жуків та воду зі ставка і приносив все додому та роздивлявся під мікроскопом Знаєте, я дуже захоплювався наукою. Але таким чином я намагався зрозуміти світ, розуміти межі можливого.

І моє захоплення науковою фантастикою здавалося, що відображається в світі навколо мене, через те, що відбувалося, а це було наприкінці 60-х, ми відправлялися на місяць, ми досліджували глибокі океани. Жак Кусто з'являвся в наших вітальнях в дивовижних програмах, які показують нам тварин, різні місця та чарівні світи, які ми ніколи не могли уявити. Здавалося, що це перегукується з усією науковою фантастикою.

А я був художником. Я міг малювати олівцем та фарбами. І я дізнався, що через те, що не було відео ігор та такої кількості спецефектів та відеороликів, що мені довелося створювати картинки в голові. Ви знаєти, ми, як усі діти, повинні були, читали книгу, і завдяки опису письменника ми зображували це на екрані у нас в голові Це так вплинуло на мене, що я почав малювати інопланетні світи та чудовиськ, роботів, космічні кораблі та подібне. В мене постійно були проблеми на уроках математики, бо в той час я малював, ховаючись за підручником. І це було початком моєї творчості, яка б мала себе якось виявляти.

І сталося так, що програми Жака Кусто дійсно зацікавили мене тим, що на Землі існує незнайомий світ. Мабуть, я ніколи не потраплю в чужинськй світ на космічному кораблі. Це дійсно малоймовірно. Але це був світ, в який я міг би потрапити тут, на Землі, який був розкішним та екзотичним, як і все, що я уявляв, читаючи ці книжки.

Тож я вирішив стати водолазом, коли мені було 15. Але була проблема - я жив у маленькому селищі в Канаді, на відстані 600 миль від найближчого океану. Але це мене не зупинило. Я дошкуляв своєму татові, аж доки від не знайшов курси водолазів в Буффало, в Нью Йорку, на ішній стороні кордону від нас. І я пройшов сертифікацію у басейні в ДЮСШ в найхолодніший час зими у Буффало, в Нью Йорку. Але я не бачив океан, справжній океан, протягом наступних двох років, доки ми не переїхали до Каліфорнії.

З того часу протягом останніх 40 років, Я провів десь 3000 годин під водою, І 500 годин у батискафах. І я дізнався, що екосистема океану, і навіть мілина, настільки багаті дивовижним життям, що постає поза нашою уявою. Уява природи не має кордонів, порівняно з нашою бідною людською уявою. І я досі затримую подих від того, що бачу під час занурень. І моя любов до океану продовжується і сильніша, ніж колись була.

І тоді, коли я виріс і вибирав кар'єру, я вибрав кіноіндустрію. І здавалося, що це найкращий спосіб поєднати моє бажання розповідати історії та створювати образи. А коли я був дитиною, я постійно малював комікси та інше. Тож кіно було єдиним способом поєнати зображення та історії. І це мало сенс. І звичайно, історії, які я вибирав, були науково-фантастичними історіями "Термінатор", "Чужі" та "Безодня". Я поєднав у "Безодні" мою любов до підводного світу з кінематографом. Отже, бачите, дві пристрасті поєднались.

І щось цікаве зявилося з "Безодні". Потрібно було вирішити специфічну сюжетну проблему цього фільму, а також створити істоту з рідкої води, ми насправді використали наповну компьютерну анімацію. І в результаті з'явився герой з гнучних тілом, комп'ютерною анімацією, чого ніколи не було в кіно. І хоча від фільму не було ніякого прибутку, він майже провалився, маю сказати, я став свідком того, що глядачі, глядачі всього світу, були зачаровані побаченою магією.

Знаєте, це заком Артура Кларка - що достатньо розвинуті технології не відрізняються від магії. Вони бачили щось чарівне. І це те, що мене зацікавило. І я подумав: "Це саме те, що повинно бути в кінематографії". Тож, разом з "Термінатором 2", моїм наступним фільмом, ми зайшли набагато далі. Працюючи з ILM, ми створили рідкого металевого чувака у цьому фільмі, і успіх залежав від того, чи спрацює цей ефект. І це сталося. І ми знову створили магію. І справили такий же ефект на глядачів. Хоча ми заробили більше грошей цього разу.

Тож, поєднавши досвід від цих двох фільмів, я зрозумів, що це буде повністю новий світ, це був повністю новий світ творчості для митців кінематографу. Тоді ми з Стеном Вінстоном заснували компанію з моїм добрим другом, який був провідним дизайнером персонажів на той час, a компанія мала назву Digital Domain. Метою компанії було залишити позаду аналогову обробку відео оптичними принтерами та інше, і ми пішли одразу до цифрової обробки. І ми дійсно це зробили, і це надало нам перевагу над конкурентами на деякий час.

Але в середині 90-х ми почали відставати в створенні істот та персонажів, а саме для цього ми й заснували компанію. Тож, я написав цей сюжет та назвав його "Аватар", який повинен був повністю змінити світ візуальних ефектів, комп'ютерної графіки з реалістичними людськими емоційними персонажами, які були створенні комп'ютерною графікою. І головні герої повинні були бути комп'ютерними, і світ також комп'ютерним, але технології не піддавалися. Мені сказали хлопці з моєї компанії, що ми не зможемо поки що це реалізувати.

Тож, я заховав його, і тим часом зняв кіно про великий корабель, що тоне. (Сміх) Знаєте, я предствавив його студії як "Ромео та Джульєту та кораблі." Фільм буде епічною романтичною історією, пристрасним фільмом. Що я хотів зробити -- це зануритися до справжніх залишків "Титаніка". І тому я зняв фільм. (Оплески) І це правда. Але студія цього не знала. Але я їх запевнив. Я сказав: "Ми зануримося до уламків. Ми зніматимемо їх по справжньому. І використаємо це як вступ до фільму. Це буде дуже важливо. І буде відмінним маркетинговим трюком". І я вмовив їх профінансувати екпедицію. (Сміх)

Неймовірно, але повертаючись до того, що наша уява створює реальність. Тому що ми дійсно створили реальність, і через шість місяців потому я вже був у російському батіскафі в двох з половиною милях від Північного Атлантичного океану, та обслідував справжній Титанік через ілюмінатор, не у фільмі, не в HD, а по-справжньому. (Оплески)

І це мене зачарувало. Ми дуже довго готувалися, ми повинні були зібрати камери освітлення та інше. І я зрозумів, наскільки ці занурення, глибокі занурення були схожі на космічну місію. Знаєте, такі ж високотехнологічні та вимагають серйозного планування. Ви сідаєте у капсулу, та спускаєтеся у вороже навколишнє середовище, де ніхто не зможе врятувати, якщо ви самі не повернетесь. І я подумав: "Нічого собі! Я ніби живу у науково-фантастичному фільмі. Це так круто."

Тому на мене сильно вплинули дослідження океану. Звичайно, допитливість - науковий компонент цього. Це було усім. Пригодою, рідкістю, уявою. І це був досвід, який Голівуд мені дати не міг. Тому що, знаєте, я міг уявити створіння і ми могли створити візуальні ефекти для цього. Але я не міг уявити те, що бачив з того ілюмінатора. Під час наступних експедицій я бачив створінь в гідротермальних жерлах, бачив інколи те, що я ніколи не бачив, те, що ніхто ніколи не бачив, що не було описано наукою, коли ми побачили та зняли це.

Я був повністю цим зачарований і повинен був щось робити. Я прийняв досить таки цікаве рішення. Після успіху "Титаніка", я сказав: "Добре, я покину свою роботу Голівудського режисера і стану повноцінним дослідником на деякий час." Тому ми почали планувати ці експедиції. І ми занурювались до "Бісмарку" та досліджували його за допомогою роботів. Ми повернулися до уламків "Титаніка". Ми взяли створених нами маленьких роботів, які тягли за собою оптоволокно. Ідея полягала в тому, щоб дослідити інтер'єр корабля, і ніхто ніколи цього раніше не робив. Ніхто ніколи не заглядав в уламки. В них просто не було засобів для цього, а ми створили для цього технології.

Тож, знаєте, я стою на палубі "Титаніка", сиджу в батискафі, і дивлюся майже на підлогу, де грав оркестр. І я керую маленьких роботом коридорами корабля. Хоч я і кажу, що керую ним, але думками я з роботом. В мене було відчуття, що я фізично присутній в уламках "Титаніка". І це було найбільш сюрреалістичне дежа вю, яке я б колись відчував, тому що я знав, коли поверну за ріг, що станеться там перед тим, як прожектор робота освітлить його, тому що я ходив по макету місяцями, коли ми знімали фільм. А макет був точною копією, побудованою за кресленнями корабля.

Тож, це була дійсно захоплююча пригода. І я зрозумів, що телевізійна присутність можлива тільки завдяки цим роботам-аватарам, і тоді ви думками знаходитеся у іншій формі існування. І це було дуже фантастично. І якась надія того, що щось може відбуватися через декільки десятиліть, коли в нас з'являться кібернетичні тіла для дослідження або для іншої мети з різними надлюдськими можливостями, які я міг тільки уявити, як фанат наукової фантастики.

Тож, коли завершив дослідження, я почав цінувати, що було там - під водою, наприклад жерла на глибині океанів, де живуть ці незвичайні істоти. Вони прибульці тут на землі. Вони живуть в середовищі хемосинтезу. Вони не можуть жити при місячному світлі такому, як ми. І ви бачите тварин, які живуть біля води з температурою 500 градусів Цельсія. Ви думаєте, що вони не можуть існувати.

В той самий час я дуже зацікавився космічною наукою знову, все це вплив наукової фантастики з дитинства. І я почав цікавитися космічною громадою, був втягнутий в роботу НАСА, засідав на консультаційній раді НАСА, планував справжні космічні місії, їздив до Росії, на медичну перевірку космонавтів, та все таке інше, щоб дійсно полетіти на Міжнародну космічну станцію разом з нашою системою 3D камер. І це було надзвичайно. А в результаті я почав брати космічних спеціалістів на наші занурення. Та спускали їх вниз, що вони мали доступ, астробіологи, дослідники планет, люди, які цікавилися цими екстримальними середовищами, спускати їх до жерлів та дати їм побачити, та взяти зразки та протестувати спорядження та інше.

Тож, хоч ми і знімали документальні фільми, але насправді займалися наукою, особливо космічною наукою. І я отсаточно з'єднав коло між захопленнями науковою фантастикою в дитинстві та справжньою наукою. І знаєте, під час цієї дослідницької подорожі я бачато чого дізнався. Я багато чого дізнався про науку. Але я також багато дізнався про лідерство. Ви думаєте - режисер повинен бути лідером, капітаном корабля та все таке інше.

Я дійсно нічого не вчив про лідерство, допоки я не зайнявся цими експедиціями. Тому що в якийсь момент я повинен був себе спитати: "Що я тут роблю? Навіщо я це роблю? Що з цього я отримаю?" Ми не заробляємо грошей на цих дурних зйомках. Ми навіть провалюємося. І ніякої слави. Люди думали, що я відійшов від справ між "Титаніком" та "Аватаром" і нічого не робив, сидів десь на пляжі. Зняв усі ці фільми, усі документальні фільми для вузької аудиторії.

Ні слави, ні тріумфу, ні грошей. Що ти робиш? Ти це робиш просто заради процесу, для випробування - а океан найбільш випробуюче середовище - заради хвилюючих відкриттів, та дивного зв'язку, який буває, коли невелике коло осіб формує команду. Тому що ми працювати по 10-12 людей протягом декількох років. Інколи в морі по 2-3 місяці.

І у цьому зв'язку ви розумієте, що найголовніше є повага до них та повага, яку вони мають до тебе, бо ви виконали завдання, це ви не зможете нікому пояснити. Коли ви повертаєтесь на узбережжя та кажите: "Ми зробили це і оптоволокно і затемнення, і таке, і інше." І всю технологічність та складність, людська діяльність в морі - ви не можете цього пояснити людям. І це те, що мають менти або солдати, які пройшли через усе разом і знають, що ніколи це не зможуть пояснити. Створюється зв'язок, який залежить від поваги.

Тож, коли я повернувся, щоб знімати новий фільм, "Аватар", я намагався використовувати такий самий принцип лідерства, поважати команду, а вони в свою чергу поважають тебе. І це дійсно змінило процес. І я знову був з маленьгою командою на невідомій території, знімаючи "Аватар", використовуючи нові технології, які раніше не існували. Надзвичайно захоплююче. Надзвичайно складно. І ми стали сім'єю, через чотори з половиною роки. І це повністю змінило мій метод зйомок фільмів. І люди почали говорити про те, що я дістав цих створінь з океану та розмістив на планеті Пандора. Для мене це був один із важливіших принципів ведення бізнесу, сам процес, який через це змінився.

І що ж ми можемо з цього винести? Знаєте, які уроки ми вивчили? Я думаю найголовніше - це допитливість. Це найсильніше, що ви маєте. Уява - це сила, яка дійсно може проявлятися в реальності. А повага команди найважливіше, ніж усі лаври у світи. Молоді режисери підходили до мене і казали: "Порадьте мені, що з цим робити." І я відповідаю: "Не стримуйте себе. Інші люди будуть стримувати вас - самі цього не робіть, не будьте проти себе, ризикуйте."

Одна з найулюбленіших фраз НАСА: "Без права на помилку." Але право на помилку повинно бути і в мистецтві, і в дослідженні, тому що це сміливий крок. Жодна спроба, яка вимагає інновацій, не була виконана без ризику. Ви повинні бути готовими до таких ризиків. Насамкінець я хотів сказати, що, щоб ви не робили, ви маєте право на помилку, але не на страх. Дякую. (Оплески)