Ян Річі: День, коли я відмовив Тіму Бернерс-Лі

Всім нам добре відомо, що всесвітня мережа інтернет докорінно змінила видавництво, транслювання, торгівлю та соціальні зв'язки, але з чого це все почалось? Я назву імена троьх людей: Ванневар Буш, Дуг Енгельбарт та Тім Бернерс-Лі Тож давайте розглянемо кожного з них

Це Ванневар Буш. Він був головним науковим радником уряду США протягом війни. А у 1945 році, він опублікував статтю у журналі "Atlantic Monthly". Стаття називалась "Як нам здається". І цим Ванневар Буш хотів показати, що спосіб, в який ми використовуємо інформацію є порушеним. Ми не функціонуємо як бібліотеки, реєстри і тому подібне. Мозок працює асоціативно. З однієї думки, він миттєво переключається на іншу. А спосіб, в який інформацію структуровано, не може встигати за цим процесом.

Тому він запропонував певний пристрій, і назвав його "Мемекс". "Мемекс" мав з'єднувати інформацію, частину інформацію до пов'язаної з нею інформації, і так далі. Це було ще у 1945 році. На той час комп'ютери використовувалися таємними службами для зламу шифрів. І ніхто нічого про це не знав. Тому можна вважати, що це було до створення комп'ютера. І він запропонував пристрій, "Мемекс". Який мав платформу, за допомогою якої ви з'єднували одні дані з іншими даними, а потім могли за бажанням відкрити їх.

Забігаючи трохи наперед, одним з тих, хто прочитав цю статтю був хлопець на ім'я Дуг Енгельбарт, офіцер повітряних сил США. Він читав її у бібліотеці на далекому сході. І вона настільки надихнула його, що певною мірою задала курс його подальшому життю. До середини 60-х він зміг втілити цю ідею, коли працював у Стенфордській Дослідній лабораторії у Каліфорнії. Він збудував систему. Вважалося, що система мала збільшувати інтелект людей. І ніби з передчуттям сьогодення сповненого комп'ютерів та численних програм, його система називалась NLS - oN-Line System (Система оНлайн).

А це - сам Дуг Енгельбарт. Він проводив презентацію на комп'ютерній конференції Fall Joint 1968 року. Він показав -- він сидів на сцені ось так, і демонстрував свою систему. Він мав такий самий мікрофон, як я. І він працював у своїй системі. Можна було побачити, як він працює з різними документами, графіками та таким іншим. Він керував всім цим за допомогою ось цієї платформи, п'ятиклавішної клавіатури та першої у світі комп'ютерної мишки, яку він спеціально розробив для цієї системи. Тож звідси походить і мишка також.

Ось таким був Дуг Енгельбарт. Єдиною проблемою щодо його системи було те, що комп'ютери на той час коштували кілька мільйонів фунтів. Вартість персонального комп'ютера, була рівноцінною вартості особистого літака. Зрозуміло, що це було досить непрактично.

Але якщо ми перенесемося в 80-ті, коли персональні комп'ютери таки з'явилися у побуті, така система стала доцільною. І моя компанія OWL розробила систему під назвою "Інструкції до Apple Macintosh". Ми запропонували першу у світі систему гіпертексту. А далі все закрутилося з їще більшим ентузіазмом. Компанія Apple представила HyperCard і зробила з цього сенсацію. Розробники опублікували додаток на 12 сторінок у Wall Street Journal в день запуску програми. Журнали почали публікувати інформацію про неї. У таких журналах як Byte та Communications at the ACM були спеціальні номери з огляду гіпертексту. Ми розробили версію цього продукту дла ПК таку саму як і для Макінтоша. І наша ПК-версія стала досить повноцінною.

Існує кілька прикладів застосування цієї системи наприкінці 80-х. Можна було передавати документи навіть по мережі. Ми створили систему так, що вона мала складнішу мову, на основі html-коду. Ми назвали її hml: мова гіпертекстової розмітки. І ця система могла опрацьовувати величезні об'єми документації через комп'ютерні мережі.

Тож я повіз її на вситавку-продаж до Версалю, біля Парижа, наприкінці листопада 1990 року. І до мене підійшов приємний молодий чоловік на ім'я Тім Бернерс-Лі, який запитав: "Це ви Ян Річі?" І я відповів: "Так". Тоді він сказав: "Мені треба з вами поговорити". А потім розповів мені про свою систему Всесвітньої Мережі Інтернет. А я подумав, ну нічого собі, така претензійна назва, для системи, яка працювала на його офісному комп`ютері. Але він був цілком переконаний, що ця Всесвітня Мережа Інтернет одного дня підкорить весь світ. І він намагався переконати мене написати для неї браузер, оскільки його система не мала ані графіки, ані шрифтів, ні макету, нічого. Це був просто звичайний текст. Я подумав, що-ж, це звісно цікаво, але працівник рівня Європейського Центру Ядерних Досліджень не буде цим займатись. І ми відмовились.

Протягом наступних кількох років гіпертекстова спільнота також не визнавала його. У 1992 році його доповідь не прийняли до розгляду на Конференції з питань гіпертексту. У 1993 році на конференції в Сіетлі було обговорення, і хлопець на ім'я Марк Андрісен представляв свій маленький браузер для Всесвітньої Мережі Інтернет. Я це побачив і подумав, точно, це те, що треба. І вже наступного року, в 1994, ми проводили конференцію тут в Едінбурзі, і зовсім не заперечували, щоб Тім Бернерс-Лі був головним доповідачем.

І це зачислює мене до дещо "прославленої" групи людей. Був такий собі Дік Роув, який працював у Decca Records і відмовив у записі групі Бітлз. Ще був Гері Кілдал, який літав на своєму літаку, коли представники IBM прийшли до нього по операційну систему для IBM ПК, а оскільки його не було на місці, вони звернулися до Біла Гейтса. Ну і мабуть12 видавців, які відмовились публікувати "Гаррі Поттера" Джоан Роулінг, також можна сюди віднести.

З іншого боку є Марк Андрісен, який написав перший у світі інтернет браузер. І згідно з журналом "Fortune" він коштує 700 мільйонів доларів. Але чи він щасливий?

(Сміх)

(Аплодисменти)