Ґейл Цемак Леммон: Жінка-підприємець як взірець, а не виняток

Ми не інвестуємо у жертв - ми інвестуємо у тих, хто знає, як вижити. Здебільшого жінок сприймають в образі жертви. Не можна полічити те, чого не видно. Тому ми й не інвестуємо у те, чого не здатні побачити. Але саме так виглядає життєва стійкість.

Шість років тому я почала писати про жінок-підприємців під час і після конфліктів. Я вирішила написати захопливу економічну історію з яскравими персонажами. Важливу історію, якої досі ніхто не написав. Її героями стали жінки.

У свої 30 я покинула ABC News і кар'єру, яку любила, щоби вступити до бізнес-школи, хоча про цей шлях я майже нічого не знала. Жодна з жінок, з якими я зростала у Меріленді, не закінчила навіть коледжу, не кажучи вже про бізнес-школу. Але ж вони мусили прогодувати дітей і виплачувати кредит. Ще дитиною я зрозуміла, що добра робота та гідний заробіток мають вирішальне значення для родин на грані бідності.

Якщо говорити про роботу, слід згадати підприємців. А якщо говорити про підприємців під час конфлікту та після нього, не слід забувати про жінок - групу населення, яку чомусь залишають осторонь. Після геноциду в Руанді, 77 відсотків населення цієї країни становили жінки. Я хочу познайомити вас із кількома підприємцями, яких я зустріла, і поділитися з вами тим, чого вони навчили мене.

У 2005 році я поїхала до Афганістану працювати над матеріалом для газети "Financial Times", і там зустріла Камілу, молоду жінку, яка щойно відмовилася від роботи в міжнародній компанії із зарплатою майже 2 000 $ на місяць. На той час це була астрономічна сума. Проте вона відмовилася, бо збиралася розпочати власну справу -- організувати консалтингову компанію, яка б навчала ділових навичок чоловіків і жінок по всьому Афганістану. Бізнес, казала вона, життєво важливий для майбутнього країни. Коли усі миротворці покинуть Афганістан, саме бізнес допоможе підтримати мир і безпеку в країні. Вона стверджувала, що бізнес особливо важливий для жінок, тому що разом із прибутком, жінка заробляє повагу. Тобто гроші роблять жінок сильнішими.

Я була вражена. Переді мною стояла дівчина, яка ніколи не жила в мирний час, а поводилася неначе учасник реаліті-шоу "Учень" ("The Apprentice"). (Сміх) Я запитала її: "Звідки ж ти стільки знаєш про бізнес? Звідкіля у тебе стільки ентузіазму?" Вона відповіла: "Знаєш, Ґейл, це вже третя моя справа. Спочатку я займалася виробництвом одягу. Ще за Талібану. Це був прекрасний бізнес, ми забезпечували роботою жінок зі всіх околиць. Ось так я і стала підприємцем".

Подумайте лишень - ці хоробрі дівчата стали годувальниками родин тоді, коли вони не мали права навіть вийти на вулицю. Під час економічної кризи, коли люди продавали дитячі іграшки, шнурівки, вікна та двері, щоб вижити, ці дівчата допомогли багатьом людям не вмерти з голоду. Я не могла облишити ані цю історію, ані цю тему, тому що я зустрічала таких жінок повсюди, хоча їх, здавалося, ніхто не помічав або не хотів помічати.

Я поїхала до Боснії, і невдовзі зустрілася з одним чиновником МВФ, який сказав мені: "Ти знаєш, Ґейл, я не впевнений, що у Боснії існує таке поняття як жінки у бізнесі, проте тут неподалік є жіночка, яка продає сир на узбіччі. Поговори з нею". Я збирала матеріал для статті і через день зустрілася з Нарцисою Кавазовіч, яка саме відкривала нову фабрику в Сараєво, де нещодавно проходив воєнний фронт. Вона починала працювати навпочіпки в покинутому гаражі. Шила простирадла та напірники, які згодом розносила по міських крамницях. Таким чином вона забезпечувала свою родину з 12 чи 13 осіб, які тільки на неї і розраховували. Коли ми познайомилися, на Нарцису працювало 20 робітників, переважно жінок, які хотіли відправити своїх хлопчиків і дівчаток до школи. І це був тільки початок. Я зустрічала жінок, які займалися ефірними маслами, керували винарнями і навіть найбільшою в країні рекламною агенцією.

Усі зібрані мною матеріали з'явилися на обкладинці газети "Herald Tribune". А коли мою історію опублікували, я помчала до комп'ютера і відправила її чиновнику МВФ. Я написала: "У разі, якщо ви шукатимете підприємців для участі у наступній інвестиційній конференції, надсилаю вам кількох жінок".

(Оплески)

Варто замислитись. Хіба чиновник МВФ єдиний, хто мимоволі зараховує жінок до категорії "мікро"? Навмисне чи ненавмисне упередження всюдисуще, як і стереотипи в нашій голові. Якщо ви почуєте слово "мікрофінансування", що першим спаде вам на думку? Більшість відповість - жінки. Але при слові "підприємець" більшість подумає про чоловіків. Чому? Тому що у нас мізерні очікування від жінок.

Мікрофінансування - це неймовірно могутній чинник самодостатності та самоповаги. Але треба відмовитися від мікро-очікувань та мікро-амбіцій у стосунку до жінок, бо вони самі мають набагато більші сподівання. Вони хочуть піднятися над категорією "мікро" і рухатися далі. У багатьох країнах їм це вже вдалося. Згідно з прогнозами, у США жінки-підприємці створять 5,5 мільйонів нових робочих місць до 2018 року. У Південній Кореї та Індонезії жінки володіють півмільйоном фірм. У Китаї жінки становлять 20 відсотків від усіх власників малого бізнесу. Загалом, у розвиткових країнах ця цифра становить від 40 до 50 відсотків.

Куди б я не поїхала, я усюди зустрічаю надзвичайно цікавих підприємців, які шукають доступ до фінансів і ринків, щоб налагодити свою мережу. Їх часто ігнорують, тому що їм складніше допомогти. Звичайно, позичити 50 000 доларів - ризикованіше, ніж позичити 500 доларів. Згідно з оцінками Світового банку, жінки потрапили у пастку продуктивності. Представниці малого бізнесу не мають змоги отримати капітал для розширення, а представниці мікро-бізнесу не можуть вийти за межі "мікро".

Нещодавно я була у Держдепартаменті у Вашингтоні, і зустріла там надзвичайно енергійну жінку-підприємця з Ґани. Вона продає шоколад. Вона приїхала до Вашингтону не у пошуках милостині або мікро-позики. Її цікавили серйозні інвестиції, щоб відкрити фабрику і придбати необхідне обладнання, і надалі експортувати власний шоколад до Африки, Європи, Середнього Сходу, і навіть далі. Вона шукала капітал, який дав би їй змогу працевлаштувати понад 20 осіб, які вже працюють на неї. Цей капітал підтримає економічний підйом її країни.

Є добра новина - ми вже знаємо, що нам потрібно. Теорія і практика навчили нас. Нема потреби винаходити колесо, адже рішення вже є - готівкові позики під дохід, а не майно. Позики на основі гарантійних угод, а не попередніх домовленостей, оскільки жінки часто не є власниками землі. Мікро-позичальник Kiva.org вже експериментує з прямим збором коштів фізичних осіб для надання малих і середніх позик. І це лише початок.

Нещодавно стало модно називати жінок "зростаючими ринками на зростаючих ринках". І це прекрасно. Знаєте чому? Я відповім як колишній фінансист: тому що за минуле десятиліття щонайменше 500 мільярдів доларів було інвестовано у зростаючі ринки. Інвестори побачили можливість заробити у період повільного економічного зростання, і тому створили фінансові продукти та фінансові нововведення, пристосовані до потреб зростаючих ринків.

Було б чудово, якби ми не словом, а ділом: відкрили гаманець та інвестували 500 мільярдів доларів, давши волю жіночому економічному потенціалу. Подумайте лишень про переваги: йдеться про робочі місця, ефективність, зайнятість, харчування дітей, материнську смертність, грамотність, і ще чимало речей. Згідно з даними Світового економічного форуму, статева нерівність прямо пропорційна зростанню економічного суперництва. Жодній країні не вдалося подолати розрив між участю чоловіків і жінок в економіці. Жодній.

Але є чудова новина - ми маємо неймовірні перспективи. Нам є куди зростати. Бачите, мова мовиться не про добру справу, а про глобальний розвиток і глобальну зайнятість. Йдеться про те, куди ми інвестуємо і як сприймаємо жінок. Жінки не можуть залишатися половиною населення і, водночас, групою з особливими потребами.

(Оплески)

Дуже часто я вступаю у дискусію з журналістами, які говорять: "Ґейл, твої історії чудові, але все ж таки ти описуєш винятки". Я на цьому затримаюся з декількох причин. По-перше, стосовно винятків - їх занадто багато, і вони важливі. По-друге, коли ми говоримо про успішних чоловіків, ми справедливо називаємо їх символами, першопрохідцями чи новаторами, які варті наслідування. Але коли говоримо про жінок, то виходить, що вони або винятки, не варті серйозної розмови, або відхилення від норми, якими можна знехтувати. Врешті-решт, усяке суспільство постійно змінюється завдяки своїм винятковим учасникам. Чому б тоді не шанувати цих революціонерок, які забезпечують людей роботою, замість того, щоб нехтувати ними?

Тема життєвої стійкості мені дуже близька і значно вплинула на моє життя. Моя мама була одиначкою. Вона цілий день працювала у телефонній компанії, а ввечері продавала пластиковий посуд, щоб забезпечити мені найкращі можливості в житті. Ми користувалися промтоварними картками, купували речі на виплат і в комісійних магазинах. А коли мама злягла з раком грудей четвертої стадії і більше не могла працювати, ми просили навіть продуктові талони. Коли я починала жаліти себе, як усі дев'яти-, чи десятирічні дівчатка, вона казала мені: "Люба, на шкалі найбільших світових трагедій, твоя досягає заледве позначки три".

(Сміх)

Коли я вступала до бізнес-школи і сумнівалася у своїх силах - бо знала, що нікому з моїх це не вдалося - я прийшла до тітки, яка роками терпіла побої від свого чоловіка і врешті розірвала той шлюб, зберігши власну гідність. Вона сказала мені: "Ніколи не звертай уваги на чужу обмеженість".

Тоді я прийшла до своєї бабусі, ветерана Другої світової війни, яка пропрацювала 50 років у кіноіндустрії, і підтримувала мене з 13 років. І почала бідкатися, що раптом якщо я відмовлюся від тепленького місця в ABC заради навчання за кордоном, я вже ніколи-ніколи не знайду роботи. Вона відповіла: "Дитинко, я тобі скажу дві речі. По-перше, ніхто не відмовляється від стипендії Фулбрайта, а по-друге, в МакДональдс завжди повно вакансій". (Сміх) "Знайдеш ти роботу. Лови свій шанс".

Жінки в моїй родині - це не винятки. Жінки в цьому залі і глядачки в Лос-Анджелесі та по всьому світу - не винятки. Ми - не група з особливими потребами. Ми - це більшість. Занадто довго ми недооцінювали себе, і не були гідно оцінені іншими. Настав час прагнути більшого від жінок, інвестувати більше та не шкодувати доларів заради успішних жінок у цілому світі.

Ми здатні змінити ситуацію не лише для жіноцтва, а й для світової економіки, яка вкрай потребує жіночої участі. Разом ми покажемо, як так звані "винятки" вміють керувати. Якщо ми подивимося на себе по-новому, то інші візьмуть з нас приклад. Настав час мислити широко.

Дякую.

(Оплески)