Еліот Крейн: Таємниця хронічного болю

За фахом я педіатр та анастазіолог, тому я заробляю на життя тим, що укладаю дітей спати. (Сміх) Я також науковець, тому я змушую публіку засинати безплатно. (Сміх) Але більшість свого часу я займаюся практикою лікування болю у дитячій клініці Пакард в Стенфорді у Пало Альто. Опираючись на більше ніж 20-25 років досвіду я хочу розповісти Вам сьогодні, що біль це хвороба.

Ви звикли думати про біль як про симптом якогось захворювання, і в переважній більшості випадків це справді так. Це симптом розвитку пухлини чи інфекції запалення чи перенесеної операції. Проте в 10% випадків, після того як пацієнт видужав, біль не зникає. Він не зникає місяцями, а часто навіть роками. В такому випадку це вже окреме захворювання. Перед тим як я розповім Вам з чим це пов'язано і як ми можемо цьому зарадити, я хочу щоб Ви побачили що відчувають мої пацієнти. Спробуйте уявити, що я проводжу цією пір'їнкою по Вашій руці, як я показую зараз на собі. А тепер уявіть що я проводжу по руці оцим. Спокійно, залишайтеся на своїх місцях. (Сміх) Це вже зовсім інше відчуття. А тепер Ви запитаєте, яке це має відношення до хронічного болю? Спробуйте уявити ці два відчуття одночасно. Уявіть яким було б Ваше життя якби я погладив Вашу руку пір'їнкою, а Ваш мозок відреагував би на це так як би Ви відчували в цьому випадку -- саме це відчувають мої пацієнти при хронічному болі. Насправді уявіть дещо навіть гірше. Уявіть, що я погладжую цією пір'їнкою по руці Вашої дитини, але їхній мозок гворить їм, що вони відчувають пекучий дотик вогню.

Саме це відчувала моя пацієнтка Чандлер, яку Ви зараз бачите на цій фотографії. Як бачите вона вродлива, молода жінка. Я зустрів її минулого року коли їй було 16 років, вона хотіла стати професійною танцівницею. На одній з репетицій вона впала на протягнуту руку і розтягнула зап'ястя. Вона як і всі ми вважала розтягнення звязок найбанальнішим, що може трапитися з людиною. Все що потрібно зробити - це накласти еластичну пов'язку, прийняти курс ібупрофену протягом одного-двох тижнів, і проблема вирішена. Але у випадку з Чандлер це був лише початок. Саме так виглядала її рука, коли вона прийшла до мене в лікарню через три місяці після розтягнення. Як бачите рука має неприродній фіолетовий колір. На дотик вона була холодною як лід. М'язи були затверділі, нерухомі - ми називаємо такий стан дистонією. Біль поширився від зап'ястя по всій руці, аж до пальців, від зап'ястя вверх до ліктя, майже до передпліччя.

Але найгіршим були не раптові приступи болю 24 години на добу. Найгіршим було те, що в неї розвинулася аллодинія, це медичний термін на позначення того явища, яке я Вам продемонстрував на прикладі пір'їнки і пальника. Найлегший дотик до її руки -- дотик рукава, чи одягу, який вона одягала -- викликав нестерпний, гострий біль.

Чому нервова система все так неправильно сприймає? Як нервова система може викривити простий дотик руки та перетворити його у злісне відчуття пекучого вогню? Ви напевно уявляєте собі, що нервова система людини має певні розгалуження як електромережа у Вашому будинку. У будинку проводи проходять у стіні, від вмикача до розвилки у стелі і від розвилки до лампочки. Коли Ви вмикаєте вмикач світло з'являється. А коли вимикаєте воно зникає. Саме так люди уявляють собі нервову систему. Якщо Ви вдарите молотком по пальцях, ці проводи у Вашій руці -- які ми звичайно називаємо нервами -- передають інформацію до розвилки у спинному мозку де вже інші проводи - нерви доносять інформацію до головного мозку після чого Ви усвідомлюєте що Вас болить палець.

Але ситуація в організмі людини набагато складніша. Справа в тому, що у спинному мозку нерви з'єднуються одні з одними виділяючи маленькі коричневі згустки хімічної інформації, яку називають нейромедіаторами, у лінійний двосторонній спосіб Насправді, що відбувається далі, нейромеліатори розділяються в трьох напрямках -- по сторонах, вертикально, вниз та вверх по спинному мозку -- і починають взаємодіяти з сусідніми клітинами. Ці клітини, які називають гліальними, колись вважали неважливими структурними елементами спинного мозку, які лише з'єднують нерви. Але як виявляється гліальні клітини відіграють ключову роль у процесах модуляції та поширення та, у випадку болю, у викривленні відчуттів. Ці гліальні клітини активуються. Їх ДНК починає синтезувати нові білки, які поширюються і взаємодіють з сусідніми нервами, ті в свою чергу виділяють нейромедіатори, які поширюються і активують інші гліальні клітини, і т.д. допоки не утвориться кільце зворотнього зв'язку.

Це ніби хтось зайшов у Ваш дім і поміняв електропроводку і коли наступного разу Ви ввімкнете світло у квартирі трьома поверхами нижче спуститься вода в туалетному бачку, або ввімкнеться посудомийна машина, чи вимкнеться монітор комп'ютера. Це неймовірно, але саме це відбувається в організмі при хронічному болі. Через це біль стає окремою хворобою. Нервова система дуже гнучка. Вона змінюється та трансформується у відповідь на подразнення.

Чим ми можемо тут зарадити? Що ми можемо зробити у випадку Чандлер? На сьогоднішній день ми використовуємо недосконалі методи лікування таких пацієнтів. Ми лікуємо їх обезболюючим, яке лише приховує симптоми, і правду кажучи є не досить ефективним для такого виду болю. Ми шукаємо неспокійні та занадто активні нерви і притупляємо їхню реакцію за допомогою місцевого обезболення. І найважливіше ми застосовуємо ретельний, деколи не зовсім зручний процес фізичної та трудової терапії для того щоб знову повернути нервовій системі здатність нормально реагувати на різні види рухів та дотиків які є частиною щоденного життя. Разом з цим ми проводимо інтенсивний курс психотерапії для попередження пригнічення, відчаю та депресії які майже завжди супроводжують гострий, хронічний біль.

Це приносить позитивні результати, як Ви бачите на відео з Чандлер, яка за 2 місяці після нашої зістрічі може тепер виконати сальто назад. Вчора ми з нею обідали так як вона навчається танцювати тут у коледжі Лонг Біч, В неї все чудово.

Але майбутнє буде ще світлішим. Залишається надія, що в в майбутньому з'являться нові ліки, які не просто приховуватимуть проблему, яку ми маємо на сьогодні, натомість це будуть ліки, які проникатимуть всередину проблеми атакуватимуть гліальні клітини чи їхні шкідливі білки, які вони виділяють, і які призводять до збою в центральній нервовій системі, яка у зв'язку з цим викривляє або перебільшує дотикові відчуття, які ми називаємо болем. Тому я сподіваюся

що в майбутньому збудуться пророчі слова Джорджа Карліна, який говорив "Моя філософія: це ніякого болю, ніякого болю".

Дуже дякую за увагу.

(Оплески)