Елізабет Лессер: Запросіть "Іншого" на обід

Може видатись, що ця кімната вміщує 600 людей та насправді нас тут набагато більше, тому що у кожному з нас живе ще безліч особистостей От у мені співіснують дві основні особистості що перебувають у постійному конфлікті та діалозі відколи я була маленькою. Я називаю їх "містик" і "воїн". Отож я народилась у політично активній сім'ї інтелектуалів-атеїстів. У нашій сім'ї існувало те певне порівняння, що звучало десь так: Якщо ти розумний то ти не можеш бути віруючим. Я була виродком своєї сім'ї. Я була тим дивакуватим маленьким дівчиськом, котре хотіло провадити ті філософські розмови на тему інших світів, що можливо існують поза світом, який ми осягаємо нашими чуттями. Я хотіла знати напевне, чи все те, що ми, люди, бачимо, чуємо та думаємо є повною та точною картиною дійсності. Отож, у пошуках істини я пішла на католицьку мессу. Я чіплялась до сусідів. Я читала Сартра та Сократа. А тоді трапилось щось особливе коли я навчалась у школі: Гуру зі Сходу почало намивати до берегів Америки. І я сказала собі: "Я мушу бути однією із них".

І з того часу я йшла тим містичним шляхом, намагаючись зазирнути за межі того, що Альберт Ейнштейн назвав "оптичною оманою буденної свідомості". То що ж він мав на увазі, кажучи це? Я покажу вам. Вдихніть чистого повітря цієї кімнати. А тепер, бачите оті дивні підводні штуки, схожі на коралові рифи? Насправді це людська трахея. А ті забарвлені кульки є мікробами, котрі власне зараз і плавають по всій кімнаті, власне зараз і власне навколо всіх нас. І якщо ми сліпі до цієї елементарної біології, то лише уявіть собі чого ми не бачимо на найменшому, субатомному рівні. А на найбільших космічних рівнях - і поготів. Ті роки, що я прожила як містик змусили мене переосмислити майже всі мої погляди. Вони змусили мене пишатись тим, що я нічого не знаю.

І тепер, коли моя містична половина базікає і базікає, воїн завертає своїми очима. Її непокоїть те, що відбувається у цьому світі в даний момент. Вона стурбована. Вона каже: "Вибачте мені, але я в біса зла, бо знаю кілька речей, котрими слід зайнятись негайно". Я прожила життя воїна, відстоюючи жіноче питання, працюючи в політичних кампаніях, активно захищаючи довкілля. І це щось на кшалт божевілля, вмістити і воїна, і містика в собі. Мене завше манила та рідкісна порода людей, котрі працюють, незважаючи на труднощі, що присвячують свої життя людству, з непереборним духом воїна та милосердям містика - таких як Мартін Лютер Кінг, котрий писав: "Я ніколи не буду таким, яким повинен, допоки ви не станете такими, якими маєте бути. "Це", писав він, "і є взаємопов'язаною структурою дійсності". А ще - мати Тереза, інший містик-воїн, сказала: "Проблема світу є у тому, що ми малюємо коло нашої сім'ї надто малим". А Нельсон Мандела, який живе за африканською концепцією убунту, що означає: я потребую тебе, щоби бути мною, а ти потребуєш мене, щоби бути тобою." Отож ми всі любимо говорити про цих трьох містиків-воїнів ніби вони народились із святим геном. Але насправді ми маємо ті ж можливості, що й вони, і все, що нам треба - робити те, що й вони.

Я глибоко стривожена тим, як всі наші культури демонізують "Іншого" словами тих із нас, що найбільш прагнуть розколу. Послухайте кілька заголовків книг-бестселлерів із обидвох таборів на політичній арені США. "Лібералізм як психічна вада", "Раш Лімбо - великий товстий ідіот", "Придурки та патріоти", "Сперечаючись з ідіотами" Вони умовно є жартівливими, та насправді - вони небезпечні. Ось заголовок, що може здатись знайомим, проте його автор може вас здивувати: "Чотири з половиною роки боротьби з брехнею, тупістю і боягузтвом". Хто це написав? Це перший заголовок, який дав Адольф Гітлер своїй книзі "Mein Kampf" - "Моя боротьба", книзі, що започаткувала нацизм. Найгірші етапи людської історії де б це не було - чи то в Камбоджі, Німечиині чи в Руанді, вони всі починаються з того самого - з негативного виокремлення "Іншого". А потім вони переростають у насильницький екстремізм.

Власне тому я запроваджую нову ініціативу. І вона повинна допомогти всім нам, включаючи мене, протистояти тенденції відокремлення "Іншого". Я усвідомлюю, що ми всі є зайнятими людьми, так що не хвилюйтеся - цим можна зайнятись під час обіду. Я називаю свою ініціативу "Запросіть "Іншого" на обід". Якщо ви республіканець, то запросіть демократа, якщо ж ви демократ - подумайте про запрошення республіканця. Якщо ідея запрошення будь-кого з цих людей на обід позбавляє вас апетиту, я пропоную почати з меншого, бо багато "Інших" можна знайти навіть серед найближчих сусідів. Це може бути людина, котра ходить в мечеть, церкву, чи синагогу в кінці вашої вулиці, або хтось, хто має інші погляди на проблему аборту; або може ваш швагро, що не переймається глобальним потеплінням - будь-хто, чиї погляди на життя лякають вас, і від чиїх думок вас аж шляк трафляє.

Пару тижнів тому я запросила жінку із Консервативної Партії Чаю. Теоретично вона здала мій шлякотрафляючий тест. Вона активістка від правих, а я - від лівих. Під час обіду ми керувалися певними принципами, для того, аби підтримувати бесіду на належному рівні, і ви теж можете їх використовувати, бо я знаю, що ви всі запросите того "Іншого" на обід. Отож, перш за все, поставте собі мету: краще взнати якусь людину з групи, стосовно якої ви, можливо, маєте негативні стереотипи. А тоді, перед тим, як зустрітись, домовтесь про певні основні правила. До прикладу, ми з моєю подругою по обіду погодились на тому, щоб: не переконувати, не захищати і не перебивати. А натомість, бути допитливим, вести діалог і бути собою. І слухати.

З того ми і почали. Ми використовували наступні питання: Поділись життєвим досвідом зі мною. Які питання глибоко турбують тебе? І що ти завжди хотіла запитати людину з іншого табору? Ми з моєю партнеркою по обіду вийшли, зрозумівши деякі важливі речі, і я хочу поділитись однією із них з вами. Я думаю, що вона має відношення до будь-якого непорозуміння між людьми будь-де. Я запитала її, чому її табір висловлює такі жахливі і неправдиві твердження про мій табір. "Які саме?" вона хотіла знати. "Наприклад що ми є стадом елітарних морально зіпсованих любителів тероризму". Вона була шокована. Натомість вона вважала, що мій табір нападав на них частіше, і що ми називали їх недолугою зграйкою озброєних до зубів расистів. І ми обидвоє дивувались тому, що ті ярлики не пасують жодній людині котру ми, власне, знаємо. І коли ми досягли певного рівня довіри, ми почали вірити у щирість одне одного.

Ми погодились виступати у наших громадах щораз, стаючи свідками такого роду "виокремлюючих"Іншого" висловлень, що можуть зашкодити і перерости в параною а тоді використовуватись маргіналами для провокацій. Вже до кінця обіду ми вірили у щирість одне одного. Жодна з нас не намагалась змінити іншу. Та, все ж, ми не прикидались, що наші відмінності розчинились після цього обіду. - Натомість, ми зробили перші спільні кроки попри наші стереотипні рефлекси туди, де панує філософія убунту, до єдиного місця де можна знайти вихід із будь-якої безвиході.

Тож кого вам слід запросити на обід? Наступного разу, коли ви упіймаєте себе на тому, що ви відокремлюєте "Іншого", його і запросіть. А що може трапитись за вашим обідом? Чи відкриються небеса, і гімн "Ми є дітьми світу" заглушить ресторанну музику? Таки ні. Адже філософія убунту робить свою справу повільно, бо є багато перешкод. Бо йдеться про двох людей, котрим треба зняти маски всезнайок. Йдеться про двох людей, двох воїнів, які кидають зброю і прямують одне до одного. Ось що сказав великий перський поет Румі: "Поза межами ідей про правильне і неправильне є поле. І там на тебе я чекатиму.

(Аплодисменти)