Діан деНаполі: Великий порятунок пінгвінів

Скільки себе пам'ятаю, я завжди відчувала дуже тісний зв'язок з тваринами та океаном. А у цьому віці моїм особистим кумиром був дельфін Фліппер. Коли я уперше дізналась про тварин, яким загрожує зникнення, я дуже засмутилася, адже щодня тварини зникають з лиця Землі назавжди. Я хотіла якось допомогти, але завжди питала себе, як може одна особа змінити ситуацію? І аж через 30 років я врешті отримала відповідь на це запитання.

Коли жахливі знімки забруднених нафтою птахів нарешті почали надходити з Мексиканської затоки торік, під час страшного розливу нафти компанією "Брітіш петролеум" (BP), німецький біолог Сільвія Ґаус сказала, "Нам слід просто усипити усіх забруднених нафтою птахів, бо згідно з дослідженнями, менш, ніж один процент із них виживе після того, як їх випустять на волю". Моєму обуренню не було меж. Окрім того, я вважаю, що кожна забруднена нафтою тварина заслуговує на другий шанс на життя. І я поясню вам, чому кажу так категорично.

23 червня 2000 року корабель "Treasure" ("Скарб") затонув поблизу Кейптауна у Південній Африці, розливши 1,300 тон палива, яке забруднило природне середовище близько половини світової популяції африканських пінгвінів. Судно затонуло між островом Роббен на півдні і островом Дассен на півночі. А це два з основних островів, на яких розмножуються пінгвіни. Рівно шість років і три дні до цієї події, 20 червня 1994 року, корабель "Apollo Sea" ("Море Аполлона") затонув біля острова Дассен, забруднивши нафтою 10,000 пінгвінів, половина з яких загинули. "Скарб" затонув у 2000 році, у розпал, за словами науковців, найкращого сезону розмноження африканського пінгвіна, виду, якому на той час загрожувало зникнення. І ось, близько 20,000 пінгвінів покрились цією токсичною нафтою. Місцевий центр порятунку морських птахів, SANCCOB, негайно розпочав масштабну операцію порятунку, яка невдовзі стала найбільшим порятунком тварин в історії.

На той час я працювала тут, у Бостоні, на цій вулиці. Я працювала з пінгвінами в акваріумі "Нова Англія". І рівно 11 років тому у відділі пінгвінів пролунав дзвінок. Той дзвінок назавжди змінив моє життя. Телефонувала Естель ван дер Меєр із центру SANCCOB. Вона сказала, "Будь ласка, допоможіть нам. У нас тисячі забруднених нафтою пінгвінів і тисячі охочих, але зовсім недосвідчених, добровольців. Нам потрібні експерти з пінгвінів, які можуть приїхати, навчити добровольців і наглядати за їх роботою". Через два дні я вилетіла до Кейптауна разом із командою спеціалістів з пінгвінів.

Сцена всередині цього будинку виглядала кошмарно і сюрреалістично. Багато людей порівнювали її із зоною воєнних дій. Минулого тижня десятирічна дівчинка запитала мене, "Що ви відчули, коли уперше зайшли в той будинок і побачили стільки забруднених нафтою пінгвінів?" І ось що трапилося. Я миттєво перенеслась у думках у той момент. Пінгвіни дуже шумні птахи, і дуже, дуже галасливі. Тому я очікувала, що зайду в будинок, і зіткнуся з цією какофонією гелготіння, ревіння і клекотання, але натомість, коли ми зайшли всередину, нас зустріла моторошна тиша. Відразу стало зрозуміло, що перед нами стривожені, хворі, травмовані птахи.

Також я була вражена величезною кількістю добровольців. Близько 1,000 людей на день приходили до центру порятунку. А загалом, протягом усієї акції, понад 12 з половиною тисяч добровольців прибули до Кейптауну з усього світу, щоб допомогти врятувати птахів. Найдивовижніше, що жоден з них не мусив туди їхати - та все ж вони приїхали. Тих кількох із нас, хто прибув до центру як експерт, цей незвичайний відгук добровольців на кризову ситуацію з тваринами глибоко зворушив і вразив.

Наступного дня після приїзду мені та моєму співробітнику з акваріуму доручили кімнату номер два. У кімнаті було понад 4,000 забруднених нафтою пінгвінів. Зауважте, що ще три дні до того ми опікувалися 60 пінгвінами. Звичайно, ми були приголомшені і трохи налякані - принаймні я. Особисто я не знала, чи зможу справитись із таким гігантським завданням. І ми всі насправді не знали, чи зможемо успішно завершити цю справу. Тому що всім було відомо, що якраз шість років тому удвічі менше пінгвінів були забруднені нафтою і врятовані, але тільки половина з них вижила. То чи було нам під силу врятувати стільки забруднених нафтою пінгвінів? Ми просто не знали.

Але нам дали надію ці неймовірно віддані і мужні добровольці - троє з яких примусом годували пінгвінів. Як бачите, їх руки одягнені в дуже товсті рукавиці. Справа в тому, що африканські пінгвіни мають гострий як лезо дзьоб. І невдовзі наші тіла були вкриті від голови до п'ят цими огидними ранами від нажаханих пінгвінів.

Через день після нашого приїзду виникла нова загроза. Нафтова пляма рухалась на північ до острова Дассен, рятівники були у відчаї, бо вони знали, що якщо нафта сягне острова, ми вже не зможемо врятувати забруднених нафтою птахів. Ми не знали, як розв'язати цю проблему. Та врешті один із дослідників підкинув божевільну ідею. Він сказав, "Гаразд, а якби ми спробували і зібрали птахів, яким найбільше загрожує забруднення нафтою" - вони зібрали 20,000 птахів - "і потім перевезли їх 500 миль вгору по узбережжі до міста Порт-Елізабет у вантажівках з відкритим кузовом і випустили їх там у чисту воду, щоб вони попливли назад додому".

(Сміх)

Троє з цих пінгвінів - Пітер, Памела і Персі - мали на собі супутникові бірки. Дослідники тримали кулаки і сподівались, що поки пінгвіни доберуться додому, їх острів відчистять від нафти. І, на щастя, коли вони добралися, острів був чистий. Це була ризикована авантюра, але вона завершилась успішно. І тепер вони знають, що цю стратегію можна використати, якщо у майбутньому нафта знову розіллється.

Отож, рятуючи живу природу, ми, як і в житті, вчимось із досвіду, вчимось як з наших успіхів, так і з невдач. Ось головний урок, який ми засвоїли під час порятунку "Моря Аполлона" у 94-му році: більшість пінгвінів загинули через непродумане використання контейнерів для перевезення і вантажівок з поганою вентиляцією - тому що рятівники були просто неготові до такої кількості забруднених нафтою пінгвінів. Тому за шість років, які минули між двома розливами нафти, вони збудували тисячі контейнерів з доброю вентиляцією. У результаті, під час порятунку "Скарбу", лише 160 пінгвінів загинуло під час перевезення, а не 5,000 як раніше. Це вже була величезна перемога.

Рятуючи "Море Аполлона", ми також дізналися, як навчити пінгвінів вільно брати рибу з рук, використавши для навчання спеціальні коробки. Цей метод став у нагоді ще раз під час порятунку "Скарбу". Ми помітили одну цікаву річ під час навчання. Пінгвіни, які першими навчились вільно брати їжу, мали металеву стрічку на крилі від випадку розливу нафти з корабля "Море Аполлона" шість років тому. Отож пінгвіни також вчаться з попереднього досвіду.

Усіх тих пінгвінів необхідно було ретельно відмити від нафти. Двоє людей затрачали щонайменше годину, щоб відмити одного пінгвіна. Миючи пінгвіна, спершу треба було обприснути його знежирюючим засобом. І зараз я розповім свою улюблену історію, пов'язану з порятунком "Скарбу". Десь за рік до розливу нафти сімнадцятирічний студент винайшов знежирюючий засіб. Працівники центру SANCCOB успішно його використовували, і вирішили скористатись ним і під час порятунку "Скарбу". Але засіб невдовзі вичерпався. Естель з SANCCOB у паніці зателефонувала студенту і попросила, "Будь ласка, зроби ще, ти мусиш". І він помчав до лабораторії і зробив достатньо засобу, щоб відмити решту птахів. Я думаю, що це дуже круто, що підліток винайшов засіб, який допоміг врятувати тисячі тварин.

То що ж трапилося з тими 20,000 забруднених нафтою пінгвінів? Чи була Сільвія Ґаус права? Чи слід усипляти усіх забруднених нафтою птахів, тому що більшість із них все одно загине? Вона не мала жодної рації. Завдяки півмільйону годин виснажливої праці добровольців, понад 90 відсотків забруднених нафтою пінгвінів успішно повернулись у дику природу. Подальші дослідження довели, що вони прожили стільки ж часу, як і пінгвіни, які ніколи не були забруднені нафтою, і розмножувались не менш успішно.

Окрім того, близько 3,000 пташенят пінгвіна були врятовані і штучно вигодувані. А довготривалі спостереження свідчать, що штучно вигодувані пташенята доживають до зрілості і віку парування частіше, ніж пташенята, вигодувані батьками. Озброєний цими знаннями, центр SANCCOB започаткував проект підтримки пташенят. Щороку вони рятують і вигодовують покинутих пташенят. Частка успішних спроб вражає - 80 відсотків. Це надзвичайно важливо, бо торік африканський пінгвін опинився під загрозою зникнення. Він може вимерти через менш ніж 10 років, якщо ми нічого не зробимо для його захисту.

Отож, що мені дав цей напружений і незабутній досвід? Я зрозуміла, що можу справитись з набагато складнішим завданням, ніж коли-небудь собі уявляла. І я усвідомила, що одна особа може змінити світ на краще. Чого вартий один лише сімнадцятирічний підліток. А якщо ми згуртуємось і будемо працювати як одне ціле, ми досягнемо неймовірних результатів. Справді, бути частиною чогось, значно більшого за себе - це найкорисніший досвід, який тільки можна отримати.

Насамкінець, я підкину вам одну ідею для роздумів і один виклик, якщо ви не проти. Як "пінгвіняча мама", я поставила за мету інформувати громадськість і залучати кошти для захисту пінгвінів, але чому ви маєте перейматись пінгвінами? Так от, вам слід ними перейматися, бо пінгвіни є біологічним видом-індикатором забруднення довкілля. Одним словом, якщо пінгвіни вмирають, це означає, що наші океани вмирають, і від цього постраждаємо ми всі, бо, за словами Сильвії Ерл, "Океани - це наша система життєзабезпечення". Сьогодні пінгвінам загрожує дві небезпеки: надмірна риболовля і глобальне потепління. І це ті дві загрози, яким кожен із нас може зарадити. Якщо кожен із нас виконає свою роль, разом ми досягнемо позитивних зрушень, і не дамо пінгвінам вимерти. Люди завжди були найбільшою загрозою для пінгвінів, але зараз ми їх єдина надія.

Дякую.

(Оплески)