Дафна Келлер: чого навчить нас онлайн освіта

Як і багатьом з вас, мені дуже пощастило. Я народилась в родині, де освіта була найважливішою складовою. Я доктор наук в третьому поколінні, донька двох професорів. Дитиною я гралась в університетській лабораторії мого батька. Отже те, що я здобувала освіту в найкращих університетах, сприймалось як належне. Це, в свою чергу, відкрило мені безліч можливостей.

На превеликий жаль, багатьом людям в світі щастить значно менше. В деяких частинах світу, як от в Південній Африці, освіта зовсім не є легкодоступною. В Південній Африці освітня система сформувалась в часи расової ізоляції меншини "білих". В наслідок, сьогодні бракує місць багатьом людям, які бажають та заслуговують на освіту високого рівня. Така нестача місць в січні цього року призвела до кризи в університеті Йоганнесбургу. Залишалось ще достатньо місць після стандартного процесу зарахування приймальною комісією. За добу до того мали розпочати реєстрацію абітурієнтів, тож тисячі людей вистроїлися в довжелезну чергу біля воріт в надії бути першими зарахованими. Коли ворота відкрили, розпочалась стихійна тиснява, і 20 людей отримали травми, а одна жінка загинула. Це була мати, що віддала своє життя, аби її син мав більші шанси на краще життя.

Проте навіть в таких країнах, як США, де освіта вважається доступною, здобути її, виявляється, не так вже й легко. Останні декілька років активно обговорюється здорожчення медичного обслуговування. Можливо, не таким очевидним є для людей той факт, що за такий самий проміжок часу ціна на вищу освіту зросла майже вдвічі - в цілому на 559 відсотків з 1985 року. Це робить освіту недоступною для багатьох.

Ба більше, навіть тим, хто спроможний сплатити таку ціну за вищу освіту, далеко не всі двері відкриті. Лише трохи більше ніж половина нещодавніх випускників в США, які здобувають вищу освіту, потім дійсно працюють за спеціальністю. Це, звичайно, не стосується випускників найпрестижніших ВУЗів, що ж до інших, то їхні час і зусилля зовсім не ціняться.

Том Фрідмен в своїй останній статті в Нью-Йорк Таймс, як ніхто інший, спіймав прагнення, що стоять за нашими зусиллями. Він сказав: видатні досягнення відбуваються лише, коли несподівані можливості перетинаються з відчайдушною потребою. Я вже говорила про відчайдушні потреби. Час поговорити про несподівані можливості.

Несподівані можливості чудово демонструють три курси Стенфорду, на кожному з яких навчалось більше ніж 100 000 людей. Для ліпшого розуміння давайте подивимось на один з тих курсів, курс Комп'ютерного навчання, який викладав мій колега та співзасновник Ендрю Нг. Ендрю - викладач одного з найбільших курсів Стенфорду. Це курс Комп'ютерного навчання, і щоразу на нього зараховують 400 абітурієнтів. Коли Ендрю викладав курс широкому загалу, зареєструвалось 100 000 осіб. То ж з огляду на цю цифру, щоб мати таку ж кількість слухачів курсу Стенфорду Ендрю знадобилося б 250 років. Звичайно, він би знудився.

Побачивши результат, ми з Ендрю вирішили докласти всіх зусиль і збільшити аудиторію слухачів, аби дати високоякісну освіту якомога більшій кількості бажаючих. То ж ми заснували проект Coursera (Курсера), ціль якого - надати можливість прослухати найкращі курси від найкращих викладачів з найкращих ВУЗів світу абсолютно безкоштовно. Наразі на платформі є 43 курси з ряду дисциплін чотирьох університетів. Я продемонструю вам, як це приблизно виглядає.

(Відео) Роберт Гріст: вітаємо в Калкулус.

Езекель Емануель: 50 мільйонів людей незастраховані.

Скот Пейдж: Моделі допомагають спроектувати більш ефективні інституції та концепції. Ми отримуємо неймовірне розшарування.

Скотт Клеммер: Тож Буш припустив, що в майбутньому ми всі носитимемо камери прямо на лобі.

Мітчел Дюнейер: Мілз хоче, щоб студенти-соціологи розвинули якість мислення...

ЕрДжі: Кабель, що висить, набуває форми гіперболічного косинусу.

Нік Парланте: Для кожного пікселя в зображенні червоний виставляється на нуль.

Пол Оффіт: ...Вакцина дозволила видалити вірус поліомієліту...

Ден Юрафскі: чи є в Люфтганзі сніданки та Сан Хосе? Ця фраза звучить дивно.

Дафна Келлер: Ви обираєте цей зовнішній кут, це і є два жереби.

Ендрю Нг: В розгорнутому машинному навчанні нам би хотілося досягти обчислювальних...

(Оплески)

ДК: Може й не дивно, але виявляється, що слухачам подобається отримувати кращу інформацію з найкращих університетів задарма. З моменту створення веб-сайту в лютому до нас приєдналось 640 000 слухачів із 190 країн. Наразі маємо 1,5 мільйони зареєстрованих, 6 мільйонів завдань з 15 діючих курсів та 14 мільйонів переглянутих відео.

Та справа не лише в цифрах, а й в людях. Чи то Акаш, виходець з маленького поселення в Індії, який так ніколи і не мав би доступу до Стенфордського курсу і не зміг би його собі дозволити. Чи то Дженні, мати-одиначка двох дітей, яка прагне вдосконалити свої вміння, щоб мати змогу повернутись та отримати ступінь магістра. Чи Райан, який не ходить до школи через небезпеку занесення мікробів до будинку, де живе його хвора на вірус імунодефіциту донька, то ж він не може виходити з дому. Я дійсно рада повідомити -- нещодавно ми спілкувалися з Райаном -- ця історія має щасливий кінець. Маленькій Шенон -- ви бачите її зліва -- вже набагато краще, а Райан, пройшовши декілька наших курсів, влаштувався на роботу.

Так що ж настільки відрізняє ці курси? Доступ до змісту онлайн курсу обмежений в часі. Різниця в тому, що це повноцінний курс. Він починається в певний день, слухачі щотижня дивляться відео та виконують домашні завдання. І ці домашні завдання справжні, з оцінками, з певними термінами виконання. На графіку ви можете побачити терміни та використання. Ці піки доводять, що відкладання на потім - явище глобальне.

(Сміх)

По завершенню курсу слухачам видається сертифікат. Його можна пред'явити потенційним роботодавцям та отримати кращу роботу. Ми особисто знаємо багатьох,хто так і зробив. Деякі слухачі пред'являли сертифікати в ВУЗах, куди їх було зараховано, для отримання справжнього заліку. Тож ці слухачі отримали винагороду за витрачений час та зусилля.

Зануримось трохи в деталі цих курсів. Одна з особливостей криється в тому, що коли немає обмеження простором аудиторії та зміст підбирається чітко під онлайн формат, ви, наприклад, маєте змогу відійти від монотонності годинної лекції. Ви можете, скажімо, розбити наданий матеріал на короткі модульні уроки, тривалістю 8-12 хвилин, кожен з яких присвячений відповідному поняттю. Слухачі вільні самостійно встановлювати порядок перегляду поданого матеріалу, в залежності від вже наявних фонових знань, навиків та інтересів. Так, наприклад, декому стануть в нагоді підготовчі матеріали, якими вже скористалися попередні слухачі курсу. Інших може зацікавити певна тема, яка розширить саме їхні знання. Такий формат дозволяє відійти від універсальної моделі освіти, та надає слухачам змоги дотримуватись власного плану занять.

Як вчителі, ми всі чудово розуміємо, що студенти не вчаться просто сидячи та пасивно дивлячись відео. Ймовірно, найважливішою складовою є необхідність залучити слухачів, які насправді працюють з матеріалом для кращого розуміння. Важливість цього демонструють незліченні дослідження. Наприклад, дослідження, яке з'явилося в журналі Science (Наука) минулого року, доводить, що навіть така проста вправа, як відтворення, коли від студентів вимагається лише повторити вже вивчений матеріал, беззаперечно, дає набагато кращі результати в різних тестах на перевірку рівня знань, ніж безліч інших навчальних вправ.

Ми намагаємося додати практику відтворення до платформи, як і багато інших вправ та шляхів засвоєння інформації. Зокрема, навіть наші відео не прості. Кожні декілька хвилин відео зупиняється, і студентам задається якесь питання.

(Відео) СП:…Ці чотири речі. Теорія перспектив, гіперболічне дисконтування, упередження статус-кво та нехтування діями. Всі вони задокументовані. Задокументовані відхилення від раціональної поведінки.

ДК: На цьому моменті відео зупиняється, студент вписує відповідь у віконце, І відправляє. Вочевидь, вони слухали неуважно.

(Сміх)

Тож вони пробують ще раз, і цього разу вдало. За бажання надаються пояснення. І відео продовжується наступною частиною лекції. Такі прості питання я можу задати класу, будучи вчителем. Проте, коли я їх задаю, 80% студентів ще продовжують конспектувати мої останні слова, а 15% втратили зв'язок з реальністю, «застрягши» в соцмережі Facebook. Проте завжди знаходиться розумник з перших рядів, який випалює відповідь ще до того, як хтось встигне над нею замислитись. І як вчитель я безкінечно радію, що хоча б хтось знає відповідь. Тож лекція продовжується, а більшість студентів так і не помітила, що було задане питання. Натомість тут від кожнісінького слухача вимагається постійно працювати з матеріалами.

Звичайно, на цих простих питаннях на відтворення інформації історія не закінчується. Потрібно ще більше змістовних практичних питань, а ще потрібно забезпечити студентів інформацією, необхідною для відповідей на ці питання. Та як оцінити роботу 100 тисяч студентів, не маючи й 10 тисяч викладачів? Відповідь проста – нехай технології зроблять цю роботу замість тебе. На щастя, технології пройшли довгий шлях розвитку, і тепер нам до снаги оцінити виконання багатьох цікавих видів домашніх завдань. На додаток до завдань на вибір правильної відповіді з кількох можливих та питань, що вимагають коротких відповідей, які ви бачили у відео, ми можемо також оцінити знання з математики, математичних формул та висновків. Ми здатні оцінити моделювання: від фінансового моделювання на уроках бізнесу, до фізичного моделювання на уроках з природничих наук або інженерного мистецтва. І нам також до снаги оцінити деякі складні комплексні завдання з програмування.

Я покажу вам дещо надзвичайно просте, але цілком візуальне. Це взято з курсу інформатики 101 Стенфордського університету. Студенти мають відкоригувати кольором це розмите червоне зображення. Вони набирають свої програми в браузер. Але, ви бачите, результат недосконалий – пані Статую Незалежності й досі нудить. Отже студенти роблять другу спробу, цього разу вдалу, про що їм повідомляється, і вони можуть перейти до виконання наступного завдання. Така можливість активної взаємодії з матеріалом і сповіщення про правильність чи неправильність відповідей відіграє суттєву роль в навчанні слухачів.

Звичайно, ми не в змозі виміряти обсяг роботи, необхідної для всіх курсів. Особливо не вистачає критичного мислення в роботі. Це надзвичайно важливо в таких дисциплінах як гуманітарні та соціальні науки, бізнес тощо. Наприклад, ми спробували переконати декого з факультету гуманітарних наук, що завдання на вибір правильної відповіді з кількох можливих не така вже й погана стратегія. Вони були не надто прихильні.

Тож нам довелося вигадати інше рішення. А зупинилися ми на стратегії самооцінювання студентів. Виявляється, попередні дослідження, як, наприклад, зроблене Седдлер та Гуд, доводять, що самооцінювання - на диво ефективна стратегія для забезпечення відтворюваних оцінок. Її було випробувано лише на невеликих класах, проте і там вона показала, що оцінки, які ставили студенти по осі У напрочуд чітко збігаються з оцінками вчителя по осі Х. Більше захоплення викликає лише те, що самооцінювання, коли студенти мають критично оцінити свою власну роботу, навіть краще збігається з оцінками вчителя. Адже допоки студентів правильно стимулюють, вони не можуть поставити собі відмінно. Тож це ефективна стратегія, яку можна використовувати глобально, і яка також є корисною для студентів, адже вони дійсно вчаться на досвіді. Наразі ми маємо найбільший в історії існування канал самооцінки, де десятки тисяч студентів оцінюють роботу один одного, і, маю сказати, цілком успішно.

Це стосується не тільки студентів, що сидять в своїх кімнатах на самоті та вирішують задачі. Довкола кожного з наших курсів студенти утворили глобальну спільноту людей, бажаючих поділитися своїми інтелектуальними прагненнями. Зараз ви бачите саморобну карту, зроблену студентами Прінстонського курсу соціології 101, де вони позначили свої міста на мапі світу. Це демонструє справжній масштаб такого роду зусиль.

На цих курсах студенти взаємодіяли різними способами. По-перше, був форум питань та відповідей, куди студенти викладали питання, а інші студенти на них відповідали. Вражало те, що попри величезну кількість студентів, і те, що будь-хто з них міг викласти питання о 3 годині ночі з будь-якого куточка світу, завжди знаходився хтось, хто не спав та працював над тим же питанням. Зауважте, що для багатьох наших курсів середня час відповіді на питання в форумі – 22 хвилини. Звичайно, швидкість моєї відповіді учням в Стенфорді значно відрізняється.

(Сміх)

За словами самих студентів, вони насправді дізнались, що саме завдяки цій великій Інтернет спільноті співпраця проявлялася багатьма способами, значно тісніше, ніж в аудиторії. Студенти також самостійно, без жодного втручання з нашого боку, об’єдналися в невеликі навчальні групи. Деякі групи існували фізично, в певних географічних межах. Студенти збирались щотижня та працювали над низкою питань. Це навчальна група з Сан-Франциско. Але такі групи існують по всьому світу. Також були й віртуальні навчальні групи, в які об’єднувались за мовними або культурними критеріями. Знизу зліва ви бачите багатокультурну універсальну навчальну групу, де слухачі бажали спілкуватись саме з представниками інших культур.

Така схема надає безліч можливостей. Насамперед, можливість для нас вперше поглянути зсередини на розуміння процесу навчання людини. Адже тут ми отримуємо унікальну інформацію. Ми можемо бачити кожний клік мишею, кожне відправлення домашнього завдання, кожну публікацію в форумі кожнісінького з десятків тисяч слухачів. Тож вивчення процесу навчання людини можна перевести з режиму управління гіпотезами в режим управління інформацією. Так наприклад, трансформація, що радикально змінила біологію. Ви можете використати цю інформацію для кращого розуміння ключових питань, як от: які стратегії навчання є ефективними, а які ні? Або в контексті певних курсів ви можете поставити питання, як наприклад: які непорозуміння виникають найчастіше, та як допомогти студентам їх виправити?

Я наведу приклад, взятий з уроків комп'ютерного навчання, що веде Ендрю. Це низка невірних відповідей на одне з завдань Ендрю. Відповідь – пари чисел, які ви можете вписати в цю перехресну ділянку. Кожен з маленьких перетинів, які ви бачите, - окрема невірна відповідь. Великий перетин зверху зліва показує, що 2 000 студентів дали однаково невірну відповідь. Якщо двоє студентів зі 100 в аудиторії дадуть однаково невірну відповідь, ви ніколи не надасте цьому значення. Проте коли 2 000 студентів відповідають однаково невірно, це важко не помітити. Тож Ендрю разом зі своїми студентами переглянули деякі завдання та виявили корінь непорозумінь. Вони створили повідомлення стосовно помилки, яке побачить кожен студент, хто вводить відповідь у поле. Тобто кожен зі студентів, які зробили однакові помилки, отримає пояснення, як ефективніше виправити непорозуміння.

Отже така персоналізація – це те, що можна побудувати, оперуючи великими цифрами Мабуть, персоналізація – це одна з найбільших можливостей тут, адже вона здатна допомогти нам у вирішенні проблеми, актуальної вже протягом 30 років. У 1984 році педагог-дослідник Бенджамін Блум виклав своє бачення, як він сам називав, 2 сигма проблеми, яку він досліджував на трьох групах студентів. Перша група – студенти, які навчались в лекційному класі. Друга група студентів навчалась в звичайному лекційному класі, але з поглибленим засвоєнням. Тобто студенти не могли перейти до наступної теми, доки не продемонструють, що засвоїли попередню. І нарешті, третя група студентів, які навчались індивідуально з викладачем. Група з поглибленим засвоєнням мала допустиме відхилення, або сигму, і досягала ліпших результатів, ніж звичайний лекційний клас. Індивідуальне навчання дає вам подвійне стандартне відхилення в покращенні виконання.

Для ліпшого розуміння давайте поглянемо на лекційний клас і візьмемо середній показник виконання за граничний. Отже в лекційному класі половина студентів - вище цього рівня, а половина – нижче. З індивідуальним підходом навчання 98% студентів матимуть вищий за граничний показник рівень. Уявіть, якщо б ми могли вчити так, щоб 98% наших студентів мали б показник вище середнього. Таким чином, маємо проблему 2 сигма.

Як суспільство, ми фінансово неспроможні забезпечити кожного студента індивідуальним вчителем. Проте ми в змозі забезпечити кожного студента комп’ютером чи смартфоном. Постає питання: як нам використати технології, щоб зіскочити з лівого боку малюнка, з блакитної кривої, на правий бік, з зеленою кривою. Поглиблене засвоєння легко досягається за допомогою комп'ютера. Комп'ютер не втомлюється показувати вам одне й те саме відео п’ять разів. Він навіть не втомлюється оцінювати одну й ту саму роботу в котрий вже раз. Ми побачили це на багатьох прикладах сьогодні. Ми також спостерігаємо свого роду зародки персоналізації, яка проявляється чи то через персоналізований навчальний план, чи то через персоналізовані відгуки, як ми вже показували. Отже наша ціль – спробувати просунутись ближче до зеленої кривої.

Це чудово, та невже здатне замінити й витіснити університетську освіту? Принаймні Марк Твен не мав жодних сумнівів. Він стверджував: «Вищий учбовий заклад – це місце, де нотатки до лекцій професора автоматично стають нотатками студентів, оминаючи мозок і того, й інших».

(Сміх)

Я готова посперечатись з Марком Твеном. Гадаю, що він скаржився не на самі університети, а, скоріше, на лекційний формат курсів, на який так багато університетів витрачають свій час. Давайте зануримось глибше у часі і повернемось до Плутарха, який сказав, що «розум людини це не посудина, яку треба заповнювати, це вогонь, який належить розпалити». Тож, можливо, нам слід менше часу проводити в університетах, заповнюючи розум наших студентів змістом за допомогою лекцій. Натомість слід приділяти більше часу запаленню їхньої іскри творчості, уяви та розвитку їхніх здібностей до вирішення питань шляхом бесід з ними.

Як же це зробити? Шляхом активного навчання в аудиторії. Існує багато досліджень, в тому числі й це, які доводять, що використання активного навчання шляхом взаємодії зі студентами в аудиторії, сприяє покращенню за кожним показником: відвідування, залученість та навчання, згідно оцінки стандартизованого тесту. Наприклад, ви бачите, що показник досягнень позитивного результату майже подвоюється в цьому експерименті. Можливо, саме так нам слід проводити час в університетах.

Підіб’ємо підсумок. Якщо ми могли б запропонувати безкоштовну освіту високого рівня по всьому світу, що б це дало? Три речі. По-перше, це б зробило освіту основним правом людини, і будь-хто в світі, маючи здатність та бажання, міг би отримати необхідні знання, щоб покращити життя собі, своїм сім’ям та своїм спільнотам.

По-друге, це б забезпечило можливість навчатись протягом всього життя. Сором, що для великої кількості людей навчання припиняється після закінчення школи або ВУЗу. Якщо ж зробити зміст курсів доступним широкому загалу, ми матимемо можливість дізнаватися щось нове, коли самі того забажаємо чи то для того, щоб розширити свій кругозір, чи, щоб змінити своє життя.

І нарешті, це сколихне хвилю інновацій, адже виняткові таланти можна знайти будь-де. Можливо майбутній Альберт Ейнштейн або Стів Джобс живе десь у віддаленому африканському селищі. І якщо ми запропонуємо цим людям здобути освіту, вони зможуть висунути нову геніальну ідею і зробити світ набагато кращим місцем для життя.

Щиро дякую.

(Овації)