Деніел Ґольдштайн: Битва між "я" теперішнім і "я" майбутнім

Ви пам'ятаєте історію про Одіссея і сирен, яку розповідали у старшій чи середній школі? Був собі один герой - Одіссей, який повертався додому після Троянської війни. Він стояв на палубі свого корабля і розмовляв зі своїм першим помічником. І сказав: "Завтра ми будемо плисти повз ті скелі, а на скелях сидітимуть кілька гарних жінок на ім'я Сирени. Ці жінки співатимуть чарівних пісень, таких звабливих, що всі моряки, які їх чують, розбиваються об скелі і гинуть". Почувши ці слова, ви могли б подумати, що вони попливуть іншим шляхом, щоб минути сирен. Але Одіссей натомість сказав: "Я хочу почути цю пісню. І тому я зроблю ось що. Я залию віск у вуха тобі та всій команді. Ви залишитеся біля мене, але не почуєте пісні. А потім ви прив'яжете мене до щогли, щоб я послухав пісню, а ми пропливли неушкодженими". Отож, перед нами капітан, який поставив під загрозу життя усіх людей на кораблі заради того, щоб він почув пісню.

Уявімо, що вони повторили цю сцену кілька разів. Одіссей сказав: "Гаразд, проведімо репетицію. Прив'яжіть мене до щогли, навіть якщо я проситиму і благатиму цього не робити. Хоч би що я сказав, не відв'язуйте мене від щогли. Домовились? Тепер прив'яжіть мене до щогли". Перший помічник узяв мотузку і міцно прив'язав Одіссея до щогли. Одіссей вдавав, ніби він пручається, і кричав: "Розв'яжіть мене! Розв'яжіть мене! Я хочу почути цю пісню. Розв'яжіть мене!" Але перший помічник розважливо опирався і не розв'язував Одіcсея. Тоді Одіссей сказав: "Гаразд, я бачу, що ви все зрозуміли. Тепер розв'яжіть мене і будемо вечеряти". Перший помічник завагався. Його охопили сумніви: "Це ще репетиція чи мені слід його справді розв'язати?" І він подумав: "Ну, напевно час завершувати репетицію". Він розв'язав Одіссея. Той розгнівався і закричав:" Ти ідіот! Йолоп! Якщо ти так зробиш завтра, то я загину! Ви всі загинете! Кожен із вас загине! Не розв'язуй мене, хоч би що я казав!" Він звалив першого помічника додолу. Репетицію проводили цілу ніч - прив'язували Одіссея до щогли, а він усіляко намагався вибратися на волю, а потім нещадно бив бідолашного першого помічника. Забава продовжується.

Прив'язати себе до щогли - це, мабуть, найдавніший зразок так званого добровільного примусу. Добровільний примус - це рішення, яке ви приймаєте на тверезу голову, щоби примусити себе не робити на гарячу голову того, про що згодом пошкодуєте. Бо якщо задуматись, то дійдемо висновку, що в одній особі є дві голови. Учені вже давно помітили цю метафору двох "я", коли справа доходить до спокуси. Перш за все, існує теперішнє "я". Скажімо, коли Одіссей чує пісню. Він, хоч би що, хоче дістатися до першого ряду. Він думає тільки про задоволення тут і тепер. Але ж є іще друге "я" - майбутнє "я". Ось Одіссей у старості. Він прагне одного - відпочинку на сонячній віллі зі своєю дружиною Пенелопою далеко від Ітаки.

Для чого нам здався добровільний примус? Опиратися спокусі дуже важко. Як сказав у 19 столітті англійський економіст Нассо Вільям Старший: "Утриматися від задоволення, яке лежить перед вами, або прагнути винагороди в майбутньому, а не в цю ж мить - це одне із найболісніших випробувань людської волі". Якщо ви ставите перед собою цілі, і ніщо людське вам не чуже, то, напевно, розумієте, що ідеться не про те, що ви не можете досягти цілей, бо вони фізично неможливі, а про те, що вам бракує самодисципліни, щоби вперто іти до мети. Схуднути - фізично можливо. Частіше робити гімнастику - фізично можливо. Але опиратися спокусі - важко.

Існує ще одна причина, чому так важко втриматися від спокуси. Річ у тому, що це нерівна битва між "я" теперішнім і "я" майбутнім. Погляньмо правді у вічі - "я" теперішнє - це наш час, сьогодення. Це контроль. Влада вже сьогодні. Теперішнє "я" має сильні руки, якими несе пампушку до вашого рота. А майбутнім "я" навіть не пахне. Воно десь там, у майбутньому. Воно слабке. Навіть не має свого адвоката. Ніхто за нього не заступиться. І тому теперішнє "я" може суворо покарати майбутнє "я" за всі його мрії. Отож, між двома "я" точиться невпинна боротьба. Тому нам потрібен добровільний примус, який зрівняє правила гри.

Насправді я великий прихильник добровільного примусу. Прив'язати себе до щогли - це найдавніший вид примусу, але існують також інші способи. Наприклад, замкнути кредитну картку в сейфі. Не приносити додому нездорову їжу, щоб не мати спокуси її з'їсти. Або від'єднати Інтернет, щоб попрацювати за комп'ютером. Я вигадував для себе добровільні примуси, ще не знаючи, що воно таке. Голодний аспірант Колумбійського університету, я перебував на тому етапі кар'єри, коли постаєш перед вибором - надрукуватися чи вмерти з голоду. Я мусив писати п'ять сторінок на день для своєї дисертації, інакше мусив позбутися п'ять доларів.

Коли ви намагаєтеся справитися із добровільним примусом, то переконуєтеся, що диявол таки ховається в деталях. Бо позбутися п'яти доларів - зовсім нелегко. Ви ж не можете їх спалити - це протизаконно. Тоді я подумав, що міг би дати їх жебракам, чи своїй дружині, чи комусь, хто їх потребує. А тоді спохопився, що сам собі суперечу. Адже не писати - погано, але давати милостиню - добре. Виходило, що мій добрий вчинок виправдовував мої лінощі. Тоді я подивився на це з іншого боку і подумав, що можу віддавати ці гроші неонацистам. Але тоді мені спало на думку, що від того буде більше шкоди, ніж від писання - користі, і тому цей варіант не спрацює. Врешті-решт, я вирішив, що просто залишу ці гроші в конверті в метро. Одного разу їх знайде добра людина, іншого разу - погана. Вийде цілковито безцільний рух грошей, про який я згодом шкодуватиму. (Сміх) Ось так воно з добровільним примусом.

І хоча він мені до вподоби, мене завжди турбували дві речі, пов'язані з добровільним примусом, з якими ви теж можете стикнутися. По-перше, коли ви маєте добровільний примус, як-от зобов'язання писати щодня або віддавати гроші, він постійно нагадує, що ви не вмієте себе контролювати. Ви просто визнаєте: "Без добровільного примусу я ніщо, у мене немає самодисципліни". А колись ви потрапите у якесь становище, де не матимете напохваті добровільного примусу, на кшталт: "Боже мій, ця людина пригощає мене пампушкою, а я не маю захисного механізму". І ви з'їсте цю пампушку. Я не хочу, щоб добровільний примус забрав від вас силу волі. На мою думку, самодисципліна нагадує м'яз. Чим більше ви тренуєтеся, тим сильнішає м'яз.

По-друге, від добровільного примусу завжди легко ухилитися. Ви скажете собі: "Звісно, що сьогодні я не можу писати, бо виступаю на TED і даю інтерв'ю п'ятьом засобам масової інформації. А потім іду на вечірку, на якій нап'юсь. Мені ну ніяк не вийде попрацювати". Зараз ви Одіссей і його перший помічник в одній особі. Ви самі себе прив'язуєте, самі виплутуєтеся, а потім самі ж себе за це б'єте.

Тому вже десять років я намагаюся знайти інший спосіб змінити ставлення людей до свого майбутнього без допомоги добровільного примусу. Зокрема, мене цікавить ставлення до свого майбутнього фінансового "я". Це питання на часі. Я маю на увазі заощадження. Заощадження - це класична задача двох "я". Теперішнє "я" зовсім не хоче економити. Воно хоче споживати. Тоді як майбутнє "я" хоче, щоб теперішнє "я" економило. Слушне питання. Рівень заощаджень знижується з 1950-х років. Натомість зростає індекс пенсійного ризику - ймовірність того, що на пенсії ви не зможете задовольнити всі свої потреби. Наразі ми знаходимося у становищі, коли за прогнозами дослідницької організації McKinsey Global Institute, з кожних трьох бебі-бумерів двоє не зможуть задовольнити свої колишні потреби, коли вийдуть на пенсію.

Як цьому зарадити? Один філософ Дерек Парфіт висловив думку, яка підбадьорила мене і моїх колег. Він сказав: "Ми нехтуємо своєї майбутнім "я" через брак віри чи уяви". Він має увазі, що ми або з якоїсь причини не віримо, що колись постаріємо, або не можемо собі уявити, що одного дня станемо старими. З одного боку, звучить смішно. Звичайно, ми знаємо, що колись постаріємо. Але хіба це єдине, у що ми віримо і, водночас, не віримо?

З цієї причини, ми з колегами скористалися комп'ютером - найпотужнішим знаряддям наших часів - щоб зарадити людській уяві, і допомогти людям уявити, як виглядатиме їхнє майбутнє. Зараз я покажу вам, що з того вийшло. Спершу ми створили так званий розподілювач імовірностей. Він показує, як може виглядати ваше майбутнє. Програма видає сотню однаково ймовірних варіантів розвитку вашого майбутнього. Кожному варіанту відповідає одна позначка у рядку, який відображає рівень достатку та пенсії. Якщо ви на вершечку, то це значить, що ви тішитеся високим рівнем доходу на пенсії. А якщо в самому низу, то ви з усіх сил намагається звести кінці з кінцями. Заощаджуючи певну суму, ви насправді кажете собі: "Я визнаю, що будь-який варіант із цієї сотні може трапитися зі мною і визначити рівень мого достатку".

Тепер спробуйте побавитися з різними варіантами. Покерувати своєю долею. Але це вимагає від вас зусиль. Вам потрібно більше заощаджувати вже сьогодні. Щойно ви оберете вид заощадження, який вам до вподоби, натисніть на кнопку "Готово" і позначки почнуть зникати. Повільно, одна за одною. Вони створюють модель згідно з вашим вибором, і показують, чи виправдають себе ваші заощадження. Врешті-решт, залишиться тільки одна позначка, яка і визначить ваш достаток на пенсії.

До прикладу, ця особа на пенсії отримуватиме 150 відсотків свого заробітку. На пенсії вона зароблятиме більше, ніж на роботі. Більшість людей відчує піднесення і радість, просто дізнавшись про можливість заробляти на пенсії на 50 відсотків більше грошей, ніж раніше. А якщо ви опинитеся на самому дні, то відчуєте легкий острах і/або нудоту, уявивши, як вам прийдеться бідувати на пенсії. Використовуючи цю програму знову і знову, моделюючи варіант за варіантом, люди зрозуміють, що інвестиції і заощадження, які вони здійснюють сьогодні, визначають їхній достаток у майбутньому.

Рушійною силою для більшості людей є емоції, але різні люди мають різні спонуки. Ця модель створює графік. Водночас, багатьох людей не цікавлять сухі цифри. Вони хочуть знати, що зможуть купити за ці гроші. Тому я створив розподілювач імовірностей, який замість числових значень показує, що ви зможете дозволити собі у майбутньому. Наприклад, яке житло ви зможете оплатити, якщо отримуєте 3000, 2500, 2000 доларів пенсії на місяць, і так далі. Чим ближче ви до початку шкали, тим гірші вас чекають умови проживання. Деякі з них нагадують місця, де я жив, коли вчився на аспірантурі. І на самому початку шкали ви стикаєтеся із гіркою істиною: якщо ви нічого не заощадите на пенсію, то взагалі не зможете заплатити за житло. Це справжні світлини справжніх квартир, які я взяв з оголошень в Інтернеті про винайм житла.

Насамкінець я покажу вам поведінкову машину часу, яку я створив із Галом Гершфільдом, з яким мене познайомив колега з попереднього проекту Білл Шарп. Поведінкова машина часу - це дослідження віртуальної реальності. Що ми зробили? Ми взяли знимки людей - у цьому випадку, студентів - і за допомогою програми зістарили їх. Далі ми показали цим людям, як вони виглядатимуть у 60, 70, 80 років. Ми хочемо дізнатися, чи така підмога для уяви - можливість подивитися на обличчя свого майбутнього "я" - здатна змінити ваш підхід до заощаджень.

Це один із наших експериментів. Ліворуч обличчя молодого чоловіка. Вказівником він регулює рівень своїх заощаджень. Якщо він рухає вказівник до лівого краю, це значить, що він нічого не заощаджуватиме. Ви бачите його нинішній річний дохід - це відсоток його зарплати, який він приносить додому. Досить багато - 91 відсоток. Водночас, його пенсійний дохід доволі низький. На пенсії він отримуватиме 44 відсотки від того, що він заробляв, коли працював. Якщо він заощадить максимально дозволену суму, його пенсійний дохід зростає, але він нещасний, бо має менше грошей на сьогоденні потреби. Також можна подивитися на своє майбутнє "я". І з погляду майбутнього "я", усе навпаки. Якщо ви заощаджуєте мізерну суму, то ваше майбутнє "я" нещасне, бо живе на 44 відсотки від доходу. Якщо ж теперішнє "я" серйозно економить, то майбутнє "я" радіє, адже його доходи наближаються до 100 відсотків.

Я хотів, щоби про це дізнався широкий загал, тому разом із Гелом і страховою компанією Allianz створив так звану поведінкову машину часу, яка не тільки показує вас у майбутньому, але й передає очікувані емоційні реакції на різні рівні пенсійного достатку. Ось хтось користується цією програмою. Зверніть увагу, як змінюється вираз обличчя, коли ви рухаєте вказівник. Ніяких заощаджень - і молоде обличчя стає дедалі щасливішим. Старше обличчя - нещасне. Повільно ми доводимо вказівник до помірного рівня заощаджень. А це високий рівень заощаджень. Молоде обличчя - нещасне. Старша особа цілком задоволена таким рішенням. Ми перевіримо, чи це якось впливає на рішення людей. Особливо мені подобається, що ця програма ні до чого не змушує, адже це всього лиш обличчя - одне усміхнене, інше - похмуре. Вам не вказують, куди посунути вказівник, вам тільки нагадують, що ви сполучені та юридично зв'язані зі своїм майбутнім "я".

Ваш достаток залежить від ваших сьогоднішніх рішень. Про це легко забути. Проте віртуальна реальність вміє не тільки показувати, як людина виглядатиме в старості. Існують програми, які дають змогу побачити, як виглядатимуть курці, люди, які забагато засмагають, особи з надмірною вагою і так далі. І чудово, що на відміну від експериментів, які ми з Галом проводили з Рассом Сміттом, вам не треба нічого програмувати, щоб побачити віртуальну реальність. За кілька доларів можна купити програму для смартфона, яка робить те ж саме. Це мій колега Гал. Ви його вже бачили на попередніх кадрах. Заради розваги ми завантажили його фото у програму, яка вміє додати лисину, вік і вагу. Нас цікавило, як він виглядатиме. Гал сидить у цьому залі, тому ви можете переконатися, що в житті він зовсім не схожий на це останнє фото. На цьому завершимо.

Гал і я бажаємо всього найкращого вашому теперішньому і майбутньому "я". Дякую.

(Оплески)