Клей Ширкі: Як когнітивний надлишок може змінити світ

Усе почалося в Кенії у грудні 2007 року під час суперечливих президентських виборів. Ці вибори негайно призвели до розпалу міжетнічних заворушень. У Найробі юрист Орі Околло, котру деякі з вас можуть знати за її виступами на TED, почала вести блог на цю тему на своєму сайті "Kenyan Pundit" - "Кенійський мудрець". А одразу ж після виборів та спалахів насилля держава раптом наклала на ЗМІ значні обмеження. В результаті у медіа-просторі веб-блоги з рамок відгуків та коментарів перетворились у значну частину інформаційного поля, оскільки люди намагалися слідкувати за розвитком конфлікту. Орі Околло прохала своїх коментаторів надавати більше інформації про події поряд. І коментарі потекли рікою. А пані Околло впорядковувала, звіряла та публікувала їх. Але скоро вона сказала:"Це вже занадто, навіть якщо я буду займатися цим 24 години на добу, я не впораюся. Інформації про поточні події в Кенії набагато більше, ніж здатна опрацювати одна людина. Якби тільки можна було цей процес автоматизувати".

І два програмісти, що читали її блог, відізвалися та сказали: "Ми могли б це зробити." А вже через 72 години вони започаткували "Ушахіді". "Ушахіді" з мови суахілі перекладається як "свідок" чи "свідчення" - це дуже простий метод отримувати повідомлення з місця подій, можна з Інтернету, або, що є більш критично, з мобільних дзвінків чи СМС, збирати їх та викладати на карті. Оце і все, але це все, що потрібно. Все, що дозволяє програма, це брати відповідну інформацію, доступну для всього населення - адже усі знають про місця розгортання конфлікту, проте немає людини, яка би володіла всією інформацією, яку знає кожен, таким чином програма бере потенційну інформацію та збирає її до купи, виносить на карту, що надалі робить ці дані загальнодоступними. І саме ця процедура, що називається "картографією кризи", була налагоджена в Кенії у січні 2008.

Досить багато людей користувалися нею та залишили настільки позитивні відгуки, що програмісти, які створили "Ушахіді", вирішили відкрити код програми та перетворити її у платформу. Далі програму почали застосовувати в Мексиці, щоб відслідковувати шахрайство під час виборів. Її застосовує міська влада Вашингтона для слідкування за роботами з очистки міста від снігу. Але найбільшої популярності програма набула після використання під час землетрусу на Гаїті. Подивіться на карту, яка зараз опублікована на головній сторінці "Ушахіді", і ви побачите, що "Ушахіді" використовується по всьому світі. Починаючи з єдиної ідеї, яка мала служити одній меті на Сході Африки на початку 2008 року, програма набула глобального розповсюдження менше, ніж за 3 роки.

Роботу, яку виконувала пані Околло, неможливо було б зробити без цифрових технологій. Ця робота не могла бути виконана без людської великодушності та шляхетності. А найбільш цікавим є те, як багато місць та регіонів, в яких соціальний устрій знаходиться під загрозою, намагаються налагодити свою ситуацію, покладаючись на ці два фактори. Це і є ресурс, про який іде мова. Я називаю його когнітивним надлишком. Він являє собою здатність населення всього світу проявляти активність та небайдужість, а також співпрацювати щодо здійснення великих, інколи глобального масштабу, проектів. Поняття когнітивного надлишку включає 2 складові. Очевидно, першою є наявність вільного часу і талантів. Населення світу має більше трильйону годин вільного часу на рік, які могли б бути витрачені на колективні проекти. Скільки вільного часу було в нас у 20 столітті, але ми не мали "Ушахіді" тоді.

Це і є другою складовою когнітивного надлишку. Медіапростір у 20 столітті був спрямований на допомогу людям у споживанні. І в результаті ми добре навчилися споживати. А зараз у нашому розпорядженні є такі засоби комунікації, як Інтернет, мобільні телефони, які дозволяють нам більше, ніж просто споживати. І тепер бачимо, що люди жили, не відходячи від дивану, не тому, що їм це подобалося. Ми жили кожний сам по собі, тому, що в нас не було інших варіантів. Звичайно, ми досі полюбляємо споживати. Але також виявляється, що нам подобається створювати та ділитися цим з іншими. І ці дві речі, разом узяті, - первинна людська мотивація та сучасні засоби для її задоволення, створюють основу для великомасштабних починань - це і є ресурс нового типу. Використовуючи когнітивний надлишок, ми спостерігаємо за насправді дивовижними експериментами в наукових, літературних, художніх та політичних пошуках. Ми створюємо.

Звичайно, нам надсилають багато "LOLcats". "LOLcats" - це сайт із симпатичними фотографіями кішок, ще більшої чарівності яким надають милі підписи. Вони також є частиною багатого інформаційного поля, яке ми наразі маємо. Це також модель, одна із моделей участі в інформаційному полі, де поряд з "Ушахіді" отримуємо "LOLcats". Зараз я хотів би особливо зазначити, як кажуть юристи, що "LOLcats" - це одна з найбезглуздіших речей, створених людиною. Звичайно, є і інші претенденти на перше місце, проте "LOLcats" - це досить яскравий загальний приклад. Але ось у чому справа. Навіть найдурніша з можливих створених речей є все таки актом творіння. Той, хто створив хоч щось, навіть якщо воно посереднє та нікому не потрібне, намагався щось зробити, винести це на публіку. А хто зробив це один раз, може здійснити це і вдруге. І він може працювати над покращенням своїх результатів.

Між посередньою та доброю роботою існує дистанція. Будь-який художник чи інший представник творчих професій знає, що ви постійно та з величезним зусиллям намагаєтеся подолати цю відстань. Ця відстань полягає у різниці між тим, щоб щось робити або не робити нічого. А той, хто створив "LOLcats", вже на шляху до подолання цієї відстані. Звичайно, добре було би мати побільше таких проектів як "Ушахіді", а щоб таких як "LOLcats" не було взагалі, так, щоб серйозне та потрібне було, а подібного роду непотребу не було. Але безмежний медіапростір таким чином не працює. Свобода експериментувати означає свободу експериментувати з будь-чим. Навіть маючи святу друковану пресу, у нас були еротичні романи ще за 150 років до того, як з'явилися наукові журнали.

Тому, перед тим, як говорити про те, що я вважаю суттєвою різницею між "LOLcats" та "Ушахіді", я хочу сказати про їхнє спільне джерело. Це джерело - це потреба щедро ділитися з іншими. Один із курйозів нашої ери - це те, що в той час, як когнітивний надлишок стає ресурсом, за допомогою якого можна щось створювати, суспільні науки починають пояснювати нам, якою важливою для нас є наша внутрішня мотивація, в якій мірі ми робимо це або те тому, що нам це подобається, а не тому, що так наказав бос, або через те, що нам за це платять.

Це графік, який узагальнює дослідження Урі Гнізі та Альдо Растічіні, які на початку цього десятиріччя вирішили перевірити теорію, яку назвали "теорією стримування". "Теорія стримування" - це дуже проста теорія людської поведінки. Якщо ви хочете, щоб людина робила щось менше, ніж раніше, назначте їй покарання, і вона робитиме менше. Просто, прямо, практично, і мало ким перевірено. Вчені провели дослідження 10 дитячих садків у Хайфі, Ізраїль. Вони вивчали поведінку в дитячих садках в найбільш напружені години, коли батьки забирають дітей. В такі години-пік вихователі, що провели увесь день із дітьми, хотіли б, щоб ви забрали своїх дітей вчасно о зазначеній годині. В той же час батькам, які затримуються на роботі, мають забігти ще кудись або просто запізнюються, хотілося б забрати дитину трохи пізніше.

Так, Гнізі та Растічіні намагалися визначити, наскільки часто батьки запізнюються забрати своїх дітей у цих 10 дитячих садках. Виявилося - це ми і бачимо на графіку, це кількість тижнів, а це - кількість запізнень - що середня кількість запізнень в даних 10 садочках складає від 6 до 10 випадків. Вони поділили досліджувані дитсадки на 2 групи. Білим тут показана контрольна група; для неї нічого не змінювали. Щодо групи дитсадків, позначеної чорною лінією, вони сказали:"Ми змінюємо ситуацію від сьогодні. Якщо ви запізнитеся до дитсадку більше, ніж на 10 хвилин, ми будемо додавати до вашого рахунку по 10 шекелів. І ніяких "а якщо", "але" тощо.

І в той же час, як вони це оголосили, поведінка батьків, діти яких відвідують ці дитсадки, змінилася. Кількість запізнень зростала щотижня протягом наступних 4 тижнів, поки не зросла втричі, порівняно з ситуацією до введення штрафів, а в подальший період їх частота варіювалася між числом в 2-3 рази більшим, ніж до введення штрафів. Звичайно, ви розумієте, що трапилося. Введення штрафу порушило культуру стосунків у дитячих садках. Вводячи штраф, вони ніби сказали батькам, що їхній постійний обов'язок перед вихователями втрачає силу при сплаті 10 шекелів, а батьки можуть позбутися почуття провини чи незручності. Так, батьки сказали собі і були праві: "10 шекелів за запізнення забрати дитину з дитсадка? Що тут такого?" (Сміх)

Пояснення людської поведінки, яке ми успадкували у 20 сторіччі, таке, що ми всі діємо раціонально з максимальною вигодою для себе. І за цією логікою - оскільки батьки та дитсадки не укладали угод - можна було діяти без будь-яких для себе обмежень. Але, насправді, це не так. У своїй практиці вихователі використовували не договірні, а соціальні обмеження. А найголовніше, що соціальні обмеження створили культуру більш щирих відносин, ніж договірні правила. Експеримент Грізі та Растічіні тривав близько 3 місяців - саме на такий період був введений штраф - після чого вони сказали: "Все, можна закінчувати. Ситуація зрозуміла." Аж тут трапилося дещо цікаве. Нічого не змінилося. Культура поведінки, порушена введенням штрафу, такою і залишилася, навіть після відміни його. Економічна мотивація та внутрішня мотивація не тільки несумісні, ця несумісність може зберігатися протягом тривалого часу. Таким чином, коли ви створюєте подібні ситуації, фокус у тому, де ви спираєтеся на економічну складову справи, - як батьки, які доплачували педагогам, - а коли спираєтеся на соціальну частину справи, тобто, коли ви дійсно розраховуєте на щирість та щедрість.

Повернемося знову до "LOLcats" та "Ушахіді". Вони представляють широкий спектр, який слід приймати до уваги. Обидва сайти створені завдяки когнітивному надлишку. Обидва існують завдяки тому, що людям подобається щось створювати та ділитися цим з іншими. А принципова різниця між ними полягає у наступному. Цінність "LOLcats" - у його суспільному значенні. Дана цінність створюється його учасниками один для одного. Мережі суспільного значення ви знайдете де завгодно. Кожен раз, як бачите великий агрегат або вільно доступну інформацію, - чи це є фотографії на сайті "Flickr", чи відео на "Youtube" тощо. І це добре. Мені подобаються "LOLcats", як і всім, можливо, навіть, трохи більше. Але це також у більшій мірі вирішена проблема. Мені важко уявити собі майбутнє, в якому хтось каже: "Де, скажіть, де мені знайти фотографію симпатичного котика?"

Цінність "Ушахіді", натомість, це його громадянське значення. Його цінність створюється учасниками сайту, але є корисним для всього суспільства. Метою, поставленою "Ушахіді", є не тільки покращити життя для своїх учасників, а зробити кращим життя кожного члена суспільства, в якому працює система "Ушахіді". І такого роду суспільне значення є не просто побічним ефектом слідування за внутрішньою людською мотивацією. Насправді, вона стане побічним результатом того, на що ми всі разом покладемо зусилля. Ми на рік маємо трильйон годин для створення цінностей шляхом співпраці, увесь цей час - у нашому розпорядженні. І ми могли б використовувати його з користю рік у рік. Кількість людей, які зможуть брати участь у такого роду проектах, зростатиме. Ми бачимо, що організації, які керуються культурою щирості і сердечності, можуть досягти неймовірних результатів без величезних витрат за контрактами. Ця модель дуже відрізняється від нашої моделі поведінки, породженої 20-им століттям, поведінки великих груп людей, яка виявилася неповноцінною.

Різницею між ними є те, про що говорив Дін Кеймен, винахідник та підприємець. Кеймен сказав: "Вільні культури отримують те, що вони прославляють." У нас є вибір. Ми маємо цей трильйон годин на рік. Ми можемо витрачати його на те, щоб прославляти один одного, і це ми робитимемо. Нам це нічого не буде коштувати. Але ми також можемо прославляти, підтримувати та винагороджувати людей, які намагаються використовувати когнітивний надлишок, щоб створити громадянське суспільство. І в залежності від того, наскільки добре нам вдасться це зробити, ми зможемо змінити суспільство.

Дуже дякую.