Чарлі Тодд: Спільний досвід абсурдності

Я створив групу "Імпровізуйте всюди" 10 років тому, коли переїхав до Нью-Йорка з бажанням зайнятись акторською грою і комедією. Я тільки-но прибув до міста, тому не мав доступу до сцени, і вирішив створити власну сцену у громадських місцях.

Перший проект, про який я розповім, це найперший флешмоб "У метро без штанів". Він відбувся у січні 2002 року. Ця жінка - зірка цього ролика. Вона не знає, що її знімають на камеру. Її знімає прихована камера. Потяг номер 6 у Нью-Йорку. Перша зупинка на лінії. Ось двоє датчан. Вони заходять і сідають біля прихованої камери. А ось я у коричневому пальто. Надворі близько 30 градусів. На мені шапка і шарф. У цей момент дівчина мене зауважила. (Сміх) Як бачите, я без штанів. (Сміх) У цей момент - у цей момент, вона мене помітила. Але у Нью-Йорку диваки в метро - звична річ. Одна особа - не така вже й дивина. Вона повертається до книжки, яка, на жаль, називається "Зґвалтування". (Сміх) Отож, вона помітила дивну річ, але повернулася до звичного життя.

Тим часом, шість моїх друзів у спідній білизні чекають на наступних шести зупинках метро. Вони по одному заходитимуть у цей вагон. Ми вдаватимемо, що незнайомі один з одним. І будемо поводитися так, ніби просто вчинили прикру помилку, забувши вдома штани холодного січневого дня. (Сміх) У цю мить вона вирішує відкласти книжку про зґвалтування. (Сміх) І пильно озирнутися довкола.

А тим часом, двоє датчан ліворуч від камери захлинаються сміхом. Вони думають, що досі не бачили нічого смішнішого. Дивіться, як вона зустрічається з ними поглядом. (Сміх) Я люблю той момент у цьому відео, бо перед тим, як цей випадок став спільним досвідом, він, можливо, трохи налякав її, або принаймні збентежив. А коли він став спільним досвідом, то видався смішним і викликав у неї сміх.

Зараз потяг прибуває на третю зупинку на шостій лінії. (Сміх) Я не можу показати вам ціле відео. Але те саме відбувається на наступних чотирьох зупинках. Загалом, сім хлопців заходять у вагон у спідній білизні. На восьмій зупинці заходить дівчина з величезною торбою і вигукує, що продає штани за один долар. Так, як у вагоні продають батарейки чи цукерки. Ми всі купили штани, мов нічого і не трапилось, одягли їх, і сказали, "Дякую. Саме це було мені сьогодні потрібно". Мовчки вийшли з вагона і розійшлись у різних напрямках.

(Оплески)

Дякую.

Ось кадр із того відео. Мені страшенно подобається реакція дівчини. Я переглянув цей запис пізніше того ж дня, і він надихнув мене продовжувати цю справу. Одним із завдань "Імпровізуйте всюди" є організація різних подій у громадських місцях, тобто створення позитивного досвіду для інших. Це жарт. Але цей жарт є чудовою історією, яку можна розповідати іншим. Реакція дівчини надихнула мене влаштувати другий щорічний флешмоб "У метро без штанів". Надалі ми організовували його щороку. У січні цього року відбувся десятий щорічний флешмоб "У метро без штанів". Строката група з 3,500 осіб проїхалася Нью-Йоркським метро у спідній білизні. Майже у кожному вагоні в місті. А також у 50 інших містах по всьому світу люди долучились до флешмобу.

(Сміх)

Я почав відвідувати заняття у театрі імпровізацій "Upright Citizens Brigade Theater", де познайомився з іншими творчими людьми, акторами і коміками. У мене назбирався величезний список охочих долучитися до проектів цього штибу. Отож, я міг влаштовувати масштабніші проекти. Якось я йшов площею Юніон-Сквер і побачив будівлю, яку збудували щойно у 2005 році. В одному з вікон була дівчина. І вона танцювала. Це виглядало незвично, бо надворі вже стемніло, але ззаду на неї лилось флюоресцентне світло. Вона була немов на сцені, і я не міг зрозуміти, для чого вона це робить. Через 15 секунд з'явився її друг - вона ховалась за рекламним стендом - вони розсміялись, обійнялись і втекли геть. Здавалось, вона з кимось посперечалась, що зробить це. Це мене надихнуло. Я подивився на цілий фасад - загалом 70 вікон - і вже знав, що зроблю.

(Сміх)

Цей проект має назву "Дивись угору частіше". 70 акторів були вбрані у чорне. Ми не отримали на це жодного дозволу. Не повідомили крамниці про наш задум. Я стояв у парку і подавав сигнали. За першим сигналом, кожен мав підняти вгору літери заввишки чотири фути, які складали слово "Look Up More" ("Дивись угору частіше"), тобто назву проекту. За другим сигналом, усі мали зарухатись як маріонетки. Ось тут усе починається. (Сміх) Далі усі танцювали. Потім танцювала тільки одна особа, а решта показували на неї пальцем. (Сміх) Я подав новий сигнал рукою для наступного танцівника соло внизу в крамниці Forever 21, і він затанцював. Були й інші витівки. Люди стрибали, припадали до землі. А я стояв собі непримітно у сорочці, клав руку на сміттєвий бак і забирав її звідти, подаючи сигнали. Це відбувалось у парку Юніон-Сквер, поруч зі станцією метро, і тому до кінця події сотні людей зупинились, підняли очі догори і дивились, що ми робимо. З цієї події є кращі фото.

На цей проект мене надихнула випадкова подія. Ідею наступного проекту мені надіслав незнайомець. У 2006 році я отримав листа від старшокласника з Техасу, який написав, "Збери якомога більше людей і скажи, щоб вони одягнули блакитні футболки і штани кольору хакі, пішли у супермаркет електроніки "Best Buy" і стояли там". (Сміх) (Оплески) Я відразу відписав цьому старшокласнику, "Так, ти маєш рацію. Думаю, ми спробуємо це зробити на цих вихідних. Дякую". Ось відео.

Знову ж таки, 2005 рік. Це супермаркет "Best Buy" у Нью-Йорку. Зголосились 80 людей. Вони заходили по одному. Серед них були дівчатка восьми й десяти років. 65-річний чоловік також долучився до події. Справді строката юрба. Я сказав їм, "Не працюйте. Нічого не робіть. Але й не купуйте нічого. Просто стійте, не дивлячись на товари". Зараз ви бачите звичайних працівників. Вони мають жовті бірки на футболках. Усі решта - наші актори. (Сміх) Рядовим працівникам було дуже смішно. Дехто з них пішов у кімнату відпочинку, взяв фотоапарат і сфотографувався з нами. Багато з них жартома намагались змусити нас піти на склад і принести важкі коробки з телевізорами для покупців. Водночас, менеджерам і охоронцям було не до сміху. Їх видно на цих кадрах. Вони вдягнені у жовті або чорні футболки. Ми пробули там якихось 10 хвилин, поки менеджери не зателефонували на 911.

(Сміх)

Вони почали бігати по супермаркету, вигукуючи, що зараз приїде поліція. На цих кадрах видно поліцейських. Ось поліцейський у чорному. Його знімає прихована камера. Врешті-решт, поліція була змушена повідомити керівництву "Best Buy", що немає нічого протизаконного, у тому, що люди вбрані у футболки і штани кольору хакі.

(Сміх)

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

Отож, ми провели там 20 хвилин і з радістю пішли геть. Менеджери також намагались виявити і відібрати наші камери. Вони зловили кількох хлопців, які мали в торбах приховані камери. Але їм не вдалося зловити одного хлопця, який зайшов у супермаркет із чистою плівкою, подався у відділ камер, вклав плівку до однієї із камер, і вдав, що вибирає товар. Мені сподобалась ідея використати їх власну технологію проти них самих.

(Сміх)

Як на мене, наші найкращі проекти відбуваються у конкретних місцях з певною метою. Якось уранці я їхав у метро. Я мав пересісти на зупинці на 53-й Стріт, де є два гігантські ескалатори. Це страшенно депресивне місце уранці. Там повно людей. Я вирішив організувати якусь подію, щоб одного ранку зробити це місце радісним. Це трапилось узимку 2009 року. 8:30 ранку. Ранкова година-пік. Надворі дуже холодно. З району Квінс заходять люди, які пересідають з потягу E на потяг 6. І піднімаються цими гігантськими ескалаторами, йдучи на роботу.

(Сміх)

(Сміх)

(Оплески)

Дякую. Це фото трохи більше розповідає про ту подію. Того дня він 2,000 разів дав "п'ять". Він мив руки до і після, і не захворів. Ми зробили це без дозволу, але ніхто тим і не переймався.

За усі ці роки найтиповіше зауваження на адресу "Імпровізуйте всюди" в анонімних коментарях на YouTube звучить так: "Ці люди мають забагато вільного часу". Знаєте, неможливо усім сподобатися. Звичайно, я навчився не брати до серця коментарі в Інтернеті, але цей мене завжди нервував, бо ми не маємо забагато вільного часу. Учасники проектів "Імпровізуйте всюди" мають стільки ж вільного часу, як і решта нью-йоркців. Лише час від часу вони проводять його у незвичний спосіб.

Щосуботи та щонеділі сотні тисяч людей щоосені збираються на футбольних стадіонах. Я не бачив жодного коментаря під час футбольного матчу на кшталт "Усі ці люди на трибунах мають забагато вільного часу". Звичайно, що не мають. Це чудесний спосіб провести пообіддя на вихідних - відвідати футбольний матч на стадіоні. Але я вважаю, що не менш чудово провести післяобідній час, завмерши на місці ще з 200 людьми на центральному вокзалі Grand Central Terminal. Або вдягнувшись як мисливець за привидами, промчати Нью-Йоркською публічною бібліотекою. (Сміх) Або слухати ту ж саму пісню, що й 3,000 інших людей і мовчки танцювати в парку. Або вибухнути піснею у продуктовій крамниці під час спонтанного мюзиклу. Чи пірнути в діловому костюмі в океан на Коні-Айленд.

У дитинстві нас вчать гратися. І ніколи не пояснюють, чому нам слід гратися. Просто так прийнято, що гра - це добре. Як на мене, це і є суть проекту "Імпровізуйте всюди". Суть в тому, що немає жодної суті, і її не мусить бути. Нам не потрібні причини. Якщо це весело, якщо ідея здається веселою, і якщо людям, які стануть її свідками, також стане весело, цього достатньо. Як дорослі люди, ми мусимо усвідомити, що немає добрих чи поганих ігор.

Дуже дякую.

(Оплески)