Карло Ратті: архітектура, що відчуває і реагує

Добрий день. Я хочу дещо вам показати. (Сміх) Уявіть, що це піксель, піксель, який літає. У нашій лабораторії ми це називаємо чутливим дизайном. Дозвольте трохи про це розповісти. Візьмемо, наприклад, цю картинку - я родом з Італії, і кожен італійський хлопчисько зростає з таким постером на стіні у своїй спальні. Але я показую вам її тому, що щось дуже цікаве відбулося в світі гонок Формули 1 за останні пару десятиліть. Отже, колись, якщо ви хотіли перемогти в гонці Формули 1, ви брали гроші і ставили їх на хорошого гонщика і хорошу машину. Якщо болід і пілот були досить хороші, то ви вигравали гонку. Сьогодні, якщо ви хочете виграти заїзд, вам, насправді, знадобиться щось подібне: система, яка контролює болід в реальному часі, має кілька тисяч датчиків, які читають інформацію з боліда, передають цю інформацію в систему, потім система обробляє її в міру надходження інформації. і використовує для подальшої передачі рішень боліду, змінюючи ситуацію в реальному часі під час збирання інформації. В інженерії це називають системою управління в реальному часі. По суті, це система, створена з 2 компонентів: сприймання та виконання.

Сьогодні цікавим є той факт, що система управління в реальному часі починає проникати в наше життя. За останні кілька років наші міста просто вкрилися інформаційними мережами та електронікою. Вони стають схожими на комп'ютери під відкритим небом. І як комп'ютери під відкритим небом, вони починають відповідати по-іншому, щоб їх можна було відчути і активувати. Якщо ми зосередимося на містах, то це стане дуже помітно. Як відступ, я б хотів зазначити, міста займають лише 2 % земної поверхні, але в них живе 50% всього світового населення. На них припадає 75% споживання енергії і до 80% викидів вуглекислого газу. Якщо ми зможемо покращити цю ситуацію, це буде чудово. Крім міст, ці сприйняття і виконання проникають в предмети нашого щоденного користування .

Це з виставки, організованої Паоло Антонеллі в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку цього літа. Вона називається "Поговори зі мною". Предмети навколо нас, наше навколишнє середовище починають розмовляти з нами. В деякій мірі, ніби кожен атом ставав і датчиком, і виконавцем. Це радикально змінює взаємодію людей з навколишнім середовищем. У певному сенсі це дуже схоже на старий міф про Мікеланджело ... Пам'ятаєте, коли Мікеланджело ліпив статую Мойсея, в кінці він взяв молоток, кинув його в статую Мойсея - до цих пір можна побачити невеликий скол внизу і прокричав: "Perché non parli? Чому ти не розмовляєш?" Ну, а сьогодні вперше навколишнє середовище починає говорити з нами. Я покажу вам тільки декілька прикладів, знову ж стосовно ідеї про те, як ми відчуваємо і приводимо в дію наш світ.

Почнемо з відчуття. Перший проект, про який я б хотів вам розповісти, є одним з перших у нашій лабораторії. Це сталося 4 з половиною роки тому в Італії. Проект полягав у використанні нового, на той момент, різновиду мережі, якою був охоплений весь світ - це мережа мобільного зв'язку, і у використанні анонімної і узагальненої інформації з цієї мережі, яка в будь-якому випадку збирається оператором, з метою зрозуміти,. як функціонує місто Те літо 2006 року було щасливим. Тоді Італія виграла Чемпіонат світу з футболу. Можливо, деякі з вас пам'ятають, це був матч між Італією і Францією, а потім наприкінці удар Зідана головою. У всякому разі, в кінці Італія виграла.

(сміх)

А тепер поглянемо на те, що відбувалося в той день тільки за допомогою моніторингу активності, що відбувалася в мережі. Ось ви бачите місто. Ви бачите Колізей посередині, річку Тибр. Це ранок перед матчем. Нагорі ви бачите шкалу часу. Близько полудня, люди тут і там дзвонять і пересуваються. Матч починається - тиша. Франція забиває, Італія забиває. Перерва, люди роблять короткі дзвінки і йдуть у туалет. Другий тайм.Закінчується основний час. Перший овертайм, другий. Зідан, удар головою через секунду. Італія виграє. (Сміх) (Оплески) Того вечора всі вийшли в центр святкувати. Ви бачили пік зростання. На наступний день всі приїхали в центр, щоб зустріти переможців і тодішнього прем'єр-міністра. А потім всі розійшлися. Ви бачите зображення місця під назвою Великий цирк, куди з часів римлян люди приходять святкувати, бенкетувати, і ви бачите пік в кінці дня. Це лише один приклад того, як ми можемо сьогодні відчувати місто так, як ще не могли всього кілька років тому.

Ще один приклад відчуття: він стосується не людей, а речей, які ми використовуємо і споживаємо. Сьогодні ми знаємо про те, звідки приходять предмети нашого користування. Ось карта, яка показує вам всі чіпи, що входять в комп'ютер Мак, як вони збиралися. Але ми знаємо дуже мало про те, куди діваються речі. Отже, в цьому проекті ми розробили кілька невеликих бирок, щоб відслідковувати рух сміття за допомогою системи. Ми почали з того, що волонтери, які допомагали нам в Сіетлі трохи більше року тому, прикріплювали бирки до того, що вони викидали у сміття - різні предмети, як ви можете бачити зараз - до речей, які вони б викинули коли-небудь. Ми прикріплювали невеликий чіп, бирку на сміття, а потім починали стежити за ним. Ось результати, які ми отримали.

(Музика)

З Сіетла ... через один тиждень. За допомогою цієї інформації ми зрозуміли, що в системі багато недоліків. Ми можемо робити те ж саме з набагато меншою витратою енергії. Раніше ця інформація була недоступна. Але випадки непотрібного перевезення і плутанина відбуваються часто. Але з іншого боку, ми переконуємося, якщо бачимо це кожен день, що чашка, яку ми викидаємо, не зникає, вона досі залишається на планеті. І пластикова пляшка, яку ми викидаємо, залишається тут. І якщо ми покажемо це людям, ми також зможемо сприяти деякій зміні в поведінці. І це стало причиною для створення проекту.

Мій колега з МІТ, Ассаф Бідерман, він міг би вам більше розповісти про відчуття і багатьох інших чудових способів його застосування, але я б хотів перейти до другої частини, яку ми обговорювали на початку, і це приведення в дію навколишнього середовища. І перший проект ми провели пару років тому в Сарагосі, Іспанія. Він розпочався з питання мера міста, який прийшов до нас і сказав, що в Іспанії і південній Європі є прекрасна традиція використовувати воду в громадських місцях, в архітектурі. І питання було таке: як можна технології, нові технології залучити до цього? І однією з ідей, розроблених в майстерні МІТ, стала, уявіть цю трубу, клапани, електромагнітні клапани, планки, які відкриваються і закриваються. Ви створюєте своєрідну водну завісу з пікселів - крапельок води. Якщо ці пікселі падають, ви можете писати на воді, зображати візерунки, картинки, текст. Ви навіть можете підійти до неї, і вона відкриється, щоб ви змогли застрибнути, як ви бачите на цьому зображенні.

Ми представили цю ідею мерові Белочу. Йому вона дуже сподобалася. Ми отримали замовлення спроектувати спорудження при вході у виставковий зал. Ми назвали його Цифровий водяний павільйон. Будівля повністю зроблено з води. У ньому немає ні дверей, ні вікон, але коли ви підходите до неї, вона відкривається, щоб пропустити вас всередину. (Музика) Дах також покритий водою. Якщо дме несильний вітер, якщо ви хочете зменшити виплеск води, ви можете опустити дах. Або ви можете закрити споруду, і вся споруда зникне, як у цьому випадку. Сьогодні можна часто побачити знімки будинку в зимовий час, коли опускають дах, і люди, які були там, кажуть: "Вони зруйнували будівлю". Ні, вони не зруйнували будівлю, просто коли дах опускається, споруда майже зникає. Ось споруда в дії. Бачите, людина спантеличена тим, що відбувається всередині. А от я сам намагаюся не промокнути, перевіряючи датчики, які відкривають воду.

Я хочу розповісти вам, що сталося одного разу ввечері, коли всі датчики перестали працювати. Але тієї ночі було ще веселіше. Всі діти Сарагоси прийшли до будівлі, тому що будівля стала привабливою з іншої причини. Вона більше не відкривалася, щоб впустити вас всередину, у водній завісі будівлі з'являлися отвори і дірки, і доводилося стрибати, щоб не промокнути.

(Відео) (Шум натовпу)

І це для нас було дуже цікавим, тому що ми, будучи архітекторами, інженерами, дизайнерами, завжди думаємо, як люди будуть використовувати створені нами речі. Але реальність завжди непередбачувана. І в цьому принадність створення речей, які використовуються і взаємодіють з людьми.

Це зображення будівлі з фізичних пікселів, крапок з води, а також проекцій на них. Саме це змусило нас задуматися про наступний проект, який я вам зараз покажу. Ось, уявіть, що ці пікселі могли б літати. Уявіть, що у вас були б маленькі гелікоптери, які рухалися б у повітрі, і кожен складався б з пікселя, що змінює світло, майже як хмара, яка може рухатися в просторі. Ось відео.

(Музика)

Уявіть вертоліт, як той, що ми бачили раніше, що рухається разом з іншими, синхронно. Так, у вас вийде така хмара. Ви можете створити своєрідний гнучкий екран або дисплей, як цей: звичайна конфігурація в двох вимірах. Або звичайна конфігурація, але в трьох вимірах, де змінна складова - світло, а не позиція пікселів. Ви можете спробувати й інший вигляд. Уявіть, що ваш екран міг би змінюватися в різних масштабах та розмірах, в різних розширеннях. А потім усе це може стати просто тривимірною хмарою з пікселів, до неї можна наблизитися і крізь неї можна пройти, і її можна побачити з різних напрямів. Ось справжній літаючий механічний світлячок, який приземляється, щоб створити звичайну сітку як раніше. Коли ви включаєте світло, ось, що ви бачите. Те ж саме ми бачили раніше. І уявіть, кожен з них контролюється людьми. У кожен піксель ви можете вкласти певну установку, яка йде від людей, їх рухів, і так далі.

Зараз я хочу показати вам дещо вперше. Ми працювали з Роберто Боллом, одним з провідних артистів балету, зіркою Метрополітен-опери в Нью-Йорку і Ла Скала в Мілані, і ми зафіксували його рухи в 3D-форматі, щоб використовувати їх як установку для механічного світлячка. Ось ви бачите, як танцює Роберто. Зліва ви бачите пікселі, зафіксовані в різних вимірах. Це і 3D сканування в реальному часі, і відображення руху. Так, ви можете відтворити цілий рух. Відтворити досконало. Але тому у нас є пікселі, ви можете пограти з ними, з кольором і рухом, гравітацією і обертаннями. І ми хочемо використовувати це, як можливу установку для механічного світлячка.

Я хотів би показати вам останній проект, над яким ми працюємо. Ми працюємо над цим для Олімпіади в Лондоні. Він називається Хмара. Ідея така: уявіть знову, що ми можемо залучити людей в дію і у зміну нашого світу, щоб практично розділити те, що ми називаємо вирощуванням хмари, як колективне вирощування врожаю, але тільки тут хмара. Уявіть, що кожен зробить невеличкий внесок в один піксель. Що вражаючим за останні пару років, як і протягом останніх двох десятиліть ми перейшли від фізичного світу до цифрового. знання були оцифровані і стали доступними завдяки інтернету.

Сьогодні ж вперше - і передвиборна кампанія Обами показала нам це - ми можемо перейти від цифрового світу, від самоорганізованих сил інформаційних мереж до світу фізичного. У нашому випадку ми хочемо це використовувати для проектування і створення символу. Тобто побудувати щось в місті. Але завтра це може стати можливим для вирішення проблем, які насуваються вже сьогодні -- подумайте про зміну клімату або викиди СО2- перехід від цифрового світу до фізичного. Ідея полягає в тому, щоб залучити людей до колективної роботи над цим.

Знову ж таки, хмара з пікселів - це таке ж хмара, як і сьогодення, що складається з частинок. А ці частинки - вода, тоді як наша хмара - це хмара з пікселів. У Лондоні - це фізичний каркас, покритий пікселями. Ви можете зайти всередину і отримати найрізноманітніші враження. Ви можете зазирнути знизу, спостерігати за основними моментами Олімпіади 2012 і не тільки, і дійсно використовувати його для взаємодії з суспільством. Це і фізична хмара в небі, і своєрідна вершина, на яку можна піднятися, як нова лондонська гірська вершина. Ви можете зайти всередину. Це свого роду новий нічний цифровий маяк, але що важливіше, це новий вид вражень для будь-кого, хто піднімається вгору.

Дякую.

Оплески