Кенді Чанг: Перед тим як померти, я хочу...

Існує безліч способів, за допомогою яких люди, що нас оточують, можуть допомогти покращити наше життя. Ми не бачимося зі всіма сусідами, тож велика частина мудрості ніколи не потрапляє до нас, хоч ми живемо в межах одного і того ж простору.

Протягом кількох минулих років я випробувала декілька способів більше взаємодіяти із сусідами у нашому спільному просторі, я використовувала прості речі, такі як стікери, трафарет та крейду. Подібна ідея з'явилася у зв'язку із запитаннями, які мене цікавили, скажімо, скільки мої сусіди платять за помешкання? (Сміх) Яким чином ми можемо позичати більше речей, не стукаючи в двері невчасно? Яким чином ми можемо більше використовувати наші покинуті будівлі, і отримати краще уявлення про те, що нас оточує? Як ми можемо більше ділитися нашими сподіваннями, використовуючи фасади, щоб наші спільноти могли відображати наші актуальні сподівання та мрії?

Я живу в Новому Орлеані, і закохана в Новий Орлеан. Моя душа завжди радіє гігантським дубам, закоханим парам в тіньочку, п'яничкам та мрійникам, які в ньому вже сотні років, і я вірю місту, де завжди є місце для музики. (Сміх) У мене враження, що кожного разу, як хтось чхає, у Новому Орлеані відбувається парад. (Сміх) У місті знаходяться деякі найкрасивіші споруди світу, але також в ньому один з найвищих показників покинутих приміщень в Америці.

Я живу біля цього будинку, і я подумала про те, як можна зробити його привабливішим для своєї спільноти, і також подумала про те, що змінило моє життя назавжди.

У 2009 році я втратила людину, яку дуже любила. ЇЇ звали Джоан, і вона була мені як мати, її смерть була раптовою та несподіваною. І я стала багато думати про смерть, і це змусило мене відчувати глибоку вдячність за прожитий час, і внесло ясність щодо речей, які є значущими для мене зараз. Проте мені нелегко підтримувати цю перспективу у повсякденному житті. Я відчуваю, що легко можна потрапити в тенета рутини, і забути про те, що дійсно важливо для вас.

Тож із допомогою старих та нових друзів, я перетворила одну зі стін цього покинутого будинку у гігантську дошку і розмалювала її трафаретним реченням із місцем для заповнення: "Перед тим як померти, я хочу..." Кожен, хто проходить повз, міг взяти шматок крейди, замислитись над своїм життям і поділитися особистим бажанням у громадському місці.

Я не знала, чого очікувати від цього експерименту, але наступного дня стіна була вся заповнена, і написи продовжували з'являтися. Хочу поділитися з вами деякими бажаннями, котрі люди записали на цій стіні.

"Перед тим, як померти, я хочу потрапити під суд за піратство" (Сміх) "Перед тим, як померти, я хочу постояти на міжнародній лінії зміни часу". "Перед тим, як померти, я хочу заспівати для мільйонів." "Перед тим, як померти, я хочу посадити дерево." "Перед тим, як померти, я хочу пожити не за ґратами." "Перед тим, як померти, я хочу обійняти її ще раз." "Перед тим, як померти, я хочу побути чиїмось лицарем." "Перед тим, як померти, я хочу бути повністю собою."

Отож, цей забутий простір перетворився на конструктивний, і людські сподівання та мрії викликали в мене то регіт, то сльози, і вони втішали мене у мої важкі часи. Це давало мені відчуття, що я не самотня. Йдеться про розуміння людей, які живуть поруч у новий та повчальний спосіб. Це створює простір для роздумів та спостереження, аби згадати про те, що насправді для нас важливо, по мірі того, як ми ростемо та змінюємося.

Я зробила це минулого року, і почала отримувати сотні повідомлень від захоплених людей, які хотіли зробити таку стіну у своїй спільноті, тож я разом з моїми колегами з муніципального центру підготували комплект інструментів і тоді з'явилися такі стіни в різних країнах по всьому світу, включно з Казахстаном, Південною Африкою, Австралією, Аргентиною та в інших місцях. Разом ми показали, яким могутнім може бути наш громадський простір, якщо у нас є можливість отримати право голосу і більше ділитися один з одним.

Дві цінних речі, які ми маємо, це час і наші стосунки з іншими людьми. У нашу еру зростання кількості розваг важливіше, ніж будь-коли знайти шляхи для утримання перспективи та пам'ятати, що життя коротке та вразливе. Смерть це щось, про що ми боїмося говорити чи навіть думати, але я усвідомила, що бути готовим до смерті, одна з найсильніших речей, які ми можемо робити. Думки про смерть прояснюють ваше життя.

Наш спільний простір може добре відображати наші цінності як індивідів та як спільноти, і дає ширші можливості для обміну нашими надіями, страхами та історіями, люди з нашого оточення можуть не тільки допомогти нам створювати кращі куточки, вони можуть допомогти краще проживати життя. Дякую. (Оплески)

(Оплески) Дякую. (Оплески) (Оплески)