Кемерон Герольд: Давайте виховувати дітей підприємцями

Я б заклався, що я найтупіший хлопець в залі, бо мені не вдавалося навчання у школі. Я мав зі школою труднощі. Але що я знав у дуже ранньому віці - це те, що я люблив гроші та любив бізнес, а також любив все це підприєництво. і мене виховували підприємцем. Тож я був по-справжньому закоханий чи не від народження - і про це я нікому ніколи не казав аж до сьогодні - тож це вперше, коли будь-хто це почує, за виключенням моєї дружини три дні тому, бо вона сказала: "Ти про що?", а я відповів: про те, що, я вважаю, ми втрачаємо можливість виявити цих дітей, наділених підприємницькими рисами, та підготувати їх або показати їм, що бути підприємцем це, насправді, крута річ. Це не щось погане та ганебне, як це часто трапляється в суспільстві.

Дітьми, зростаючи - ми маємо мрії, та маємо пристрасті й погляди, й в якийсь дивний спосіб ці речі руйнуються. Нам кажуть, що ми мусимо ліпше вчитися чи бути зосередженішими, або займатися із репетитором. Мої батьки винайняли мені репетитора з французької, і я досі не петраю французької. Два роки тому я був найкращим у рейтингу лекторів на підприємницькій магістерській програмі Масачусецького технологічного інституту. Це був виступ перед групою підприємців зі всього світу. Коли я був у другому класі, я виграв міські змагання з риторики, але ніхто не сказав: "Гей, ця дитина - чудовий оратор. Він не може сфокусуватися, але йому подобається ходити та запалювати людей". Ніхто не сказав: "Знайдіть йому тренера з ораторської майстерності". Вони казали знайти мені репетитора з того, що мені не вдавалося.

Тож діти демонструють ці схильності, а нам потрібно почати відшукувати їх. Я вважаю, ми повинні виховувати дітей підприємцями, а не юристами. На жаль шкільна система готує цей світ казати: "Гей, будь юристом чи лікарем", тож ми марнуємо цю можливість, оскільки ніхто не каже: "Гей, будь підприємцем". Підприємці, це люди - адже у цій кімнаті їх багато - це такі люди, що мають ідеї та пристрасті та бачать потреби у світі, і ми вирішуємо вийти й зробити це. І ми ризикуємо всім, щоб це могло справдитись. Ми маємо вміння збирати ці групи людей довкола нас, які хочуть здійснити цю мрію з нами. Я вважаю, якби ми могли плекати в дітях з малого віку ідею бути підприємцями, - ми змогли-б змінити все в світі, що складає сьогодні проблему. Стосовно кожної проблеми десь там, хтось має ідею. А оскільки ти маля, ніхто не може сказати, що це неможливо тому що ти надто дурне, щоб усвідомити, що ти не взмозі розібратись з цим.

Гадаю ми маємо зобов`язання, як батьки і як суспільство почати навчати наших дітей рибалити замість давати їм рибу -- стара приказка: "Якщо ви дасте людині рибу, ви прогодуєте його на день. Якщо ви вивчите людину рибалити, ви проготуєте його на все життя." Якби ми могли навчити наших дітей стати підприємцями - тих, що виявляють ті схильності - як ми навчаємо тих, хто має наукові здібності - продовжувати науковий шлях, що, коли помічаючи тих, хто має підприємницькі здібності ми навчатимемо їх бути підприємцями? Всі ті діти в нас можуть, направду, відкривати бізнеси замість чекати на урядові субсидії.

Що ми робимо, то це сидимо й повчаємо наших дітей про всі ті речі, що вони не мають робити: Не штурхайся, не бийся, не лайся. Просто зараз ми настановлюємо наших дітей шукати справді добрих робіт, ви знаєте, й шкільна система вчить їх прагнути чогось на кшталт бути лікарем чи бути правником, і бути бухгалтером і бути дантистом, й вчителем і пілотом. А медіа кажуть, що це справді круто, якщо ти станеш моделлю чи співаком, чи спорт-зіркою як Лонго, Кросбі. Наші програми MBA не навчають дітей підприємництву. Причина, з якої я ухилився від проходження программ MBA, окрім того факту, що я не зміг би потрапити на жодну, оскільки я мав середній бал 61 в школі, і 61 відсоток всередньому в єдиному колежі в Канаді, що прийняв мене - в Карлтоні - проте наші програми MBA не навчають дітей підприємництву. Вони навчають їх йти працювати в корпорації.

Та ж хто започатковує ці компанії? Це ті випадкові кілька людей. Навіть у популярній літературі, єдина книга що мені вдалося знайти - й ця має бути в усіх ваших переліках до прочитання - єдиина книга що я знайшов, що підносить підприємця як героя це "Атлас Повсталий" Все інше у світі схиляється погляду на підприємців та змалювання їх як поганих людей. Я дивлюся навіть на мою родину. Обидва мої дідусі були підприємцями. Мій тато був підприємцем. Обидва мої брат та сестра і я - всі ми володіємо компаніями також. Й ми всі вирішили розпочати це, тому що, направду, це єдине місце, де ми пасуємо. Ми не підходимо для нормальної роботи. Ми не змогли-б працювати на когось іншого, тому що ми надто вперті, і ми маємо всі ті інші риси.

Але діти також можуть бути підприємцями. Я велика частина пари всесвітніх організацій що називається Підприємницька Організація та Організація Молодих Президентів. Я щойно повернувся з виступу в Барселоні на всесвітній конференції ОМП, і кожен, кого я зустрів там, хто є підприємцем - мали труднощі в школі. Мені діагностовано 18 з 19 ознак розладу дефіциту уваги. Тож ця штука тут мене непокоїть. (Сміх) Можливо через це я зараз трошки панікую - попри весь кофеїн, що я спожив, та цукор - але воно справді моторошне, для підприємця. Розлад нестачі уваги, біполярний розлад. Чи знали ви, що біполярний розлад це кодове ім`я для хвороби виконавчих директорів? Тед Тернер має цей розлад. Стів Джобс мав його. Всі три засновники Нетскейп мали його. Я можу продовжувати й продовжувати. Діти ж - ви можете побачити ті ознаки в дітях. А що ми робимо - ми шпигуємо їх Ріталіном і кажемо, "Не будь підприємницьким типом. Підлаштуйся до цієї відмінної системи і спробуй стати студентом." Даруйте, підприємці - не є студентами. Ми дзиґи. Ми зметиковуємо гру. Я списував твори. Я шахраював на екзаменах. Я винаймав дітей виконувати мої завдання з підрахунків в університеті, на 13 послідовних завдань. Але ж як підприємець ви не ведете обліку, ви винаймаєте бухгалтера. Тож я просто розкумекав це раніше.

(Сміх)

(Оплески)

Принаймні я можу визнати, що я плутував в університеті, більшість з вас не може. За мною також цитують - і я сказав особі, що впорядковувала підручник - мене зараз зацитовано саме в тому університетському підручнику в кожній канадійській університетській чи колежській студії. В управлінському обліку, я - восьмий розділ. Я відкриваю восьмий розділ, розповідаючи про бюджетування. І я сказав автору, після мого інтерв`ю, що я хитрував на цьому самому курсі. І вона вирішила, що це надто смішно щоб не включати цього взагалі.

Але діти, ви можете бачити ці ознаки в них. Визначення підприємця, це "особа, що організує, провадить та усвідомлює ризики підприємницької справи." Це не значить, що ви мусите піти на програму MBA. Це не значить, що ви маєте пройти школу. Це лише значить, що ті кілька речей мають відчуватись вірно у вашому нутрі. І ми чули ті речі про "Це харчі чи це природа" вірно? Чи це перше, чи друге? Що це? Що-ж, я гадаю - жодне. Я вважаю це може бути те й інше. Я був виплеканий як підприємець.

Коли я зростав, ще малям - я не мав вибору, адже я був навчений в дуже, дуже юному віці - коли мій тато усвідомив, що я не згоджуся ніде з того, до чого навчали мене в школі - що він може навчити мене розбиратися в бізнесі змалку. Він виростив нас, нас трійко, ненавидіти думку про найми і любити факт створення компаній, що можуть працевлаштовувати інших.

Моєю перша мала бізнес-угода: мені було сім, я був в Вінніпегу, і я лежав у моїй кімнаті з тим довжелезним подовжувачем. Я телефонував до хімчисток Вінніпегу щоб дізнатись, скільки хімчистки заплатять мені за вішаки. Й моя мама ввійшла до кімнати і вона сказала, "Де ти візьмеш вішаки, щоб продати їх до хімчистки?" І я сказав: "Ходімо й поглянемо в сутеренах." Й ми спустилися до підвалу. І я відкрив ту шафу. А там було близько тисячі вішаків, що я зібрав. Тому що, коли я казав їй, що збираюся піти бавитись з дітлахами, я ходив від дверей до дверей по сусідах, й збирав вішаки, щоб скласти їх в підвалі на продаж. Адже я бачив її кілька тижнів до цього - вам могли заплатити. Вони сплачували два центи за вішак. Тож я ніби, добре, є всі різновиди вішаків. Тож я просто піду й зберу їх. І я знав, що вона не схоче, щоб я пішов по них, тож я просто все-одно зробив це. Я вивчив, що ви можете вести з людьми перемовини. Ця одна людина запропонувала мені три центи, а я вмовив його до трьох з половиною. Я навіть знав в семирічному віці що я можу, власне, взяти дробний відсоток цента, а люди зможуть заплатити, тому що воно перемножиться. У віці семи років я розібрався в цьому. Я одержав 3,5 цента за 1000 вішаків

Я продавав захист для номерних знаків від дверей до дверей. Мій тато, направду, змусив мене піти й знайти когось, хто продав мені ті штуки гуртом. В дев`ять я обходив місто Садбері, продаючи по господах захист для номерних знаків від дверей до дверей. І я так живо пам`ятаю цього одного покупця, тому, що я також мав інші справи з цими клієнтами. Я продавав газети. А він ніколи не купував газети в мене. Але я був переконаний, що я змушу його придбати захист для номерних знаків. Й він такий: "Ну, нам він не потрібен." А я кажу: "Але ви маєте дві машини..." - мені дев`ять. Я наче: "Але ви маєте дві машини, й не маєте захисту для номерів". Й він сказав "Я знаю." А я сказав: "Ось ця машина має геть пошарпані номери." І він сказав: "Так, то машина моєї дружини". А я сказав: "Чом би нам просто не спробувати один спереду її машини, й побачити, чи не протримається номерний знак довше". Тож я знав, що було дві машини з двома номерами на кожній. Коли я не міг продати всі чотири - я міг, принаймні, продати один. Я вивчив це змалку.

Я організував перепродаж коміксів. Коли мені було близько десяти, я продавав комікси біля нашого коттеджу в Джорджн Бей. І я педалював аж до кінця узбережжя й скуповував комікси в бідних дітей. А тоді я повертався на інший бік узбережжя, й продавав їх заможним дітям. Але ж це було очевидно для мене, так? Купуй задешево, продавай дорого. Ти маєш цей попит тут, що має гроші. Не намагайся продати бідним дітям, вони не мають готівки. Багаті мають. Піди здобудь трошки. Тож це очевидно, так? Це ніби рецессія. Тож існує спад. Досі є 13 трильйонів долларів, що циркулюють в американській економіці. Підіть, одержіть трошки з того. І я вивчив це в дуже ранньому віці. Я також вивчив - не відкривайте свого джерела, тому, що мене побили після кількох тижнів цього промислу, бо, що один з багатих дітлахів дізнався, де я скуповував мої комікси, й не вподобав факту, що він сплачував набагато більше.

Я був вимушений розвозити періодику в 10 років. Я, направду, не хотів доправляти газети, але в 10 мій тато сказав: "Це буде твоїм наступним бізнесом." Тож він не лише знайшов мені одну доставку, я одержав і другу, й тоді він схотів, щоб я винайняв когось доправляти половину газет, що я й зробив, а тоді я усвідомив, що збір чайових - це те, де ти робиш всі гроші. Тож я збирав чайові й одержував платню. Відтак я йшов й збирав їх за всі газети. Він лише мав доправляти їх. Тому, що тоді я усвідомив, що можу заробляти. До цього часу я безсумнівно не збирався винайматись.

(Сміх)

Мій тато володів автомоторною та промисловою ремонтною майстернею Він мав всі ці старі автозапчастини, що лежали довкола. Вони мали цю стару латунь та мідь. Я запитав його, що він з ними робить, й він сказав, що просто викидає їх. Я сказав: "Але чи б хтось не заплатив за це?" й він сказа: "Можливо". Пригадую в 10 років - тож 34 роки тому я побачив можливість в цьому. Я побачив що в брухті були гроші. І я просто збирав його від всіх автомайстерень в моєму районі, на моєму ровері. А тоді мій тато підвозив мене до Сетердейз до переробника металобрухту, де мені платили. І я гадав, що це було ніби круто. Доволі дивно, 30 років потому ми побудували 1-800-МАЄШ-НЕПОТРІБ? і я роблю гроші з цього також.

Я зробив цю малу подушечку для шпильок, коли мені було 11 в Кабз, й ми робили ті подушечки для шпильок для наших мам на Матусин День. Ви робите ці подушечки з дерев`яних прищіпок - коли ми розвішували речі на білизняній мотузці надворі. Й ви робите ті малі стільчики. І я мав ті маленькі подушечки, що я шив. Й ви могли впорядковувати в них шпильки. Бо люди шили, й потребували подушечок для шпильок. Але що я усвідомив, що ви потребували вибору. Тож я, власне, вифарбував спреєм цілий кавалок з них на коричневе. А потім я йшов до дверей, й це не було "Чи хотіли б ви придбати одну?" Це було: "Якого кольору ви бажаєте?" Наче мені 10, ви б не відмовили мені, надто коли ви маєте два варіанти - ви маєте коричневу подушечку або чисту. Тож я вивчив цей урок малим.

Я вивчив, що фізична праця справді відстій. Так, типу "стригти газони це огидно". Але через те, що я мав стригти газони все літо для наших сусідів й мені платили за це, я усвідомив, що повторюваний прибуток від одного клієнта є вражаючим. Що коли я оброблю цього клієнта одного разу, й щотижня ця особа мені сплачує, це значно краще, ніж намагатись продати одну подушечку для шпильок одній особі. Бо ти не можеш продати їм більше. Тож мені сподобалася модель повторюваного прибутку, що я почав вивчати змалку.

Пам`ятайте, мене виховували робити це. Мені не дозволяли винайматись. Я мав підносити клюшки, я йшов на поле для гольфу й носив клюшки. Але я зрозумів, що був один пагорб на нашому полі для гольфу, 13-та лунка мала той величезни схил. Й люди ніколи не могли затягти свої возики туди. Тож я сидів у шезлонгові й просто затягав тих людей, що не мали помічників. Я підіймав їх сумки для гольфу на пагорб, а вони платили мені доллар. Невдовзі мої друзі працювали по 5 годин, тягаючи сумку якогось хлопця, щоб заробити 10 баксів. Я ніби: "Це тупо, тому що ви мусите працювати 5 годин. Це позбавлене будь-якого сенсу". Ви просто розумієте спосіб заробити швидше.

Щотижня я йшов до магазину на розі, й купував всю їхню газовану воду. Тоді я підіймався й доправляв її до тих 70-річних жіночок, що грали в брідж. Вони давали мені свої замовлення на наступний тиждень. Тоді я просто доправляв воду й брав подвійну вартість. І я мав цей схоплений ринок. Ви не потребуєте угод. Ви просто потребуєте постачання та попиту й аудиторії, що купує у вас. Ті жіночки не купували б будь-кого іншого бо я ніби подобався їм, і я наче зметикував це.

Я ходив й збирав м`ячі на полі для гольфу. Але всі інші шукали в кущах, й шукали в лунках для м`ячыв. Я думав - а дідька. - Вони всі в ставку й ніхто не лізе до ставка. Тож я ліз до ставка й плазував там, і підбирав їх своїми пальцями ніг. Ви просто видобуваєте їх всією стопою. Не можна цього показати на сцені. Ви дістаєте м`ячі для гольфу, й просто складаєте їх в свої плавки, а коли ви завершили - ви маєте пару сотень таких. Проблема в тому, що люди не хочуть будь-які м'ячі для гольфу. Тож я пакував їх. Мені близько 12, так? Я комплектував їх в три способи. Я відкладав Pinnacles та DDHs і справді круті м'ячі. Ті продавались по два долари за кожен. Тоді я пакував хороші, що не виглядали потворно. Вони йшли по 50 центів кожен. А тоді я продавав по 50 в комплекті всі потворні м'ячі. Вони могли використовувати їх для тренувальних ударів.

Я продавав сонцезахисн окуляри, коли був в школі - всім старшокласникам. Це те, що справді змушує всіх наче ненавидіти тебе тому що ти постійно намагаєшся витягти гроші з усіх своїх друзів. Але я жив на це. Тож я продав безліч і безліч окулярів. Тоді, коли школа прикрила мене - школа, власне, викликала мене до кабінету й повідомила, що я не можу цим займатись - відтак я пішов на заправки, й продав багатсько окулярів заправочним станціям й заправочні станції продавали їх своїм клієнтам. То було круто, бо тоді я нараз влаштував роздрібною реалізацію. Й гадаю мені було 14.

Тоді я проплатив цілий свій перший рік навчання в університеті Карлтону, продаючи бурдюки від дверей до дверей. Ви знали, що можете тримати 40 унцій рому та дві пляшки коли в бурдюку? То й що, так? Ага, тільки знаєте що? Ви мостите це під свої шорти, коли прямуєте на футбольний матч, й можете хильнути задарма, всі їх купували. Постачання, попит, великі можливості. Я також брендував їх, продаючи відтак вп'ятеро дорожче за звичну вартість. Вони мали логотип нашого університету.

Знаєте, ми навчаємо наших малюків, ми купуємо їм ігри, але чому ми не купуємо їм ігри, якщо вони підприємливі діти? - бо це спосіб розвинути ті риси, що ти потребуєш, щоб бути підприємцем. Чому ви не вчите їх не марнувати грошей? Я пригадую, як був змушений вийти на середину вулиці в Бенфі, Альберта тому, що швигорнув пенні на вулицю, а мій тато сказав: "Йди й підбери його" Він сказав: "Я в біса надто тяжко працюю за свої гроші. Я не спостерігатиму як смітиш навіть пенні". І я пам'ятаю цей урок до нині.

Попускання навчає дітей дурних звичок. Вседозволеність, по своїй суті, навчає дітей думати про винайм. Підприємець не очікує на регулярну зарплатню. Дозволяти - це зрощувати дітей змалку очікувати на регулярну зарплатню. Це не вірно, як на мене, якщо ви хочете зростити підприємця. Що я роблю зі своїми дітлахами зараз - я маю двох, 9 та 7 - навчаю їх ходити по дому й саду, вишукуючи те, що має бути зроблено. Прийдіть до мене й скажіть мені, що ж це. Чи я приходжу до них, й кажу "Ось, що тореба зробити". А тоді - знаєте що я роблю? - Ми ведемо перемовини. Вони вишукують, що це. Але тоді ми обговорюємо, як я з ними розрахуюся. Й вони не мають фіксованої зарплатні, але вони мають можливості знайти більше роботи, й вони вчаться навичків перемовин, й вони вчаться навичків бачити можливості, також.

Ти плекаєш такого роду вміння. Кожне моє дитя має дві свині-скарбнички. Половину всіх грошей, що вони заробляють чи одержують в дарунок, 50 відсотків йде на їх основний рахунок, 50 відсотків йде на їх іграшковий рахунок. Все на їх іграшковому рахунку вони можуть витратити на що забажають. 50% що відійшли на їх основний рахунок кожні 6 місяців - переходить до банку. Вони йдуть зі мною. Щороку всі гроші в банку переходять до їх брокера. Обидва мої дев'яти та шестирічки вже мають біржового брокера. Але я навчаю їх посилювати цю звичку заощаджувати. Я просто божеволію коли ті 30-річні кажуть, "Мабуть я почну відкладати собі на пенсію тепер." Чорт, ти пропустив 25 років! Ви можете навчити своїх дітей цих звичок коли їм навіть ще не болить.

Не читайте їм щоночі казки на ніч. Може чотири ночі на тиждень читайте їм казки а три ночі на тиждень - нехай вони оповідають історії. Чому б вам не сісти з дітьми, не дати їм чотири речі, червону сорочку, синю краватку, кенгуру та лептоп, й послухати їх історію про ті чотири речі? Мої діти роблять це постійно. Я навчаю їх продавати, це навчає їх креативності, це навчає їх швидко реагувати. Просто робіть такі речі й розважайтеся з ними.

Нехай діти виходять перед групою людей й говорять, навіть якщо це просто виступ перед їхніми друзями з постановкою чи промовою. Це підприємницькі риси, що ви хотіли б зростити. Покажіть дітям, на що погані покупці чи погані працівники схожі. Покажіть їм похмурих працівників. Коли ви бачите нечемне обслуговування - вкажіть дітям на це. Скажіть: "Між іншим той хлопець - жахливий службовець". Й скажіть: "А ті - хороші". (Сміх) Якщо ви йдете до ресторану й одержуєте погане обслуговування, покажіть їм, що таке погане обслуговування. (Сміх) Ми маємо всі ці уроки просто навпроти нас, але ми не використовуємо тих можливостей, ми вчимо дітей піти взяти репетитора.

Уявіть, коли ви просто візьмете весь дитячий непотріб, що є зараз в домі, всі іграшки, з яких вони виросли два роки тому й скажете: "Чому б нам не почати продавати щось з цього на Сландо чи Аукро?" Й вони справді можуть продати те й навчитися виявляти шахраїв, одержуючи електронні листи з пропозиціями. Вони можуть скористатись вашим обліковим записом, чи додатковим записом, чи будь-як. Але навчіть їх як встановлювати ціну, вгадувати ціну, завантажувати фото. Навчіть їх робити ті речі й заробляти гроші. Тоді вони одержать гроші, 50% йде до основного рахунку, 50% - на їх іграшковий рахунок. Мої діти це обожнюють.

Певні з підприємницьких рис, що ви маєте плекати в своїх дітях: досягнення, завзятість, лідерство, самоаналіз, взаємозалежність, цінності. Всі ці риси ви можете знайти в малятах, і ви можете допомогти зростити їх. Вишукуйте такі риси. Є дві характеристики, які ви також маєте видивлятись щоб не втратити їх з дитячих систем. Не лікуйте дітей від дефіциту уваги якщо це не справді, справді лякаюче погано. (Оплески) Те саме з усіма різновидами маній та стрессу й депрессій, допоки це не клінічно погано, люди. Біполярний розлад це кодова назва хвороби виконавчих директорів. Стів Юрвітсон та Джим Кларк, й Джим Барксдейл - всі мали її, й вони збудували Нетскейп - уявіть, якби вони сиділи на Ріталіні. В нас не було б того всього, вірно? Елу Гору справді довелося б винайти Інтернет.

(Сміх)

Ті навички є навичками, що ми мали-б викладати в наших класних кімнатах, так само як і всюди. Я не кажу - не заохочуйте дітей бути юристами. Але як щодо того, щоб підприємництво сприймалося так само, на ряду з рештою професіями? Оскільки в цьому є величезні можливості.

Я хочу завершити з невеличким відео. Це відео, зроблене однією з компаній, що я тренував. Ті хлопці, Grasshopper. Це про дітей. Це про підприємництво. Сподіваюся це надихне вас взяти те, що ви почули від мене, й зробити щось з цим, щоб змінити світ. [Малюк..."Й ти гадаєш, що можеш щось зробити?"] [Ти досі можеш.] [Тому що багато з того, що ми вважаємо неможливим...] [... легко перебороти] [Бо якщо ви не помічали, ми живемо в місці, де] [одна особа може здійснити зміни] [Які є докази?] [Просто погляньте на людей, що збудували нашу країну] [Наші батьки, бабусі й дідусі, наші тітки й дядьки...] [Вони були іммігрантами, новачками, готовими лишити слід] [Можливо вони вийшли з дуже малим] [Чи можливо вони не володіли нічим, окрім...] [... однієї блискучої ідеї] [Ті люди думали й діяли...] [... були новаторами...] [... доки не вигадали назви...] [...підприємці!] [Вони змінили спосіб, в який ми думаємо про те, що є можливим.] [Вони мають чітке бачення того, як життя може покращуватись] [для всіх нас, навіть в скрутні часи.] [Просто зараз це складно роздивитись...] [... коли наше бачення затьмарено перешкодами.] [Але турбулентність створює можливості] [для успіху, досягнення, й штовхає нас...] [винаходити нові шляхи для звичних речей] [Тож за якими можливостями ти слідуватимеш й чому?] [Якщо ти підприємець] [ти знаєш, що ризик не є винагородою.] [Ні. Винагородою є введення новацій...] [... зміна людських життів. Створення робочих місць.] [Підживлення зростання.] [Й створення кращого світу.] [Підприємці є всюди.] [Вони провадять малий бізнес й підтримують нашу економіку,] [створюють знаряддя щоб допомогти вам...] [... лишаються на зв'язку з друзями, рідними та колегами по всьому світу.] [Й відшукують нові способи допомогти в вирішенні давніх суспільних проблем.] [Ви знаєте підприємця?] [Підприємцем може бути будь-хто...] [Навіть ... Ви!] [Тож скористайся можливістю створити роботу, про яку завжди мріяв] [Допоможи оздоровити економіку] [Набудь значення.] [Підніми свій бізнес на нові вершини.] [Та найважливіше,] [пригадай, коли ти був малим...] [коли все було досяжним для тебе,] [і тоді скажи собі тихо, але рішуче:] ["Це й досі так."]

Дякую дуже, що запросили мене.