Біллі Грем про технології, віру та страждання

Як пастор, ви можете уявити, як я себе почуваю, ніби не в своїй тарілці. Я почуваю себе як риба без води, чи мабуть як сова без воздуха

(Сміх)

Якось я проповідував в Сан-Хосе, і мій друг Марк Квамм, який допоміг привести мене на цю конференцію, запросив кілька генеральних директорів та лідерів компаній сюди до Силіконової долини позавтракати зі мною, чи я з ними. Та мене дуже зачепило. Це було для мене ніби відкриття, коли вони говорили про світ, який прийде завдяки технологіям та науці. Я знаю, що конференція добігає кінця, та дехто з вас мабуть цікавиться, чому запросили спікера з області релігії. Річард може відповісти на це, тому що це він прийняв це рішення.

Декілька років тому я їхав в ліфті в Філадельфії, спускався вниз. Я мав виступати на конференції в готелі. Та в ліфті один чоловік сказав: «Я чув, що Біллі Грем зупинився в цьому готелі.» Та інший чоловік подивився в мій бік та відповів: «Так, ось він. Він їде з нами в ліфті.» Цей чоловік оглядав мене з голови до ніг десь секунд 10 та сказав: «Оце так спуск»

(Сміх)

Я маю надію... що ви не будете почуватись, що ці кілька хвилин зі мною — це спуск після всіх грандіозних виступів, які ви чули та звернень, кожен з яких я маю намір прослухати. Я був на Сході на борту одного літака кілька років тому, та чоловік, який сидів на протилежному боці проходу, був майором Шарлоти, Північна Кароліна. Його звали Джон Белк. Дехто з вас, мабуть, знає про нього. В літаку також був п'яний чоловік, він вставав зі свого місця два або три рази, та всіх засмучував тим, що намагався робити, він хлопав стюардесу та щипав її, коли вона проходила поряд, та всі були засмучені через нього. Та врешті-решт Джон Белк скзав: «Ти знаєш, хто сидить тут?» Той чоловік сказав: «Ні. Хто?» Він відповів: «Біллі Грем, проповідник.» Він сказав: «Не може бути!» Він повернувся до мене та привітався. Він сказав: «Ваші проповіді безумовно допомогли мені.»

(Сміх)

Та я сподіваюся, що це правда для тисяч людей.

(Сміх)

Я знаю, що ви замислювалися над майбутнім, і, як ми чули дещо про це сьогодні, я би хотів жити в той вік та подивитися, що буде. Але в мене не вийде, тому що мені 80 років; в цьму році виповнюється, та я знаю, що мені залишилося небагато часу. В мене запалення він на обох ногах, і тому мені потрібна була допомога, щоб зійти сюди, та в мене ще хвороба Паркінсона до цього, та ще інші проблеми, про які я не буду говорити.

(Сміх)

Але це не вперше, коли в нас відбувається технічна революція. В нас були й інші. Про одну з них я хотів би поговорити. В одному поколінні в народі Ізраїлю відбулися грандіозні та драматичні зміни, які надали їм велику владу на Близькому Сході. Чоловік на ім'я Давід став царем, Цар Давід став одним з великих лідерів свого покоління. Він був людиною з надзвичайними лідерськими здібностями. З ним було Боже благословіння. Він був блискучим поетом, філософом, письменником, воїном, в якого були стратегії у війні та конфліктах, які люди вивчають навіть сьогодні.

Але близько двох століть до Давіда, хети винайшли спосіб виплавлення та переробки заліза, та повільно ці навички поширювалися. Але вони не дозволили б Ізраїльтянам вивчити або запозичити його. Та Давід змінив все це, він ввів Ізраїль у Залізний Вік. У Біблії говориться, що Давід накопичив великі запаси заліза, які знайшли археологи, що в сучасній Палестині існують докази того періоду. Тоді замість недовершених інструментів, зроблених із дерева та каміння, в Ізраїлі з'явилися залізні плуги серпи та мотиги, військова зброя. Протягом одного покоління Ізраїль повністю змінився. Використання заліза, якимось чином мало вплив, подібний тому, як мікрочіп вплинув на наше покоління. Та Давід зрозумів, що існує багато проблем, які технології не можуть вирішити.

Залишилось багато невирішених проблем. Та вони досі з нами, і ви теж не вирішили їх, але я не чув, щоб хтось говорив про це сьогодні. Як нам вирішити ці три проблеми, які я хотів би згадати? Перша, яку побачив Давід, була людське зло. Звідки воно береться? Як нам боротися з ним? Знову і знову в Псалмах, які, як сказав Гледстоун, є найвеличнішою книгою у світі, Давід зображує гріхи людського роду. Та каже при цьому, «Він зцілив мою душу». Ви коли-небудь замислювалися, яке протиріччя є в нас? З одного боку, ми можемо дослідити найглибші секрети всесвіту та значно розширити межі технологій, що чітко показує ця конференція. Ми зазирнули у глибини морські на три милі вниз, або в галактики на сотні мільярдів років у майбутнє.

Але, з іншого боку, щось не так. Наші військові кораблі, наші солдати знаходяться зараз на кордоні та майже готові піти на війну з Іраком. Тож, чим це викликано? Чому в кожному поколінні в нас є всі ці війни, в кожній частині світу? А революції? Ми не можемо жити в мирі з іншими людьми, навіть в наших сім'ях. Ми почуваємо себе під паралізуючою владою руйнівних звичок, які ми не можемо кинути. Расизм, несправедливість та насильство захлиснуло наш світ, приносячи з собою трагічний врожай душевного болю та смерті. Навіть найрозумніші з нас начебто не в силах розірвати це коло. Я б хотів подивитись, як Оракл візьметься вирішити це. Або якісь інші генії з області техніки будуть над цим працювати. Як нам змінити людину, щоб вона не брехала та не шахраювала, щоб наші газети не були наповнені історіями обману в бізнесі, на роботі, в спорті, де завгодно?

Біблія говорить, що проблема полягає всередині нас, всередині наших сердець та душ. Наша проблема в тому, що ми відділені від нашого Творця, Якого ми називаємо Богом, та наші душі потребують зцілення, і це може зробити тільки Бог. Іісус сказав: «Бо з серця виходять лихі думки: душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, хула». Англійський філософ Бертран Рассел не був релігійною людиною, але він сказав: «Зло лежить в наших серцях, і саме з наших сердець його потрібно видалити.» Альберт Ейнштейн — Я розмовлял з кимось, коли виступав в Принстоні, та зустрівся з містером Ейнштейном. В нього не було докторської ступені, тому що, як він казав, ніхто не був достатньо кваліфікованим, щоб її йому дати.

(Сміх)

Але він стверджував це. Він сказав: «Легше позбавити плутоній природних властивостей, ніж викорінити природнє зло в людині». Я впевнений, багато хто з вас думав про це, та не міг розв'язати це питання. Ви бачили людей, які брали корисні технологічні досягнення, такі як Інтернет, про які ми сьогоні чули, та перетворювали їх на щось аморальне. Ви знаєте талантовитих людей, які розробляють комп'ютерні віруси, які виводять з ладу цілі системи. Бомбування Оклахоми — це просто технологія, яка жахливо використана. Проблема не в технології. Проблема в людині або в людях, які її використовують. Цар Давід сказав, що він пізнав глибини свого серця. Він не міг позбавитися від власних проблем та власних гріхів, серед яких вбивство та перелюби. Все-таки Цар Давід шукав Боже прощення, і сказав: «Ти можеш зцілити мою душу».

Ти бачиш, Біблія вчить, що ми більше, ніж тіло та розум. Ми також душа. І всередині нас є щось поза межами нашого розуміння. Це частина нас, що прагне до Бога, або до чогось більшого, ніж ми знаходимо в технологіях. Ваша душа — це частина вас, яка прагне осягнути сенс життя, та шукає чогось поза цим життям. Це частина вас, яка насправді прагне до Бога. Я бачу, що молодь у всьму світі шукає щось. Вони не знають, що саме. Я виступав в багатьох університетах, та в мене було багато сесій питань та відповідей, та — було це в Кембріджі чи в Гарварді, чи в Оксфорді — я виступав у всіх цих закладах. я збираюсь в Гарвард через три або чотири — ні, відтепер вже через два місяці, читати лекцію. І мені будуть задавати ті ж питання, що ставили останні кілька разів, коли я там був. І це будуть питання з приводу: Звідки я з'явився? Навіщо я тут? Куди я йду? Що є життя? Навіщо я живу?

Навіть якщо ви не релігійна людина, бувають моменти, коли Ви розмірковуєте, що є щось інше. Томас Едісон також сказав: «Коли ви спостерігаєте, що відбувається в світі науки та у функціонуванні всесвіту, Ви не зможете заперечувати, що на капітанському містку є капітан». Я згадую, колись я сидів біля Раіси Горбачової на прийомі в Білому Домі. Я прибув до посла Добриніна, якого я добре знав. Я приїздив в Росію кілька разів за часи комунізму. Мені надали фантастичну свободу, на яку я не очікував. Отже я добре знав містера Добриніна, і я сказав йому: «Я буду сидіти поряд з Раїсою Горбачовою сьогодні ввечері. Про що мені з нею говорити?» І він здивував мене своєю відповіддю. Він сказав: «Поговори з нею про релігію та філософію. Це те, що її насправді цікавить». Я був трохи здивований, але того вечора ми саме про це і говорили, і це була дуже цікава розмова. Наприкінці вона сказала: «Ви знаєте, я атеїстка але я знаю, що існує щось вище за нас».

Друга проблема, яку, як зрозумів цар Давід, він не може вирішити, — це проблема людського страждання. Коли Іов писав свою найстарішу книгу в світі, він сказав: «Людина народжується для страждання, як іскри, щоб летіти вгору.» Це певно так, що наука зробила багато, щоб відкинути деякі види людських страждань. Але я — через кілька місяців мені виповниться 80 років. Я згоден та дуже вдячний за всі відкриття в медицині, які підтримали мене у відносно доброму здоров'ї всі ці роки. Мої лікарі в клініці Майо переконували мене не їхати сюди на цю конференцію. Вже десь чотири місяці я не виступав. Та коли виступаєш так інтенсивно як я, по три-чотири рази на день, стаєш дряхлим. Ось чому я використовую подіум та ці записи. Коли б ви не дивились мій виступ на телебаченні або будь-де я виступаю без попередньої підготовки. Я не читаю. Я ніколи не читав звернень. Я ніколи не читав виступ, доповідь або лекцію. Я кажу без підготовки. Але сьогодні в мене є нотатки на випадок, якщо я почну забувати, це зі мною трапляється, в мене було б щось, до чого звернутися.

Але навіть тут серед нас найбільш - у найбільш розвинутому суспільстві в світі, у нас є бідність. В нас є неблагополучні сім'ї, друзі, що предають нас. Нестерпний психологічний тиск гнітить нас. Я ніколи не зустрічав людини, яка б не мала проблем чи клопот. Чому ми страждаємо? Це питання старе, як вік і ми на нього не відповіли. Але Давід повторював знову і знову що нам треба повернутися до Бога. Він говорив: «Господь мій Пастир». Остання проблема, яку не міг вирішити Давід це смерть. Багато коментаторів казали, що смерть це заборонена тема для розмови в нашому віці. Багато людей живуть, нібито вони ніколи не помруть. Технології підтримують міф, що контролюють нашу смертність. Ми бачимо людей на наших телеекранах. Мерилін Монро така ж красива на екрані, як була насправді, і наші - багато хто з молоді вважає, що вона ще жива. Вони не знають, що вона померла. Або Кларк Гейбл чи будь-хто інший. Старі зірки. Вони ожили. І вони — І вони настільки ж чудові на екрані, як були в житті. Але смерть неминуча.

Я виступав нещодавно на спільному засіданні Конгресу, в минулому році. Ми зустрічалися в тій кімнаті — зі статуями — там їх було біля 300. І я сказав: «Є одна річ, яка об'єднує нас в цій кімнаті, всіх нас разом, республіканців чи демократів, чи будь-кого іншого». Я сказав: «Ми всі помремо». І ця спільна річ об'єднує нас зі всіма цими великими людьми минулого, які дивляться на нас. Це наразі складно для молоді зрозуміти це. Для них важко зрозуміти, що вони помруть. Як написав прадавній автор Екклесіасту: він сказав: все має свій час під небом. Час народжуватися, та час помирати. Я знаходився у смертного ліжка декількох знаменитих людей, яких ви маєте знати. Я розмовляв з ними. Я бачив їх у ті болісні хвилини, коли вони були злякані перед лицем смерті.

Однак, кілька років тому смерть ніколи не приходила їм на спогад. Я розмовляв з жінкою минулого тижня, її батько був відомим лікарем. Вона сказала, що він ніколи не думав про Бога, ніколи не розмовляв про Бога, не вірив в Бога. Він був атеїстом. Але вона сказала, коли він вмирав, одного дня він сів на край кроваті та сказав медсестрі, що хотів би побачитися зі священником. Він сказав вперше в своєму в житті, що подумав про неминуче та про Бога. Чи про Бога? Декілька років тому, один студент запитав мене: «Що було найбільшою несподіванкою в Вашому житті?» І я відповів, що найбільшою несподіванкою в моєму житті є стислість життя. Воно минає так швидко. Але це не обов'язково має бути так. Вернер фон Браун внаслідок Другої Світовой війни зробив висновок, цитую: «Наука та релігія не суперники. Навпаки, вони сестри». Він надав власне обгрунтування. Я знав доктора фон Брауна дуже гарно. Він сказав: «На мою думку, я можу сказати тільки, що велич космосу служить підтвердженням віри в безсумнівне існування Творця». Він також сказав: «Намагаючись пізнати Бога, я прийшов до віри в те, що життя Ісуса Христа повинно бути центром наших зусиль та джерелом натхнення. Дійсність Його життя та Воскресіння це надія людства».

В мене було багато виступів в Німеччині та у Франції та в різних куточках світу — я мав честь виступати у 105 країнах. Колись мене запросили з візитом до Канцлера Аденауера, який вважався як би засновником сучасної Німеччини після війни. та одного разу — він сказав мені, він сказав: «Юначе, Ви вірите у Воскресіння Христа?» І я відповів: «Так, сер». Він сказав: «Я також вірю.» Він сказав: «Колия піду у відставку, я збираюсь займатися написанням книги про те, чому Іісус Христос воскрес, і чому так важливо вірити у це». В одній зі своїх п'єс Олександр Солженіцин зображує помираючого чоловіка, який каже тим, хто зібрався навколо його ліжка: «Жахливо відчувати жаль, коли хтось помирає». Як потрібно прожити, щоб не люди відчували жаль, коли ти помрешь?

Блез Паскаль ставив те ж запитання в 17 сторріччі у Франції. Паскаля назвали архітектором сучасної цивілізації. Він був талановитим вченим в області математики, навіть коли був підлітком. Дехто вважає його засновником теорії вирогідності та творцем першої моделі комп'ютера. І ви звісно знаєте комп'ютерна мова названа його ім'ям. Паскаль глибинно дослідив такі дилеми чоловіка, як зло, страждання та смерть. Він був вражений феноменом, який ми розглядаємо: те, що люди можуть досягти в науці, мистецтві та бізнесі та в той же час вони наповнені злобою, лицемірством. та мають власні пороки. Паскаль бачив в нас разючу суміш генія та неправди. 23-го листопада 1654 року Паскаль пережив серйозний релігійний досвід. Він написав в своєму щоденнику ці слова: «Я віддаю себе повністю Ісусу Христу, моєму Спасителю».

Один французький історик сказав два сторіччя після цього: «Рідко, коли такий потужний інтелект підчинив себе з такою покірливістю Ісусу Христу». Паскаль увірував не тільки в те, що любов і милість Бога може повернути нам мир, він також вірив, що його власні гріхи та недоліки можуть бути вибачені, і коли він помре, він може піти в місце, яке називається рай. Він пережив це у спосіб, який виходить за межі наукових спостережень та обгрунтувань. Саме він написав ці відомі слова: «У серця є свій розум про який наш розум нічого не знає».

Також добре відома теза Ставка Паскаля. По суті він сказав так: «Якщо ви обираєте віру в Бога, та відкриваєтесь Його любові, ви нічого не втрачаєте, навіть якщо помилились. Але якщо ви навпаки запевняєте, що Бога не існує, ви можете втратити все, в цьому житті, та в наступному житті». Для Паскаля, наукові знання були ніщо в порівнянні зі знаннями про Бога. Знання про Бога випереджали все, що коли-небудь спадало йому на думку. Він був готовий до зустрічі з Ним, коли помер у 39 років. Цар Давід прожив до 70-ти — довгий час в його епоху. Але він теж мав зустрітися зі смертю і він написав ці слова: «Навіть якщо я ходитиму долиною смерті, я не буду боятися зла, тому що Ти зі мною».

Це була відповідь Давіда на три складні питання: гріх, страждання та смерть. Ця відповідь може стати також вашою, коли ви шукаєте живого Бога та дозволяєте Йому наповнити ваше життя та дати вам надію у майбутньому. Коли мені було 17, я ріс на фермі в Північній Каліфорнії, кожного ранку я доїв корів, та мав доїти їх також увечері, коли приходив додому зі школи, в мене було 20 корів, за які я був відповідальний. Я працював на фермі та намагався впоратися з уроками. Я не дуже добре навчався в середній школі. В коледжі також, аж доки дещо не трапилось в моїй душі.

Одного дня я зустрівся з Христом. Він сказав: «Я є путь, і істина і життя». Ви можете це уявити? «Я є істина. Я є втіленням усієї істини». Він був брехуном. Чи Він був божевільним. Чи Він був Тим, що стверджував. Ким Він був? Я мав вирішити це. Я не міг довести це. Я не міг взяти це до лабораторіїї та поставити експеримент. Але я вірою відповів: Я вірю Йому. І Він прийшов у моє серце та змінив моє життя. І зараз я готовий, коли почую дзвінок, увійти у присутність Бога. Дякую вам. Та благослови вас Бог.

(Аплодисменти)

Дякую вам за нагоду. Це було чудово.

Річард Вурман:«Ви це зробили. Дякуємо (нерозбірливо)».

(Аплодисменти)