Антоніо Дамасіо: Таємниця свідомості

Сьогодні я розповім про чудо і таємницю свідомого розуму. Вранці сталося диво - ми всі прокинулися і стали свідками дивовижного повернення свідомого розуму. Ми прийшли до тями з цілковитим почуттям власного "я" і цілковитим почуттям власного існування. Але ми навіть на хвильку не задумались над цим чудом. А варто було б, адже без свідомого розуму ми б не мали аніяких знань про людство. Ми б не мали жодних знань про світ. Не мали б ніякого болю, але й ніякої радості. Не мали б доступу до любові чи здатності творити. Скотт Фіцджеральд сказав: "Той, хто винайшов свідомість, має понести за це відповідальність". Але він забув, що саме свідомість відкриває нам шлях до справжнього щастя і навіть виходу за рамки пізнання.

Але годі про чудо. Поговоримо про таємницю. Цю таємницю страшенно важко пояснити. Від часів ранньої філософії і впродовж усієї історії неврології ця загадка ніколи не давалася до рук, завжди викликала запеклі суперечки. Чесно кажучи, багато людей радять взагалі її не чіпати. Вони кажуть - залиште її в спокої, це питання нерозв'язне. Я іншої думки, і гадаю, що ситуація змінюється. Безглуздо було б заявити, що нам відомо, як ми створюємо свідомість у мозку. Проте можна цілком спокійно взятися за це питання, і побачити хоча б натяк на його вирішення.

До того ж у нас є ще одне чудо - технологія візуалізації, яка дає нам змогу зазирнути у людський мозок і зробити, наприклад, те, що ви зараз бачите на екрані. Це знімки з лабораторії Ганни Дамасіо. Вони показують відновлення мозку, яке відбувається у живому мозку. Це мозок живої людини, а не мертвої, яку досліджують під час розтину. А зараз я покажу вам дещо справді вражаюче. Ми подивимося, що відбувається під поверхнею мозку, Ось живий мозок, його справжні з'єднання і провідні шляхи. Усі ці кольорові лінії позначають пучки аксонів - волокон, які сполучають тіла клітин із синапсами. Мушу ваш розчарувати, але вони не позначені кольором. Але в будь-якому випадку, вони там є. Кольори показують напрямок руху - ззаду наперед або навпаки.

Все ж таки, що таке свідомість? Що таке свідомий розум? В двох словах, це те, що ми втрачаємо, коли поринаємо у глибокий сон без сновидінь, або перебуваємо під анестезією. І те, до чого повертаємося, коли прокидаємося або відходимо від анестезії. Але що саме ми втрачаємо під анестезією або в стані глибокого сну без сновидінь? По-перше, розум, тобто потік психічних образів. І, звичайно, образи, створені органами чуття. Наприклад, зараз ви бачите мене на сцені. Це ваш зоровий образ. Або ж слухові образи, пов'язані з моїми словами. Ось такий потік психічних образів у розумі.

Але в цьому залі ми переживаємо не тільки образи. Ми не пасивні виразники зорових, слухових чи дотикових образів. У нас є власне "я". У цю мить наше "я" мимовільно присутнє у нашому розумі. Ми володарі свого розуму. І відчуваємо, що образи переживаємо саме ми, а не сусід збоку. Якщо розум свідомий, він містить наше власне "я". Отож, свідомий розум - це розум із нашим власним "я". Завдяки власному "я", у нас є суб'єктивний погляд. Ми перебуваємо у повній свідомості, коли на думку спадає власне "я". Перед тим, як взятися до таємниці свідомості, слід спершу дізнатися, як у мозку формується розум. А по-друге, як утворюється власне "я".

Перше питання відносно легке, взагалі воно зовсім не легке, але неврологія поступово до нього дійшла. Очевидно, щоб сформувати розум, слід створити нейронні карти. Уявіть собі ось-таку решітку, а всередині решітки - на цьому двовимірному прошарку - нейрони. А тепер уявіть щит, цифровий щит, окремі частини якого світяться або згасають. Створивши певну схему підсвітки чи згасання цифрових елементів, а в цьому випадку - нейронів на решітці - ви отримаєте нейронну карту. Зараз я показую зорову карту, але це стосується будь-яких карт. Скажімо, слухових карт, які передають частоти звуку, або карт, які творить наша шкіра, коли ми обмацуємо якийсь предмет.

Щоб переконати вас, що нейронна решітка і топографічна побудова активності нейронів тісно пов'язані з розумовою діяльністю, я розповім вам одну історію. Отож, я прикриваю ліве око - йдеться лише про мій власний досвід - я прикриваю ліве око, і дивлюся на решітку, схожу на ту, що я вам показав. Усі лінії рівненькі, гарні, перпендикулярні. Але якось я помітив, що коли я прикриваю ліве око, то бачу ось таке зображення. Я дивлюся на решітку і бачу викривлення на краю поля посередині зліва.

Якась дивина. Я довго над цим міркував. Але нещодавно мій колега-офтальмолог, Кармен Пульяфіто, який винайшов лазерний сканер сітківки ока, допоміг мені в цій справі. Я зісканував сітківку у горизонтальній площині, і отримав ось таке зображення. Праворуч моя сітківка повністю симетрична. Видно очну ямку, звідки виходить зоровий нерв. Але ліворуч на сітківці є горбочок, на який вказує червона стрілка. Під горбочком утворилася невеличка кіста. І саме через неї мій зоровий образ викривився.

Уявіть собі: у вас є решітка нейронів, раптом якась-там механічна перешкода змінює її розташування, і все - розумове сприйняття вже викривлене. Існує надзвичайно тісний зв'язок між розумовим сприйняттям і активністю нейронів у сітківці, яка є частиною мозку в очному яблуці або ж прошарком зорової зони кори головного мозку. Отож, сітківка переходить до зорової зони кори головного мозку. Звичайно, мозок додає чимало інформації як додаток до сигналів, які посилає сітківка. А на цьому малюнку ви бачите низку острівців, так званих образотворчих ділянок мозку. Зелений колір позначає дотикову інформацію, а блакитний - слухову.

А далі ці образотворчі ділянки, на які нанесені усі ці нейронні карти, передають сигнали до цього океану фіолетового кольору - до асоціативної кори головного мозку, яка фіксує все, що відбулося у тих образотворчих острівцях. А найцікавіше те, що потім можна звернутися до пам'яті, до асоціативної кори, і відтворити образи у тих самих ділянках, які сприймають інформацію. Подумайте лише, як наш лінивий мозок спростив собі роботу. Він виділив окремі ділянки, які сприймають і творять образи. І ті ж самі ділянки творять образи, коли ми пригадуємо інформацію.

Таємниця свідомого розуму потрохи яснішає, бо ми вже розуміємо, як творяться образи. А як щодо власного "я"? Не так все просто. Довший час це питання уперто оминали. Лунали заперечення: "Хіба існує якась точка опори, якась стабільність, яка гарантує, що після "я" сьогоднішнього існуватиме "я" завтрашнє?" Я міркував над цим питанням, і дійшов до такого рішення. Ми створюємо мозкові карти нутрощів тіла, і беремо їх за зразок для усіх інших карт.

Скажу пару слів про те, як я дійшов до цього. Якщо під час обробки інформації ми потребуємо таку точку опори як власне "я", нам потрібне щось стабільне, таке, що не сильно змінюється з дня на день. Так сталося, що в нас один організм, а не два чи три. З цього все починається. Існує єдина точка опори - наш організм. Але ж він складається з багатьох частин. Тіло росте з різною швидкістю, і має різний розмір в різних людей. Інша справа з нутрощами. Усі процеси, пов'язані з внутрішнім середовищем організму, як-от, керування хімічними реакціями в організмі, злагоджено працюють день-у-день з однієї чудової причини. Якщо показники засильно відхиляться від середнього значення, яке дозволяє вижити і забезпечує життя, нас чекає хвороба, а то й смерть. Отож, наш організм має вбудовану систему, яка забезпечує певну неперервність. Назвімо це майже безкінечною щоденною монотонністю. Але без цієї фізіологічної монотонності ми захворіємо або помремо. Монотонність забезпечує неперервність.

Насамкінець, існує дуже тісний взаємозв'язок між регуляцією організму, яку здійснює мозок, і самим організмом. Це особливий взаємостосунок. Так, зараз я маю образ кожного з вас, але між моїм мозком і образом вас як глядачів не існує жодного фізіологічного зв'язку. Проте між частинами мозку, які регулюють мій організм, і самим організмом існує тісний неперервний зв'язок.

Ось як це виглядає. Погляньмо на цю ділянку. Між корою головного мозку та спинним мозком знаходиться стовбур головного мозку. І саме ця ділянка, яку я покажу зблизька, містить усі засоби, які регулюють життєдіяльність організму. Між ними дуже точний розподіл. Погляньте на ділянку у верхній частині стовбура мозку, яка позначена червоним кольором. Якщо ця ділянка зазнає ушкодження внаслідок інсульту, ви впадете в кому або у вегетативний стан. У цьому стані ви, звичайно, втратите розум і свідомість. Тобто у вас по суті зникне основа власного "я". Ви перестанете відчувати власне існування. Хоча образи і далі формуватимуться у корі головного мозку, ви не знатимете про їх існування. По суті, коли червона ділянка стовбура головного мозку зазнає пошкодження, ви знепритомнієте.

Але зовсім інша справа з зеленою ділянкою стовбура. Як я казав, розподіл функцій дуже точний. Отож, якщо ви пошкодите зелену ділянку стовбура мозку, вас повністю паралізує, але ви залишитеся при свідомому розумі. У цьому стані ви здатні відчувати, маєте знання і цілком свідомий розум, і можете про це якимось непрямим чином повідомити. Це жахливий стан. Краще вам його не бачити. Хворі стають в'язнями свого тіла, але зберігають при цьому розум. Кілька років тому Джуліан Шнабель зняв дуже цікавий фільм - один із направду добрих фільмів на цю тему - про хворого, тіло якого паралізувало, але свідомість збереглась.

Зараз я покажу вам один малюнок. Обіцяю, що нічого не розповідатиму. Тільки трохи вас налякаю. Скажу лише, що у тій червоній ділянці стовбура головного мозку знаходяться, просто кажучи, усі ті маленькі кубики, які позначають модулі, що утворюють мозкові карти різних складових нашого нутра, різних складових нашого організму. Ці модулі цілком топографічні та рекурсивно взаємопов'язані. І саме в цій ділянці, і саме через тісний взаємозв'язок між стовбуром мозку і організмом - я можу помилятися, але напевно маю рацію - формуються мозкові карти організму, які закладають основу власного "я", і приймають форму почуттів. Первинних відчуттів, до речі.

Отож, що ми тут маємо? Погляньте на "кору головного мозку", на "стовбур мозку" і на "організм". Перед вами образ взаємопов'язаності: стовбур мозку дає основу власному "я", перебуваючи у дуже тісному взаємозв'язку з організмом. А кора головного мозку творить для нас видовище багатством образів, які наповнюють наш розум. Ці образи захоплюють майже всю нашу увагу, і це правильно, адже у нас в голові крутиться справжнє кіно. Але погляньте на стрілки. Вони намальовані не просто для краси. Вони зображають отой тісний взаємозв'язок. Свідомий розум не існує без взаємодії кори головного мозку з мозковим стовбуром. Свідомий розум неможливий без взаємодії між стовбуром мозку і організмом.

Цікаво, що стовбур мозку є не тільки в людини, але й у низки інших біологічних видів. Будова мозкового стовбура у хребетних дуже нагадує нашу. Саме тому я думаю, що інші біологічні види також мають свідомий розум. Щоправда, не такий розвинений, як у нас, бо в них немає кори головного мозку. Ось у чому різниця. І я категорично не погоджуюся з тими, хто вважає свідомість витвором кори головного мозку. Кора, безперечно, відповідає за багатство нашого розуму, але не за наявність власного "я", яке ми співвідносимо зі своїм існуванням, і не за відчуття, що ми існуємо як окрема особа.

Існує три рівні власного "я" - первинний, базовий та автобіографічний. Перші два рівні притаманні багатьом біологічним видам. І вони дійсно походять здебільшого зі стовбура мозку і хоч-би якої кори, яка в тих видів є. Натомість, автобіографічне "я" існує тільки у певних біологічних видів. Кити і примати також мають у деякому розумінні автобіографічне "я". Навіть ваші домашні пси мають до певної міри автобіографічне "я". І ось у чому диво.

Автобіографічне "я" твориться на основі спогадів і згадок про минулі плани. Це прожите минуле і очікуване майбутнє. І саме автобіографічне "я" дало поштовх до розширеної пам'яті, мислення, уяви, творчості та мови. А звідси виникли засоби культури - релігії, правосуддя, торгівля, мистецтво, наука, технологія. А культура створила справжнє диво - дала нам те, що не було закладено природою. Це плоди культури. Плоди людської спільноти. І саме в культурі ми створили так зване соціально-культурне регулювання.

Звісно, у вас є повне право запитати: яка різниця? Яка різниця, чи йдеться про стовбур мозку чи про кору? Хіба не все одно, звідки взялася свідомість? Ні, не все одно. З трьох причин. По-перше, цікавість. Примати - особливо людина - страшенно допитливі. І якщо нам цікаво, чому галактики розлітаються від Землі через антитяжіння, то чому б не поцікавитися, що відбувається всередині людини?

По-друге, розуміння суспільства та культури. Нам слід розглянути суспільство і культуру в умовах цього соціально-культурного регулювання як незавершений етап. І, насамкінець, медицина. Не забуваймо, що серед найтяжчих хвороб людства - депресія, хвороба Альцгеймера, наркоманія. А ще інсульти, які спустошують розум і відбирають свідомість. У вас нема жодних шансів вилікувати ці хвороби - хіба станеться чудо і вам дуже пощастить - якщо ви не знаєте, як працює свідомість. Отож, не лише допитливість, але й бажання подолати хвороби виправдовує нашу працю і наш інтерес до того, що відбувається в нашому мозку.

Дякую за увагу.

(Оплески)