Емі Тан про творчість

Цінність нічого: Як з нічого народжується щось. Це був твір, написаний мною в 11 років, за який я отримала 4 + (Сміх). Я розповім про те, як з нічого з'являється щось, про те, як ми творимо. І я це зроблю за 18 хвилин - цього часу нас просили дотримуватися, як і вказівок ТЕД, це щось, що породжує відчуття, схоже на перебування на грані смерті, але близькість до смерті сприяє творчості. (Сміх) Добре.

Отже, я також хочу пояснити, оскільки Дейв Еггерс сказав, що закидає мене питаннями, якщо я збрешу, або скажу щось, що буде неправдою, з точки зору універсального підходу до творчості. Я підготувалася для тієї половини аудиторії, в якій є науковці. Коли я кажу "ми", я не обов'язково маю на увазі вас; Я говорю про себе, мої ліву і праву півкулі мозку, і що знаходиться посередині, такий собі "цензор", який повідомляє, що мої висловлювання помилкові. Також, я збираюся розглянути те, що, на мій погляд, є частиною мого творчого процесу, який включає в себе ряд подій, що відбулися - насправді “ніщо” виникло навіть до того моменту, коли я почала творити щось нове. І це включає в себе природу, виховання, і те, що я називаю нічними кошмарами.

Зараз з точки зору природи ми намагаємося визначити, чи є у нас з народження щось в головному мозку, може якісь аномальні хромосоми, які спричиняють так званий ефект "музи". Хтось скаже, що ми народжені з цим. А хтось, як, наприклад, моя мама, скаже, що я беру все це з минулих життів. Деякі також вважають що творчість може бути функцією іншого неврологічного відхилення - синдрому Ван Гога, який певною мірою може бути присутнім у кожного у вигляді психозу і депресії. Слід зазначити, що я десь недавно прочитала, що у Ван Гога зовсім не обов'язково був психоз, а скоріше епілепсія скроневих доль, що і спричинила раптовий виплеск творчої енергії – на мою думку, це має якийсь вплив на частину вашого мозку. Нагадаю, що кілька років тому в мене почалися такі напади, і це сталося, коли я працювала над своєю останньою книгою, яку дехто вважає несхожою на решту моїх книг.

Думаю також, що частково це викликано кризою особистості: хто я і чому я саме ця людина, чому я не чорна, як всі інші? Іноді у вас можуть бути якісь здібності, але не ті, які сприяють прояву творчих здібностей. Колись я малювала. Думала стану художником. Я намалювала карликового пуделя. Вийшло непогано, але творчості в цьому не було. Тому що все, на що я була здатна, це намалювати його один до одного за певним зразком. Здається, я скопіювала його з книги. Згодом я особливо не відзначилась в тих сферах, де мені хотілося б, і хоча, знаєте, у мене були непогані оцінки, проте ніщо не віщувало того, що одного дня я зароблятиму на хліб майстерним упорядкуванням слів.

Також, однією із запорук творчості є травма, отримана в дитинстві. У мене була така травма, думаю, як і у багатьох інших, коли на вас покладають певні надії. До речі, ось цей малюнок - іграшка, яку мені подарували у 9 років, яка повинна була допомогти мені стати лікарем. Були іграшки, якими я гралася довго: від 5-ти до 15-ти років, ось це повинно було стати моїм другим покликанням, натомість все закінчилося відчуттям поразки.

Насправді, в моєму житті сталося щось дуже важливе коли мені було 14. У 1967 році, спочатку у мого брата, а потім, 6 місяців потому, у мого батька виявили пухлину головного мозку. Моя мати була переконана, що сталася помилка, і збиралася з'ясувати і виправити її. Мій батько був баптистським священиком, він вірив в дива і покладався на волю Божу. Але, звичайно, вони обидва померли, з різницею в півроку. Після цього, моя мати вірила, що це доля чи прокляття - вона міркувала над всіма можливими причинами, чому так сталося. Всіма, крім випадковості, у яку не вірила. На все була своя причина. І одна з причин, на її думку, полягала в тому, що її мати, яка померла, коли вона була маленькою, сердилась на неї. Думка про смерть огорнула мене, так як мати вважала, що я буду наступною, а згодом настане і її черга. Коли стикаєшся з перспективою смерті дуже рано, починаєш багато міркувати над цим. Стаєш дуже креативним, в сенсі виживання.

В результаті, це привело мене до глобальних питань. які я, як і раніше, задаю собі: Чому все відбувається? І як все відбувається? І одне, яке задавала моя мама: Що я роблю, щоб щось сталося? ? Написання творів - це хороший спосіб роздумувати над цими питаннями. Зрештою, між першою і 300-ою сторінками, вам доведеться відповісти, чому щось відбувається, як це відбувається, в якій послідовності. Що на це впливає? Яким чином я, як оповідач та письменник, впливаю на хід події? Думаю, багато вчених задавали такі ж питання. Це схоже на космологію, і мені, як творцеві, довелося винайти космологію створеного мною всесвіту.

Спроба здійснити це часто пов'язана з невдачами та успіхами, на пошуки яких можуть піти роки. Тому, коли я звертаюся до питання творчості, я також думаю, що творчість - це здатність не обмежуватися асоціаціями у всіх аспектах буття. І я знайшла масу асоціацій під час цієї конференції - у майже всьому, що тут відбувається.

В якості метафори, я скористаюся асоціацією: квантовою механікою, якої я насправді не розумію, але все одно використаю як метафору для пояснення. У квантовій механіці розрізняють чорну енергію і чорну матерію. В такий спосіб можна описати пристрій буття. Є багато чого невідомого, часом все, що ви знаєте, це лиш те, що чогось бракує. Але варто тільки скористатися асоціаціями, як вам вже хочеться, щоб вони об'єдналися в якусь синергію в одній історії, і те, що ви відкриваєте для себе, якраз і має значення. Сенс. Особистий сенс - ось, що я шукаю в своїх роботах.

У квантовій механіці існує принцип невизначеності, наскільки я це розумію (Сміх). Таке постійно трапляється, коли пишеш. Існує жахливий і залякуючий ефект спостерігача: коли ми щось шукаємо, в той час, коли події відбуваються одночасно, а ми намагаємося подивитися на речі під іншим кутом зору, прагнучи у всьому віднайти зміст. Про що йдеться в цій історії? І якщо перестаратися, то можна написати виключно "про що" вона. Ви нічого не відкриєте. Те, що ви сподівалися знайти, з якогось дива, зникло. Не хочу ігнорувати іншу сторону того, що відбувається у всесвіті, на відміну від більшості наших вчених Я хочу згадати теорію струн, і зазначити, що у творчих людей - багаторівнева психіка, гадаю з 11 рівнями тривоги. (Сміх) І всі вони працюють одночасно.

Також існує проблема невизначеності. Я б пов'язала її з поняттям космологічної постійної. Ви знаєте лише те, що щось діє, не знаючи що саме. Невизначеність - велика незручність в моєму житті. Це моральна невизначеність. Вона весь час існує. Наприклад, одна з них трапилася зі мною недавно. У колонці однієї жінки-редактора я прочитала про війну в Іраку. Вона написала: "Врятувати потопаючого означає бути відповідальним за його життя.", зазначивши, що це - відоме китайське прислів'я. Це означає, раз ми прийшли до Іраку, то повинні залишатися там до тих пір, поки всі проблеми не будуть вирішені. Може навіть цілих 100 років. Але є й інше прислів'я, на яке я натрапила - це "рятувати потопаючу рибу". Його можна почути від рибалок-буддистів, оскільки їм не дозволяється нічого вбивати. Але ж вони мусять якось заробляти на життя, щоб і людей прогодувати. Їх спосіб якось виправдати себе - це рятувати потопаючу рибу, під час чого вона і вмирає.

В цих двох метафорах про потопаючих криється одна з інтерпретацій моєї мами, і це знамените китайське прислів'я, як вона мені сказала: "Врятувати потопаючого означає бути відповідальним за його життя". Це було попередження - не пхай свого носа дочужого проса, бо інакше потрапиш у халепу. Та думаю, якби хтось дійсно тонув, вона б врятувала його. Але обидва ці прислів'я, про порятунок потопаючих риби чи людини, по-моєму, говорять - про наміри.

У кожного з нас наявна певна реакція на ситуацію. Потім, з'являються наміри. Існує невизначеність між тим, що ми повинні зробити і що потім робимо Результати ж можуть не виправдати наших очікувань. Ситуація може вийти з-під контролю. І якщо це трапиться, якою буде наша відповідальність? Що нам робити? Нічого не змінювати чи все-таки щось зробити, а потім виправдовуватися і говорити: у мене були хороші наміри, тому як я можу нести відповідальність за те, що трапилося? Ось невизначеність мого життя, яка зачепила мене за живе і спонукала до написання книги "Порятунок потопаючої риби".

Я бачила безліч підтверджень цього. Одного разу збагнувши проблему, вона ввижалась мені скрізь. Я отримувала підказки звідусіль. Деякою мірою я знала, вони завжди були там. І я почала писати, так буває. Я отримую ці натяки, підказки, розуміючи, що вони одночасно були і не були очевидні. Все, що мені насправді потрібно - це зосередитись. Коли у мене з'являється питання, я зосереджуюсь. І все, що раніше здавалося купою непотребу в житті, проходячи через призму цього питання, починає віднаходити сенс. Здається, так відбувається завжди. Можна подумати, що напевно це щось на зразок співпадіння, провидіння, завдяки чому ми отримуємо допомогу від всесвіту. Ймовірно, це також можна пояснити тим, що тепер ви зосереджені. І помічаєте це частіше.

І застосовуєте це. Ви починаєте вивчати джерела напруження. Брат потрапив у біду. Чи варто йому допомогти? Чому так чи ні? А можливо, є щось більш серйозне - наприклад, права людини в Бірмі. Я думала, що мені не варто туди їхати, оскільки як мені сказали, поїхавши, я засвідчу свою підтримку військового режиму у країні. Потім, мені довелося поставити собі питання: "Чому ми приймаємо на віру припущення, дані нам іншими людьми?" Подібне я відчувала в дитинстві, коли я слухала як мій батько, баптистський священик, говорив про мораль. Я вирішила, що поїду до Бірми заради власних намірів, і я досі не знала, що б сталося, якщо поїхавши туди, я б написала книгу - розібратися з цим я могла лише згодом, коли настав відповідний час.

Ми всі турбуємося про те, що відбувається в світі. Ми усвідомлюємо це і питаємо: а що зробив власне я? Не кожен може поїхати в Африку або працювати в лікарні, то що ж робити, якщо ми відчуваємо моральну відповідальність? Також, я думаю, що однією з найбільш важливих проблем, про які ми сьогодні говорили, є геноцид. Постає запитання. Коли я думаю про речі, неоднозначні і незручні з точки зору моралі, я вирішую, якими мають бути мої наміри, і усвідомлюю, що це неминуче повертає мене до питання самоідентифікації, яке виникло у мене ще в дитинстві - чому я тут і в чому сенс мого життя, яке моє місце у всесвіті?

Це здається очевидним, проте не зовсім. Ми всі деякою мірою не любимо моральну двозначність, проте вона цілком необхідна. Коли я пишу розповідь - це моя точка відліку. Іноді я, здається, отримую допомогу від всесвіту. Моя мати казала, що з часу написання першої книги мені допомагав привид моєї бабусі бо, здавалось, я знала речі, про які не повинна була знати. Замість того, щоб написати, що бабуся померла випадково в результаті передозування опіуму, "дуже добре" проводячи час, я написала, що жінка скоїла самогубство - і це відповідало дійсності. Моя мати вирішила, що ця інформація надійшла від моєї бабусі.

Є ще пара моторошних речей, які допомагають мені отримати інформацію для написання книги. Я писала оповідання, яке включало в себе деталі історичної епохи, певної місцевості. Мені було необхідно знайти відповідні історичні факти. Я взяла книгу, і - на першій сторінці, яку відкрила, описувалися деталі відповідної сцени у відповідний період, з відповідним героєм – учасником Тайпінського повстання поблизу Гуйлінь, крім того персонаж вважав себе сином Бога.

Ви вважаєте, що вибір був випадковим? Що ж в такому разі випадковість,шанс, удача? Що це за речі, які приходять з всесвіту і які неможливо пояснити? Це теж стає частиною розповіді. Я думаю про такі речі з дня на день. Особливо, коли відбуваються хороші події, іноді, коли стаються погані. Проте, гадаю, що існує якесь провидіння, і я хочу знати, якими є його складові частини, щоб подякувати їм і спробувати віднайти їх у моєму житті. Причина тому - я думаю, що чим більше я про них знаю, тим більше їх трапляється.

Інший випадок зіткнення з шансом стався, коли я вирушила в поїздку - я була з моїми друзями і ми просто вибірково переїжджали з місця на місце, зрештою опинившись в забутому туристами місці, в прекрасному первісному селі. Ми пройшли пішки через три долини, третя долина була загадковою і зловісною, там я відчула себе некомфортно. Потім я усвідомила, що це стане місцем дії моєї книги. І коли я описувала одну із сцен, що відбулися в третій долині, трапилось ось що. Сама не знаю чому, я написала про кам'яні піраміди - купи каменю - побудовані людиною. Я не знала чому цей образ прийшов до мене, але він був дуже яскравим. Я застрягла на одному із епізодів, тоді моя подруга попросила прогулятися з собакою, я звісно погодилася. І 45 хвилин потому, прогулюючись пляжем, я натрапила на це. Китаєць складав докупи камені, прицьому він не використовув клей чи щось ще. Я запитала, як таке можливе? На що він відповів, що у всьому є точка рівноваги. І це і стало сенсом моєї історії. У мене було безліч прикладів - випадків, коли я пишу оповідання, і не можу його пояснити. Може це тому, що я бачу ці значні співпадіння у процесі написання моїх творів? Або може це провидіння, яке не можна пояснити, як космологічної константи?

Я часто думаю про випадковості. Моя мати, як я вже сказала, не вірила у них. У чому природа випадку? І як ми можемо визначити відповідальність і причини без суду і слідства? Я мала можливість переконатись на власний досвід у цьому, коли я побувала в прекрасну селі Донг найбіднішої китайської провінції Гуйчжоу. Я побачила це прекрасне місце і знала, що хочу повернутися. В мене з'явилася така можливість, коли журнал National Geographic поцікавився, чи хочу я написати про Китай. Я сказала, що хочу написати про це село cпівочих людей, cпівочої меншини. Вони погодилися і в проміжку часу, відколи я вперше побачила це місце і коли я знову туди відправилася, там сталося жахлива подія. Літній чоловік, заснувши, не помітив, як його ковдра впала в жаровню з вугіллям, які його зігрівали. 60 будинків було зруйновано, 40 пошкоджено. Відповідальність була покладена на сім'ю. Синам чоловіка було наказано жити в трьох кілометрах від села, в сараї. Ми, люди Заходу, сказали б, що стався нещасний випадок і такі міри несправедливі. Батько у всьому винен, а не син.

Коли я їду, щоб написати оповідання, мені доводиться позбуватися схожих переконань. Це стається не одразу, але я їх таки позбуваюсь, їду туди і перебуваю там. Я була там тричі, в різні пори року. І до мене прийшло інше розуміння історії, того, що сталося і законів життя в дуже бідному селі, того, що ви називаєте радощами, ритуалами, традиціями і зв'язками з іншими сім'ями. Я зрозуміла, у чому справедливість ситуації з точки зору відповідальності. Я також змогла познайомитися з церемонією, яку жителі не здійснювали впродовж 29 років. Вона полягала в тому, що учитель Фен Шуй відсилав чоловіків в підземний світ на конях-примарах Зараз ми, люди Заходу скажемо, що це забобони. Однак побувши там недовго і побачивши неймовірні речі, які там відбувалися, починаєш думати про те, чиї вірування, які знаходяться в світовому побуті, визначаючи перебіг речей.

Тому я залишилася з ними, і чим довше я писала оповідання, тим більше я перейнялася їхніми переконаннями, і це для мене важливо - перейнятися переконаннями - це робить історію реалістичною, і тут я віднаходжу власні відповіді про те, як я розумію проблеми, з якими зустрічаюся в житті. Роки минають, а написання не відбувається миттєво, що я і намагаюся донести до вас тут, на TED. Книга приходить і відходить. Коли вона видається - це вже не моя книга. Вона в руках читачів, вони її по-своєму тлумачать. Однак, повернімося до питання про те, як з нічого з'являється щось? Яким чином я створюю своє життя?

Я думаю це відбувається в процесі міркування й усвідомлення, що абсолютних істин не існує. Я вірю в особливості, особливості історії, в минуле з його особливостями, так само як і в те, що відбувається з розповіддю в цей час. Я також вірю в те, що, роздумуючи над такими речима як удача, доля, співпадіння, випадковості, воля Божа, синхронія таємних сил - я прийду до якогось розуміння того, як ми створюємо. Мені доводиться думати про мою роль. Про своє місце у всесвіті , чи мав намір хтось створити мене саме в такий спосіб, або ж це знову-таки випадковість? Я можу також це виявити, віддавшись уяві і ставши уявною – а уявний світ все ж таки знаходиться в світі реальному. Таким чином я знаходжу частинки істини, абсолютної чи не абсолютної Вони знаходяться в можливостях, включаючи ті, про які я ніколи раніше не замислювалася.

Отож не існує вичерпних відповідей. Я б сказала, що якщо і є відповідь, то для того, щоб нагадати про те, що у всьому існує неоднозначність, і це добре, так як уможливлює нові відкриття. Якщо існує лиш часткова відповідь, то для отримання більш повної, то, на мою думку, потрібно просто довіритися уяві. Уявити - це помістити себе всередину історії - між мною і розповіддю, яку я створюю, існує якась ясність.

Таким чином я зрозуміла, що якщо я відчуваю зміст оповідання - одного оповідання – в такому разі я підійшла дуже близько до розуміння співпереживання, почуття співпереживання. Оскільки все стосовно того, як трапляються речі, пов'язане з почуттями. Мені доводиться стати частиною розповіді, щоб зрозуміти багато речей. Ну ось і кінець мого виступу, і я покажу, що у мене в сумці, це моя муза, це ті речі, які змінюють наше життя, вони прекрасні і залишаються з нами. Ось вона. Дякую за увагу! (Оплески)