Алекс Табаррок про те, як ідеї приборкують кризи

Перша половина двадцятого сторіччя постала суцільним лихом у людських стосунках, катаклізмом. Ми мали Першу світову війну, Велику депресію, Другу світову війну та розквіт комунізму. Та кожна з цих сил розколювала світ, розривала його на частини, ділила світ. І встановлювала стіни: політичні стіни, торговельні стіни, транспортні стіни, стіни у спілкуванні, залізні завіси, які розділяли народи та нації.

Лише у другій половині двадцятого сторіччя ми почали поволі витягати себе з цієї безодні. Торговельні стіни почали падати. Ось певні відомості щодо митних тарифів: починаючи з 40 відсотків, ставки впали до менш ніж 5 відсотків. Ми глобалізувати світ. І що це означає? Це означає, що ми розширили співробітництво крізь державні кордони. Ми зробили світ більш об'єднаним. Впали транспорті стіни. Знаєте, у 1950-му звичайний корабель перевозив від 5 до 10 тисяч тон товарів. Сьогодні контейнерне судно може перевозити 150 тисяч тон. Воно може мати менший екіпаж та менший час розвантаження, ніж колись раніше. Стіни у спілкуванні - мені не варто казати вам про Інтернет - впали. Та, звісно, залізні завіси - політичні стіни впали.

Зараз всі вони видаються світові жахливими. Торгівля зросла. Просто трішки відомостей. У 1990-му експорт з Китаю до Сполучених Штатів - 15 мільярдів доларів. У 2007-му - більш ніж 300 мільярдів доларів. Та, напевно, більш важливо: на початку двадцять першого сторіччя, вперше у сучасній історії, зростання поширилося майже на всі частини світу. Тож Китай - я вже згадував - починаючи з 1978, приблизно часу смерті Мао, зростав темпами десять відсотків на рік. Від року в рік, від року в рік, абсолютно неймовірно. Ніколи раніше у людській історії стільком багатьом людям не вдавалося піднятися з такої безвилазної бідності, як вдалося в Китаї. У Китаї була реалізована найбільша програма проти бідності за останні три декади. Індія почала дещо пізніше, але у 1990 вийшла на колосальне зростання. Тогочасні доходи дорівнювали менш ніж 1000 доларів на рік. Та за наступні 18 років вони майже потроїлися. Шість відсотків річне зростання. Абсолютно неймовірно. Нарешті, Африка, Африка на південь від Сахари. Африка південніше Сахари завжди найгірше в світі піддавалася зростанню. І ми можемо побачити африканську трагедію на перших кількох стовпчиках тут. Зростання було від'ємним. Люди ставали біднішими від власних батьків. А іноді навіть біднішими від власних прабабусь та прадідусів. Проте в кінці двадцятого сторіччя, на початку двадцять першого сторіччя ми бачимо зростання в Африці. Та я вважаю, ви побачите, існують причини для оптимізму. Бо я вірю, що найкраще ще попереду. Тепер чому.

Сьогодні на першому плані нові ідеї, що спонукають зростання. І під цим я розумію продукти, для яких витрати на досліди та розвиток по-справжньому високі, а витрати виробництва - низькі. Більше, ніж колись раніше, саме такі ідеї спонукають зростання на вістрії. Тепер ідеї мають цю дивовижну якість. Томас Джефферсон, як мені здається, це гарно висловив. Він сказав: "Той, хто отримує ідею від мене, сам отримує обізнаність, не зменшуючи моєї. Так саме, як той, хто запалює свою свічку від моєї, отримує світло, не занурюючи мене у темряву". Іншими словами, одним яблуком можна нагодувати одну людину, а ідеєю можна нагодувати світ. Це не новина. Це не є чимось новим для TED-стерів. По суті, це і є модель TED. Що нового, так це те, що ідеї будуть стимулювати зростання швидше, ніж коли-небудь раніше. Це пояснює, чому торгівля та глобалізація навіть важливіші, потужніші, ніж колись раніше, та прискорять зростання більше, ніж колись раніше.

І для того, аби пояснити, чому, я поставлю питання. Уявіть, що є дві хвороби. Одна з них рідкісна, інша - поширена. Але, якщо їх не лікувати, вони однаково тяжкі. Якби вам довелося обирати, яку б ви віддали перевагу мати? Поширену чи рідкісну хворобу? Поширену, поширену. Я вважаю, це абсолютно правильно. Чому? Бо існує більше ліків, щоб лікувати поширені хвороби, ніж щоб лікувати рідкісні хвороби. Причина цього - спонукання. Приблизно однаково коштує виготовити нові ліки, хоч ці ліки можуть вилікувати тисячу людей, хоч сто тисяч, хоч мільйон людей. Але доходи набагато більше, якщо ліки можуть вилікувати мільйон людей. Тож спонукання більші виготовляти ліки, що допоможуть більшій кількості людей. По-іншому, більші ринки рятують життя. В цьому випадку, страждання насправді полюбляє компанію.

Тепер подумайте про наступне: якби Китай та Індія були такими самими заможними, як Сполучені Штати зараз, ринок для ліків від раку був би у вісім разів більшим, ніж наразі. Це ще не так, але процес вже пішов. З тим, як країни багатшають, попит на ці медикаменти надзвичайно зростає. І це означає збільшення спонукання досліджень та розвитку, що приносить користь всім у світі. Більше ринки збільшують спонукання продукувати всі види ідей. Чи це програмне забезпечення, чи комп'ютерний чіп, чи новий дизайн. Для людей з Голлівуду в залі це пояснює, чому екшени мають більші бюджети, ніж комедії. Тому що екшени легше перекладаються на інші мови та для інших культур. Тож ринок для цих фільмів більший. Люди більше хочуть вкладати гроші, отже бюджети більші.

Отож. Якщо більші ринки збільшують спонукання продукувати нові ідеї, то як ці спонукання максимізувати? Маючи єдиний світовий ринок, глобалізуючи світ. Я люблю пояснювати це так: одна ідея - а ідеями потрібно ділитися - одна ідея може слугувати одному світові, одному ринкові. Одна ідея, один світ, один ринок. Тож як ще ми можемо створювати нові ідеї? Це одна причина. Глобалізувати, торгувати. Як ще ми можемо створювати нові ідеї? Більше авторів ідей. Автори ідей - вони із різних сфер. Артисти, інноватори, багато з тих людей, кого ви бачити на цій сцені. Я збираюся зупинитися на науковцях та інженерах, позаяк маю певні відомості про це, а я - людина цифр.

Зараз, сьогодні менш ніж одна десята одного відсотку населення світу - вчені та інженери. (Сміх) Сполучені Штати були лідерами ідей. Велика частина цих людей - у Сполучених Штатах. Але США втрачають своє лідерство. І за це я вельми вдячний. Це гарна річ. Це везіння, що наше лідерство ідей стає дедалі менш відчутним, бо занадто довго Сполучені Штати та пригорща інших розвинутих країн тримали на собі весь тягар досліджень та розвитку. Але візьміть до уваги наступне: якби весь світ був таким самим заможним, як Сполучені Штати зараз, було б у п'ять разів більше вчених та інженерів, які б робили внесок в ідеї, від яких виграє кожен, які поділяються кожним. Я думаю про видатного індійського математика Рамануджана. Скільки рамануджанів у сьогоднішній Індії працюють на полях, ледве здатні себе нагодувати, коли вони можуть готувати світ? Ми ще не досягли цього. Але це станеться в цьому сторіччі. Ось справжня трагедія останнього сторіччя: якщо представити населення світу як гігантський комп'ютер, масово-паралельний процесор, то великою трагедією було те, що мільярди наших процесорів були офлайн. Але в цьому сторіччі Китай виходить в онлайн. Індія виходить в онлайн. Африка виходить в онлайн. Ми побачимо Ейнштейна в Африці в цьому сторіччі.

Ось лише певні відомості. Це Китай. 1996 - менш ніж один мільйон нових студентів університетів в Китаї на рік. 2006 - більш ніж п'ять мільйонів. Тепер подумайте, що це означає. Це означає, що всі виграємо, коли інші країна багатшає. Нам не варто боятися, що інші країни стають багатшими. Ми повинні це вітати - заможний Китай, заможна Індія, заможна Африка. Нам потрібний більший попит на ідеї, ці більші ринки, що я про них вже казав раніше, та більше пропонування ідей для світу. Тепер ви бачите деякі з причин мого оптимізму. Глобалізація збільшує попит на ідеї, спонукання створювати нові ідеї. Інвестиції в освіту збільшують пропонування нових ідей.

Фактично, якщо ви подивитися на всесвітню історію, ви побачите певні причини для оптимізму. Від майже початків людства до 1500 - нульове економічне зростання, нічого. з 1500 до 1800 - можливо, невелике економічне зростання. Проте менше на сторіччя, ніж ви очікуєте побачити зараз на рік. 1990-ті - можливо, один відсоток. Двадцяте сторіччя - трошки більше за два відсотки. Двадцять перше сторіччя - може дати 3,3 та навіть більше відсотків. Навіть з таким значенням до 2100 середній ВВП на душу населення у світі становитиме 200 тисяч доларів. Це не американський ВВП на душу населення, що становитиме більш ніж мільйон, але світовий ВВП на душу населення - 200 тисяч доларів. Це не за горами. Ми цього не побачимо. Але деякі з наших правнуків, ймовірно, побачать. Та, я маю сказати, гадаю, це достатньо скромний прогноз. За Курцвейлем (Kurzweil), це похмуро. За Курцвейлем, я ніби віслюк Іа економічного зростання. (Сміх)

Гаразд, а щодо проблем? Що з приводу Великої депресії? Давайте подивимося. Погляньмо на Велику депресію. Це ВВП на душу населення з 1900 до 1929. Тепер уявімо, що ви - економіст у 1929 році, що намагається спрогнозувати майбутнє зростання у Сполучених Штатах, не знаючи, що економіка на кроці від прірви. Не знаючи, що ми скоро стикнемося з найбільшим економічним лихом двадцятого сторіччя. Що б ви спрогнозували, не знаючи цього? Якби ви ґрунтували свої прогнози на 1900-1929 роках, ви б спрогнозували щось на зразок. Якби ви були трохи більш оптимістичним, та ґрунтувалися на ревучих 1920-х, ви б сказали це. І що, власне, відбулося? Ми впали у прірву, але відновилися. Фактично, у другій половині двадцятого сторіччя зростання було навіть більшим, ніж те, яке ви могли б спрогнозувати, ґрунтуючись на першій половині двадцятого сторіччя. Тож зростання може "змити" навіть те, що видається великою депресією.

Отож. Що ще? Нафта. Нафта. Це велика тема. Коли я писав мої нотатки, нафта вартувала 140 доларів за барель. Тож люди ставили питання. Вони казали: "Китай п'є наш молочний коктейль?" (Сміх) І в цьому є певна рація, адже ми маємо справу з вичерпним ресурсом. Та зростання, що збільшилося, підвищить попит на нього. Але, гадаю, мені не треба казати цій аудиторії, що вищі ціни на нафту - це не обов'язково погано річ. Ба більше, як всі знають, потрібна енергія, не нафта. А вищі ціни на нафту означають більші спонукання інвестувати у дослідження та розвиток енергії. Це можна побачити за наступним. Із подорожчанням нафти, патенти в галузі енергії дорожчають. Світ більш підготовлений, аби подолати подорожчання нафти сьогодні, ніж колись раніше, з причин, про які я вже говорив. Одна ідея, один світ, один ринок.

Тому я залишаюся оптимістом, аж доки ми притримуємося двох ідей: продовжувати глобалізувати світові ринки, продовжувати розширювати співробітництво крізь державні кордони та продовжувати інвестувати в освіту. І Сполучені Штати мають надзвичайно важливу роль у цьому - глобалізувати нашу систему освіти, залишати її відкритою для студентів з усього світу, адже наша система освіти - це свічка, до якої інші студенти приходять, аби запалити власні свічки. Тепер пригадаймо, що сказав Джефферсон. Джефферсон сказав: "Коли люди приходять запалити власні свічки від нашої, вони отримують світло, не занурюючи нас у темряву". Але Джефферсон був не до кінця правий, чи не так? Позаяк правда у тому, що коли люди запалюють свої свічки від нашої, світла вдвічі більше для всіх. Тож мої погляди оптимістичні. Поширюйте ідеї. Поширюйте світло. Дякую. (Аплодисменти)