Алан де Боттон: Атеїзм 2.0

Існує один поширений спосіб поділити світ -- розділити його на тих, хто вірить, і на тих, хто ні -- на вірян і атеїстів. За останнє десятиліття стало доволі зрозуміло, що означає бути атеїстом. З’явилося багато запеклих атеїстів, які заявили, що релігія не лише неправильна, а й безглузда. Ці люди, багато з яких живуть у північному Оксфорді, переконували -- вони переконували, що вірити в Бога -- те ж саме, що вірити в існування фей, і що це всього лиш дитяча гра.

Але я думаю, що це запростий шлях. Занадто легко отак взяти і відкинути всю релігію. Як раз плюнути. Сьогодні я хотів би запропонувати новий вид атеїзму -- таку собі нову версію атеїзму -- назвімо його Атеїзм 2.0. Що таке Атеїзм 2.0? Він починається із дуже простої істини: звичайно, не існує ніякого Бога. Звичайно, не існує ніяких божеств, надприродних духів, ангелів і тому подібного. А тепер ідемо далі. Ця істина -- не кінець історії, а лише її початок.

Мене цікавить категорія людей, які мислять у такому дусі: "Я не вірю у ці нісенітниці. Я не вірю в доктрини. Я думаю, що ці доктрини неправильні. Але…" -- і дуже важливе “але”, -- "Я люблю колядки. Я дуже люблю стародавнє релігійне малярство. Я насолоджуюся спогляданням старих церков. Мені подобається гортати сторінки Старого Завіту". Хоч би що то не було, ви розумієте, кого я маю на увазі -- людей, яких приваблюють ритуали, мораль і дух спільноти, притаманний релігії, але які, водночас, терпіти не можуть доктрин. Досі ці люди поставали перед неприємним вибором: або ви приймаєте доктрину і тоді насолоджуєтеся усіма привабами релігії, або повністю відкидаєте доктрину і живете у своєрідній духовній пустці, якою керують диктори новин і власники супермаркетів.

Складний вибір. Але я не думаю, що нам потрібно його робити. Альтернатива існує. Мої слова звучатимуть і шанобливо, і, водночас, непоштиво, але я скажу, що ми маємо змогу вкрасти в релігій те, що нам треба. Ви не вірите в релігію? Не станеться нічого поганого, якщо ви виберете і змішаєте докупи найкраще з того, що дає релігія. На мою думку, атеїзм 2.0 -- це, як я вже сказав, шанобливе і, водночас, непоштиве вивчення усіх релігій, яке керується єдиною думкою: "Що з усього цього може мені пригодитися?" Світське життя повне пустот. Я б сказав, що ми задалеко відійшли від духовного. А ретельне вивчення релігії допоможе нам зрозуміти ті життєві сфери, з якими в нас не все гаразд. Сьогодні ми розглянемо деякі з них.

Я почну з освіти. Саме на галузь освіти світські люди покладають найбільше надій. Коли ми думаємо про те, як змінити світ на краще, ми думаємо про освіту; ось куди американці вкладають свої гроші. Освіта не лише дасть нам ділові та професійні навички, вона зробить нас кращими людьми. Ви добре знаєте, що таке випускна промова і випускний вечір -- усі ці ліричні промови про те, що освіта, увесь навчальний процес -- особливо у вищій школі -- зробить нас шляхетнішими і кращими. Приваблива думка. Цікаво, звідки вона з’явилася.

На початку XIX століття західноєвропейські церкви зіткнулися з небувалим зменшенням кількості парафіян. Вона запанікували. І замислилися: “Де люди знайдуть мораль? Де вони знайдуть настанови і джерело утіхи та відради?” Впливові церковні діячі знайшли одну відповідь -- у культурі. Саме в культурі слід шукати настанови, відраду та мораль. Прочитаймо п’єси Шекспіра, діалоги Платона, романи Джейн Остін. Там ми знайдемо багато істин, які раніше знаходили у Євангелії від Івана. Я гадаю, що це чудовий і правильний задум. Вони хотіли замінити священне письмо культурою. Доволі прийнятне рішення. Але про це рішення ми забули.

Якби ви потрапили в один із найкращих університетів -- наприклад, у Гарвард, Оксфорд чи Кембридж -- і заявили: "Я прийшов сюди у пошуках настанов, моралі та відради. Я хочу дізнатися, як треба жити", -- вас би відправили до божевільні. Наші найвідоміші та найкращі вищі школи мають іншу мету. Чому? Просто вони думають, що нам це непотрібно. Вони думають, що ми не потребуємо нагальної допомоги. Вони сприймають нас за розважливих дорослих. На їхню думку, нам потрібна інформація. Ми прагнемо даних, а не допомоги.

Натомість релігія керується зовсім іншими засадами. Усі релігії -- усі основні релігії -- свого часу називали нас дітьми. На їхню думку, ми як діти гостро потребуємо допомоги. Ми боремося з останніх сил. Можливо, тільки я. Можливо, і ви. У кожному разі, ми боремося з останніх сил. І потребуємо допомоги. Звичайно, ми потребуємо допомоги. Нам необхідні настанови та повчання.

Знаєте, найкращим проповідником у Великобританії у XVIII-му столітті -- найкращим релігійним проповідником -- був чоловік на ім'я Джон Веслі, який перетнув цю країну вздовж і впоперек, виголошуючи проповіді, даючи людям поради, як жити. Він проповідував про обов’язки батьків перед своїми дітьми і обов'язки дітей перед своїми батьками. Про обов’язки багатих перед бідними і бідних перед багатими. Він намагався пояснити людям, як їм слід жити, за допомогою проповідей -- класичного виду релігійних промов.

Проте ми відмовилися від проповідей. Якби ви сказали сучасному індивідуалісту-лібералу: "Слухай, як щодо проповіді?" -- то почули б у відповідь, -- "Ні, ні. Мені це не потрібно. Я незалежна особистість". У чому різниця між проповіддю і сучасним, світським способом передачі інформації -- лекцією? Завдання проповіді -- змінити ваше життя, тоді як завдання лекції -- передати вам певну інформацію. Я гадаю, нам слід повернутися до традиційної проповіді. Проповідницька практика надзвичайно важлива, тому що ми потребуємо настанов, моралі та відради -- і релігії це добре знають.

Ще одна заувага стосовно освіти: у сучасному нерелігійному світі ми гадаємо, що достатньо розповісти про щось один раз, і ваші слухачі все запам’ятають. У 20 років посадіть їх у класі, розкажіть про Платона, і після сорока років роботи в галузі управлінського консалтингу вони все пам’ятатимуть. Релігії заперечують: "Дурниці. Урок потрібно повторювати 10 разів на день. Отож, ставайте навколішки і повторюйте". Релігії вчать нас: "Ставайте навколішки і повторюйте 10, 15 або 20 разів на день". Інакше розум буде як решето.

Релігії -- це культура повторення. Вони передають свої великі істини знову і знову. Для нас повторення асоціюється з нудьгою. Ми завжди кажемо: "Дайте нам щось нове. Усе нове краще, ніж старе". Якби я сказав: "Гаразд, ми більше не будемо проводити нових конференцій TED. Ми пройдемося старими записами і переглянемо кожен ролик п’ять разів, адже всі вони такі слушні. Ми п’ять разів переглянемо промову Елізабет Ґілберт, оскільки вона говорить дуже розумні речі". Ви би почувалися ошуканими, чи не так? Проте люди, яким властиве релігійне мислення, так не почуватимуться.

Окрім того, релігії упорядковують час. Усі основні релігії мають календарі. Що таке календар? Календар - це спосіб упевнитися, що впродовж року ми наштовхнемося на певні важливі поняття. За католицькою хронологією, католицьким календарем, щороку в кінці березня ви згадаєте про блаженного Ієроніма Стридонського, який прославився скромністю, добротою, і щедрістю до бідних. Ви згадаєте про нього не випадково, а тому що вас до цього скерують. Тепер ми думаємо інакше. У світському житті ми думаємо так: "Якщо ця ідея важлива, я ще на неї наткнуся. Вона мені ще трапиться". "Дурниці," – заперечує релігія. З релігійного погляду нам потрібні календарі, ми маємо структурувати час, нам необхідно всім одночасно наштовхуватися на важливі ідеї. Те ж саме стосується релігійних ритуалів, зосереджених довкола важливих почуттів.

Візьмімо для прикладу Місяць. Дивитися на Місяць дуже важливо. Коли ми дивимося на Місяць, то думаємо: "Я такий крихітний. Хіба мої проблеми щось значать?" Ми маємо змогу поглянути на речі з боку. Нам всім варто частіше дивитися на Місяць. Але ми не дивимося. Чому? Просто ніхто не каже: "Подивіться на Місяць." Але якщо ви сповідуєте дзен-буддизм, то в середині вересня будете змушені вийти з дому, стати на спеціальну канонічну платформу і святкувати фестиваль Цукімі -- читати хвалебні вірші на честь Місяця, вірші про плинність часу і тлінність життя, про які він нам нагадує. Ви їстимете рисові коржики. І тоді Місяць та його відображення надійно закарбуються у вашому серці. Прекрасно.

Крім того, релігії високо цінують уміння добре говорити, якого мені зараз бракує. Красномовство -- це, безумовно, секрет кожної релігії. У світському житті ви пройдете усю систему вищої освіти і залишитеся нікчемним оратором. Але все одно зробите чудову кар’єру. Натомість релігійний світ мислить інакше. Думки слід висловлювати переконливо.

Якби ви потрапили до церкви афро-американських п’ятидесятників на півдні США і послухали, як вони говорять! Боже мій! Вони чудово говорять. Після кожного переконливого аргументу люди повторюють: "Амінь, амінь, амінь". У кінці кожного палкого абзацу всі встають і повторюють: "Дякую тобі, Ісусе. Дякую тобі, Христе. Дякую тобі, Спасителю". Якби ми робили так, як вони -- просто припустімо таку думку -- я б сказав вам: "Культура мусить зайняти місце священного письма". А ви у відповідь: "Амінь, амінь, амінь". А в кінці мого виступу всі би повставали і промовили: "Дякую тобі, Платоне. Дякую тобі, Шекспіре. Дякую тобі, Джейн Остін". І тоді ми би відчули справжній ритм. Гаразд, гаразд. Ми на правильному шляху. Ми на правильному шляху.

(Оплески)

Ідемо далі. Релігії знають, що ми -- не тільки розум, а й тіло. І коли вони вчать нас чомусь, то роблять це через тіло. Для прикладу візьмемо ідею прощення у євреїв. Євреї багато уваги приділяють прощенню і тому, як усе почати заново і по-новому. Вони не просто виголошують проповіді на цю тему. Вони не тільки пропонують книги або вчення про це. Вони заохочують нас прийняти ванну. Тому кожної п’ятниці ортодоксальні євреї ходять у традиційну лазню -- мікву. Вони занурюються у воду, і тоді фізичний акт підкріплює філософську ідею. Ми так не робимо. Наші переконання -- це одне, а тіло -- зовсім інше. Релігії захоплюють своїм прагненням поєднати перше з другим.

Тепер перейдімо до мистецтва. Отож, у світському житті ми високо цінуємо мистецтво. Ми віримо, що мистецтво є надзвичайно важливим. Чимало грошей іде на музеї і подібні речі. Іноді ми чуємо, що музеї -- це сучасні собори або новітні церкви. Думаю, ви теж чули ці слова. На мою думку, мистецтво має силу, але ми втратили всі шанси. Втратили їх тому, що поверхнево вивчаємо ставлення релігій до мистецтва.

У сучасному світі панують два шкідливі переконання щодо мистецтва, які перешкоджають нам черпати з нього силу. Перше твердження -- про те, що мистецтво існує заради мистецтва -- цілком безглузде. Виходить, що мистецтво має існувати в герметичному середовищі і не повинне намагатися хоч якось вплинути на цей неспокійний світ. Але з цією думкою неможливо погодитися. Друге шкідливе переконання полягає у тому, що мистецтво не потребує роз’яснення, що митцям не слід пояснювати свій задум, бо інакше він втратить свої чари і видасться нам занадто легким. Тому часами у музеї нас переслідує думка -- зізнаймося у цьому-- "Я взагалі не розумію, про що це". Але ми всі серйозні люди, тому ніколи в цьому не зізнаємося. Через це в сучасному мистецтві панує збентеження.

Натомість релігії розсудливіше ставляться до мистецтва. Вони охоче пояснюють, у чому суть їхніх творів. Усі головні віросповідання визначають два завдання мистецтва. По-перше, воно намагається нагадати нам про те, що слід любити і цінувати. А по-друге -- чого боятися і що ненавидіти. У цьому суть мистецтва. Мистецтво передає найважливіші ідеї віри, звертаючись до серця, а не розуму. Тому в церкві, мечеті або соборі ми своїми очима та іншими органами чуття вбираємо в себе істини, які в іншому випадку сприйняли б розумом.

По суті, це пропаганда. Рембрандт пропагував християнське світобачення. Сьогодні слово "пропаганда" викликає тривогу. На гадку відразу спадає Гітлер чи Сталін. Але ж необов'язково. Пропаганда -- це повчання з якоюсь метою. І якщо це добра мета, то все нормально.

На мій погляд, музеям варто взяти приклад з релігій. Якби я був доглядачем музею, я зробив би так -- ви заходите до музею і потрапляєте у залу любові, а далі -- у залу щедрості. Усі твори мистецтва про щось говорять. Якби ми організували простір так, щоб довкола були витвори, які про щось говорять, і якби ми використовували твори мистецтва для того, щоб міцно вкорінити ці послання у голові людей, то отримали б від мистецтва значно більшу користь. Тоді мистецтво повернулося б до своїх колишніх обов’язків, якими ми знехтували через певні необґрунтовані уявлення. Мистецтво має допомогти поліпшити суспільство. Мистецтво має повчати.

Тепер поговоримо про дещо інше. У сучасному нерелігійному світі люди, яких цікавлять питання духу, розуму, а також вищі, майже духовні проблеми, зазвичай є ізольованими особистостями. Це поети, філософи, фотографи, кінорежисери. Здебільшого ці люди залишаються на самоті. Вони працюють удома. Вразливі та самотні, вони впадають у депресію і сумують наодинці. І майже не змінюють трибу свого життя.

Тепер повернімося до релігій, до організованих релігій. Як діють організовані релігії? Вони групуються, створюють інститути. І в цьому є чимало переваг. По-перше -- масштаб, могутність. За даними газети "Wall Street Journal", торік католицька церква заробила 97 мільярдів доларів. Організовані релігії нагадують величезні механізми. Їм властиві співпраця, брендовість і багатонаціональність, а ще - строга дисципліна.

Чудові якості. Їхня організація нагадує корпорації. А корпорації подібні на релігії, окрім того, що їхні товари та послуги знаходяться у самому підніжжі піраміди потреб. Вони продають взуття та автомобілі. Тоді як люди, які пропонують духовні плоди -- лікарі, поети -- залишаються на самоті та не мають жодного впливу, анінайменшої сили. Отож, релігії є найкращим зразком інституту, який бореться за вплив на людські погляди. Так, ми можемо не погоджуватися з їх ученням, але маємо повне право захоплюватися тим, як вони це роблять.

Книги, написані самотніми людьми, самі по собі не зможуть нічого змінити. Необхідно згуртуватися. Якщо ми хочемо змінити світ, нам слід згуртуватися і співпрацювати. Саме так чинять релігії. Як я вже сказав, їм властива багатонаціональність і брендовість, тобто чітка ідентичність, яка не дає загубитися у цьому метушливому світі. Це добра наука для нас.

І на завершення. Сьогодні я хотів сказати, що кожен із вас -- чим би ви не займалися -- може чогось навчитися від релігії -- навіть якщо ви зовсім не вірите в неї. Якщо ви займаєтеся громадською діяльністю, яка об’єднує багатьох людей, то вам є чого повчитися у релігії. Якщо ви працюєте у туристичній галузі, зверніть увагу на паломництво. Уважно придивіться до паломництва. Ми не маємо анінайменшого уявлення, якою буває подорож, адже ми не звертали уваги на її релігійні трактування. Якщо ви живете у світі мистецтва, подивіться, що релігії роблять з мистецтвом. А якщо ваша діяльність пов’язана з освітою, то зверніть увагу на те, як релігії поширюють ідеї. Ви маєте право не погоджуватися із самими ідеями, але, повірте, спосіб їх поширення надзвичайно дієвий.

Отож, мій остаточний висновок: ви маєте право не погоджуватися з релігією, але, правду кажучи, релігії настільки вишукані, складні та розумні, що їх не слід залишати тільки для релігійних людей. Вони існують для нас усіх.

Дякую за увагу.

(Оплески)

Кріс Андерсон: Ваша промова дуже смілива, адже ви наражаєте себе на глузування і насмішки певних груп людей.

Алан де Боттон: Критика може надійти з обох сторін. Розкритикувати можуть не тільки закоренілі атеїсти, а й щирі віряни.

Кріс: І кожної миті можна очікувати нападу з північного Оксфорду.

Алан: Це точно.

Кріс: Але ви забули про одну особливість релігії, яку, на думку багатьох людей, ви б могли внести у свою програму. Ця особливість -- напевно, найважливіша для релігійних людей -- це духовне пережиття, відчуття певного зв’язку з чимось більшим, ніж ми самі. Чи передбачає атеїзм 2.0 таке переживання?

Алан: Звичайно. Як і багато-хто з вас, я зустрічав людей, які питали мене: "Хіба не існує щось більше за нас, щось інше?" І я відповідав: "Звичайно, існує". А вони мені: "Значить, ви таки релігійна людина?" І я відповідав: "Ні". Чому відчуття, викликане таємницями і запаморочливими масштабами Всесвіту повинне супроводжуватися містичними почуттями? Наука і просте спостереження дають нам це відчуття без жодної містики, тому я не відчуваю у ній потреби. Всесвіт величезний, а ми крихітні. Релігійне пояснення тут зайве. Отже, так звані духовні миті можна пережити і без віри в духів.

Кріс: А зараз дозвольте мені запитати вас. Для кого із присутніх важлива релігія? Чи існує якийсь рівнозначний процес, який прокладає своєрідний місток між тим, про що ви зараз говорите і що сказали б цим людям?

Алан: Я хочу зазначити, що у світському житті є чимало прогалин, які можна заповнити. Як я вже намагався довести, ми не повинні опинятися перед вибором -- або бути релігійними і змушеними прийняти все, що нам нав’язують, або бути атеїстами і відмежувати себе від всього хорошого. Дуже сумно постійно чути: "Я не релігійна людина, тому я не можу належати до громади, мене не стосуються питання моралі, і я не можу стати паломником". Іноді хочеться сказати: "Дурниці. Чому ні?" У цьому основний зміст мого виступу. Ми стільки всього можемо запозичити. Атеїзм не мусить відкидати багаті ресурси релігії.

Кріс: Мені здається, що серед TED-спільноти є доволі багато атеїстів. Але більшість членів спільноти мабуть переконані, що найближчим часом релігія нікуди не зникне. І вони прагнуть віднайти шлях до конструктивного діалогу, прагнуть переконатися, що ми дійсно можемо знайти спільну мову і поділяти хоча б окремі переконання. Чи такий уже безглуздий наш оптимізм і віра в можливість існування світу, в якому релігія перестане бути бойовим закликом для поділу та війн, а стане натомість засобом об’єднання?

Алан: Ні, нам просто слід ввічливо сприймати розбіжності. Ввічливість -- це чеснота, якій не приділяють належної уваги. Її сприймають як лицемірство. Нам потрібно перейти на той рівень, коли, будучи атеїстом і почувши від когось: "Знаєш, а я на днях молився", - ми ввічливо вдамо, що нічого не почули. Ми про це забудемо. Тому що ми погоджуємося із цією людиною у дев’яноста випадках зі ста, тому що в нас спільні погляди на стільки речей, і тому що ми вміємо ввічливо відрізнятися. Релігійні сутички сучасності цей заклик вперто ігнорують. Вони нехтують можливістю гармонійної розбіжності.

Кріс: І, нарешті, це нове вчення, яке ти пропонуєш, яке не є релігією, а чимось іншим, чи потрібен йому лідер? І якщо так, то чи ти висунеш себе на роль "Папи"?

(Сміх)

Алан: Ну, одноосібний лідер завжди викликає підозри. Тут він не потрібен. Я лише намагався створити своєрідний кістяк, який, сподіваюся, люди заповнять самі. Я окреслив доволі широку систему. А далі все залежить від вас - якщо ви працюєте в туристичній галузі, то заповніть частину, яка стосується подорожей. Якщо ви громадський діяч, то за вами частина, яка стосується громади. Такий собі Вікі-проект.

(Сміх)

Кріс: Алане, дякую вам за те, що запалили іскру до подальших дискусій.

(Оплески)