Return to the talk Return to talk

Transcript

Select language

Translated by Natalia Bezkorovaina
Reviewed by Julia Halamay

0:11 Я гадаю, що можна з певністю сказати, що всі люди стикнуться зі смертю хоча б раз у своєму житті. Але що, якщо ця близькість почалася задовго до того, як Ви зіткнулися з власним переходом від життя до смерті? Яким було б життя, якщо померлі буквально жили б поруч з Вами?

0:32 На батьківщині мого чоловіка у гірській місцевості острова Сулавесі у східній частині Індонезії, проживає громада людей, які ставляться до смерті не як до одиничної події, а як до послідовного розвитку культури. У Тана Тораджа найважливішими суспільними митями в житті людей, основною частиною соціальної та культурної взаємодії є не весілля чи дні народження, і навіть не сімейні обіди, а похорони. Таким чином похорони характеризуються складними ритуалами, які пов'язують людей так званою системою взаємного боргу, що базується на кількості тварин - свиней, курей і, в першу чергу, буйволів - яких приносять в жертву і роздають на честь померлого. Так цей культурний комплекс, що оточує смерть, ритуальне прийняття кінця життя зробило смерть найбільш помітним та найбільш видатним аспектом в загальній картині життя Тораджі. Триваючи будь-де від кількох днів до кількох тижнів, похоронні церемонії є гучними, де вшановування пам'яті померлого є не особистим смутком, а колективною участю у цьому переході. І у цьому переході важлива не тільки сама особистість, а й поминання покійного.

2:05 Таким чином, щороку тисячі туристів приїжджають у Тана Тораджа, щоб побачити, так би мовити, це шанування смерті, і для багатьох людей ці грандіозні церемонії і сама тривалість церемоній є дещо непорівнянним з тим, як ми ставимося до смерті на Заході. І навіть якщо ми розділяємо смерть як світовий досвід, він переживається по-різному у всьому світі. Як антрополог я бачу відмінності у життєвому досвіді, що вкорінений в культурний та суспільний світ, через який ми характеризуємо явища навколо нас. Отже, там, де ми бачимо беззаперечну реальність, смерть, як незаперечний біологічний стан, жителі Тораджі бачать згаслу тілесну форму як частину якогось більшого суспільного генезису. Отже, ще раз, фізичне припинення життя - це не те ж саме, що смерть. Насправді, член суспільства є по-справжньому мертвим тільки тоді, коли великі родини можуть дійти згоди та організувати все необхідне для проведення похоронної церемонії, яка б вважалася, з точки зору ресурсів, відповідною до статусу покійного. І ця церемонія повинна проходити перед очима всієї громади за участю кожного.

3:40 Отож, після фізичної смерті людини, тіло поміщають у спеціальну кімнату у традиційному будинку, що називається "тонґконан". Цей тонґконан є символом не тільки самобутності сім'ї, а й усього людського циклу від народження до смерті. Суттєво, що форма будівлі, у якій Ви народилися, має форму тої структури, що супроводжує Вас до місця спочинку Ваших предків. До похоронної церемонії, яка може проводитися кількома роками пізніше від фізичної смерті людини, до померлого відносяться як до "makala", хворої людини, або як до "mama", людини, що спить, і вони продовжують бути членом сім'ї. Їх символічно годують і турбуються про них, і сім'я у цей час розпочинає ряд ритуальних підготувань, що сповіщають ширшій спільноті навколо них про те, що один із їхніх членів здійснює перехід із цього життя в загробне, відоме як Puya.

4:48 Я знаю, про що деякі з Вас можуть подумати зараз. Вона дійсно має на увазі, що ці люди живуть з тілами мертвих родичів? Саме це я маю на увазі.

5:00 Але замість того, щоб піддаватися такій примітивній реакції на ідею близькості з тілами, близькості до смерті, чи на те, як це поняття не вписується у наше надто біологічне чи медичне визначення смерті, я схильна думати, що спосіб жителів Тораджі сприймати смерть охоплює людський досвід, що його не беруть до уваги медичні тлумачення. Я вважаю, що жителі Тораджі суспільно усвідомлюють і культурно виражають те, що багатьом із нас здається правильним, незважаючи на поширене визнання біомедичного тлумачення смерті, і що наші відносини з іншими людьми, їхній вплив на нашу соціальну реальність не зупиняється з припиненням фізичних процесів в організмі, і що існує період переходу, адже відносини між живими і мертвими змінюються, але не завершуються. Так Тораджанці висловлюють ідею цих тривалих відносин, щедро роздаючи любов і увагу найбільш реальному символу людських відносин - людському тілу. Мій чоловік також має теплі спогади про те, як він говорив і грався і загалом був поруч з померлим дідусем, і він у цьому не бачить нічого неприродного. Це природна частина процесу, коли сім'я погоджується з переходом у їхніх відносинах з небіжчиком, і цей перехід полягає у зміні відношення до померлого як до живої людини і до відношення як до людини, що вже стала предком. Тут ви можете побачити дерев'яні статуї предків, і це означає, що ці люди вже були поховані, і похоронні церемонії вже були проведені. Їх називають "tau tau" ("тау тау").

7:03 Сама церемонія похорону втілює цю відносну перспективу на смерть. Вона перетворює в обряд вплив смерті на сім'ї та громади. Це також момент самосвідомості. Це момент, коли люди думають, ким вони є, про своє місце в суспільстві, про свою роль у життєвому циклі відповідно до космології Тораджі.

7:33 Повір'я Тораджі каже, що всі люди стануть бабусями і дідусями, і це означає, що після смерті ми всі стаємо частиною родової лінії, яка скріпляє нас між минулим і теперішнім, і визначає, ким наші близькі будуть в майбутньому. Так по суті, всі ми станемо бабусями і дідусями поколінням дітей людських, що прийдуть після нас. І ця метафора про членство у більшій людській сім'ї є способом, яким діти також пояснюють інвестування грошей на ці жертовні буйволи, які, як вважають, несуть людську душу звідси в загробне життя, і діти пояснять, що вони вкладають у це кошти, тому що вони хочуть відплатити своїм батькам борг, коли всі свої роки батьки потратили на забезпечення і догляд за дітьми.

8:26 Але жертвоприношення буйволів і ритуал відображення багатства також показує статус померлого, і, як наслідок, його сім'ї. Отже, на похоронах відносини підтверджуються, але і переходять у ритуальне дійство, що висвітлює найхарактернішу ознаку смерті в цьому місці: її вплив на життя і відносини живих.

8:56 Весь цей фокус на смерті не означає, що тораджани не прагнуть ідеалу довгого життя. Вони виконують багато вправ, які, як вважають, забезпечують хороше здоров'я та довголіття. Але вони не витрачають багато зусиль, щоб продовжити життя під час хвороби чи у старості. У Тораджі кажуть, що кожен має якусь певну задану довжину життя. Це називається "sunga" ("сунґа"). І, як нитці, треба дозволити розкручуватися до природного кінця.

9:33 Відносячи смерть до культурної та суспільної матерії життя, буденні рішення людей щодо їхнього здоров'я і охорони здоров'я страждають. Патріарху материнського роду мого чоловіка, Ненет Кача, скоро виповниться 100 років, наскільки ми можемо судити. І з'являється щораз більше ознак, що він збирається розпочати свою власну подорож в Puya (Пуйя). Його смерть усі оплакуватимуть. Але я знаю, що сім'я мого чоловіка чекає моменту, коли вони ритуально зможуть відобразити, що його видатна присутність означала для їхнього життя, коли вони зможуть ритуалом розповісти про його життя, вплітаючи його історію в історію їх громади. Його історія - їхня історія. Його похоронні пісні будуть співати їх пісню про себе ж. І ця історія не має ані помітного початку, ані очікуваного кінця. Ця історія, що продовжує жити довго опісля того, як людина померла.

10:54 Люди запитують мене, чи мені не страшно бути учасником культури, де фізичні прояви смерті зустрічають нас на кожному кроці. Але я бачу дещо глибоко трансформаційне у переживанні смерті як соціального процесу, а не просто біологічного. Насправді, відносини між живими і мертвими мають свою власну драму в системі охорони здоров'я США, де рішення про те, на скільки розтягнути нитку життя, базуються на емоційних та суспільних зв'язках з людьми, що нас оточують, а не просто на медичній здатності продовжити термін життя. Ми, як і жителі Тораджі, базуємо свої життєві рішення на смислах і визначеннях, які ми приписуємо смерті.

11:48 Я не пропоную нікому в цій аудиторії бігти і приймати традиції жителів Тораджі. Може бути трохи важко втілити це в життя у США. Але я хочу запитати, що ми зможемо отримати від спостерігання фізичної смерті не тільки як біологічного процесу, але і як частини більшої людської історії. Як це - дивитися на згаслу форму людського життя з любов'ю, тому що вона настільки наближена до нас, якими ми є? Якби ми могли розширити наше визначення смерті, щоб охопити життя, ми могли б переживати смерть як частину життя і, можливо, стикалися б зі смертю з чимось іншим, ніж страх. Можливо, однією з відповідей на виклики, з якими стикається система охорони здоров'я США, особливо в допомозі наприкінці терміну життя, є такою ж простою, як і зміна перспективи, а зміною перспективи в цьому випадку було б подивитися на соціальне життя кожної смерті. Це може допомогти нам зрозуміти, що те, як ми обмежуємо наші розмови про смерть до чогось медичного чи біологічного, відображає ширшу культуру, яку ми всі поділяємо, уникаючи тему смерті, боячись говорити про це. Якби ми могли прийняти та цінувати усі види знання про життя, включаючи інші визначення смерті, це мало б потенціал, щоб змінити спосіб, в який ми обговорюємо життя. Це могло б змінити те, як ми помираємо, а що найважливіше, це могло б змінити наше життя.

13:44 (Оплески)